Версiя для друку Обговорити в форумi

ЮЛЯ КАЧУЛА, СТУДЕНТКА 3-го КУРСУ ФАКУЛЬТЕТУ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА УКРАЇНОЗНАВСТВА, СТАЛА В ЦЬОМУ РОЦІ "ЗОЛОТИМ ГОЛОСОМ" ТНУ!

 - Юлю, розкажи, коли і як почався твій шлях співачки?
 - Спів і пісня - це та невід’ємна частина мого життя, яка завжди була поряд і, сподіваюся, буде і в подальшому. Співала завжди і всюди. Обожнювала співати з батьком. Пам’ятаю, коли мені було десь три рочки, тато записав мій перший „концерт" у нас вдома, де я намагалася повторювати за ним дитячі пісеньки. Слухати зараз цей дитячий голосок і смішно, і якось трепетно - перші нотки, що не кажи. Цікаво, ставлю собі, буває, це запитання: чи тато в той момент думав, що через якийсь час я буду співати його пісні і стану „Золотим голосом ТНУ"?
 Але зараз переконана, як ніколи, що все справжнє, гідне й істинне обов’язково не пройде непоміченим і залишиться в серцях людей, мабуть, для того ми й приходимо в цей світ...
 - Які в тебе залишились враження від конкурсу „Музичний Олімп"? Чи щось змінилося з отриманням звання „Золотий голос ТНУ?"
 - Враження залишились фантастичні! Стільки емоцій, знайомств. Ми чудово провели час, познайомились і, що цікаво - не було й краплі заздрощів чи конкуренції. Ми просто співали, насолоджувались співами, усмішками, атмосферою. Звичайно, багато змінилось. Тепер впізнають в університеті.
 - Які пісні ти залучаєш до свого репертуару? Якого стилю дотримуєшся?
 - Пісні у моєму репертуарі в основному ліричні. Такі, над якими треба задумуватися. Зараз на нашій бідній естраді таких пісень немає, навіть не кажу „майже немає", бо вони зовсім відсутні.
 Я співаю батькові пісні - в них є все те, що віддзеркалює й мою душу: світла музика, зміст, щирість, почуття...
 Нещодавно був концерт у нас в університеті, і я співала батькову пісню про маму. У всіх на очах були сльози, настільки прорезонувала в душах людей ця пісня.
 Ось саме таких пісень не вистачає нашій країні та й взагалі на цій маленькій планеті - пісні, від якої душа очищується, стає як дзеркальце чистою і віддзеркалює в собі цей світ.
 - Твої найвищі досягнення.
 - У 2001 р. здобула І місце на Всеукраїнському конкурсі „Жива музика". У 1998 р. - ІІ місце на Всекримському конкурсі „Юний композитор". У 2001 одержала
І премію на Міжнародному конкурсі „Маестро". Тоді ж стала дипломантом конкурсу імені Д. Луценка „Осіннє золото". У 2003 р. - дипломант Всеукраїнського фестивалю „Червона рута-2003". У 2006 посіла ІІІ місце на Всеукраїнському фестивалі „Духовні джерела". У 2007 стала дипломантом Всеукраїнського фестивалю „Ялтинський берег", тоді ж отримала І премію „Музичного Олімпу" - стала „Золотим голосом ТНУ".
 - Хто для тебе є зразком творчості? Чия манера тобі до вподоби?
 - Для мене зразками є Ніна Матвієнко, тріо „Мареничі". Я завжди захоплювалася таким геніальним, на мою думку, автором, композитором і співаком - Володимиром Івасюком. Цікаве все-таки життя, людини вже давно немає серед живих, але вона живе у своїх піснях, голос Івасюка звучить із наших колонок, значить, немає смерті, можливо, це і є те безсмертя, якого всі так намагаються досягнути?!
 - Твої побажання юним митцям?
 - Бажаю бути самими собою, завжди йти до своєї мети. А що таке життя без мети? Це лише проживання дня і ночі, а треба жити так, щоб зустрічати кожен день з усмішкою і думати: ось я ще на один крок підійшов до своєї заповітної мрії.
 Тож бажаю вам осягнути свою мету, своє призначення на цій землі і обов’язково її досягнути! 

"Я ОБОЖНЮЮ ТАНЦЮВАТИ!"
На нашому факультеті є й чудові танцюристи! Інеса Ткаченко, уже відома багатьом, погодилася дати інтерв’ю для нашої газети.
 - Інесо, розкажи, будь ласка, з якого віку почалася твоя хореографічна діяльність?
 - Я танцюю з 10 років. Навчалася в гімназії № 11, де знаходилися філіали різних клубів. До нас прийшов один викладач, який запропонував навчатися танців. Я займалася хореографією і в дитячому садку, отож, вирішила продовжити танець. І не пожалкувала! Я обожнюю танцювати! Почала займатися танцями трьох напрямів: спортивними, народними й бальними. Але зараз лишилися тільки бальні, бо я не встигала поєднувати навчання в школі й хореографію. Танцювала з різними партнерами, деякі вже кинули мистецтво, відчувши, що то не їхнє покликання, але деякі продовжують розвиватися.
 - Який стиль тобі подобається? Які танці?
 - Існують стандартні й латиноамериканські танці. Музика, яку зараз добирають до стандартних, трохи осучаснена. Латиноамериканські танці більш запальні, швидкі й подобаються мені цим. А взагалі музика вся гарна!
 - Яку танцювальну традицію ти продовжуватимеш?
 - І стандартну, і латиноамериканську - обидві.
 - Розкажи про свої досягнення в Україні.
 - За 10 років я змінила п’ять партнерів тільки за бальних танців. На конкурси їздили всією Україною та Кримом. Перші місця здобули в Сімферополі, Черкасах, Рівному, були в Смілі, Тернополі, Львові, Івано-Франківську...
 - Я знаю, що ти виступала за кордоном. У яких країнах ти була? Які твої враження від поїздок?
 - За кордон ми їздили не на конкурси, а на виступи. У цьому році я була в Індії, з 1 травня - два тижні. Нас запросили, бо треба було 12 пар. Тиждень на кораблі про нас знімали кіно. Індійці мають прекрасні танці, але бальні їх вельми здивували, таке враження, що вони не бачили нічого подібного! До речі, зараз в Індії всю музику до кліпів, фільмів тощо роблять європейці, серед них дуже багато українців. Взагалі фільми для індійців - це все, замість передач чи концертів, як у нас, їхнє телебачення показує тільки фільми, особливо на свята.
 Враження від самої Індії різні. Тільки зараз вона стає більш-менш європеїзованою. Середнього класу в цій країні немає, є або дуже багаті, або дуже бідні. Злидні вражають ножем у серце. Уяви: на вулиці сидить людина, яка має тільки ганчірку, і ще рада цьому! Маленькі фанерні споруди, завішені ганчір’ям, вважаються квартирами! Перуть у калюжах! Проте жебраків я помітила не дуже багато. Ми були в Бомбеї (інша назва Мумбай), де тренувалися чотири дні. 75% населення володіють англійською мовою, я спілкувалася з англомовними. Деякі розмовляють дуже чисто, деякі домішують слова з діалектів, і тому важко розібрати, що вони говорять. Місцеві мови (а діалектів більше 20) в обігу серед малоосвічених. Але не завжди й вони одне одного розуміють! Не всі рикші володіють англійською, тоді ми просто давали готельну картку і водій шукав адресу. Найбільш європеїзовані індійські міста - Делі й Гоа. В Індії дуже душно, спекотно, підвищена вологість.
 - Ось який він, інший світ... Розкажи тепер про свої найвищі досягнення.
 - У 2005 на міжнародному конкурсі в Києві ми посіли 15-те місце з 85 пар. Цей конкурс був дуже серйозним, бо зібралися судді з усього світу.
 - Яким ти бачиш своє майбутнє?
 - У мене не завжди виходить поєднувати танці з навчанням, але намагаюся встигати. Я й надалі займатимуся хореографією, а після ТНУ хочу одержати другу освіту - мабуть, вивчу ще якісь мови, щоб розвинути здібності. А взагалі я цікавлюся всім, що пов’язане з українською мовою, усім, що їй допоможе!
 Запитувала
Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.

"Срібний голос" ТНУ Марина Бабаян:
 
Почала я співати, коли пішла до школи, ще з першого класу. Зі своєю вчителькою музики їздила співати в районні школи, виступала в Сакському палаці культури на різноманітних концертах та конкурсах. Звичайно ж, не розлучаюся зі співом і в Таврійському національному університеті.
Мені подобається сучасна, весела, танцювальна музика, бо я дуже люблю танцювати. Але іноді слухаю й ліричну, спокійну музику. Мої улюблені співаки - Руслана, Тіна Кароль, Наталя Могилевська. З композиторів мені подобаються І. Крутий, І. Ніколаєв, адже вони написали багато гарних пісень, які я із задоволенням виконую.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема ""Будьмо!""