Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 25.05.2007
ДУХОВНИЙ ПАМ’ЯТНИК Р╤ДН╤Й ЗЕМЛ╤

Л╕тература

 ╢вген╕я Лещук. М╕й Храм. Книга перша. Р╕дний вогник.
 Поез╕╖. - Льв╕в: Каменяр, 2005. - 114 с.
 ╢вген╕я Лещук. М╕й Храм. Книга друга. В кра╖н╕ журавл╕в. Новели, етюди, опов╕дання. - Льв╕в:
Каменяр, 2005. - 132 с.
 ╢вген╕я Лещук. М╕й Храм. Книга третя. Укра╖на ╕ св╕т. Нариси, в╕рш╕, документальн╕ дан╕. - Льв╕в: Каменяр, 2005. - 180 с.

 Людина м╕цна сво╖м кор╕нням, сво╖м заглибленням у р╕дну землю ╕ р╕дний край. Абсолютно неспод╕ван╕ у жанровому багатоман╕тт╕ книги в╕домо╖ письменниц╕ ╢вген╕╖ Лещук - це образне по╓днання в╕ршових текст╕в, документальних матер╕ал╕в, новел╕стичних розпов╕дей ╕ животрепетного бажання осягнути цей великий св╕т кр╕зь призму биття людського серця ╕ сердечност╕.
 Ц╕ книги можна розглядати як триптих-епопею, який розпов╕да╓ про долю людсько╖ особистост╕ у ╖╖ непростому прагненн╕ дорости до високого св╕тла ╕ щедро╖ краси. П╕знати цей св╕т - ╕ в╕ддати йому сво╓ тепло. Це розпов╕дь про становлення молодо╖ укра╖нсько╖ ел╕ти, яка вийшла «╕з личак╕в ╕ курно╖ хати» (висл╕в Василя Стуса. - М. Я.) Цей художн╕й образ сл╕д розум╕ти як метафору: нац╕я живе у сво╖х синах ╕ доньках, нац╕я воскреса╓ у нац╕ональн╕й ел╕т╕.
╤ хто намага╓ться знищити нац╕ю - той вдаря╓ у саме серце духовн╕й надбудов╕ сусп╕льства. А вершину його становить ╕нтел╕генц╕я.
 Про непрост╕ шляхи становлення цього духовного пласту говорять багато письменник╕в. Досить згадати видатного письменника Уласа Самчука, який у роман╕ «Волинь» розпов╕да╓ про те, як батько випроводжа╓ сина «у науку», аби в╕н зв╕дти боронив свою родину, свою оселю. Бо, як говорила Маланка Михайла Коцюбинського, «под╕лять тебе, земелько, ой под╕лять...» Ми через марево тотал╕тарно╖ ╕рж╕ ще т╕льки шука╓мо свою душу. ╤ знаходимо. У мамин╕й колисков╕й, у татовому слов╕.
 Так свого часу в╕дрядила р╕дна земля ╢вген╕ю Лещук у далек╕ св╕ти, аби вона в╕дкривала духовн╕ простори для укра╖нства, аби вона розширювала наш╕ духовн╕ обр╕╖, аби вона л╕кувала в╕д хвороби. Бо ╢вген╕я свого часу вибрала одну ╕з наймирн╕ших профес╕й - профес╕ю л╕каря. А доля вибрала ╖╖ ще ╕ для зц╕лення душевних ран. Бо, як виявилося згодом, що душевн╕ рани болять не менше, ан╕ж т╕лесн╕. Явилося слово - подорожником впало на серця р╕дного народу. ╤ прийшли у ╖╖ в╕ршах хранител╕ цього слова - р╕дн╕, сус╕ди, друз╕; нахилилися до ╖╖ плечей мальви, волошки ╕ незабудки.
 ╤ л╕л╕╖ - дивовижн╕ л╕л╕╖ дитинства - стали символом творчого зростання, ╖╖ б╕ле-б╕ле волосся нагаду╓ та╓мниче цв╕т╕ння водяних л╕л╕й. Таке розк╕шне красиве волосся бува╓ т╕льки у волинських д╕вчат - наче знак особливо╖ земно╖ м╕с╕╖. ╤ зрина╓ неспод╕ваний спогад: як маленька ╢вген╕я, прагнучи з╕рвати оте водяне диво, мало не потонула. ╤ чолов╕к-ря-т╕вник ледве зм╕г серед б╕лих л╕л╕й п╕знати чар╕вну гол╕вку д╕вчини. Можливо, тод╕, життя подавало знак особливо╖ житт╓во╖ дол╕.
 Перепл╕талися житт╓в╕
стежки - ╕ р╕дна земля ╕з сум-ками, наповненими ╖жею, виряджала у науку сво╖х д╕тей, аби вчилися, аби поверталися до сво╖х осель, щоб захищати ╖х. Так батько ╢вген╕╖ одного разу став перед потягом, бо сп╕знилися, аби дитина вчасно за╖хала на навчання. Неспод╕ваний еп╕зод - батьки захищають нас сво╖ми грудьми у найважчих небезпеках.
 ╢вген╕я повернулася на р╕дну землю спалахом слова, ╕гристими мелод╕ями п╕сень, укра╖нськими символами, що невтомно повертали на р╕дну землю. ╥╖ обереги - тепло р╕дного узору мамино╖ вишиванки ╕ тепло батьк╕всько╖ осел╕, пост╕йно присутньо╖ у ╖╖ житт╕.
 Доля щораз посила╓ випробування кращим з кращих, наче кладе св╕й перст на ╖хн╕ ясн╕ лиця. Леся Укра╖нка - духовна посестра ╢вген╕╖ Лещук. Вона присутня у поетичних в╕з╕ях ╕ трем╕ сонячних мелод╕й, вона живе у незламност╕ ╕ м╕цност╕ вол╕, духу ╕ здатност╕ до пост╕йного стр╕мкого поступу.
 Берестечко - не просто географ╕чна Батьк╕вщина ╢вген╕╖ Лещук - це ╖╖ заобр╕йн╕ молитви ╕ неск╕нченне бажання повернути народу не просто факт б╕ограф╕╖ як ╕сторичний знак, а як духовний зв’язок покол╕нь. ╢вген╕я Лещук н╕би з’╓дну╓ нитками сво╖х твор╕в ╕сторично-часовий кругоплин - вона творить сьогодн╕шн╕й св╕т, який ╓ лог╕чним продовженням того св╕ту, у якому геройськ╕ погуки до слави ╕ геройства стали звичним явищем. Н╕би в╕дчува╓ш, як м╕цно трима╓ свою зброю ╤ван Богун, як гн╕вно блискають зором ╤ван П╕дкова чи ╤ван С╕рко... Геро╖чн╕ постат╕ - мужн╕ лицар╕ Укра╖ни... Як молитва, як прохання на в╕ки дзвенить поетичне слово ╢вген╕╖ Лещук: «Пошли нам, Боже, нин╕ Богун╕в...»
 Письменниця ╢вген╕я Лещук - це р╕дк╕сне по╓днання слова ╕ чину. Вона розум╕╓, як важливо виробити у сучасний час справедливе пошанування геройського минулого нашого народу. ╥╖ поез╕╖ складають дзв╕нкий ман╕фест дзв╕нкового погуку нац╕онально╖ слави: в╕д козаччини ╕ до боротьби во╖н╕в-повстанц╕в. Очевидно, це також не випадково, бо р╕дна земля ╢вген╕╖ Лещук виколихала не один нац╕ональний здвиг. ╤ тепер, ╕н╕ц╕юючи ув╕чнення пам’ят╕ видатних геро╖в Укра╖ни - письменниця акумулю╓ у ╓диний пучок, ╓диний порив духовн╕ сили сучасност╕. Як голова фонду «Богун» вона з╕ сво╓╖ осел╕ у м╕ст╕ Львов╕ потряса╓ найкращ╕ уми сучасност╕. ╥╖ не можна не чути. Листи ╕дуть у р╕зн╕ установи - наполеглив╕, вимоглив╕, бува╓ шляхетно зг╕рчен╕, бува╓ напружен╕. Нурту╓ думка - ста╓ конкретними справами. До юв╕ле╖в ╕ Дн╕в нашо╖ Незалежност╕ друкуються поштов╕ лист╕вки, приурочен╕ гетьманам. Бо як же ж ╕накше? ╢ пам’ятники монументальн╕. А ╓ - у царин╕ людського духу. ╤ кр╕зь в╕ки н╕би вчува╓ться Лесин голос: «Слово, коли ти живе, статися т╕лом пора...»
 Та╓мниця людсько╖ дол╕ - це тепло найр╕дн╕ших людей. Трепетне ╓днання роду ╕ родини, ув╕чнення пам’ят╕ р╕дних. Св╕тлим сумом зор╕╓ мамина усм╕шка. Довг╕ роки важко╖ хвороби мамино╖ - ╕ н╕жне п╕клування
доньки ╢вген╕╖ - це окрема стор╕нка у житт╓в╕й ╕ творч╕й б╕ограф╕╖ письменниц╕. Можливо, саме б╕ля л╕жка хворо╖ мами (а це тривало довгих в╕с╕м рок╕в) в╕дкривалася якась особлива сторона людсько╖ сут╕ - у мужност╕ переборювати лихо, у здатност╕ не черств╕ти душею, у ╓дност╕ слова ╕ духу. Як л╕кар ╢вген╕я Лещук допомагала чужим людям - а мама лежала прикута до л╕жка ╕ н╕чим було ╖й допомогти. Але ╕ в цьому великому людському випробуванн╕ письменниця гордо несла свою нелегку ношу. Людей високого чину страждання т╕льки загартову╓ - ╕ треба шукати пром╕нчики св╕тла у найважчих моментах. Справжн╕м святом стала по╖здка у л╕с Брюховицький - куди ╢вген╕я в╕двезла свою лежачу маму. Хилилися кетяги дерев до хворо╖, св╕тилася травичка сонячними зблисками - а сан╕тари, стоячи в╕ддал╕к, - плакали. Бо пот╕м залишиться лише г╕лочка дерева, яка маятиме за маминим в╕кном, прив’язана н╕жними доньчиними руками.
 Благословенна будь любов д╕тей до батьк╕в, бо н╕хто ╕ н╕коли не буде нас любити так, як наш╕ матер╕. Вони кладуть сво╖ долон╕ на наш╕ зранен╕ душ╕ з потойб╕ччя...
 ...╤ десь на волинськ╕й стежин╕ шурхотять колеса велосипеда ╕ншого вихрастого п╕дл╕тка, який зустр╕ча╓ чи випроводжа╓ по╖зд, який везе у широкий св╕т мерехт╕ння високого св╕тла. Так колись зустр╕чав ╢вген╕ю ╖╖ найулюблен╕ший плем╕нник - Русланчик - зустр╕чав, аби стати тим лицарем, який вестиме ╖╖ за руку у та╖нство слова. Бо нер╕дко наш╕ нащадки дають нам висок╕ уроки добра - нав╕ть коли залишають нас, прямуючи у потойб╕ччя. Доля закинула плем╕нника ╢вген╕╖ Лещук у Крим - там в╕н працював шофером. Так склалася доля - мусив дбати про с╕м’ю, дружину, д╕тей. В╕н завжди турбувався про когось - ╕ н╕коли про себе. У дитинств╕ над усе т╕шився, коли наливали котятков╕ у мисочку молока, або коли дбав про поранених птах╕в, або коли прохав пол╕кувати, доглянути когось ╕з знайомих. Дбав про вс╕х - забуваючи про себе.
 Бо люди для нього були не просто населенням чи пасажирами - а були вони найближчими, найдорожчими людьми. ╤ прагнув в╕н з╕гр╕ти кожного високим теплом свого серця. ╤ коли ╢вген╕ю Лещук на батьк╕вськ╕й могил╕ зустр╕ча╓ самотн╕й лелека - то, можливо, це душа Русланчикова повернулася до р╕дних м╕сцин, аби рад╕ти св╕тов╕ й добру.
 Найкраще - б╕ля р╕дно╖ земл╕. Найдостойн╕ше - б╕ля р╕дних людей. ╤ диву╓ться св╕т чаров╕ укра╖нського слова у поез╕╖ ╢вген╕╖ Лещук, присуджуючи ╖й висок╕ звання ╕ нагороди. Але найвища нагорода - це творч╕сть, яка манить, чару╓, наснажу╓.
╤ робить людей добр╕шими ╕ щедр╕шими на ласку ╕ добро.
 Поверта╓ться ╕стор╕я у патр╕отично насичених рядках. А л╕ричн╕ мелод╕╖ вторять ╖й ср╕бними дзв╕ночками. Такий художн╕й св╕т ╢вген╕╖ Лещук - м╕цно по╓днаний ╕з ╖╖ дивовижною особист╕стю, яка ╓ високим символом пориву до св╕тла, добра, справедливост╕ ╕ нац╕онального геройства.
 Ц╕ три книги становлять сво╓р╕дний триптих-баладу. Це духовний пам’ятник р╕дн╕й земл╕, р╕дному народу.
 Мар╕я ЯКУБОВСЬКА,
голова Льв╕всько╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.

╢вген╕я ЛЕЩУК:
«ДИХАЮ Р╤ДНОЮ МОВОЮ...»
Бл╕ц-╕нтерв’ю.
Запитання. Як вам тепер, в часи незалежност╕, коли в╕дроджу╓ться р╕дна мова, р╕дна культура?

В╕дпов╕дь. Дуже радо ╕ дуже сумно, що ми д╕йшли до краю. Сумно тому, що так легко в╕дступились сам╕ укра╖нц╕ в╕д р╕дно╖ мови...

 ╤
 Прапрад╕д╕в зна╓
 вкра╖нська земля, -
 А доля в них
 часто була полиновою, -
 Вони ж зас╕вали
 душевн╕ поля
 П╕снями сумними
 ╕ р╕дною мовою.
 Арканили ╖х у часи нав╕сн╕ -
 Вони ж воскресали
 зорею ранковою,
 ╤ брязк╕т кайдан╕в
 глушили п╕сн╕ -
 В невол╕ сп╕вали -
 р╕дною мовою!
 Були у нас лицар╕,
 були й козаки,
 А честь родова
 була в них основою:
 Як на палях
 ╖м рвали вуста, язики -
 То серця ╖х стогнали -
 укра╖нською мовою!..
 То як же тепер
 нам забути ╖╖,
 Як в серц╕ дзвенить -
 колисковою...
 Це ж батько, ╕ мати,
 ╕ браття мо╖ -
 Живу я ╕ дихаю
 р╕дною мовою.
 А коли в╕длетять
 в далину журавл╕
 ╤ з╕в’яну десь кв╕ткою
 в житах волошковою,
 То калина червона
 на могил╕ мо╖й
 Буде в╕чно сп╕вати -
 укра╖нською мовою...

 ╤╤
 Яке то щастя -
 Землю таку мати,
 Що злита кров’ю,
 а пшеницю родить.
 ╤ ск╕льки б вор╕женькам
 не топтати -
 На н╕й над╕я,
 наче сонце, сходить.
 Яке в нас щастя...
 Болю аж по в╕нце! -
 Богун, Нечай,
 ╕ Гонта, й Морозенко...
 Яке то щастя -
 бути укра╖нцем!
 Бо укра╖нцем був
 Тарас Шевченко.

 I╤╤
 О мово мила, ти не б╕дна,
 Бо все стерп╕ла й ожила,
 Тебе топтала
 нечисть «р╕дна»:
 На посм╕ховисько вела.
 Тебе м╕няли щогодини -
 На мак, на джинси,
 самогон,
 А ти стояла, мов калина
 Замр╕яна б╕ля в╕кон.
 Чуж╕ тоб╕ ятрили рани,
 А ти всм╕халась ╖м на зло
 ╤, наче прол╕сок весняний,
 Несла вс╕м рад╕сть ╕ тепло.
 А як н╕м╕ли тво╖ д╕ти -
 Ти не вмовкала на полях:
 То соловейком
 десь на в╕ттях,
 То тихим смутком
 в журавлях.
 Неначе Фен╕кс,
 воскресала,
 ╤ знов зд╕ймалася увись,
 ╤ д╕тям все сво╖м прощала,
 Як╕ в╕д тебе одреклись.
 Це ти, як рожа ╤╓рихона,
 У склеп╕ мертвому жила.
 Аж нин╕ -
 прапором корона
 Понад тобою зацв╕ла!

ОЖИВЛЕННЯ ╤СТОР╤╥
 Надзвичайно зворушливо тримати в руках тв╕р, який для автора ╓ справою всього життя. А саме таким твором ╓ «поез╕офотоальбом» ╢вген╕╖ Лещук «В╕чн╕сть ╤вана Богуна». Роки, в╕ддан╕ напружен╕й прац╕ над ориг╕нальною за зм╕стом ╕ формою книгою, дали сво╖ плоди: нав╕ть люди, далек╕ в╕д проблем ╕стор╕╖ Укра╖ни, не можуть не в╕дзначити монументальн╕сть задуму ╕ велич ут╕лення.
 Герой книги - полковник укра╖нського в╕йська п╕д час Визвольно╖ в╕йни 1648 - 1654 рр., наказний гетьман п╕д Берестечком, ген╕альний стратег, улюбленець укра╖нського народу, вт╕лення непереможного укра╖нського духу. Великий за обсягом альбом (близько 170 стор╕нок) побудований за принципом моза╖ки. Ц╕л╕сний образ ╤вана Богуна склада╓ться п╕д час прочитання ╕ перегляду абсолютно в╕дм╕нних за жанрами твор╕в. Це ╕ в╕рш╕ ╢. Лещук про славетного во╖на, ╕ б╕ограф╕чн╕ зл╕тературнен╕ дов╕дки, ╕ поеми про под╕╖ укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ тих час╕в, ╕ п╕сн╕ про героя в ориг╕нал╕ ╕ в перекладах р╕зними мовами. ╢. Лещук самост╕йно добирала як текстовий, так ╕ ╕люстративний матер╕ал ╕ досягла гармон╕йно╖ структури альбому. Авторц╕ вдалося з╕брати ц╕лу колекц╕ю портрет╕в ╤вана Богуна, написаних укра╖нськими художниками. Репродукц╕╖ картин, фотограф╕╖ доповнюють виклад матер╕алу ╕ переводять сприйняття книги в урочисту тональн╕сть. Книга переповнена патетикою, але, дочитавши ╖╖ ╕ перегорнувши останню стор╕нку, розум╕╓ш, що ця патетичн╕сть ╓ слушною ╕ виправданою. ╤ як могло бути по-╕ншому, якщо авторка народилася й виросла на Волин╕ - б╕ля м╕сць козацьких звитяг Виз-вольно╖ в╕йни, ╕ з дитинства напувалася духом ╕стор╕╖, який сакрально переда╓ться в╕д покол╕ння до покол╕ння ╕ пройшов численн╕ заборони укра╖нсько╖ мови й культури за час╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, радянський етноцид, замовчування ╕ безк╕нечне переписування ╕стор╕╖ Укра╖ни на догоду комун╕стичним чинам ╕ пан╕вн╕й ╕деолог╕чн╕й доктрин╕. Пройшовши все це, укра╖нських дух живе. Тим-то осмислення ╢вген╕╓ю Лещук ╕сторичних под╕й Визвольно╖ в╕йни й участь у н╕й ╤вана Богуна оживлю╓ ╕стор╕ю, робить ╖╖ близькою кожному укра╖нцев╕. Оживаючи, ╕стор╕я проекту╓ться на сучасн╕сть, ╕ дух ╤вана Богуна осв╕тлю╓ не т╕льки рецензований поез╕офото-альбом, а й д╕яльн╕сть Доброчинного громадського фонду «Богун», очолюваного ╢вген╕╓ю Лещук.
 Так╕ книги, як «В╕чн╕сть ╤вана Богуна» повертають на наш╕ терени укра╖нських геро╖в. Наявн╕сть поез╕офотоальбому в б╕бл╕отец╕ Харк╕вського ун╕верситету (на жаль, про великий тираж поки що не йдеться) допоможе студентам перейнятися духом живо╖ укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ ╕ здобути м╕цн╕ духовн╕ ор╕╓нтири в сучасному житт╕.
 Г. О. САВЧУК,
 старший викладач кафедри ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури Харк╕вського нац╕онального ун╕верситету.
 
 ВЕЛЬМИШАНОВНА ПАН╤ ╢ВГЕН╤╢ СТЕПАН╤ВНО!
 Ваш лист справив на мене неабияке враження. Було дуже вт╕шно д╕знатися, що в наш╕й держав╕ працюють люди, для яких мр╕я про в╕дродження Укра╖ни, укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ та культури перетворилася на мету всього життя. Виплеканий у Ваш╕й уяв╕ альбом «В╕чн╕сть ╤вана Богуна» - ун╕кальне явище в громадському житт╕ Укра╖ни. Синкретизм альбому допомага╓ з р╕зних бок╕в подивитися на звитяжну постать у наш╕й ╕стор╕╖ ╤вана Богуна, слава якого пребуде в╕чно, в тому числ╕ завдяки Ваш╕й д╕яльност╕ з популяризац╕╖. Нараз╕ саме така д╕яльн╕сть украй необх╕дна - особливо на теренах Слобожанщини ╕ особливо серед молод╕, тому надзвичайно вдячний Вам за над╕сланий тв╕р. В╕н неодм╕нно потрапить на полиц╕ науково╖ б╕бл╕отеки Харк╕вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ В. Н. Караз╕на й буде доступний для будь-якого з наших читач╕в.
 Кр╕м того, в╕драдно в╕дзначити функц╕онування оп╕куваного Вами Доброчинного громадського фонду «Богун». Судячи з наведеного в альбом╕ листування, фонд активно й р╕зновекторно працю╓ над вшануванням пам’ят╕ Лицаря. Бажаю Вам усп╕шно зак╕нчити роботу з╕ спорудження пам’ятника ╤ванов╕ Богуну та удач╕ в реал╕зац╕╖ вс╕х ╕нших нам╕р╕в.
 Нехай Ваша благородна праця не забира╓, а навпаки дода╓ сили, здоров’я та натхнення. Надсилаю Вам текст реценз╕╖, яку направлено до газети «Слоб╕дський край».
 З глибокою повагою,
 В. С. БАК╤РОВ,
 ректор Харк╕вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ В. Н. Караз╕на.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4797

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков