Версiя для друку Обговорити в форумi

 Мудрість починається з визнання фактів. Це - відома істина. Але для визнання фактів необхідна ще і мужність. На жаль, саме її, мужності, сьогодні дуже бракує багатьом...
 Не буду лукавити, і мені, авторові них нотаток, доводилось самому собі повторювати цю сентенцію, змушуючи себе довести до логічного кінця дослідження, що задумав. Гадаю, що страху, закладеному в нашій підсвідомості 1937-им та іншими подібними роками, моєму поколінню, якому за сімдесят, вже не позбавитись. Єдина турбота - щоб не передати гени цього страху у спадок нашим дітям і онукам...
 У цих нотатках в хронологічному порядку викладені лише факти, що не потребують якихось коментарів, настільки вони красномовні. Історичні факти, якщо їх очистити від ідеологічного намулу і примітивної демагогії, стають надпотужною бомбою.
 Впродовж кількох років автор збирав факти, що розкривають, починаючи з 1917 року, дійсне, а не декларативне ставлення тоталітарного режиму до дітей. Зібрані в одній теці, вони жахають своєю жорстокістю. Щось подібне в історії людства годі шукати!
 Звісно, що не всі читачі однозначно сприймуть цю публікацію. Але є речі, які замовчувати гріх. Той, хто замовчує їх, бере на себе моральну відповідальність за низку скоєних злочинів.
 Зважаючи на те, що можливості газетної публікації обмежені, подаю лише кілька сторінок зі своєї теки. Цього разу вони обмежені періодом від жовтневого перевороту до початку війни 1941 - 1945 років.

ЧЕРЕЗ РОЗСТРІЛИ - ДО КОМУНІЗМУ!

 Ламія за старовинною грецькою міфологією - фантастичне чудовисько, яке поїдало своїх дітей і живилось їх кров’ю. Багато у чому дії вищого більшовицького партійного керівництва довоєнних часів нагадували стародавній грецький міф про Ламію. І це не випадково. У 1920 році, узагальнюючи досвід перших років радянської влади, Микола Бухарін у фундаментальній праці «Економіка перехідного періоду» писав: «Розстріли є однією з форм становлення комуністичного суспільства». Вдумайтесь: через розстріли - до комуністичного суспільства! Це вони самі про себе!..
 Масовий терор не міг не захопити у свою орбіту і дітей. Червонозоряна Ламія з року в рік нарощувала свій апетит... Надамо слово фактам.
 * * *
 У ніч на 17 липня 1918 року у підвалі Іпатіївського будинку в Єкатеринбурзі разом з батьками були розстріляні діти - Ольга, Тетяна, Анастасія, Марія, Олексій Романови. Їхня «вина» лише в одному - вони були дітьми останнього російського царя.
 Як це було? Свідчать безпосередні учасники розстрілу царської родини.
 Юровський: «...Алексей и три из его сестер... были еще живы. Их пришлось пристреливать. Патроны обоймы «кольта», а также заряженного «маузера» ушли на до-стреливание дочерей Николая и странную живучесть наследника...»
 Медведев: «Кровь текла потоками... Наследник был еще жив - стонал. К нему подошел Юровский и два или три раза выстрелил в упор. Наследник затих».
 Кабанов: «Две младшие дочери царя, прижавшись к стенке, сидели на корточках, закрыв головы руками, а в их головы в это время двое стреляли... Алексей лежал на полу, в него тоже стреляли».
 Коли вже вантажили трупи в кузов автомашини, хтось знайшов маленьку мертву собачку - її під час розстрілу пригортала до себе котрась із дівчинок... Вона так і лежала на підлозі з цією собачкою. Трупик собачки також вкинули в машину. (1)
 Але то був лише початок. Впродовж кількох місяців 1919 року в Бутирську тюрму, що в Москві, звозили дітей «багатих класів» для поголовного знищення. Не питаючи імені, не задумуючись над тим, чи є їх якась вина, в ім’я «торжества» ідей революції ставили дітей до стінки. (2)
 * * *
 Початок 20-х років - сотні тисяч, мільйони безпритульних дітей заполонили міста і села. За справу взялись чекісти. Їхня робота оспівана в літературі та кіно. Згадаймо лише Макаренка, його «Педагогічну поему»... І то була правда. Але була й інша правда.
 Свідчить О. Солженіцин: «...Расчистили (и не всех воспитанием, а кого и свинцом) те тучи беспризорной молодежи, какая в 20-е годы осаждала городские асфальтовые котлы, а с 1930 года все исчезли вдруг». (3)
 Виконуючи наказ голови ВЧК Дзержинського про ліквідацію безпритульності, на Київщині начальник управління губчека Сорін, комендант Києва Файман і завідуючий тюрмами Києва Кап виловили дітей-сиріт, вивезли їх на «відпочинок» у Крим і потопили у баржі на Чорному морі. (4)
 У лютому 1923 року В. Ленін підписав таємний циркуляр, у якому детально перераховувались «класові вороги», що були приречені на поголовне фізичне знищення у найближчі роки. Звертаємо увагу на такий рядок: «Політичні партії та організації...
5. Усі колишні члени молодіжних організацій (бойскаути та інші)» (5)
 Це був чи не останній письмовий документ, який вождь залишив як настанову своїм соратникам. І вони виявились здібними «учнями»...

 РІК «ВЕЛИКОГО ПЕРЕЛОМУ»

 Настав 1929 рік - рік «великого перелому». І знову свої хижі ікла показала червонозоряна Ламія.
 Розповідає Григорій Ващенко - видатний український педагог, чия освітня діяльність розпочалась у перші роки радянської влади. Ващенко, як і Макаренко, багато зробив для ліквідації масової безпритульності. Він досконально знав фактичну основу тогочасних подій. Зосередимось лише над однією сторінкою його фундаментальної праці «Педагогічна наука в СРСР».
 «Коли з 1929 р. почалась колективізація сільського господарства, більшовики почали ліквідовувати дитячу безпритульність шляхом нищення дітей. Їх виловлювали, кидали в авто і вивозили далеко за місто, де більшість їх гинула від холоду і голоду. Іноді дітей саджали у товарні вагони, замикали і везли на якусь станцію. Потяг спроваджували на бічну колію, де він стояв кілька днів, і діти вмирали.
 А в Одесі бували такі випадки: більшовики заманювали безпритульних дітей в баржу, ніби на прогулянку по морю. Дітей саджали в баржу, в якій звичайно вивозили сміття і яка мала спеціальне пристосування для викидання його в море. Коли баржа відпливала на декілька кілометрів, боки її механічно відкривались, і діти падали у воду». (6)
 Цей факт підтверджує і Роберт Конквест, автор книги «Великий терор». «...Як розповідає... один старий співробітник НКВС, за два-три роки перед цим (у 1929 році. -
П. М.) кількість безпритульних різко зменшилась внаслідок поголовних розстрілів». (7)
 У системі ГУЛАГу терміново створювались табори для дітей. Як свідчить О. Солженіцин, «12 марта 1929 г. на Соловки поступила первая партия несовершеннолетних, дальше их слали и слали. Все моложе 16 лет». (8)
 У квітні того ж року М. Горький побував на Соловках, щоб безпосередньо ознайомитись з умовами життя ув’язнених. Звісно, що до його приїзду НКВСівці постаралися зробити все, щоб перетворити Соловки у філіал «раю» на землі. Відвідав письменник і дитячу колонію. Там відбулась незапланована розмова. Знову цитуємо
Солженіцина:
 «...Поехали в детколонию. Как культурно! Каждый на отдельном топчане, на матрасе. Все жмутся, все довольны. И вдруг 14-лет-ний мальчишка сказал: «Слушай, Горький! Все, что ты видишь, - это неправда.
А хочешь правду узнать? Рассказать? Да, кивнул писатель. Да, он хочет знать правду... И велено было всем - и детям, и даже сопровождающим гепеушникам выйти. И мальчик полтора часа все рассказывал долговязому старику. Горький вышел из барака, заливаясь слезами...» (9)
 23 квітня 1929 року Горький поїхав з Соловків. Лише відчалив його пароплав, як хлопчика - сміливого співбесідника письменника - розстріляли. Ми навіть імені його не знаємо.
 
«ДИТЯЧИЙ САДОК» ВОЖДЯ ВСІХ НАРОДІВ

 Піснею про Сталіна починаєм день,
 Кращих ми не знаємо на землі пісень -
як молитву, співали діти у дитячих садках, школах, піонерських таборах...
 Закінчувалось друге десятиліття радянської влади. Гадалось, що вже тепер, коли в основному були знищені всі ворожі класи, призупинить свій біг невблаганне «червоне колесо», принаймні обійде насильницька смерть дітей, адже їх прямої вини ні в чому не було. Але де там! Червонозоряна Ламія вимагала все нових і нових жертв, адже з кожним кроком до «світлого майбутнього» класова боротьба, як твердив Сталін, ставатиме все гострішою. А це все нові й нові жертви...
 Якщо в 20-х роках Ламія пожирала дітей хаотично, безсистемно, керуючись не «законом», а «революційним чуттям», то в 30-х роках цю «процедуру» було піднято на кілька щаблів вище, відповідним чином відрегульованою в юридичному плані. Але від цього дітям не ставало легше, скоріше, навпаки.
 І на цей раз свідчить Роберт Конквест.
У розділі четвертому його книги «Великий терор» читаємо: «Ще страхітливішою, але такою ж важливою для загальних планів Сталіна, була постанова від 7 квітня 1935 року, згідно з якою всі різновиди покарань, у тому числі і смертні вироки, поширювались і на дітей, що досягли дванадцятирічного віку». (10)
 Квітневій постанові ЦК ВКП(б) передувала низка подій. Скориставшись публікацією доктора історичних наук, професора Анатолія Давидюка, хоч конспективно розповімо про них. Вони надто яскраво характеризують ту епоху. (11)
 Читаючи газету «Рабочая Москва» за 5 березня 1935 року, Ворошилов звернув увагу на публікацію про дитячу безпритульність і правопорушення у столиці, що набули тоді масового характеру. Матеріал не лише зацікавив маршала, але і викликав обурення. З цього приводу він 19 березня надіслав на ім’я Сталіна, Молотова та Кагановича листа. Суть листа зводилась до того, що працівники судових органів і НКВС проявляють «благодушное отношение к этим фактам». Далі автор листа пропонує НКВС негайно ізолювати безпритульних у відповідних закладах. Лист закінчувався питанням: «Я не понимаю, почему этих мерзавцев не расстрелять?»
(Закінчення в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"