Версiя для друку Обговорити в форумi

 Влада в нашій державі сьогодні в руках тих, хто не розуміє чи не хоче розуміти необхідності розвитку державницького українського національного інформаційного простору, який би служив справі консолідації та відродження України. Є журналісти, публіцисти, окремі видання, які намагаються відроджувати національну культуру, державну мову, але не мають за що друкуватися, а хто має кошти, не має українського серця...
 Напевне, приклад «Кримської світлиці» - у цій ситуації типовий, через повну відсутність фінансової підтримки газета торік ледве не припинила свого існування. Але попри все вихід все ж таки було знайдено: з цього року до видання «Світлиці» долучився ще один співзасновник - Міністерство культури і туризму України, зокрема, його Газетно-журнальне видавництво (директор Іван Михайлович Орендочка). Читачі, звичайно ж, помічають ті прогресивні зміни, які відбуваються з газетою: вона знову набула свого попереднього повноцінного обсягу, на порядку денному - перехід на кольоровий друк.
 Отже, «Кримська світлиця» відтепер у гурті культурологічних видань, долею яких опікується Газетно-журнальне видавництво Мінкультури. Як живеться цим виданням сьогодні? Чи у пошані українська культура в Україні? Які проблеми та надбання у наших столичних колег і чи відрізняються їхні умови праці від наших? Знайомство з рідними для «Світлиці» виданнями ми розпочнемо сьогодні з розповіді про столичну газету «Культура і життя».
 Газеті вже 84 роки! Останні 5 літ її головний редактор - заслужений журналіст України Володимир Бурбан. Звертаємося до нього з першим питанням:
 - Володимире Яковичу, коли ви прийшли в газету, якою її побачили 5 років тому? Що змінилося з часу вашого перебування на посаді головного редактора?
 - На той час газета була в занедбаному стані. Перед цим вона не виходила місяців 7, були непорозуміння з фінансуванням. Нині, слава Богу, краще. Газета виходить регулярно, має підтримку. В матеріальному плані головні зрушення – це комп`ютеризація редакції, хоч електронної пошти та сторінки в Інтернеті ще не маємо. Це пов’язано ще з тим, що в нас немає постійного приміщення.
 Приємно, що візуально газета змінилася. Вона тепер двокольорова і має гарний естетичний вигляд. Ми маємо кілька відділів в газеті: інформації і туризму, образотворчого мистецтва, музики, художньої самодіяльності, театру, кіно і телебачення. За змістом газета розрахована на працівників культури і тих, хто цікавиться проблемами культури. Таке коло наших читачів. Ми, так би мовити, «старорежимні», не йдемо на ті модерні теми, які фактично переповнили всю нашу періодику. Ми цього уникаємо. Наш пріоритет – це глибинні питання культурного будівництва. Порушуємо теми, які є фундаментальними не тільки сьогодні,
але й будуть такими і в майбутньому.
 Зокрема, була в нас нещодавно публікація «Чи культурна наша культура». Відомий журналіст порушив це питання в тому плані, що перш ніж стверджувати, що культура наша розвивається повноцінно, треба дивитись на проблему не лише через призму культурно-освітніх установ, а розглядати культуру загалом. Наприклад, говорити про культуру спілкування, побуту, взаємин, освіти - він розглядає в комплексі це питання. Ось зараз вийшла стаття «Чи повернеться Федір Вовк в Україну?» про всесвітньовідомого, але українцями забутого унікального вченого, дослідника Федора Вовка. Він був антропологом, дослідником українського духу, українського характеру і натури.
 - Але, мені здається, молодь сьогодні таке не читає...
 - А вони сьогодні взагалі нічого не читають! Ось подивіться, зараз, коли в телешоу показують, як обладнують кімнати, там майже немає книжкових полиць.
 - Можливо, це пов’язано з тим, що з’явився Інтернет?
 - Інтернет, так. Але ж подивіться на Японію, Британію, вони зовсім не зменшили тиражі, хоча в них давно є Інтернет. Однак
книжка - то є книжка, вона ніколи не застаріє. Тут не йдеться лише про книжку, але й про інтелект нинішньої «еліти», але це «еліта» фінансова.
 - Як ви вважаєте, що далі буде, якщо вже сьогодні газети читають одиниці?..
 - Коли песиміст каже, що все погано, оптиміст говорить, що буде ще гірше. Я не бачу змін на краще. В політичних організаціях, партіях про культуру говорять багато. Але там, як правило, акценти культурні зміщені або взагалі відсутні.
 - Або формальні?
 - Так, прийшли до влади, змінюємо міністра. А змін фундаментальних не відбувається.
 До розмови долучився відповідальний секретар газети «Культура і життя» Борис Стативка:
 - Ми зараз особливу увагу звертаємо на мову як національне надбання. У нас є «мовна» рубрика спеціальна, яка користується у читачів особливою популярністю.
 - У значної частини українців, зокрема південно-східних регіонів, убили любов і пошану до дідів-прадідів, до української мови. Українське суспільство глибоко уражене ще тією імперською політикою. Чи є, на вашу думку, і чи взагалі знайдуться ліки від такого тяжкого недугу? Вже ніби живемо в умовах демократії, а комплекс неповноцінності проявляється на кожному кроці. Звідси, певно, і питання двомовності, яке порушують перед черговими виборами?
 Володимир Бурбан:
 - З цієї нагоди ми не раз виступали в газеті. Ми щономера акцентуємо увагу на цьому питанні. Порушувати проблему двомовності для держави взагалі не солідно, якщо вона держава. Порушує це питання так звана п’ята колона.
Люди, яким байдужа українська мова, так само байдужі і культура, і народ цей.
А головне, де ви чули в Україні російську мову?! Це не можна назвати мовою, це суржик. Я сам свого часу навчався російською мовою. Але я щасливий, що українець і знаю свою мову, знаю ще й російську.
 - Коли я навчалася в школі, моїх батьків змушували передплачувати певні видання на кшталт «Жовтенятка», «Піонерської правди». І, повірте, нічого дурного в тому не було, я раділа кожному номеру. Газета «Культура і життя» за змістом, на мою думку, мала б бути настільною газетою старшокласника та студента вищого навчального закладу. Молоді для становлення особистості зараз, як ніколи, необхідні матеріали культурологічного плану. Можливо, варто було б перейняти досвід тих років? Як ви розповсюджуєте газету?
 - Ті читачі, на яких ми розраховуємо, це найбідніші люди в нашій державі, які працюють на пів- або навіть чверть окладу! І в них грошей на передплату немає. Але ті, хто нас знає, передплачують наше видання, незважаючи ні на що. Та їх не так вже й багато.
 Борис Стативка:
 - Хочу сказати, ви зробили слушне зауваження, цим питанням треба займатися - розповсюджувати газету. Грошей немає, але все одно нас передплачують. І це незважаючи на те, що в нас на сторінках нікого не душать, не вбивають, у нас кров ріками не тече. Ви ж знаєте, що нині саме таке у нас люблять читати. Тому, звичайно, «Культуру і життя» не просто продавати у роздріб, в кіоску її десь кладуть у закутку, її ніхто не рекламує, ніхто й не знає, що вона є. І ціна 90 копійок – напевне, це дорого для людей.
 - Ми вже звикли, що «Кримську світлицю» теж ховають по закутках, списують все на рахунок «особливостей» кримського регіону. А з`ясовується, і в столиці таким виданням не легше. Який ви бачите вихід з ситуації? Він є взагалі?
 - Ну, по-перше, повинен бути лад в державі. Стиль життя в державі повинен змінитися. Друге - сьогодні триває роздержавлення засобів масової інформації. Це що ж, виходить, державу ще не побудували, а пресу державницьку вже роздержавлюють? Потужна держава, яка міцно тримається на ногах, яку поважають у світі, така собі не може дозволити подібне. Що означає «роздержавлення» таких газет, як «Літературна Україна», «Кримська світлиця» та схожих? Європа пропонує нам свої інформаційні стандарти, але чи рахуються вони з нашими вітчизняними су-спільними реаліями, залишеними нам у спадок колишнім Союзом?
 - На вашу думку, культурне життя Києва за останні роки змінилося? Збільшилося число поціновувачів прекрасного? В театрах аншлаги? Якщо говорити про культурне життя столиці, у нас дуже мало театрів, до яких можна піти.
 - Вибачте, але дозвольте мені з вами не погодитись. Сьогодні в Києві з’явилося багато нових, молодих, цікавих театрів! Мені здається, не важливо, в яких стінах звучить слово, а яке воно, те слово. Чи хіба лише в палацах мистецтво можливе?
 Це все вуличні, пробачте, театри. Так, і у позаминулому столітті при дворі чи при кожній заможній родині існувало щось подібне. Це було нормально. Я говорю про великі, справжні театри, можливо, я трохи старомодний.
 Борис Стативка:
 - Візьміть палац «Україна», що там робиться. Ось відбулось «зборище», іншим словом і не скажеш, Яна Табачника «Честь имею пригласить!». Уявляєте, які гонорари були виплачені запрошеним (Кобзону зокрема), щоб просто п’яно пролепетати щось на центральній українській сцені. Кожному мінімум 15-20 тисяч доларів! І яка ж там культура? Нам би (газеті) цих грошей вистачило б на все життя!
 - Для сучасної України характерне таке явище: патріотичні вчені, письменники, митці, які невтомно трудяться для зміцнення державності, - зазвичай бідні як церковні миші, а багаті (яких не так уже й мало в новій Україні) - не патріоти. Так яка ж перспектива? Благодійників, спонсорів не пробували шукати?
 - Благодійників немає. Не проблема, під кого «лягти», вибачте, сьогодні. Але ж ви розумієте, що потім треба і писати те, що потрібно хазяїну.
 - Виходить, перспективи ніякої?
 Володимир Бурбан:
 - Перспектива прекрасна! (Сміється). Це просто нині якийсь злам в суспільстві. Усі ми з вами ніби на якомусь перехресті. І влада теж...
 * * *
 «Тільки своя мудрість приведе нас до своєї правди, а з нею до сили, до волі» (Богдан Стебельський). На жаль, у наших політиків сьогодні немає чуття української землі під ногами. Вони не дбають про захист України від негативних чинників глобалізації культури. А глобалізація відбувається шляхом наступу примітивних зразків на глибоку, багату й витончену національну культуру. Не зміцнившись внутрішньо, не консолідувавшись ідейно, нація змушена вступати у відкрите змагання. Це велике випробування. Чи впорається Україна з труднощами? Чи покаже світові, що з 1991 року почалася українська доба?
 Як би там не було, без таких видань, як «Культура і життя», відроджувати українську душу, пронести ген нашої національної самобутності у майбутнє було б складніше. А може, й взагалі неможливо...
 
 м. Київ.

На фото (справа наліво): головний редактор газети «Культура і життя» Володимир Бурбан, директор Газетно-журнального видавництва Мінкультури України Іван Орендочка, головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема "З перших уст"