У ╢вангел╕╖ в╕д Матв╕я змальову╓ться така под╕я: "╤ зараз звел╕в ╤сус учням до човна с╕дати, ╕ переплисти на той б╕к ран╕ше Його, аж поки народ В╕н в╕дпустить. В╕дпустивши ж народ, В╕н на гору п╕шов помолитися на самот╕; ╕ як веч╕р настав, був там Сам. А човен вже був на середин╕ моря, ╕ кидали хвил╕ його, бо в╕тер з╕рвавсь супротивний. А о четверт╕й сторож╕ н╕чн╕й ╤сус п╕д╕йшов до них, ╕дучи по морю. Як побачили ж учн╕, що йде В╕н по морю, то настрашилися та й сказали: "Мара!" ╤ в╕д страху вони закричали... А ╤сус зараз до них озвався й сказав: "Заспокойтесь, - це Я, не лякайтесь!" Петро ж в╕дпов╕в ╕ сказав: "Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по вод╕". А В╕н в╕дказав йому: "╤ди". ╤, вил╕зши з човна, Петро став ╕ти по вод╕, ╕ п╕шов до ╤суса. Але, бачачи велику бурю, злякався ╕ зачав потопати, ╕ скричав: "Рятуй мене, Господи!"... ╤ зараз ╤сус простяг руку й схопив його, ╕ каже до нього: "Малов╕рний, чого усумнився?" Як до човна ж вони ув╕йшли, буря вщухла. А приявн╕ в човн╕ вклонились Йому та сказали: "Ти справд╕ Син Божий!" Перепливши ж, вони прибули в землю Ген╕саретську..." О, як часто човен нашого життя потрапля╓ в цю бурю! Як часто в╕н знаходиться "вже на середин╕ моря" пристрастей людських, у сам╕й гущавин╕ бурхливих вод цього св╕ту (адже море, або води, в б╕бл╕йн╕й мов╕ - "то народи та люди, ╕ племена та язики", - чита╓мо в Апокал╕псис╕). Як часто нас оточу╓ н╕ч незнання Бога, морок небачення св╕тла ╕стини - морок, в якому царю╓ "князь св╕ту цього", "князь темряви", вселенський "дух злоби п╕днебесний", що диявол в╕н ╕ сатана. Як часто цей злий дух п╕дн╕ма╓ страшний супротивний в╕тер, що чинить оп╕р нашому просуванню уперед, "на той б╕к", в Небесне царство свободи духа, противиться нашому наближенню до щастя ("сатана" - ╓врейською супротивник). Як часто важк╕ житт╓в╕ хвил╕ кидають кораблик нашого життя н╕би тр╕ску, загрожуючи втопити його, розбити об п╕дводн╕ рифи спокус св╕ту цього, затягнути у безодню гр╕ха. Як часто страх страждань ╕ смерт╕ запаморочу╓ наш мозок, ╕ нам хочеться кричати в╕д безвиход╕! Хто з нас не в╕дчував того застеляючого оч╕ жаху, коли ти нав╕ть не в стан╕ в╕др╕знити погибельного подиху пекла в╕д очищаючого вогню Господнього, ╕ не кричав у розпач╕: "Мара!" Та якщо збережена в╕ра жива неушкодженою, якщо у найскладн╕ш╕й ситуац╕╖ нашого життя ми все ж таки трима╓мось за спасенний той як╕р, то обов’язково озветься до нас ╤сус: "Заспокойтесь, - це Я, не лякайтесь!.." Христос завжди б╕ля нас, В╕н пост╕йно б╕ля дверей серця нашого. ╤ стука╓ в них, щоб ув╕йти в д╕м ╕ принести з Собою мир ╕ рад╕сть, щоб ув╕йти в човен та вгамувати бурю. Господь каже нам: "Не б╕йтесь! Страждання зазна╓те в св╕т╕, але будьте в╕дважн╕: Я св╕т перем╕г!" "Б╕льший бо Той, Хто в вас, ан╕ж той, хто в св╕т╕", - запевня╓ апостол ╤ван. "Мо╓ Царство не ╕з св╕ту цього", - говорить Христос... Ми не ╕з св╕ту цього. Ми, хто назвався святим ╕менем християнина. Ми, хто ╕мену╓ себе учнями Христовими. Ми не в╕д св╕ту. В╕рн╕ше, повинн╕ бути не в╕д св╕ту. Повинн╕ ╕ти по хвилях св╕ту цього ╕ не потопати у ньому. Та чи так це насправд╕? Чи д╕йсно не потопа╓мо? Чи спромоглися зробити по цьому морю хоча б дек╕лька в╕льних крок╕в? "Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по вод╕", - блага╓ Петро. ╤ що ж в╕дпов╕да╓ ╤сус? Одне т╕льки слово - "╤ди!" Це слово прозвучало дв╕ тисяч╕ рок╕в тому. Це слово звучить ╕ сьогодн╕ для кожного з нас: "╤ди!" ╤ди ╕ не б╕йся. Твердо ступай по нест╕йк╕й поверхн╕, розбризкуючи в сторони оману багатства в╕ку цього, в╕дм╕таючи лиху пожадлив╕сть та зажерлив╕сть, що суть ╕долослуження. ╤ди, п╕днявшись над найвищими хвилями людських пристрастей. Б╕льш за все, що стережеться, охороняючи в╕ру в серц╕ сво╓му... ╤ди. Та чи йдемо?.. Як╕, здавалося б, легк╕ перш╕ кроки. Але за першими кроками п╕дступно у серце закрада╓ться страх, нев╕рство. Чи д╕йду? Чи зможу? Чи вистачить сили?.. В╕рую, Господи, поможи недов╕рству мо╓му! "Але, бачачи велику бурю, злякався ╕ почав потопати, ╕ скричав: "Рятуй мене, Господи!"... ╤ зараз ╤сус простяг руку й схопив його, ╕ каже до нього: "Малов╕рний, чого усумнився?" "Чого усумнився, малов╕рний?" - пита╓ нас Господь. Чого налякали вас гори проблем, що ╖х нагромаджу╓ навколо вас св╕т? Ц╕ гори не для вас! Вони не повинн╕ тяж╕ти над вами! Не повинн╕ тиснути на вас сво╖м сатанинським ярмом! ╥хн╓ м╕сце у мор╕ св╕ту цього. Хай воно поглина╓ ц╕ "гори". Хай воно ковта╓ ц╕ проблеми. А ви - не в╕д св╕ту. Ви - д╕ти в╕ри! "Майте в╕ру Божу! По-правд╕ кажу вам: Як хто скаже гор╕ ц╕й: "Порушся та й кинься до моря", ╕ не матиме сумн╕ву в серц╕ сво╖м, але матиме в╕ру, що станеться так, як говорить, - то буде йому!", - чита╓мо в ╢вангел╕╖ в╕д Марка. Малов╕рство - ось причина вс╕х наших проблем. Якось прив╕в батько до ╤суса свого тяжко хворого сина з╕ словами: "Коли можеш Ти, то змилуйсь над нами, ╕ нам поможи!" ╤сус же йому в╕дказав: "Щодо того твого "коли можеш" - то тому, хто в╕ру╓, все можливе". Зараз батько хлоп’яти ╕з сл╕зьми закричав ╕ сказав: "В╕рую, Господи, - поможи недов╕рству мо╓му!" ╤ ╤сус вигнав б╕са з дитини, але батьков╕ в╕дпов╕в: "О роде нев╕рний ╕ розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терп╕тиму?.." О роде нев╕рний й розбещений! - промовля╓ Господь ╕ до нас з вами. - Доки вас Я терп╕тиму?.. Чого усумнився? Олег ВЕДМЕДЕНКО. (Б╕бл╕йна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Укра╖на, 43021, www.vedmedenko.org).
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
В ╤РПЕН╤ ПРЕЗЕНТОВАНО ВИСТАВКУ ХУДОЖНИКА ╤З ХАРКОВА
