Версiя для друку Обговорити в форумi

18 ТРАВНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ
Історія і сучасність

 Якось від С. В. Тупика, директора Путивльського історико-культурного заповідника, що на Сумщині, стало відомо, що у фондах Національного музею історії України в Києві зберігається срібна таця, подарована свого часу князю Феліксу Юсупову жителями с. Слободи (нинішнього Буринського району) за участь у побудові нової церкви.
 На запит до столичного музейного закладу незабаром надійшла відповідь з Музею історичних коштовностей України, який є філією НМІУ, такого змісту: «У нашому музеї дійсно зберігається срібна таця (інвентарний номер ДМ - 7650), виготовлена фірмою Йосипа Маршака у 1913 році на замовлення жителів с. Попова Слобода Путивльського повіту Курської губернії (нині село Слобода Буринського району Сумської області).
 Таця кругла, з досить широким бортом, по краю прикрашеним обідком рослинного узору. Прикрасою таці є емалевий герб м. Курська, під яким напис: «Его сиятельству князю Юсупову графу Сумарокову-Эльстон от крестьян с. Поповой Слободы Курской губ. Путивльского уезда в день освящения Романовского храма».
 Стосовно історії надходження експонату написано, що таця була передана до Музею історичних коштовностей Кримським краєзнавчим музеєм згідно з наказом Міністерства культури УРСР № 258 від 31.12.1964 р. Проте невідомі обставини надходження таці до Кримського краєзнавчого музею у Сімферополі. Це спонукало до подальших пошуків відомостей про колишнього власника коштовного ювелірного виробу.
 За допомогою деяких розшуканих джерел вдалося з’ясувати, що князь Фелікс Феліксович Юсупов (він же граф Сумароков-Ельстон) народився 23 березня 1887 р. у Санкт-Петербурзі у родині багатих російських вельмож. Його родовід по материнській лінії мав татарське походження. Родина Юсупових була казково багатою. Впродовж поколінь вона володіла величезними наділами землі у Сибіру, Україні, зокрема на Сумщині, у Криму та низкою високоприбуткових копалень та хутряних факторій тощо. Щоб уникнути згасання роду Юсупових внаслідок відсутності нащадків чоловічої статі, батько Фелікса - граф Фелікс Феліксович Сумароков-Ельстон (1856 - 1928) під час одруження взяв прізвище і титул своєї дружини - княжни Зінаїди Миколаївни Юсупової (1861 - 1939).
 Після того, як на дуелі 22 червня 1908 р. у Санкт-Петербурзі загинув старший брат Микола Феліксович, Фелікс став спадкоємцем величезного багатства. Порадившись з членами родини, як найкраще розпорядитися коштами та нерухомістю, він прийняв рішення присвятити багато часу і грошей на добротворчу діяльність на користь бідних. Поряд з тим, він вів доволі розгульний спосіб життя і його інколи можна було побачити серед циганських ансамблів.
 Поки що достеменно невідомо, яким чином князь Ф. Юсупов граф Сумароков-Ельстон сприяв побудові нової церкви у Слободі. Можливо, до цієї доброчинної акції його залучили Муравйови-Апостоли чи Терещенки, які на той час володіли маєтками у Поповій Слободі та навколишніх селах і мали зв’язки серед петербурзької і московської знаті.
 У 1914 році князь Ф. Юсупов одружився з великою княжною Іриною Олександрівною Романовою, племінницею царя Миколи ІІ. Це був вдалий і щасливий шлюб. Подружжя мешкало у палаці Юсупових на Мойці у розкішних покоях з парадними апартаментами, картинною галереєю, мініатюрним домашнім театром та сховищем дорогоцінностей під назвою «Печера Аладдіна». Не виключено, що у ньому зберігалася і срібна таця, подарована слобідчанами.
 Саме у палаці Юсупових на Мойці Фелікс разом з великим князем Дмитрієм та іншими спільниками у ніч з 16 на 17 грудня 1916 року убили відомого старця Григорія Распутіна, який мав великий вплив на імператрицю Олександру Федорівну. Однак заплановане вбивство Распутіна не відвернуло революції в Росії, під час якої родина Юсупових була поміщена під домашній арешт у їхній заміській садибі поблизу Санкт-Петербурга.
 Однак перебування під арештом не влаштовувало гонорового аристократа і князь вирішив залишити столицю та перебратися до Криму, де в Кореїзі у нього був палац, який за розкішшю поступався лише імператорському, а у с. Соколине - «мисливський будинок», які збереглися до наших днів. Тож, пробравшись до свого палацу на Мойці, князь Юсупов взяв там кілька картин Рембрандта та фамільні коштовності і вирушив затим з родиною до Криму. У Ялті Юсупови сіли на борт британського військового судна «Мальборо», яке доставило їх на о. Мальта. Можливо, за цю послугу князю довелося розплачуватися своїми коштовностями і таким чином срібна таця опинилася на Кримському півострові, згодом потрапивши до сімферопольського музею?
 На користь цієї версії свідчить згадка Ф. Юсупова у своїх мемуарах про те, що, потрапивши з Мальти до Італії без візи, князь підкупив італійських чиновників, давши їм хабара діамантами.
 Переїхавши згодом до Франції, деякий час родина Юсупових мешкала у паризькому готелі «Ван-дам» перш ніж переїхати до Лондона. У 1920 році вони знову повернулися до Парижа, де купили будинок на вулиці Гутенберга у районі Булонь-сюр-Сен, де Фелікс та Ірина Юсупови прожили більшу частину свого життя. Помер Фелікс Феліксович-молодший у 1967 році, проживши 80 літ. Похований на російському кладовищі Сен-де-Буа у Парижі.
 Палац Юсупових у Санкт-Петербурзі 1925 р. був переданий педагогічній інтелігенції міста. Нині у ньому розміщується Палац культури працівників освіти. По суті, він являє собою історико-культурний центр, який відвідують численні екскурсії. Тут відвідувачі можуть ознайомитися і з «Печерою Аладдіна» - сховищем фамільних коштовностей Юсупових, у якій не вистачає срібної таці, що зберігається сьогодні в Україні. А ось церква у Слободі, збудована за сприяння князя до 300-ліття дому Романових, на жаль, не збереглася, бо була зруйнована безбожною совєтською владою.
 Цікаво, чи є у Кримському республіканському краєзнавчому музеї якісь відомості про колишній коштовний експонат?
 Олександр КАПІТОНЕНКО.
м. Суми.

ЗАГАДКОВІ ЗНАКИ НАШИХ ПРАЩУРІВ

 Вперше скіфсько-сарматські знаки на пам’ятках Причорномор’я стали досліджуватися після захоплення Криму Російською імперією. У 1805 р. вийшла книга П. І. Сумарокова «Досуги Крымского судьи, или Второе путешествие в Тавриду». На 127-й сторінці автор зобразив рідкісну знахідку: мармурову плиту з грецьким написом. Пам’ятник лежав «у гущавині кропиви та бур’яну», серед залишків земляної фортеці в Тамані. Малюнок був не зовсім точним, але під грецькими літерами вирізнялися два загадкових знаки, які ніхто не міг прочитати. Зараз цей пам’ятник знаходиться в Ермітажі у Санкт-Петербурзі як «російська знахідка». Але прочитати ті два таємничих знаки так і не змогли.
 Невдовзі виникли нові загадки. Серед руїн Ольвії, на берегах Дону й Кубані, у Керчі, на всьому узбережжі Чорного моря знаходили плити, свинцеві печатки, кераміку та безліч речей з невідомими знаками. Те ж саме знаходили на Поділлі, у Бессарабії, Угорщині, Румунії... Цікаво, що мадяри мають у своїй мові давньоруські назви рибальського приладдя, навіть багато дієслів і словосполучень в угорській мові, як зазначав історик Мольнар, східнослов’янського походження.
 У 1875 р. П. А. Бурачков спробував дослідити таємничі знаки в статті «О памятниках с руническими надписями, находящихся на юге России». Тоді вперше заговорили про так звані слов’янські руни.
 Після Великої Вітчизняної війни краєзнавець О. І. Домбровський замалював знаки в білогірській печері, зіставивши їх з кирилицею: «віди», «зело», «червь», «мисліте», «слово», «ю», «юс»... Цікаво, що понад 500 варіантів глаголичних літер у 34 слов’янських пам’ятниках повторюють скіфсько-сарматську графіку. Найбільше таких аналогій у Криму: Сімферополь, Керч, Севастополь, білогірські печери, берег ріки Чокурча та ін. На жаль, розкриття цих таємниць предків припало на розквіт сталінського вчення про мову. Тому скіфські орнаменти й графічні знаки порівнювалися з північноро-сійськими елементами (навіть за формою ці візерунки були малоподібними й збігалися лише в деяких деталях, та й то схематично), хоча зараз відомо, що най-ближча до скіфської так звана «южнорусская» культура. Слов’янські імена Яр, Ярина зустрічалися ще в міських написах Помпеї (місто загинуло в 79 р. н. е.)! Такі слова, як «соха», «скот», «золото», «гість», «брат», «мати» та багато інших майже незміненими були в мові скіфів. Знаменита ознака українського акценту - «гекання» - зі скіфського говору, тоді як у російській мові м’яке «г» зустрічається тільки у кінці слів «Бог», «стог», «лог».
 Схожі елементи в костюмі лірника з Неаполя Скіфського (1), запорожця (2) та донського козака (3) (іл. 1).
 Порівняння знаків із білогірської печери з літерами глаголиці (іл. 2).
 Зіставлення головних уборів: у верхньому ряду - скіфські наго-лів’я, у нижньому - давньоруські (іл. 3).
 (Малюнки з альманаху «Крим», № 7, 1951).
 Ольга СМОЛЬНИЦЬКА,
 студентка ІІІ курсу факультету української філології  та українознавства ТНУ імені В. І. Вернадського.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"