Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 06.07.2007
"ВИГАДЛИВА, ЧАР╤ВНА Й ДИВОВИЖНА"

Л╤ТЕРАТУРА

 Про нин╕ в╕дому письменницю Марину Павленко з м╕ста Уман╕, що на Черкащин╕, уже можна писати й розпов╕дати багато. А ще десять рок╕в тому, коли "Кримська св╕тлиця" уперше в номер╕ за 6 червня 1997 року опубл╕кувала доб╕рку в╕рш╕в н╕кому ще майже не в╕домо╖ початкуючо╖ поетеси Марини Павленко, ╖╖ б╕ограф╕я вм╕щувалася в к╕лька речень.
 Ось як пов╕домляла про себе юна авторка в супров╕дному лист╕ до редакц╕╖:

 "Дорога редакц╕╓! Минулого л╕та (себто 1996 р. - Д. К.) уперше в житт╕ мен╕ пощастило в╕дв╕дати Крим. Мала в╕д того багато незабутн╕х вражень. Дещо вдалося нав╕ть вт╕лити у в╕рш╕. Частину з них опубл╕кував "Дзв╕н Севастополя"  (щом╕сячна укра╖нськомовна газета севастопольсько╖ "Просв╕ти" - Д. К.) - дай йому, Боже, довгол╕ття! ╤ншу частину навмисне прибер╕гала для "Кримсько╖ св╕тлиц╕", але адреси редакц╕╖ не знала, а взнала оце лиш тепер, спец╕ально передплативши Вашу газету, яку, до реч╕, з ╕нтересом читаю. (Додамо, що протягом ось цих десяти рок╕в, нав╕ть у найчорн╕ш╕ роки свого виживання, Марина, як читачка ╕ як передплатниця, була в╕рною "Кримськ╕й св╕тлиц╕", а "Кримська св╕тлиця" - навза╓м. - Д. К.). Буду рада, якщо сво╖ми в╕ршами та малюнками до них зац╕кавлю Вас, ╕ Ви ╖х надруку╓те. К╕лька сл╕в про себе: народилася 30 березня 1973 року на Льв╕вщин╕ в родин╕ учител╕в. Дитинство минуло на р╕дн╕й для батьк╕в Черкащин╕. Тут зак╕нчила й Уманський державний педагог╕чний ╕нститут (нин╕ ун╕верситет) ╕мен╕ Павла Тичини. Одружена. Маю донечку. Працюю вчителькою початкових клас╕в школи-г╕мназ╕╖ № 2 м. Уман╕. З в╕ршами та малюнками друкуюсь уже к╕лька рок╕в. Тор╕к, зокрема, перемогла в м╕жнародному л╕тературному конкурс╕ "Гранослов-96".
 З повагою та найкращими побажаннями,
 Марина Павленко".

 Ось так, десять рок╕в тому, в╕дбулося наше, редакц╕йне ╕ читацьке знайомство з новою л╕тературною з╕рочкою, що т╕льки-но заясн╕ла на л╕тературному небосхил╕.
 Сл╕дом за колись молодими Лесею Укра╖нкою, Степаном Руданським, польським поетом Адамом М╕цкевичем, котр╕ свого часу в╕дкривали для себе Крим, ╕ юна уманчанка голосно заявила: "За вами я ╕ св╕й зв╕ряла Крим!" ╤ що ж вона, 23-р╕чна укра╖ночка, побачила й почула в Криму 1996 року, на п’ятому роц╕ нашо╖ незалежност╕?
 Як ╕ Леся та М╕цкевич, в╕дв╕дуючи колись Крим, сумували за сво╖ми р╕дними краями, так ╕ юна поетка Марина Павленко, пройшовши ╖хн╕ми стежками, не почула тут свого р╕дного укра╖нського слова: "Як Ви - Литви, не чула я Вкра╖ни", сумно з╕зна╓ться вона в сво╓му сонет╕, присвяченому Адама М╕цкевичу. Та що там в кам’янистому Бахчисара╖ чи у п╕вденнобережн╕й красун╕ Ялт╕... Нав╕ть в потяз╕, яким ╖хала до Криму, поетеса пом╕тила, що "вагоном хто не йде, н╕хто "н╓ пан╕ма╓т етой мови..."
 Тож ╕ не дивно, що укра╖ночц╕, яка вихована на р╕дному слов╕, на р╕дних святинях, хот╕лось гукнути: "Людоньки, не треба! У в╕кна гляньте! Бачите, в полях жовт╕ють соняхи блакитнонеб╕! - Це ж Укра╖ни - синьо-жовтий стяг!"
 Ось так десять рок╕в тому починала зв╕ряти св╕й Крим молода поетеса. А за тими першими в╕ршами про цей дивовижний куточок Укра╖ни з’явилося згодом немало й ╕нших, як╕ щедро друкувала на сво╖х стор╕нках "Кримська св╕тлиця". Назву лиш деяк╕ заголовки поетичних доб╕рок: "Дорого жити у Ялт╕", "Я св╕й зв╕ряла Крим", "О, кримське л╕то", "Курортний роман", "Соф╕╖вськ╕ сонети", "Щоб р╕дн╕ душ╕ мали менше суму...", "В╕рш╕ з еп╕графами", опов╕дання "Королева з б╕бл╕отечно╖ черги", казки для д╕тей у дитячому додатку "Кримсько╖ св╕тлиц╕" "Джерельце", переважна б╕льш╕сть яких склала книгу "П╕втора бажання" (казки з Ялосоветино╖ скрин╕), розд╕ли з наукового досл╕дження про життя ╕ творч╕сть Павла Тичини та ╕нш╕.
 Спливають роки - росте ╕ мужн╕╓ талант письменниц╕ Марини Павленко. По-перше, п╕сля роботи в школ╕ вона стала викладачем Уманського ун╕верситету. Тут написала й захистила наукову працю, стала кандидатом педагог╕чних наук, доцентом. По-друге, вона стала лауреатом б╕льше десяти всеукра╖нських ╕ м╕жнародних л╕тературних конкурс╕в. Нин╕ Марина Павленко автор поетичних зб╕рок "Бузков╕ зошити" (1997), "Чар-папороть" (2002); зб╕рки "дорослих" опов╕дань "Як дожити до ста" (2004); пов╕ст╕-казки "Домовичок з пал╕трою" (2001), дитячих казок "П╕втора бажання" (2004), дитячо╖ пов╕ст╕ "Русалонька ╕з 7-го "в", або Прокляття роду Кулак╕вських" (2005); монограф╕╖ "Тичининська формула укра╖нського патр╕отизму" (2002), методичних рекомендац╕й "У кра╖н╕ Л╕сових Дзв╕ночк╕в" (2002), упорядник книги спогад╕в про Павла Тичину "З любов’ю ╕ болем" (2005). Член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ "Благов╕ст", укра╖нсько-н╕мецько╖ прем╕╖ ╕мен╕ Олеся Гончара й л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Михайла Чабан╕вського.
 В столичному журнал╕ "Ки╖в" № 1 за цей, 2007 р╕к, з’явився друком ╖╖ роман (!) "Санта Луч╕я в кирзових чоботях". Це - опов╕дь про те, як парубок з укра╖нського села опинився в н╕мецькому полон╕, дал╕ на прац╕ в Н╕меччин╕, познайомився там з д╕вчиною, ╕тал╕йкою, вони побралися, народилося тро╓ д╕тей, ╕ в╕н, стомлений ностальг╕╓ю за р╕дним кра╓м, звабив ╖╖ ╖хати в р╕дне село; затяганий кегебешниками, в дороз╕ пов╕сився, а вони при╖хали, ╕ живуть у пово╓нному сел╕. Село змальоване в ус╕й реальност╕: злиднях, безправ’╖, сов╕цькому безкультур’╖. Лея працю╓ в колгосп╕ свинаркою, пот╕м дояркою, на буряках, злидн╕ штовхають ╖╖, як ╕ вс╕х, красти колгоспне, вдруге виходить зам╕ж, ╕ другий чолов╕к помира╓. На батьк╕вщину, куди ╖╖ кличуть, ╖╖ не пускають, а тут життя - як у могил╕. Щоправда, з часом воно трохи вир╕вню╓ться. Вона не зна╓ мови, не зна╓ звича╖в, трибу сучасного життя. "Св╕тлим романом про чорне життя" назвав цей тв╕р наш в╕домий письменник, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖, автор багатьох роман╕в ╕ пов╕стей Юр╕й Мушкетик. "Св╕тлий в╕н людьми, людськими душами. Отими характерами, що ╓ основним у кожному справжньому роман╕, тонк╕стю ╕ точн╕стю змалювання, насамперед Семена, якого вже нема╓, але який увесь час присутн╕й, в╕н палко любив св╕й край, був гранично правдивим, чесним, за що й
покохала його красуня Лея. Бо й сама щира, чесна, з тонкою сп╕вучою душею, зр╕дн╕ укра╖нськ╕й, намагаючись прищепити ╖м любов до добра, до ╕стини, н╕коли не оскаржуючи затурканих, знедолених людей довкола себе, намагаючись ╖х зрозум╕ти, ув╕йти в ╖хню турботу, ╖хн╕ дол╕". Такими св╕тлими словами про несв╕тл╕ обставини життя, в як╕ потрапляють геро╖ роману, характеризу╓ в╕домий роман╕ст перший роман, написаний ще молодою письменницею. Я читав цей роман ╕ п╕д кожним словом оц╕нки в╕домого письменника поставив би й св╕й п╕дпис.
 Та к╕лька сл╕в ще не про роман╕ста, а поетку Марину Павленко. У мене в руках одна з найнов╕ших ╖╖ поетичних книг "Душа осики", що нещодавно побачила св╕т у видавництв╕ "Черкаський ЦНТЕ╤" на замовлення Головного управл╕ння з питань внутр╕шньо╖ пол╕тики Черкасько╖ облдержадм╕н╕страц╕╖.
 Читати в╕рш╕ Марини Павленко - духовно себе збагачувати, в╕дкривати щось нове, те, мимо чого ти байдуже проходив ╕ не пом╕чав його. А вона, Поетеса в╕д Бога, пом╕тила ╕ зробила з цього неприм╕тного свято душ╕ - ╕ сво╓╖, ╕ душ╕ читача. Адже ж, що не в╕рш, що не строфа чи й рядок - незатерт╕ еп╕тети, пор╕вняння, метафори, усе те, з чого склада╓ться св╕жий художн╕й образ.
 Це в╕дразу пом╕ча╓ читач, це в╕дразу заприм╕тив ╕ ╤гор Забудський, член НСПУ, вибудувавши сво╓ передн╓ слово до зб╕рки "Душа осики" всуц╕ль з художн╕х образ╕в твор╕в поетеси. ╤ це передн╓ слово не на одну - дв╕ стор╕нки, а на ц╕лих дев’ять! Це ж треба ст╕льки заприм╕тити у в╕ршах поетичних блиск╕ток-образ╕в, аби так щедро зас╕вати ними свою передмову. Отже, ╓ з чого черпати, отже, яка багатюща художня уява поетеси! Ось к╕лька приклад╕в: "Р╕жок м╕сяця впав у р╕чку ╕ вколов мо╓ серце", "М╕сяць л╕тав понад лугом ср╕бним метеликом", "Прошмигнуло с╕рою мишкою босолапе котяче дитинство", "Гор╕хи, мов курчатка з шкаралупок, стрибають рад╕сно до осен╕ на руки ╕ дзьобають листочки, мов пшоно", "Дощ╕ круг м╕ста водять хороводи", "Кружля╓ ромашка в танку ╕з косариком", "Мов на суд╕ страшному, пом╕дори киплять ус╕ в бездонн╕м казан╕..."
 Певно ж, досить, аби читач мав уявлення про поетичн╕сть в╕рш╕в Марини Павленко, про ╖╖ вм╕ння живописати словом. До реч╕, поетичне слово, лексика твор╕в поетеси - це кв╕тучий луг р╕дно╖ мови, що не йде в н╕яке пор╕вняння з тим "суржиком", котрий ми чу╓мо не т╕льки на вулиц╕, а й який часто-густо потрапля╓ до книг багатьох автор╕в, як╕ легковажно ставляться до сво╓╖, за висловом Лес╕ Укра╖нки, "╓дино╖ збро╖". Отож нашу розпов╕дь про творч╕ усп╕хи письменниц╕ Марини Павленко, перш╕ л╕тературн╕ кроки яко╖ були пом╕чен╕ й п╕дтриман╕ на стор╕нках "Кримсько╖ св╕тлиц╕" р╕вно десять рок╕в тому, нам хочеться зак╕нчити уривочком з переднього слова ╤горя Забудського до зб╕рки "Душа осики": "...Хочеться, щоб геро╖ня твор╕в Марини Павленко була саме з наших слов’янських земель, де простору для вигадок незм╕ряно. А Марина така вигадлива, винах╕длива, км╕тлива, чар╕вна, молода ╕ дивовижна, що т╕льки й списуй ╕з себе юну слов’янку, яка вчиться ╕ з╕лля варити, ╕ причаровувати, ╕ лука в руках тримати, ╕ в╕рить у себе, як н╕хто.
╤ л╕состеп - навкруги, ╕ язичницька маг╕я - з нею. Удач╕ тоб╕ на тво╓му займищ╕ ╕ нових стежках, Марино!"
 Краще й не скажеш! Лиша╓ться т╕льки при╓днатися до цих чудових побажань ╕ чекати нових твор╕в красиво╖ ж╕нки ╕ талановито╖ письменниц╕. Хай щедро зас╕ва╓ться твоя творча нива, Марино! Хай збува╓ться омр╕яне!
 Пропону╓мо для шанувальник╕в поетичного слова
к╕лька в╕рш╕в ╕з ново╖ зб╕рки Марини Павленко "Душа осики".
 Данило КОНОНЕНКО,
редактор в╕дд╕лу л╕тератури "Кримсько╖ св╕тлиц╕".

Марина ПАВЛЕНКО
РОМАШКОВА В╤РН╤СТЬ

БУЗОК
Кохання чар╕вн╕ше в╕д казок.
Весна ж дивн╕ша нав╕ть за кохання.
Як т╕льки смеркне, - молодий бузок
щебече п╕д мо╖м в╕кном до рання.
Чи це якийсь середньов╕чний сон,
чи вже нема над почуттями влади?
Виходжу, мов ╤зольда, на балкон -
мен╕ бузок сп╕ва╓ серенаду!
Я ж помахом тривожно╖ руки
скидаю, мов осв╕дчення, сльозину:
нас не з’╓днають п╕д в╕нцем роки,
ми нар╕зно стр╕чатимемо зиму.
Вт╕каю до к╕мнати. Враз - агов! -
перед╕ мною знов бузков╕ оч╕!
Весна сильн╕ша нав╕ть за любов,
це - казка тисяч╕ ╕ одн╕╓╖ ноч╕.

НАРЦИС
Це був нарцис. Весни велична грац╕я.
Любив себе, бо й справд╕ гарним був.
Але ж морози... Так, в╕н ма╓ рац╕ю,
що не сп╕шить пот╕шити юрбу.
Любив себе. ╤з ус╕ма нещастями:
на них йому таланило в житт╕.
╥х, як мозоль, надбав сво╓ю працею,
куди б од них зривався ╕ лет╕в?
Уже й тепло у рад╕сн╕й градац╕╖.
Нарешт╕, може, цв╕т св╕й роз╕в’╓?
Та ж люди... ╥хн╕ юн╕ генерац╕╖
перетолочать, що т╕льки не ╓...
Пов╕дцв╕тали яблун╕ й акац╕╖.
У маках - нав╕ть см╕тники й рови.
Сезон минув. У нього вже вакац╕╖.
Так ╕ не цв╕в. То й що? Зате - живий!

П╤ВОН╤Я
Усе так моментально розцв╕ло,
усе перецв╕ло так моментально,
що лиш п╕вон╕я - ус╕м в╕трам на зло -
кива╓ житт╓ствердно ╕ в╕тально.
П╕вон╕╓! Ти знову р╕к навчальний
розк╕шним цв╕том в╕дд╕лила вперто.
Пелюстка пахне солодко й печально,
якщо ╖╖ м╕ж пальцями розтерти.
Колись тебе вручала вчителям,
тепер сама в╕д школярчат отримую.
Ця круговерть темно-червоних плям
╓ до потоку часу й щастя римою.
Книжки в╕дкласти - ах, яка краса!
Дзв╕нок останн╕й рад╕сно видзвоню╓.
А в такт йому - земля ╕ небеса:
П╕вон╕я! П╕вон╕я! П╕вон╕я!

РОЖЕВЕ МОРЕ
З╕йшовши вниз на грядку по петрушку
(принаймн╕ хоч якийсь зв’язок з землею -
не все на поверхах сид╕ти мушу!),
застигла: над петрушкою мо╓ю
вигойдувались гордовито в росах
розкв╕тл╕, може, вчора-позавчора,
рожев╕, н╕, рум’ян╕ св╕ж╕ флокси -
справжн╕с╕ньке - в м╕н╕атюр╕ - море!
Рожеве море! Праглося п╕рнути
в ц╕ сонцем роз╕гр╕т╕ аромати
╕ попливти, чи нав╕ть утонути,
чи бдж╕лкою над кв╕тами л╕тати!
...Не зразу повернулася в квартиру.
Ще й здивувала всю с╕м’ю немало
очима, повними прощення й миру.
Де ж: на рожев╕м мор╕ побувала!

КЛЕМАТ╤С
У когось хлопц╕ в’ються поп╕д в╕кнами,
а в не╖ поп╕д в╕кнами - клемат╕си.
╤ то так╕, мов ╕з веселки з╕ткан╕,
так╕ зеленобров╕, що тримайтеся!
Клемат╕си п╕снями пелюстковими
╖й день п╕дносять на листках зарошених,
ведуть у н╕ч п╕снями колисковими
╖╖ тривоги трепетно-сполошен╕.
Хтось вечори ╕з хлопцями простою╓,
готу╓ в╕но, щоб хутч╕ш побратися.
╥╖ ж душа на ╕нший лад настро╓на,
та св╕т, либонь, байдужий
до клемат╕с╕в.

КОСАРИКИ
Кущик сокирок син╕╓
(в народ╕ - "косарик╕в")
б╕ля колишньо╖ церкви
(колгоспного клубу - тепер).
К╕лька чи╖хось син╕в,
просто школярик╕в,
грались ╕ буц╕мто м╕ну знайшли,
а один ╕з них - буц╕м сапер.
Тут ╕ могилка сто╖ть,
пам’ятник з з╕ркою.
Б╕льша ушир, н╕ж уздовж, -
а солдатська неначе.
На перелом╕ стол╕ть
сльозами прог╕ркли
трави сумн╕. А то хто ж?
Гурт косарик╕в плаче...

ТИГРОВА Л╤Л╤Я
Кол╕бр╕ я, ти - тигр.
З листа
Метелик я. Ти ж - тигрова красуня.
Корон - одразу к╕лька: хто б зум╕в?
Ти - велич цв╕ту. Я - тво╓ в╕длуння.
Ти - ╕стина. А я - сплет╕ння сн╕в.
Так треба. Мусить бути т╕нь для Сонця.
Слухач - для П╕сн╕. Оч╕ - для Краси.
Земля - ╕ та ╕сну╓ в оболонц╕,
Як ти у шкур╕ тигров╕й ╓си.
Ти - м╕й вогонь. А я - тво╓ мигт╕ння.
Вогню потр╕бен, хто б на нього йшов.
Горю ╕ воскресаю у св╕т╕нн╕.
Ти - ╕деал. А я... лише Любов.

РОМАШКИ
Була ще малою, як вами нав╕к захвор╕ла,
в квача ми гуляли - ви теж у щось
грали, напевно.
В ту хвилю, коли пом╕ж вас
я заб╕гла несм╕ло,
ви р╕зко завмерли ╕ т╕льки
всм╕хнулися чемно.
Тод╕ по секрету (на чатах
ви пильно стояли),
з плачем безнад╕йним лиш вам
я з╕зналась: "Не любить!"
Ви так засмутились, так щиро
мен╕ сп╕вчували,
що я зрозум╕ла: ромашки добр╕ш╕,
н╕ж люди.
М╕нялись роки, та╓мниц╕,
геро╖ роман╕в,
проте ви н╕коли байдужими
бути не вм╕ли.
Мерщ╕й посп╕шали розв╕яти
в╕ст╕ поган╕,
а в радост╕, наче за себе,
за мене рад╕ли.
Даремне до мене жасмин
залицявся на дач╕,
сп╕вав серенади бузок
вечорами даремне.
я чула, що в╕рн╕сть бува
лебедина, собача,
та ваша, ромашкова, значить
найб╕льше для мене.

ХРИЗАНТЕМИ
Я щось писала на ос╕нн╕ теми,
але не йшли, не кле╖лися фрази.
Внесла знадвору донька хризантеми,
вставля╓ стебла запашн╕ у вази.
Й так╕ вони чимсь р╕дн╕ - аж до щему,
цьому не п╕дберу я нав╕ть назви,
лиш в╕дчуваю в серц╕ у сво╓му
солодк╕ й водночас болюч╕ врази.
В них спомин╕в зворушлива поема.
Ну, як не здогадалася в╕дразу? -
...Садила мама в в╕дра хризантеми
щоби мороз не скривдив, не образив.
Я щось писала на ос╕нн╕ теми,
але не йшли, не кле╖лися фрази.
Внесла ж матуся... донька... хризантеми -
╕ - виникло натхнення.
Мов оаза.

Р╤ЗДВЯНИК
Це - р╕здвяник. Вазон, що на свято
загоря╓ться цв╕том рожевим.
Рожевим ╕ пишним.
А вона його - раз! - ╕ з к╕мнати
в коридор. Щоби там ╕ не жевр╕в.
Пот╕м - в╕рша про нього напише.
Творчу рану залиже.
Ось - в╕кно, кр╕зь яке йому видно.
Видно дах, дв╕ топол╕ ╕ сонце.
В╕н тод╕ аж цв╕стиме,
Коли б╕лим солодким повидлом
загуса╓ усе, що в в╕конц╕.
То топол╕ дрижать. В╕н - не з ними.
Що в╕н зна╓ про зиму?
Розр╕зня╓ х╕ба лиш на кол╕р.
А в╕та╓ - рум’яним салютом.
Може, трохи невчасно.
Й не з св╕тлиц╕. То що? В коридор╕
теж утверджу╓ м╕с╕ю бути:
Раптом скаже хтось: "Кв╕тка - прекрасна!"
Що ми зна╓м про щастя?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4922

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков