Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3476)
З потоку життя (6713)
Душі криниця (3636)
Українці мої... (1489)
Резонанс (1551)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1733)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТОЧКИ» НАШОГО ЖИТТЯ
В «Кримськ╕й св╕тлиц╕» в╕д 14.03.2020 р. прочитала публ╕кац╕ю В╕тал╕я Лазорк╕на про...


В.╤. ЛАЗОРК╤Н: ТАК ГАРТУВАВСЯ ФЛОТ
За 28 останн╕х рок╕в в Укра╖н╕ ╕ навколо не╖ сталося багато под╕й, як╕ ╓ насл╕дками р╕шень,...


ЧОРНА СМУГА «СВ╤ТЛИЦ╤»
15 рок╕в тому, починаючи десь з середини березня, на перш╕й стор╕нц╕ «Кримсько╖...


СЕЛО ВЕЛИКОС╤ЛКИ
Гортаючи стор╕нки свого життя...


ЗАНЕДУЖАВ Я В ДОРОЗ╤...
Як л╕кувалися чумаки, коли занедужали, тим паче, перебуваючи у дороз╕?..




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2007
ОСТАНН╤Й КРОК
Рустем МУ╢ДИН

Бувальщина
 ПРИСВЯЧУЮ СВ╤ТЛ╤Й ПАМ’ЯТ╤ БРАТА, ПОЛКОВНИКА РАДЯНСЬКО╥ АРМ╤╥, КОМ╤САРА ПОЛКУ, ФРОНТОВИКА ШЕВКЕТА ОСМАНА ОГЪЛУ МУ╢ДИНА, ЯКИЙ НЕ ПОВЕРНУВСЯ З В╤ЙНИ ╤ НЕ ЗНАЧИТЬСЯ У СПИСКАХ ЗАГИБЛИХ, ТИХ, ХТО ПОТРАПИВ У ПОЛОН ЧИ ПРОПАВ БЕЗВ╤СТИ...
 
  Рустем Му╓дин (Му╓динов Рустем Османович) народився 6 липня 1919 року в м. С╕мферопол╕. Середню осв╕ту здобув в с╕мферопольськ╕й кримськотатарськ╕й школ╕ № 13. В 1939 роц╕ був призваний до лав Червоно╖ арм╕╖. Служив при в╕йськовому училищ╕ прикордонних в╕йськ МВТУ (Московське в╕йськово-техн╕чне училище ╕м. Менжинського) п╕д Москвою. Учасник оборони Москви, Кавказу ╕ визволення Криму.
3 червня 1944 р. його було демоб╕л╕зовано ╕ депортовано до Узбекистану.
 Л╕тературною працею займа╓ться з 1937 року, опубл╕кувавши сво╓ перше опов╕дання «Провини Рустема» в журнал╕ п╕онерсько╖ орган╕зац╕╖ «Яш ленинджилер» - «Юн╕ лен╕нц╕». Отже, нин╕шнього року виповню╓ться 70 рок╕в творчо╖ д╕яльност╕ одного ╕з аксакал╕в кримськотатарсько╖ л╕тератури Рустема Му╓дина. У 1972 роц╕ в Узбекистан╕ окремою книгою вийшла пов╕сть «Такъдир» («Доля»). Повернувся до Криму в 1989 роц╕. Тут побачили св╕т: зб╕рка п’╓с (1992 р.), зб╕рка опов╕дань (1995 р.), зб╕рка опов╕дань ╕ в╕рш╕в (2000 р.). Твори Р. Му╓дина публ╕кувалися на стор╕нках газет ╕ журналу «Йылдыз» («З╕рка»). 1993 року його було прийнято в члени Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
 
 ОСТАНН╤Й КРОК

КОМ╤САР полку щойно ск╕нчив голитися, як до нього в палатку ув╕йшов зв’язковий штабу див╕з╕╖.
 - Товаришу полковнику, дозвольте звернутись!
 - Дозволяю.
 - Вас просить терм╕ново прибути до штабу генерал-лейтенант Кузьменко!
 - Щось трапилось? - глянув Муса╓в на лейтенанта.
 - Не можу знати, товаришу полковнику.
 Ком╕сар хутко одягнув г╕мнастерку, узяв планшетку ╕ кашкета, виб╕г з палатки.
 «В╕лл╕с», що оч╕кував на нього, зарев╕в мотором ╕ рвонув з м╕сця. Машина упевнено йшла по ще не на╖жджен╕й кол╕╖, заглиблюючись в л╕с. До штабу див╕з╕╖ хвилин двадцять ╖зди. Шевкет розм╕рковував про под╕╖ останн╕х дн╕в, котр╕ ще не встигли стати ╕стор╕╓ю.
 «Н╕мц╕ ув╕йшли в кра╖ну, н╕би знали, що ╖х тут н╕кому зупинити. Так воно й сталось: наш╕ в╕йська не було приведено в стан повно╖ бойово╖ готовност╕. У перш╕ дн╕ маршового руху н╕мецьких в╕йськ наша убога техн╕ка у вигляд╕ трьохтонок ╕ «полуторок» з фанерними каб╕нами гор╕ла, як с╕рники. Солдати, не маючи пров╕з╕╖ ╕ збро╖, змушен╕ були в╕дступати, залишаючи м╕сто за м╕стом. Це були 1941 ╕ 1942 роки. Нин╕ ситуац╕я пом╕нялась на нашу користь. Союзники прийшли на допомогу вчасно. Великими потоками на фронт почали надходити продовольство, автомашини, паливо, зброя. Незважаючи на значн╕ втрати, радянськ╕ в╕йська змогли згрупуватись, зупинити ворога ╕ сам╕ почали його т╕снити. Дивно: я, як прац╕вник пол╕тв╕дд╕лу, мушу переконувати солдат╕в ╕ оф╕цер╕в, що справи наш╕ значно пол╕пшились ╕ в цьому нема╓ н╕яких заслуг кап╕тал╕ст╕в. Мушу говорити про допомогу союзник╕в як про незначний фактор, котрий не ма╓ н╕яког╕с╕нького значення у справ╕ наших усп╕х╕в на фронт╕. Применшувати ╖хню роль, а ╕нколи й лаяти ╖х. Одним словом, не допустити, аби в радянського солдата виникали добр╕ почуття до союзник╕в».
 Пом╕тивши б╕ля дороги старого дуба, ком╕сар полку перервав роздуми ╕ попросив вод╕я:
 - Зупинись б╕ля того дуба.
 Полковник п╕д╕йшов до св╕жо╖ могили, що була б╕ля дерева.
 - Товаришу полковнику, кого тут поховано? Ви його знали? - запитав зв’язковий.
 - Так. Тут лежить м╕й фронтовий друг. Командир полку Коваленко. Добрий був командир... Ось на ц╕й л╕н╕╖ оборони в╕н не пропустив ворога. П╕д його командуванням полк стояв насмерть. Якби в╕дступив, не п╕дняв б╕йц╕в у рукопашну, ворог м╕г би пройти ╕ оточити всю див╕з╕ю. В╕н особисто брав участь в рукопашному бою. Загинув, як герой. Ворог не пройшов, та й дос╕ не може оговтатись п╕сля великих втрат. Довелось йому й зовс╕м припинити активн╕ д╕╖ на наш╕й д╕лянц╕ фронту.
 Шевкет зняв кашкета, за ним - ╕ лейтенант.
 - Даниле, нехай земля тоб╕ буде пухом. Ми пам’ята╓мо про тебе. Настане час - ми поставимо тут пам’ятник. Прощавай друже...
 Повернувшись до машини, в╕н тихо мовив: - Рушай!
 Штаб командира див╕з╕╖ розташувався в добротному будиночку м╕ж дерев ╕ за ус╕ма во╓нними нормами в╕дпов╕дав правилам маскування: його важко було пом╕тити з пов╕тря.
 «Останн╕ бо╖ були дуже тяжкими. Полягло багато людей. У противника втрати ще б╕льш╕. Генерал, насамперед, занепоко╓ний нашими втратами. Довкола цього, певно, й буде розмова», - подумав Шевкет.
 Ось ╕ контрольно-пропускний пункт. Назвавши пароль, лейтенант пропустив наперед полковника. Б╕ля дверей, що вели до прим╕щення, лейтенант випередив старшого оф╕цера ╕ ув╕йшов до бокових дверей. В к╕мнат╕, де були генерал ╕ к╕лька штабних оф╕цер╕в, в╕н допов╕в:
 - Товаришу генерале, полковник Муса╓в прибув ╕ оч╕ку╓ в приймальн╕.
 - Запрос╕ть. Нехай заходить, - сказав генерал, перервавши нараду. Сам в╕дчинив двер╕ ╕ пропустив уперед полковника:
 - Проходьте, ком╕саре.
 - Товаришу генерале, полковник Муса╓в за вашим наказом з’явився!
 - В╕дставити! Розслабтеся, полковнику, - генерал поклав руку на плече Муса╓ва.
 Полковнику здалося, що генерал сьогодн╕ надзвичайно вв╕чливий, таке траплялося з ним р╕дко. До чого б це? У поглядах присутн╕х Муса╓в вгадував неп╕дробний подив.
 - Я спок╕йний, як завжди, товаришу генерале.
 - От ╕ чудово. Ось що я тоб╕ скажу, т╕льки слухай уважно, - генерал на якусь мить замислився ╕ продовжив:
- Муса╓в, для тебе в╕йна зак╕нчилась.
 Останн╕ слова генерала пролунали неспод╕вано ╕ Муса╓в запитав:
 - Не зрозум╕в, товаришу генерале. В╕йна зак╕нчилась для вс╕х нас чи т╕льки для мене? Якщо вона зак╕нчилась, це рад╕сть для вс╕х! ╤накше не бува╓.
 - Виявля╓ться, бува╓... - сказав генерал, в╕дводячи погляд уб╕к.
 Не розум╕ючи, до чого схиля╓ генерал ╕ чим це може обернутися, полковник запитав:
 - Що в╕дбува╓ться, товаришу генерале?
 - Тоб╕, перш за все, сл╕д заспоко╖тись ╕ сприйняти реальн╕сть такою, якою вона ╓. Тоб╕ зараз це потр╕бн╕ше, н╕ж будь-кому з тут присутн╕х. Зрозум╕в?
 - Намагаюсь зрозум╕ти, товаришу генерале.
 - Здай ус╕ справи. На це ╕ на збирання тоб╕ да╓ться доба. Отримай наказ про демоб╕л╕зац╕ю, ╕ ти в╕льний.
 - Товаришу генерале! Можливо, м╕й полк воював г╕рше ╕нших? Можливо, ви вважа╓те, що ми не виконали поставлене перед нами бойове завдання?
 - Н╕, полковнику, справа не в цьому. Любий Шевкете, коли б ус╕ полки див╕з╕╖ вели бо╖ з такою майстерн╕стю, як тв╕й, ми б давно уже були в самому Берл╕н╕, а не стовбичили б тут, в Польщ╕. Я впевнений, що й в╕йна давно б зак╕нчилася для вс╕х ╕ для нас також. А тоб╕ скажу: ти ╕ тв╕й полк, де ти був ком╕саром, а пот╕м ╕ командиром п╕сля загибел╕ Данила Коваленка, залишаються опорою ╕ над╕╓ю ус╕╓╖ див╕з╕╖. Ви завжди воювали по-геройськи. Св╕дчення тому тво╖ чотири бойових ордени ╕ дв╕ медал╕. За останн╕й б╕й штаб див╕з╕╖ прийняв р╕шення представити тебе ╕ Коваленка, посмертно, до високого звання Геро╖в Радянського Союзу. Реляц╕╖ уже п╕шли в штаб арм╕╖.
 - Дякую за високу оц╕нку, товаришу генерале! Ви в╕д мене щось прихову╓те.
 - Ти правий. Я не все тоб╕ сказав. Рад╕сну зв╕стку сказав би в╕дразу, а погану не хочу.
 - Про яку погану зв╕стку ви кажете? Нехай погана - я мушу знати все. Може, над╕йшла погана зв╕стка про мо╖х батьк╕в? Чи жив╕ вони?
 - Лист╕в в╕д них не надходило.
Я тебе знаю давно як хороброго ╕ мислячого командира. Ти виходив з будь-яких небезпечних ситуац╕й, ╕ завжди мужньо тримався. Гадаю, ти й зараз так само мужньо переживеш те, що я тоб╕ скажу. Прошу тебе залишатись терплячим ╕ розумним. За наказом кер╕вника держави кримськотатарський народ з Криму вислано до Середньо╖ Аз╕╖ ╕ Уралу.
 - Можливо, не вс╕х, а окремих громадян? Тих, хто прислужував н╕мцям?
 - На жаль... вс╕х, без винятку.
 - Я, звичайно, вибачаюсь, товаришу генерале, але пов╕рити в це важко.
╤, взагал╕, чи можливе таке?
 - Як би там не було, - я тоб╕ сказав правду.
 - Тут якась помилка, - втрутився в розмову майор, що сид╕в у кутку.
 Почувся голос ще одного оф╕цера штабу:
 - Може, дати телеграму товаришев╕ Стал╕ну? Допов╕сти йому про беззаконня?
 - Не помиляйтесь, товариш╕ оф╕цери, - сказав генерал, - цей наказ п╕дписав товариш Стал╕н. Цим наказом передбача╓ться виселення усього кримськотатарського народу в м╕сця спецпоселень до Середньо╖ Аз╕╖, де б хто на момент п╕дписання наказу не перебував. Мен╕, як командиру див╕з╕╖, наказано орган╕зувати в╕дправлення вс╕х оф╕цер╕в ╕ солдат╕в кримськотатарсько╖ нац╕ональност╕, котр╕ ╓ в мо╓му п╕дпорядкуванн╕, у м╕сця виселення. Я зобов’язаний це виконувати. Ви зна╓те, що бува╓ з тим, хто не викону╓ наказ╕в згори?
 Муса╓в почувався так, н╕би його ошпарили окропом.
 - Це беззаконня проясниться п╕сля зак╕нчення в╕йни, - сказав ком╕сар див╕з╕╖, бажаючи п╕дтримати колегу фронтовика.
 3 червня 1944 року Муса╓в трясся в кузов╕ попутно╖ машини, що ╖хала до Тернополя. Зв╕дти в╕н вир╕шив д╕статися до Криму, з’явитися у в╕дд╕л НКВС ╕ з’ясувати, що трапилось тут, в╕дтод╕ як в╕н по╖хав на навчання до в╕йськово-пол╕тичного училища в Лен╕нград, а зв╕дти, прослуживши у стройов╕й частин╕, - на фронт. В╕дв╕дати свою оселю. Повернути ╕з виселення батьк╕в. Влаштуватися на роботу.
 Д╕ставшись Тернополя, в╕н вирушив на вокзал. По╖зди не ходили. Вир╕шив дал╕ добиратися на попутному транспорт╕. У м╕ст╕ ╕нколи з’являлись автомашини, т╕, що доставляли вантаж╕ на фронт, а назад йшли порожняком. До╖хавши до п╕вденно╖ околиц╕ м╕ста, в╕н стояв б╕ля широко╖ л╕сосмуги, оч╕куючи чергово╖ попутки. Раптом в╕н почув постр╕л ╕ свист прол╕таючо╖ кул╕. Оглянувшись, пом╕тив хлопчака. Муса╓в вихопив з кобури св╕й ТТ, але стр╕ляти не став. Пригнувшись, крикнув: «Ст╕й!», ╕ кинувся за хлопчаком. Проб╕гши якусь сотню метр╕в, в╕н ухопив ут╕кача за ком╕р ╕ повалив на землю. В╕д╕бравши п╕столет, Муса╓в запитав:
 - Ти чому хот╕в убити мене?
 - А ти чому убив мого батька?
 - Я не знаю ╕ не знав твого батька, н╕коли його не бачив. Де й коли я його м╕г убити?
 - Коли Укра╖нська повстанська арм╕я напала на н╕мецьких загарбник╕в, позаду п╕д╕йшли червон╕ ╕ вбили ╖х. Там був ╕ м╕й батько. А ти - червоний, в тебе на кашкет╕ з╕рочка. Ти був з ними!
 То╖ ж мит╕ Муса╓в в╕дчув, як щось тверде уперлося йому в спину ╕ почув команду:
 - Руки вгору! Кидай зброю!
 Кинувши п╕столет, в╕н побачив б╕ля себе чотирьох озбро╓них людей.
 - Ви хто так╕? - запитав в╕н.
 - Не став багато запитань! Ану, ход╕мо! - п╕дштовхнув його старший групи.
 - Хочеш знати, хто ми так╕? Ми - патр╕оти Укра╖ни, - в╕дпов╕в другий.
 - За що вою╓те?
 - Наша мета - визволити Укра╖ну в╕д н╕мецьких фашист╕в ╕ рос╕йських комун╕ст╕в, побудувати незалежну державу.
 - Я не рос╕янин. Мене за що арештували?
 - Хто ж ти, якщо не рос╕янин?
 - Я - кримський татарин.
 - Татарин? У нашому загон╕ ╓ татарин.
 - Як в╕н потрапив до вас?
 - В╕н розпов╕дав, що у 1928 роц╕ його родину комун╕сти вислали з Криму на Урал, все майно в╕д╕брали. На Урал╕ з ус╕╓╖ велико╖ родини в╕н живим лишився один. У 1934 роц╕ при╖хав в Укра╖ну ╕ тут врятувався в╕д смерт╕. Його Грицьком звати.
 - Якщо Грицько, отже в╕н укра╖нець, а не кримський татарин?
 - Н╕, в╕н кримський татарин. Справжн╓ ╕м’я Риш..., Реш...
 - Решат його звуть, - втрутився другий, - а в загон╕ ми його звемо Грицьком. Решат проти укра╖нського ╕мен╕ не заперечу╓. Ход╕м, ход╕м!
 - Щось ми довго йдемо, хлопц╕. Куди мене ведете?
 - До командира ведемо. В╕н вир╕шить, залишати тебе живим чи розстр╕ляти. Коли б став чинити оп╕р, тут же й розстр╕ляли. А так, - п╕дкорився, - залишився живим. Тепер ус╕ запитання - до командира. Якщо спробу╓ш ут╕кати - куля наздожене.
 Група розв╕дник╕в зупинилась неподал╕к велико╖ галявини, на як╕й видн╕лися споруджен╕ насп╕х, з г╕лок дерев, курен╕. Старший ╕з розв╕дник╕в з пом╕чником п╕шли допов╕дати командиров╕ про затриманого в╕йськовослужбовця радянсько╖ арм╕╖.
 Командир загону запитав розв╕дник╕в:
 - Як╕ новини в Тернопол╕?
 - Пане командире, допов╕даю: про м╕сце розташування казарм не вдалося д╕знатись. Зустр╕ли одного радянського полковника, ком╕сара полку. Узяли його в полон ╕ привели сюди, - допов╕в старший розв╕дгрупи.
 - Якщо ком╕сар - розстр╕ляли б на м╕сц╕! Для чого сюди привели? Якщо втече, арм╕ю сюди прижене, зр╕вня╓ наш таб╕р ╕з землею.
 - Накажете розстр╕ляти, пане командире?
 - Авжеж! В╕двед╕ть якомога дал╕ ╕ там прикапутьте!
 Старший п╕дкликав пом╕чника ╕ передав йому наказ командира. Той кинувся виконувати.
 - Ком╕сар молодий чи л╕тн╕й? - запитав командир загону в розв╕дника. Оп╕р не чинив?
 - Рок╕в сорока п’яти, пане командире. Опору не чинив. Куди йому противитись, - нас четверо, а в╕н один. Ось його зброя. Я розмовляв з ним. В╕н з кримських татар.
 - З кримських татар?
 - Так, пане командире.
 - Не бреше ком╕сар? Грицько з ним швидко розбереться: обманив в╕н чи н╕?
 - Може, пане командире... того, привести його на очну ставку до Грицька?
 - Спробуй, може, встигнеш. Поквапся!
 Командир розв╕дник╕в кинувся наздоганяти сво╖х п╕длеглих. В╕н наздогнав ╖х на краю маленько╖ р╕чки: розв╕дники збиралися розстр╕лювати ком╕сара.
 - В╕дставити зброю! - погукав командир ╕ замахав рукою.
 - Мабуть, сам хоче розстр╕ляти, - сказав один розв╕дник.
 - Наказано доставити в таб╕р. Розв’яж╕ть руки, зн╕м╕ть з очей пов’язку!
 - Перев╕рити мене хот╕ли?! - запитав Муса╓в, потираючи зан╕м╕л╕ руки.
 - Н╕, перев╕рка ще попереду!
 Як т╕льки Муса╓ва привели в таб╕р, до нього п╕д╕йшов незнайомець ╕ якусь мить розглядав його, вдивляючись в обличчя. «Це Грицько-Решат», - подумав полковник.
 - Мераба!* - прив╕тався з ним незнайомець кримськотатарською мовою.
 Розв╕дники, котр╕ оточили Муса╓ва, почали уважно дослухатися: «Зрозум╕╓ ком╕сар Грицька-Решата чи н╕?»
 - Мераба, Решате, - в╕дпов╕в ком╕сар, здивувавши оточуючих.
 - Ти зв╕дки зна╓ш мо╓ ╕м’я? - продовжив розмову Решат кримськотатарською мовою.
 - Тво╖ друз╕ сказали.
 - З тво╖х нагород видно - ти в╕дважно воював проти укра╖нського народу.
 - Народ Укра╖ни - це наш народ. Ми з ним не вою╓мо. Ми вою╓мо проти фашистсько╖ Н╕меччини.
 - А зараз чому ти тут? Чому не на фронт╕? Як опинився в Укра╖н╕?
 - Добираюся до Криму.
 - До Криму? Ти зна╓ш, що там нашого народу зараз нема?
 - Знаю. Тому мене й демоб╕л╕зували. А ти зв╕дки про це д╕знався, перебуваючи в л╕сах Зах╕дно╖ Укра╖ни?
 - Ми зна╓мо все. У нас ╓ рад╕о.
 Решат переклав усю розмову командиру загону.
 - Тепер ми достоту зна╓мо, хто ти такий, - сказав командир загону. - Зна╓ш, що я тоб╕ скажу, - продовжив в╕н, - якщо б радянськ╕ в╕йська так само в╕дступали й зараз, як на початку в╕йни, ми б сам╕ воювали з фашистами. Ми швидко б визволили Укра╖ну з-п╕д ╖хн╕х пазур╕в. Вам почали допомагати ваш╕ союзники, ╕ ви стали п╕дн╕мати голову, воювати як сл╕д з окупантами. У вас вистача╓ сил в╕дкрити проти нас другий фронт.
А раптом союзники припинять допомагати, що ви тод╕ будете робити?
 - Вони н╕коли не припинять допомагати. Уяв╕мо соб╕, що припинили. Тод╕ без бензину зупиняться наш╕ танки, автомашини, л╕таки. Може, нашого бензину вистачить, щоб п╕двозити на фронт продукти ╕ спорядження. Адже вони й це перестануть нам давати. Як голодний солдат воюватиме без снаряд╕в ╕ патрон╕в? Тут багато розуму не треба. Г╕тлер╕вц╕ Рос╕ю ╕ без в╕йни в╕зьмуть. Пот╕м Г╕тлер нагоду╓ всю Рос╕ю хл╕бом ╕ дасть кожному гвинт╕вку ╕ направить ╖╖ проти Англ╕╖ ╕ США. П╕сля цього, може, й воювати не треба буде. Це наш╕ союзники знають добре. Тому вони допомогу не припинять. Н╕.
 - У тво╖х словах ╓ лог╕ка, - сказав командир. Якби св╕том командувала одна держава, в╕йни б припинились.
 П╕сля ц╕╓╖ розмови ставлення командира ╕ команди до полковника зм╕нилося. Йому повернули п╕столет. Командир розпорядився провести його до дороги ╕ в╕дправити на попутному транспорт╕. Серед пров╕дник╕в за старшого був Решат. Дорогою в╕н розпов╕в про те, як його хворого виселяли з Криму п╕д дулами гвинт╕вок разом з престар╕лими батьками. Як вони на Урал╕ п╕сля нестерпних умов ╕снування померли в╕д хвороб ╕ голоду. Як в╕н обманив коменданта, котрий проводив нагляд за спецпоселенцями, уноч╕ д╕стався до зал╕зниц╕, с╕в у перший-л╕пший товарняк ╕ опинився в Укра╖н╕. У к╕нц╕ сво╓╖ розпов╕д╕ в╕н додав:
 - Ц╕каво виходить: коли укра╖нцям тяжко, вони знаходять спок╕й у Криму, а кримськ╕ татари навпаки - в Укра╖н╕. Ск╕льки наших, кримських, рятуючись в╕д комун╕стичного терору, рятувалися тут, в Укра╖н╕. Тут ╖х н╕хто не зрадив, не видав. Тому я пов’язав свою долю з укра╖нським народом, одружився з укра╖нкою.
 - Ти не хочеш повернутися до Криму?
 - Я сумую за домом. Я поставив соб╕ за мету - боротися проти зл╕сних режим╕в. Коли зв╕льнимо Крим в╕д тих, хто перетворю╓ життя нормальних людей на муку, тод╕ я обов’язково повернусь до Криму. Зараз по╖хати не можу. Вони, комун╕сти, або посадять до в’язниц╕, або знову виселять на Урал, або ж розстр╕ляють.
 - У мене поки що ╕ншого шляху нема. Я повинен в╕дшукати свою с╕м’ю ╕ повернути ╖╖ до р╕дно╖ дом╕вки.
 - Нехай тоб╕ допоможе Аллах у тво╖х праведних д╕лах! Чи зможеш ти знайти сп╕льну мову з ц╕╓ю сатанинською державою? - ось що мене хвилю╓.
 Муса╓в з групою супроводу п╕д╕йшли до шосейно╖ дороги.
- Ну, давай полковнику, прощатись, - сказав Решат. - До наступно╖ зустр╕ч╕.
 - Якщо не доведеться зустр╕тися на цьому св╕т╕, то на тому обов’язково побачимось, - пожартував Муса╓в ╕ об╕йняв Решата; з ╕ншими попрощався за руку.
 Вийшовши на трасу, Муса╓в невдовз╕ с╕в на попутку. За дв╕ доби, п╕д веч╕р д╕стався до Одеси. В╕дшукав комендатуру. Попросив, аби надали десь м╕сце для ноч╕вл╕. Його поселили в маленьк╕й двом╕сн╕й к╕мнат╕. Сус╕дом по номеру виявився майор у в╕дставц╕ Раймонд Санчаускас. В╕н при╖хав до Одеси у пошуках сво╓╖ фронтово╖ знайомо╖. К╕лька дн╕в тому його виписали ╕з шпиталю, де йому ампутували ногу. Знайому не знайшов. З╕брався ╖хати в Прибалтику, додому. Д╕знавшись, що Муса╓в з фронту, Раймонд запитав:
 - Тебе було поранено?
 - Так. Нав╕ть дв╕ч╕. Першого разу отримав легке поранення, удруге - тяжке. З мене в шпитал╕ виковиряли в╕с╕мнадцять м╕нних осколк╕в. Один дос╕ ось тут, у правому боц╕ сидить.
 - Ти зв╕дки?
 - З Криму.
 - Я чув, що ваш народ комун╕сти вислали до Середньо╖ Аз╕╖ ╕ Сиб╕ру. Це правда?
 - Так, правда.
 - А за яким правом? За правом терориста?
 - Можливо, й так.
 - Ви не здавайтесь. Це - свав╕лля. Знайте, що Прибалтика на вашому боц╕.
 - Дякую. ╥ду додому, хочу роз╕братись, за яким правом комун╕сти розправились з мо╖м народом.
 - Правильно робиш! У лютому я лежав у шпитал╕ ╕ там чув, що вони вислали з р╕дних м╕сць чеченц╕в та ╕нгуш╕в. Ваш народ так само опинився в чорному списку комун╕ст╕в? Добре, що хоч т╕льки вислали, в╕д╕брали майно - ╕ все!
 - Г╕рше х╕ба бува╓?
 - Так, бува╓. Хай це буде т╕льки пом╕ж нами. Х╕ба комун╕сти мало народ╕в понищили? А якби вони дали кожному жителю Криму по гвинт╕вц╕ ╕ кинули п╕д н╕мецьк╕ кул╕ ╕ танки? Тод╕ що? Адже таке вони ум╕ють робити.
 - Я гадаю, що цього б не дозволили союзники комун╕ст╕в. Уяви соб╕, що озбро╓них ж╕нок ╕ п╕дл╕тк╕в кинули на фронт. Ти гада╓ш, вони в╕ддадуть сво╓ життя за деспотичну державу?
 Вони обернуть зброю супроти тих, хто ╖х озбро╖ть. Звичайно, за цю непокору ╕ бунт деспоти ╖х знищать. Це може обурити союзник╕в ╕ вони можуть в╕дмовити в допомоз╕. Припинять поставки повн╕стю або частково. Це для сов╕т╕в под╕бне смерт╕. Сов╕ти здогадуються про це ╕ не можуть дозволити соб╕ розвитку под╕й за таким вар╕антом.
 Пом╕ж Шевкетом Муса╓вим ╕ Раймондом в╕дразу склалися дов╕рлив╕ стосунки. Поряд з усп╕хами два фронтовики згадували й про те, як генерали «з виховною метою» розстр╕лювали солдат╕в ╕ оф╕цер╕в, говорили про бездарн╕сть окремих командир╕в, набраних посп╕хом. Як це бездарне начальство, задля нагороди, посилало на в╕рну смерть сотн╕ солдат╕в. Висотки, як╕ можна було взяти розумом, вони брали кров’ю, н╕чим не виправданими жертвами.
 - Я, як ком╕сар полку, проводив ╕деолог╕чну роботу так, щоб солдати йшли на смерть задля нашо╖ перемоги. Але я не м╕г передбачити, що ця кра╖на, яку я захищаю, здатна на таку п╕дступн╕сть ╕ зраду по в╕дношенню до свого народу, котрий заради не╖ ╕де на смерть. Д╕знавшись про злочини щодо мого народу, я зрозум╕в, що кра╖на, яку я захищаю, н╕чим не р╕зниться в╕д фашистсько╖ Н╕меччини. ╤ я подумав: а чи варто ╖╖ захищати?
 Вранц╕ два фронтовики розсталися як друз╕.
 Д╕ставшись до С╕мферополя, Муса╓в п╕шов до свого дому. П╕д╕йшовши, пом╕тив в╕дчинену хв╕ртку. Двер╕ до осел╕ були з╕рван╕ з петель. У к╕мнатах були порозкидан╕ подушки ╕ пост╕ль, побитий посуд. У шаф╕ для одягу в╕н не знайшов свого костюма - вона була порожня.
 З╕бравши в к╕мнатах м’як╕ реч╕, в╕н спорудив на зал╕зному л╕жку м╕сце для сну. Вранц╕ вирушив до приймальн╕ НКВС. Майже на кожн╕й вулиц╕ зграями б╕гали покинут╕ бродяч╕ собаки.
 Потр╕бна йому установа розташовувалась у тому ж прим╕щенн╕, що й до в╕йни. Б╕ля дверей стояв вартовий. Муса╓в звернувся до нього:
 - З ким можна поговорити щодо висланого кор╕нного населення?
 - Зателефонуйте кап╕тану Никанорову в тринадцятий каб╕нет. Якщо в╕н дасть дозв╕л, в╕зьмете перепустку ось в цьому в╕конечку ╕ п╕дн╕метесь на другий поверх.
 Муса╓в зателефонував. На тому к╕нц╕, д╕знавшись, хто ╕ з якого приводу дзвонить, грубий голос прокричав:
 - Що ти дос╕ робиш в Криму?
 - Я т╕льки-но з фронту.
 Сп╕врозмовник на другому к╕нц╕ проводу заспоко╖вся.
 - Бери перепустку ╕ - мерщ╕й до мене!
 «Що за груб╕сть? - м╕ркував Муса╓в, прямуючи до та╓мничого Никанорова, - як в╕н може, тиловий пацюк, так розмовляти з╕ мною - фронтовиком? Певно, командно╖ пихи у них тут через край... На фронт╕ нав╕ть генерали таким тоном з╕ мною не розмовляли».
 Никаноров зажадав показати ус╕ документи ╕ п╕столет. Наказав написати автоб╕ограф╕ю. Забравши оф╕церську книжку, посв╕дчення про нагороди, коп╕ю наказу про демоб╕л╕зац╕ю, в╕н уважно вивчив ╖х ╕ разом з п╕столетом поклав до сейфа. Коли Муса╓в ск╕нчив писати автоб╕ограф╕ю, Никаноров, прочитавши ╖╖, також поклав до сейфа. Дивлячись на Муса╓ва, кап╕тан повчальним тоном, цього разу звертаючись на «ви», сказав:
 - Ви в арм╕╖ як пол╕тпрац╕вник виховували п╕длеглих в дус╕ патр╕отизму, ╕, спод╕ваюсь, сам╕ також поважа╓те накази командир╕в?
 - Так, звичайно. Але накази також готують люди, а люди можуть помилятися. Кожен, хто вида╓ неправильний наказ, зобов’язаний його в╕дм╕нити. Поки, скаж╕мо так, ╕де процес виправлення помилок, я прошу допомогти мен╕ повернути додому мо╖х старих батьк╕в ╕ сестер.
 - Бачте, ус╕ можуть помилятися, але товариш Стал╕н, - кап╕тан п╕дняв угору палець, - н╕коли не помиля╓ться! - В╕н п╕дв╕вся з╕ ст╕льця ╕ багатозначно подивився на портрет вусатого вождя, який чув ╕ бачив усе. - А коли так, то ваше прохання н╕хто задовольнити не може, бо в Криму не повинно бути жодного кримського татарина! Вам зрозум╕ло?
 - Я висловив прохання, у в╕дпов╕дь отримав в╕дмову. У такому раз╕, я вже не прошу, а вимагаю. Х╕ба Крим не моя батьк╕вщина? Тут народились мо╖ предки, народився ╕ я. ╥х тут поховано.
 - Земля одна. Яка р╕зниця, де поховають. Все одно вс╕ в землю ляжемо. Мо╖ предки похован╕, може, на Кавказ╕, а може, ╕ в Середн╕й Аз╕╖. По-вашому, я повинен туди по╖хати?
 - Н╕. Коли б вони не хот╕ли, щоб ╖х поховали на чужин╕, вони не залишили б Рос╕ю. Я кажу про любов до сво╓╖ в╕тчизни, а не про любов до чужого дому ╕ чужого майна.
 - Ти не розпов╕дай мен╕ те, що ти дума╓ш, - сказав кап╕тан, зиркнувши на портрет, що вис╕в на ст╕н╕, ╕, переходячи на «ти», - мен╕ це не ц╕каво! Зараз же йди на вокзал. Добирайся до Ташкента ╕ звернися до обласного в╕йськкомату. Де тоб╕ жити - там скажуть!
 - Я зв╕дси н╕куди не по╖ду! Я проливав кров за свою батьк╕вщину. Н╕хто не мав права виганяти зв╕дси мою с╕м’ю ╕ н╕хто не ма╓ права виганяти мене з мо╓╖ земл╕!
 - Усе зроблено за наказом товариша Стал╕на. В╕н ма╓ на це право.
 - Н╕! У нього також нема╓ права на такий злочин!
 - Ти багато говориш! - сказав Никаноров ╕, взявши трубку, сказав: - Тут у мене ще один з учорашн╕х з’явився. Товариша Стал╕на звинувачу╓! Пришл╕ть. Нехай прийдуть.
 За хвилину до каб╕нету ув╕йшли два солдати ╕ наказали:
 - ╤д╕ть за нами!
 - Куди? - запитав Муса╓в, але змушений був п╕ти за солдатами.
 Опустившись до п╕двалу, його завели до прим╕щення, посеред якого стояв великий ст╕л. З бокових дверей ув╕йшов молодий оф╕цер з трьома маленькими з╕рочками на погонах. С╕вши за ст╕л, в╕н наказав солдатам вийти. Затим д╕став ╕з шухляди столу пап╕р ╕ ручку. Сказав Муса╓ву:
 - С╕дайте, пиш╕ть автоб╕ограф╕ю.
 Муса╓в написав. Взявши з╕ столу пап╕р у Муса╓ва, старший лейтенант викликав конвой. До к╕мнати ув╕йшли т╕ сам╕ дво╓ солдат╕в.
 - Ми перев╕римо все, що ви написали. Якщо п╕дтвердиться - пошлемо вас виховувати ваш народ. Якщо ж щось не п╕дтвердиться з написано╖ вами б╕ограф╕╖, будете покаран╕ за законами во╓нного часу. Вивед╕ть!
 - Куди ви знову мене посила╓те? - запитав Муса╓в, не п╕дводячись з м╕сця.
 - Доки не над╕йдуть результати перев╕рки, сид╕тимете тут. Нам в╕дом╕ випадки, коли дезертири, ховаючись в л╕сах, носять нагороди, в╕д╕бран╕ у фронтовик╕в, яких сам╕ ж ╕ розстр╕лювали.
 - У вас нема╓ права безп╕дставно затримувати мене. Я буду скаржитись! Як ваше пр╕звище?
 - Можете скаржитись куди завгодно! Я - старший лейтенант Савель╓в ╤ван ╤ванович.
 - В╕дпуст╕ть мене. За що ви мене затримали?
 - Розберемося! Вивести!
 Муса╓ва зачинили в одну з камер тут же, в п╕двал╕. В╕н вир╕шив оголосити голодування. Пот╕м в╕дмовився в╕д такого р╕шення, почав вживати ╖жу. «Чого я доб’юся голод╕вкою? Лиш допоможу ╖м знищити себе», - розм╕рковував в╕н.
 На восьму добу Муса╓ва викликав Савель╓в.
 - Хочу вам дати ще одну можлив╕сть написати правдиво свою автоб╕ограф╕ю. Якщо й цього разу напишете неправду, в╕д мене добра не жд╕ть.
 - Х╕ба я минулого разу написав неправду?
 - Схоже, що так. Ми над╕слали запит туди, де ви, за вашими словами, служили. Ваш╕ слова про вашу службу не п╕дтверджуються. Ось, читайте, - Савель╓в подав Муса╓ву пап╕р. Муса╓в прочитав: «В╕дд╕лу НКВС в Кримськ╕й АРСР. На ваш запит пов╕домля╓мо, що Шевкет Муса╓в у наш╕й в╕йськов╕й частин╕ службу не проходив». П╕д посадами командира полку ╕ начальника штабу стояли п╕дписи.
 - Цей лист - фальсиф╕кац╕я.
 - Це не лист, це - телеграма.
 - Текст надруковано друкарською машинкою, а внизу п╕дписи - чорнилом. Отже, п╕дписи справжн╕, але чому вони не поставили печатку, якщо п╕дписались?
 - Тут запитання ставлю я. В╕дпов╕дати на запитання злочинц╕в до мо╖х обов’язк╕в не входить. Напиш╕ть ще раз свою автоб╕ограф╕ю!
 - Ск╕льки раз╕в ╖╖ треба писати?
 - Ст╕льки - ск╕льки буде потр╕бно!
Я пор╕внюватиму, сп╕вставлятиму написане вами.
 - Згоден, сп╕вставляйте. Чого ви добива╓тесь?
 - Ви знову написали те ж саме, що й ран╕ше.
 - А що ж мен╕ ще писати? Правда вона ╕ ╓ правда. Вона одна.
 - Наше розсл╕дування дало добр╕ результати. Якщо треба буде, ми привеземо з Узбекистану св╕дк╕в, котр╕ вам на очн╕й ставц╕ п╕дтвердять, що ви в пер╕од окупац╕╖ Криму сп╕впрацювали з н╕мцями. Тому розкаж╕ть чесно про вашу сп╕впрацю з н╕мцями. Пом╕ркуйте. Вам в╕дводимо три дн╕ для того, аби ви визнали свою провину ╕ про все розпов╕ли сам╕. У противному раз╕ - св╕дки готов╕ посв╕дчити на вас.
 - Для чого ж чекати три дн╕? Чи не краще, аби св╕дки дали при мен╕ св╕дчення сьогодн╕?
 - Ви мен╕ не наказуйте! Я сам знаю, коли й що робити!
 Повернувшись до камери, Шевкет пом╕тив, що в╕н уже не один. До нього «п╕дселили» людину. Познайомились. Це був майор Червоно╖ арм╕╖ Олександр Гришин.
 - А ти, майоре, за як╕ гр╕хи втрапив сюди? - запитав Муса╓в.
 - Аби сюди втрапити, ╖х не обов’язково мати. У сороковому я в С╕мферопол╕ одружився на красун╕ Шеф╕ке, що мешкала в сус╕дньому двор╕. Восени вступив на навчання до в╕йськового училища в Москв╕. Дружину забрав ╕з собою. У травн╕ 41-го у нас народився син. У червн╕, коли почалася в╕йна, присво╖ли звання лейтенанта ╕ направили на Зах╕дний фронт. Дружина повернулася до батьк╕в у С╕мферополь. На фронт╕ був дв╕ч╕ тяжко поранений. Визнали мене непридатним для подальшо╖ в╕йськово╖ служби ╕ видали б╕лий б╕лет. До визволення Криму жив ╕ працював в Уф╕. Як т╕льки-но д╕знався, що з Криму вигнали н╕мц╕в, негайно розрахувався ╕ ви╖хав сюди до с╕м’╖. При╖хавши, д╕знався, що весь кримськотатарський народ з Криму виселили. Вислали кудись ╕ мою дружину з сином. Я звернувся до обласного НКВС, щоб повернули мою с╕м’ю. Ось тому я тут. У цьому, власне, весь м╕й гр╕х.
 - Мо╖ вимоги так╕ ж сам╕. Те, що ми воювали супроти ворога, проливали кров, не шкодуючи життя, виявля╓ться не варте й коп╕йки! Глянь, що роблять з фронтовиками! Люди - вчорашн╕ во╖ни - без рук, без н╕г, ус╕ груди в нагородах, ходять по дорогах жебрають.
 - Чи зна╓ товариш Стал╕н про долю фронтовик╕в-╕нвал╕д╕в?
 - Я зрозум╕в з усього те, що наказ про виселення народу п╕дписав в╕н сам. Наск╕льки я розум╕ю, - йому в╕домо все.
 Через три доби Муса╓ва знову привели до Савель╓ва. Той поклав на ст╕л перед Муса╓вим чистий аркуш паперу з ручкою ╕ сказав:
 - Ми вже усе зна╓мо. Моя тоб╕ порада, - напиши автоб╕ограф╕ю ще раз, ╕ цього разу без брехн╕, а з визнанням сво╓╖ вини. Якщо знову будеш брехати, щоб уникнути покарання, то цим т╕льки зб╕льшиш свою провину.
 - За мною н╕яко╖ провини нема.
Я також хот╕в би знати те «все», що зна╓те ви про мене.
 - Ти цього хочеш? Гаразд, зараз д╕зна╓шся. - Савель╓в п╕дняв телефонну трубку ╕ наказав: - Привед╕ть до мене св╕дка!
 Через деякий час до каб╕нету Савель╓ва конво╖ри привели б╕лявого чолов╕ка рок╕в тридцяти п’яти.
 - Ти зна╓ш цього чолов╕ка? - показуючи пальцем на Муса╓ва, - запитав його Савель╓в.
 - Я з ним не знайомий, але добре його знаю.
 - Як ти його зна╓ш?
 - В╕н п╕д час окупац╕╖ служив у н╕мц╕в.
 - Що ти верзеш! - аж п╕дстрибнув Муса╓в. - Ти хто такий?
 - Тоб╕ не обов’язково його знати. Головне - в╕н тебе уп╕знав! - сказав Савель╓в.
 - В╕н мене з кимось переплутав, - сказав Муса╓в, трохи заспоко╖вшись.
 - Я вас н╕ з ким не плутаю. Ви син дядька Муси, звати вас Шевкет. Ви живете на вулиц╕ Кантарн╕й, - тремтячим голосом додав в╕н.
 - Це правда. Але п╕д час окупац╕╖ мене в Криму не було. Цими орденами ╕ медалями мене нагородили не за красив╕ оч╕. Я воював на фронт╕.
 - От бачиш? Ти сказав: «Це правда», а пот╕м ухилився в ╕нший б╕к, почав говорити не те, що нам треба, - сказав Савель╓в ╕, п╕д╕йшовши до Муса╓ва, продовжив: - Ти не ма╓ш права носити радянськ╕ ордени, якщо служив фашистам! - ╕ з╕рвав орден, ╕нш╕ з╕рвати Муса╓в не дав.
 - Ти що робиш? - вигукнув Муса╓в, ╕ ухопив за руку Савель╓ва. - Ц╕ ордени мен╕ присво╖ли Указом Презид╕╖ Верховно╖ Ради кра╖ни!
 У цю мить до каб╕нету Савель╓ва уб╕гли солдати ╕ збили Муса╓ва з н╕г. Його били доти, доки в╕н не знепритомн╕в. Взявши за руки, за ноги - в╕дволокли до камери. Муса╓в прийшов до тями години через дв╕. Голова була перев’язана б╕лою ганч╕ркою. Б╕ля нього сид╕в Олександр.
 - Бачу, тебе добряче побили. Катували? - запитав Олександр.
 - Так, били, - в╕дпов╕в Муса╓в.
 - Мен╕ довелось перев’язати тоб╕ голову мо╓ю майкою.
 - Дякую.
 Неспод╕вано розчинились двер╕ камери. Солдати повели Олександра до Савель╓ва.
 - Ну, як? Одумався? - почав Савель╓в, - ти в╕дмовишся в╕д кримсько╖ татарки чи н╕?
 - Вона - мати мо╓╖ дитини. Я в╕д не╖ не в╕дмовлюсь. Вона н╕ в чому не винна!
 - Що, тоб╕ не вистачило рос╕йських баб╕в?
 - Я покохав ╕ кохаю т╕льки ╖╖. Кохання не ма╓ меж.
 - Упертий ти, Гришин! Сус╕д тв╕й по камер╕ отямився чи усе ще без пам’ят╕? - запитав сл╕дчий, дивлячись в оч╕ Олександра.
 У запитанн╕ Савель╓ва Гришин вловив погано приховану погрозу: «Дивись! Це може бути й з тобою!»
 - Так, опритомн╕в в╕н. За що ви його так жорстоко побили?
 - Тут запитання ставлю т╕льки я! Тому що я сл╕дчий! Зрозум╕в?
 Минуло ще три дн╕. В’язням п╕двалу НКВС якимось чином стало в╕домо, що при╖жджа╓ ком╕с╕я для перев╕рки роботи цього карального органу.
 - Добре, що ком╕с╕я, - сказав Олександр. - Вона, напевне, зв╕льнить нас, адже сидимо н╕ за що.
 - М╕й д╕д, почувши про добру в╕сть, казав: «Хайырлысы олсун», що означало - «Слава Аллаху, нехай ця справа завершиться добром». Я не знаю, хто ╕ з якою метою ╖де сюди, але хочу повторити слова мого мудрого д╕дуся: «Дай, Аллах, щоб справа, котру ц╕ лиход╕╖ зат╕яли супроти нас, зак╕нчилась добром».
 До камери з арештантами неспод╕вано ув╕йшли Савель╓в, Никаноров ╕ дво╓ незнайомц╕в у цив╕льному ╕ ще один в╕йськовий з великими, посадженими на н╕с, окулярами.
 - За що сидите? - звернувся той, що в окулярах, до Муса╓ва.
 - Я був на фронт╕. В цей час с╕м’ю кудись вислали. Я добиваюсь, щоб с╕м’ю повернули додому, адже це незаконно. Ось за це й сиджу.
 - Пиши! - повернувся той до Савель╓ва, - д╕знатись, куди вислана його с╕м’я. Орган╕зувати негайно зустр╕ч.
 - Я вимагаю, щоб зустр╕ч в╕дбулася саме в Криму.
 - М╕сце зустр╕ч╕ не обговорю╓ться. Ми зобов’язан╕ п╕дкоритися наказу держави. - А ви за що сидите? - повернувся той, в окулярах, до Олександра.
 - Моя дружина - кримська татарка. Поки я воював, повернувся з фронту ╕нвал╕дом, дружину ╕ мою дитину кудись вислали. Вигнали з дому без речей ╕ засоб╕в до ╕снування. Я вимагаю ╖х повернути назад. За це й сиджу.
 - Пиши! - цей, в окулярах, знову звернувся до Савель╓ва, - д╕знайтесь, де перебува╓ його дружина. Дайте йому адресу. Нехай ╖де до с╕м’╖!
 - Я н╕куди з Криму не по╖ду!
 - Це ваша особиста справа!
 - Будьте гуманн╕, - допомож╕ть повернути додому мою с╕м’ю - дружину й сина.
 - Гуманн╕, кажеш? Гаразд! З дружиною ╕ сином ви незабаром обов’язково зустр╕нетесь.
 Наступного дня Шевкета ╕ Олександра разом з п’ятьма ╕ншими оф╕церами-татарами посадили до крито╖ вантаж╕вки ╕ повезли до Бахчисарая. Пот╕м в╕двели до велико╖ камери разом з в╕сьмома ╕ншими оф╕церами р╕зних звань. З п’ятнадцяти чолов╕к дванадцять були кримськ╕ татари, дво╓ укра╖нц╕ ╕ один рос╕янин.
 Двадцятого червня рано-вранц╕ долинули звуки автомашин. Дв╕ камери, де чергували оф╕цери-арештанти, - в╕дчинились. Солдати почали голосно вигукувати пр╕звища ╕ виводити по одному арештованих з камери. Вив╕вши у дв╕р, ╖м пов’язали назад руки ╕ зав’язали пов’язками оч╕. П╕дв╕вши до вантаж╕вки, п╕дсадили до кузова. До оф╕цер╕в, на крайн╓ сид╕ння, с╕ли чотири автоматники. Коли машина з арештованими рушила, одночасно за нею ви╖хала друга, в кузов╕ яко╖ сид╕ло десять автоматник╕в у касках.
 Не знаючи, що в╕дбува╓ться, серед оф╕цер╕в виникли здогадки. «Мабуть, везуть на розстр╕л...» - сказав один. Йому то╖ ж мит╕ заперечив ╕нший голос: «Радянських фронтовик╕в розстр╕лювати не будуть!» «У район╕ Яйли проводять секретн╕ досл╕дження, тому нам зав’язали оч╕, аби не бачили». «Я в╕дчуваю запах моря! Нас привезли до моря. Це, мабуть, Ялта!» Машини зупинились. Солдати, в╕дкривши задн╕й борт машини, почали спускати оф╕цер╕в на землю, п╕дтримуючи за руки. ╥х вишикували. Автоматники з друго╖ автомашини вишикувались позаду з автоматами наперев╕с. З каб╕ни друго╖ вантаж╕вки вийшов полковник. П╕д╕йшовши до шеренги оф╕цер╕в-арештант╕в, в╕н прокричав:
 - Ви не хот╕ли ╖хати до м╕сць виселення. Не хочете ╖хати туди, куди по╖хав ваш народ! Хто щиро хоче залишитися в Криму, п╕сля мо╓╖ команди нехай зробить десять крок╕в уперед! Увага! Десять крок╕в уперед! Кроком руш!
 Розгорнута шеренга оф╕цер╕в ступила уперед. Трет╕й крок для них виявився... останн╕м. Вони, скошен╕ автоматними чергами, полет╕ли з обриву у... пр╕рву. Ус╕ загинули, але залишились на р╕дн╕й земл╕.**

 Переклад укра╖нською Данила КОНОНЕНКА.
 
 * Мераба (крим.-тат.) - Здрастуй.
** (Про цей випадок розпов╕в кухар прикордонно╖ частини, розташовано╖ на Ай-Петринськ╕й яйл╕, що виявився мимов╕льним св╕дком цього злочину, в редакц╕╖ газети «Къырым» за 10 дн╕в до Дня захисника В╕тчизни 13.02.1993 року).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4778

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков