Нещодавно в Ки╓в╕ вийшло друком четверте, значно перероблене ╕ сутт╓во доповнене, видання художньо-документально╖ пов╕ст╕ Миколи Кагарлицького «Легендарна Оксана Петрусенко». Автор, ╜рунтуючись на ран╕ше нев╕домих ╕сторичних матер╕алах ╕ спогадах сучасник╕в, простежу╓ тернист╕ шляхи артистки.
Ксен╕я Бородавк╕на (справжн╓ ╕м’я Оксани Петрусенко) народилася 5 лютого 1900 року в Севастопол╕. ╥╖ батько - Андр╕й Бородавк╕н ╕з села Балаклея на Харк╕вщин╕. В роду пам’ятали, що ╖хн╓ справжн╓ пр╕звище Бородавка. На Бородавк╕на переробили у в╕йську. Ксеня любила сп╕вати. Якось ╖╖ сп╕в у шк╕льному хор╕ почув старенький учитель-укра╖нець. М. Кагарлицький розпов╕да╓: «П╕д впливом учителя вона поступово опанувала укра╖нську мову, що давалася ╖й легко, а пот╕м захопилася «Наталкою Полтавкою» ╤вана Котляревського, поез╕╓ю Тараса Шевченка. Часто вечорами вдома для матер╕, бабус╕, д╕дуся читала, щоправда, пов╕льно, затинаючись, «Катерину», «Причинну», «Наймичку» - ╕ вс╕ разом оплакували г╕рку долю Кобзаревих геро╖нь. Таке ж незабутн╓ враження справили на юну Ксеню також укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕ на слова Шевченка - «По д╕бров╕ в╕тер ви╓», «Зоре моя веч╕рняя», «Така ╖╖ доля», «Думи мо╖, думи мо╖», «Нащо мен╕ чорн╕ брови», «Реве та стогне Дн╕пр широкий». В 1917 роц╕ Ксен╕я Бородавк╕на з подругами вступила в укра╖нський аматорський хор «Рада», який складався ╕з 60 ос╕б п╕д кер╕вництвом молодого ентуз╕аста Георг╕я Йосиповича Заголо. Чолов╕ч╕ парт╕╖ тут виконували переважно матроси Чорноморського флоту, ж╕ноч╕ - учн╕вська молодь, роб╕тниц╕, хатн╕ господарки. В репертуар╕ «Ради» були укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕ та класичн╕ твори, зокрема фантаз╕╖ «Бандура», «В╕ночок з укра╖нських народних п╕сень» Г. Давидовського, «Вечорниц╕» П. Н╕щинського, попур╕ з народних п╕сень, дует Андр╕я ╕ Оксани ╕з «Запорожця за Дуна╓м» С. Гулака-Артемовського, п╕сн╕ Наталки ╕ Петра з «Наталки Полтавки». Зазвичай дуети виконували Ксен╕я Бородавк╕на ╕ Георг╕й Загало. Наприк╕нц╕ травня 1917 року Ксен╕я б╕ля пам’ятника потопленим кораблям п╕рнула в море, але вдарилася об кам╕нь ╕ ледь не втопилася. Однак ╖╖ врятував моряк, як виявилося, теж талановитий сп╕вак - баритон Дмитро Данилович Голов╕н, який 1924 року став сол╕стом Великого театру в Москв╕. А тод╕ Голов╕н в╕дбував службу в Чорноморському флот╕, захоплювався сп╕вом ╕ мр╕яв про оперну сцену. Молод╕ люди удвох п╕дготували сп╕льну концертну програму. Зокрема, розучили заключну сцену Тамари й Демона з опери «Демон» Руб╕нштейна. Через багато рок╕в Дмитро Голов╕н згадував: «Оксана ц╕лком справилась з╕ складною парт╕╓ю ╕ була чар╕вною Тамарою. Коли я вже став сол╕стом Великого театру Союзу РСР, мен╕ довелось об’╖хати майже весь Радянський Союз, але тако╖ Тамари, як Петру-сенко, я так ╕ не зустр╕в». Ксеня ╕ Дмитро також п╕дготували по к╕лька сольних номер╕в, а дуетом - «Ой на гору козак воду носить» та «Коли розлучаються дво╓» М. Лисенка. Свою першу програму молод╕ сп╕ваки виконали на концерт╕ в бригад╕ тральщик╕в, де Голов╕н був членом суднового ком╕тету. Глядач╕ нагородили аматор╕в щирими оплесками. П╕сля концерту до них п╕д╕йшов оф╕цер Скряб╕н, родич видатного рос╕йського композитора Скряб╕на. Д╕знавшись, що талановита сп╕вачка не ма╓ фахово╖ осв╕ти, в╕н пов╕домив, що в ╖хн╕й бригад╕ служить Микола Коновалов, донедавна режисер укра╖нсько╖ драматично╖ трупи. ╤ незабаром Ксеня ╕ Дмитро розучували з Коноваловим дует Недди ╕ С╕льв╕о з опери «Паяци» Леонкавалло. На початку 1918 року в Севастопол╕ було створено укра╖нську драматичну аматорську трупу. Душею невеличкого колективу став Костянтин Борисенко, режисером - Картушин. Сюди прийшли працювати роб╕тник порту Микола Гамов ╕ його дружина Найдьонова, матрос Ляшенко-Задунайський, командир загону моряк╕в Усенко, Микола Попов, котрий згодом став досить в╕домим актором в укра╖нських театральних мандр╕вних трупах. Згодом цей колектив був перейменований у Товариство актор╕в ╕ роз’╖жджав з виставами по Дн╕пру. Драма-тична трупа також виступала в Севастопол╕ та ╕нших м╕стах ╕ мала значний усп╕х. Привертала увагу до себе передус╕м голосом Ксен╕я Бородавк╕на. Це було ╖╖ перше прилучення до укра╖нського драматичного мистецтва. Та незабаром Борисенко захвор╕в ╕ потрапив до л╕карн╕. Севастопольськ╕ артисти роз’╖халися по дом╕вках. Ксеня знову виступала з хором «Рада» перед роб╕тниками, портовиками Кора-бельно╖ сторони, п╕дводниками Балаклави. Коли вл╕тку 1918 року в Севастопол╕ на гастрол╕ при╖хала укра╖нська музично-драматична трупа Степана Глазуненка, Ксеня вступила до не╖, а пот╕м перейшла до Державного укра╖нського театру в Херсон╕. В 1919 роц╕ Ксен╕я Бородавк╕на взяла псевдон╕м Оксана Петрусенко. Вона грала в театрах Укра╖ни, пот╕м Рос╕╖, але згодом повернулася в Ки╖в. В 1938 роц╕ сп╕вачку запросили на гастрол╕ в Севастополь. Артистка Укра╖нського музично-драматичного театру Кримсько╖ ф╕лармон╕╖ Галина Ф╕л╕пенко згадувала про реакц╕ю севастопольц╕в на виступ Оксани Андр╕╖вни в рол╕ Наталки Полтавки: «Слухач╕ завмерли, а коли в к╕нц╕ ар╕╖ артистка в╕льно й широко на повному диханн╕ бере останню фразу з нотою ля друго╖ октави («подивися»), зала вибуха╓ шаленим шквалом овац╕й». Оксану Петрусенко запрошували на роботу до Великого театру в Москв╕, але сп╕вачка в╕дмовилася залишати Укра╖ну. Всього ш╕сть рок╕в, з 1934 по 1940-й, виступала артистка на пров╕дн╕й ки╖вськ╕й оперн╕й сцен╕, але то була епоха Оксани Петрусенко. Злет Оксани Петрусенко був стр╕мким, запаморочливим, а раптова смерть у зен╕т╕ слави ╕ всенародного визнання - приголомшливою. 15 липня виповниться 67 рок╕в з дня смерт╕ знаменито╖ сп╕вачки. А на презентац╕╖ книги Миколи Кагарлицького «Легендарна Оксана Петрусенко» в ки╖вському Будинку вчителя в╕льних м╕сць майже не було. м. ╤рп╕нь Ки╖всько╖ обл.
На фото: Оксана Петрусенко в рол╕ Одарки (опера «Запорожець за Дуна╓м»). 1936 р.