Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3476)
З потоку життя (6713)
Душі криниця (3636)
Українці мої... (1489)
Резонанс (1551)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1733)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУЖЕ ПРОВ╤ДНИКУ…
Тож нехай слово правди про УПА та мужнього генерал–хорунжого Романа Шухевича д╕йде до...


КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила...


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2007
ДИСИДЕНТСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ

ДО ДНЯ СКОРБОТИ ╤ ПАМ’ЯТ╤ ДЕПОРТОВАНИХ НАРОД╤В
Постат╕

 20 рок╕в тому, 21 лютого 1987 року, у вигнанн╕, в Нью-Йорку (США) помер один з найвизначн╕ших укра╖нських дисидент╕в XX стол╕ття. За життя його, зазвичай, називали дуже лакон╕чно ╕, водночас, поважно й трепетно - ГЕНЕРАЛ. Маю на уваз╕ Петра Григоровича Григоренка (генерала Радянсько╖ Арм╕╖, правозахисника, члена-засновника Московсько╖ та Укра╖нсько╖ Гельс╕нських груп, публ╕циста). В╕н для вс╕х був ГЕНЕРАЛОМ - чи то радянським, чи то дисидентським...
 Петро Григоренко - один з тих прекрасних приклад╕в, коли людина сама себе створила. Саме так╕ люди ставали зразками для насл╕дування, ╕деальними героями молодо╖ радянсько╖ держави, про яких писали книжки та складали в╕рш╕. «Я прожив довге ╕ складне життя, пережив часи смутн╕, бурхлив╕ ╕ страх╕тлив╕, заглядав смерт╕ в оч╕. Був св╕дком руйнувань ╕ пробудження; зустр╕чався я з безл╕ччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся ╕ прозр╕вав, жив серед людей ╕ для людей, покладався на ╖хню допомогу, послуговувався ╖хн╕ми добрими порадами й п╕дказками, багато з яких дуже позначилися на мо╓му житт╕, вплинули на формування його», - писав в╕н про сво╓ життя у «Спогадах». Це скромно сказано. Насправд╕ в умовах тотально╖ цензури й контролю за думками, щоб виробити св╕й св╕тогляд ╕ його виявляти, треба було мати неперес╕чний розум, см╕лив╕сть ╕ твердий характер. Усе це й зробило з нього борця за свободу й справедлив╕сть ╕ поставило у шеренгу славних син╕в укра╖нсько╖ нац╕╖.
 
 ЗА ЖИТТЯ

 Петро Григоренко (нар. 16.10 1907, с. Борис╕вка Приморського р-ну Запор╕зько╖ обл. - помер 21.02 1987, Нью-Йорк, США) пройшов довгий житт╓вий шлях: в╕д слюсаря, зч╕плювача вагон╕в, кочегара, машин╕ста паровоза до найвищих в╕йськових посад у Радянському Союз╕ (генерала Радянсько╖ Арм╕╖) та в╕дзнак: нагороджений орденом Лен╕на, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоно╖ З╕рки, орденом В╕тчизняно╖ в╕йни ╕ ш╕стьма медалями... Чи не приклад до насл╕дування для всього «радянського» народу? Здавалося б, людина отримала все, про що мр╕яли й мр╕ють ╕ дос╕ м╕льйони й м╕льйони «перес╕чних радянських» людей. Очевидним ╓ той факт, що пройти цей шлях на вершину за умов радянсько╖ ╕деолог╕чно╖ системи м╕г лише той, хто щиро в╕рить в ╕деали комун╕зму та вчення Лен╕на-Маркса-Енгельса та чесно й в╕ддано служить ╖м. Очевидним ╓ й те, що лише мужн╕ люди, а водночас безк╕нечн╕ ╕деал╕сти-романтики, в умовах тотал╕таризму здатн╕ на пошуки нев╕дпов╕дност╕ декларованого у «святому письм╕ класик╕в» реальному вт╕ленню в житт╕.
 7 вересня 1961 р. Петро Григоренко виступив на партконференц╕╖ Лен╕нського району м. Москви з закликом посилити демократ╕ю й в╕дпов╕дальн╕сть перед виборцями. Ось як згаду╓ т╕ головн╕ й вир╕шальн╕ под╕╖ свого життя Петро Григоренко: «Я встав ╕ п╕шов. Що д╕ялося з╕ мною в цей час, я н╕коли розпов╕сти не зможу. Я себе не в╕дчував. Таке, мабуть, д╕╓ться з тими, що йдуть на страту. Або ж це було особливе почуття, спричинене г╕пнотичним впливом маси, яка зосередила всю увагу на мене. Так чи так, було страшно. Страшн╕шого я н╕коли не переживав. То був найжахлив╕ший момент мого життя. Але це була й моя яснозора година».
 За такий демарш Петро Григоренко негайно був усунутий в╕д викладання у В╕йськов╕й академ╕╖ ╕м. М. В. Фрунзе, одержав сувору догану по парт╕йн╕й л╕н╕╖ ╕ був переведений на службу в Далекосх╕дний в╕йськовий округ. Але у вигнанн╕ в Уссур╕йську генерал не лише не «охолов», а навпаки зм╕цнився в думц╕, що з кер╕вництвом КПРС треба вступати у в╕дкриту суперечку. Почав ╕з того, що написав ╕ послав у газету критичний памфлет, оск╕льки прагнув реал╕зувати сво╓ законне право члена КПРС «звертатись з питаннями, заявами ╕ пропозиц╕ями в будь-яку парт╕йну ╕нстанц╕ю, включно з ЦК КПРС, ╕ вимагати в╕дпов╕д╕ по сут╕ свого звернення». А вже восени 1963 р., перебуваючи у в╕дпустц╕ в Москв╕, орган╕зував п╕дп╕льну «Сп╕лку боротьби за в╕дродження лен╕н╕зму» (до не╖ вв╕йшли сини генерала ╕ дек╕лька ╖хн╕х друз╕в - студент╕в ╕ оф╕цер╕в). Написав с╕м лист╕вок, як╕ були поширен╕ в Москв╕, Владимир╕, Калуз╕, у в╕йськах Лен╕нградського й Середньоаз╕атського округ╕в (деяк╕ накладом до 100 екземпляр╕в). ╥хн╕ми темами були бюрократичне переродження радянсько╖ держави, ╖╖ каральна пол╕тика щодо роб╕тник╕в (придушення заворушень у Новочеркаську, Темир-Тау й Тб╕л╕с╕), причини продовольчо╖ кризи в кра╖н╕. Одна з лист╕вок називалась так: «Почему нет хлеба». В н╕й ц╕лком аргументовано викладалися ц╕лком реальн╕ причини, як╕ згодом через п╕втора року повторить на пленум╕... Брежн╓в. ╤ б╕да Григоренка була не в тому, що в╕н сказав, а в тому, що це сталося на п╕втора року ран╕ше за парт╕ю.
 В╕дпов╕дь КДБ не забарилася - 1 лютого 1964 Петро Григоренко був затриманий ╕ згодом пом╕щений у внутр╕шню в’язницю КДБ у Москв╕. На першому допит╕ в╕н в╕дхилив пропозиц╕ю голови КДБ В. Семичастного «покаятися», щоб уникнути арешту й суду, п╕сля чого був звинувачений за ст. 70 КК РРФСР, а пот╕м направлений на судово-псих╕атричну експертизу. Експертиза визнала його неосудним ╕з д╕агнозом: «Паранояльний розвиток особистост╕, що виник в особистост╕ з психопатичними рисами характеру». На думку самого П. Григоренка, р╕шення про визнання його душевнохворим було ухвалене членами Пол╕тбюро ЦК КПРС. 17 липня 1964 р. ухвалою В╕йськово╖ колег╕╖ Верховного Суду СРСР, яко╖ н╕хто з родини так н╕коли й не побачить, П. Григоренко був направлений на примусове л╕кування в Лен╕нградську спец╕альну псих╕атричну л╕карню, а 29 серпня 1964 р. постановою Ради М╕н╕стр╕в СРСР розжалуваний у рядов╕ й виключений з парт╕╖. Останн╓ р╕шення засв╕дчило, що влада розглядала генерала не як хворого, а як пол╕тичного злочинця.
 Незабаром п╕сля зв╕льнення з кер╕вних посад М. Хрущова, який був основним об’╓ктом критики й ╕н╕ц╕атором вищезазначено╖ постанови Ради М╕н╕стр╕в, П. Григоренко був виписаний ╕з л╕карн╕ (22 кв╕тня 1965 р.) ╕з випискою «одужав». Працював сторожем, екскурсоводом, вантажником у магазинах, майстром у буд╕вельному управл╕нн╕, оск╕льки генеральсько╖ платн╕ був позбавлений.
 Але п╕сля виходу з л╕карн╕ П. Григоренко дуже скоро ста╓ одним з найвидатн╕ших представник╕в дисидентства всього Союзу. Навесн╕ 1966 р. П. Григоренко знайомиться з московськими дисидентами, зокрема з письменником Володимиром Буковським (автором метафоричного визначення терм╕на «самвидав»: «Сам пишу, сам рецензую, сам видаю, сам поширюю ╕ сам в╕дсиджую за це»), ╕н╕ц╕атором викриття карально╖ псих╕атр╕╖ в СРСР Серг╕╓м Писаревим, письменником Олекс╕╓м Костер╕ним тощо. В╕д них генерал став одержувати самвидав, а д╕знавшись про проблему репресованих за час╕в Стал╕на народ╕в, активно включився в боротьбу кримських татар за повернення на ╕сторичну батьк╕вщину.
 Наприк╕нц╕ 1968 р. П. Григоренко написав працю «Про спец╕альн╕ псих╕атричн╕ л╕карн╕ (дурдоми)», що вв╕йшла складовою частиною в книжку Натал╕╖ Горбаневсько╖ «Полудень»: «Обстановка будинку для душевнохворих, повне безправ’я й в╕дсутн╕сть реально╖ перспективи виходу на свободу - ось т╕ страшн╕ чинники, з якими з╕штовху╓ться кожний, хто потрапля╓ в спец╕альн╕ псих╕атричн╕ л╕карн╕».
 7 травня 1969 р. П. Григоренко був заарештований у Ташкент╕ й до жовтня того року перебував у С╤ЗО КДБ Узбекистану. Йому було пред’явлено обвинувачення за ст. 70 ч. 1 КК РРФСР й згодом було направлено на примусове л╕кування в Черняховську спец╕альну псих╕атричну л╕карню (Кал╕н╕нградська обл.).
 З моменту арешту генерала в СРСР ╕ за його межами почалася енерг╕йна кампан╕я за його зв╕льнення. Саме з виступу на захист П. Григоренка почалася правозахисна д╕яльн╕сть академ╕ка Андр╕я Сахарова, творця радянсько╖ воднево╖ бомби, трич╕ Героя Соц╕ал╕стично╖ Прац╕, лауреата Лен╕нсько╖ ╕ Державно╖ прем╕й. У самвидав╕ поширю╓ться «Псих╕атрична заочна експертиза у справ╕ Григоренка», в╕дпов╕дальн╕сть за яку згодом узяв на себе Семен Глузман, сьогодн╕ знаний псих╕атр та громадський д╕яч Укра╖ни.
 Вл╕тку 1974 р. П. Григоренко був зв╕льнений ╕ незабаром в╕дновив правозахисну д╕яльн╕сть. В╕н виступав на захист Мустафи Джем╕л╓ва (сьогодн╕ знаного л╕дера кримських татар ╕ народного депутата Укра╖ни), п╕дписав колективну заяву, у як╕й було висловлено протест проти цькування А. Сахарова в радянськ╕й прес╕ п╕сля присудження йому Нобел╕всько╖ прем╕╖ миру. П╕дписав «В╕дкрите звернення» до делегат╕в ╕ гостей ХХV з’╖зду КПРС ╕з закликом до загально╖ пол╕тично╖ амн╕ст╕╖ в СРСР та ╕нших кра╖нах Сх╕дно╖ ╢вропи. Вл╕тку 1977 р. п╕дписав лист у Пол╕тбюро ЦК КПРС ╕з критикою проекту Конституц╕╖ СРСР, що закр╕плю╓ «партократичний» характер влади.
 Петро Григоренко став членом-засновником Московсько╖ Гельс╕нсько╖ групи (МГГ), п╕дписав б╕льш╕сть ╖╖ документ╕в, випущених у 1976 - 1977 рр., став одним з ╕н╕ц╕атор╕в створення при МГГ Робочо╖ ком╕с╕╖ з розсл╕дування використання псих╕атр╕╖ в пол╕тичних ц╕лях. А восени 1976 р. став членом-засновником Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ групи (УГГ). У лютому 1977 р. написав статтю «Наш╕ будн╕, або Розпов╕дь про те, як фабрикуються крим╕нальн╕ справи на радянських громадян, що виступають на захист прав людини» - про боротьбу КДБ проти Гельс╕нського руху в СРСР.
 У листопад╕ 1977 р. генерал отримав дозв╕л на п╕вр╕чну по╖здку у США дня л╕кування ╕ згодом ви╖хав з СРСР. П╕д час перебування у США не робив жодних пол╕тичних заяв, проте Указом Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР в╕д 13 лютого 1978 р. був позбавлений радянського громадянства «за д╕╖, що ганьблять звання громадянина СРСР». Д╕знавшись про це, пров╕в у Нью-Йорку прес-конференц╕ю, де сказав, що це - найсумн╕ший день у його житт╕: «Мене позбавили права померти на Батьк╕вщин╕».
 У США в 1978 р. П. Григоренко був, за власним проханням, п╕дданий псих╕атричн╕й експертиз╕, висновок яко╖ констатував, що ознак псих╕чного захворювання в генерала не виявлено: «Вс╕ риси його особистост╕ радянськими д╕агностами були деформован╕. Там, де вони знаходили нав’язлив╕ ╕де╖, ми побачили ст╕йк╕сть. Де вони бачили марення - ми виявили здоровий глузд. Де вони вбачали нерозсудлив╕сть - ми знайшли ясну посл╕довн╕сть. ╤ там, де вони д╕агностували патолог╕ю, - ми зустр╕ли щиросердечне здоров’я».
 На початку 1980-х рок╕в генерал п╕дготував до друку книгу спогад╕в з промовистою назвою «В п╕дп╕лл╕ можна зустр╕ти т╕льки щур╕в...» ╕ видав ╖╖ рос╕йською, укра╖нською, англ╕йською, ╕спанською, н╕мецькою й французькою мовами та щиро розпов╕в про сво╓ довге ╕ ц╕каве життя. Головною стала теза, яку влучно схарактеризував син Андр╕й: «...добро не може народитися в╕д злочину; людина ма╓ право жертвувати т╕льки собою, а не кимось ще; нема╓ ╕ не може бути в св╕т╕ ╕де╖, яка б виправдовувала одну безневинну сльозу».
 В ем╕грац╕╖ Петро Григоренко остаточно в╕дмовля╓ться в╕д комун╕стичних погляд╕в та ста╓ членом укра╖нсько╖ громади в США, ╕ в╕д комун╕стичного ате╖зму знову поверта╓ться до православно╖ в╕ри. Кажуть, що траплялися нав╕ть кумедн╕ пропозиц╕╖ генералу щодо сп╕впрац╕ та працевлаштування. Йому запропонували п╕д час «холодно╖ в╕йни» стати викладачем у Вест-Пойнтськ╕й в╕йськов╕й академ╕╖ США, на що Петро Григоренко в╕дпов╕в: «Я не можу викладати сво╓му ворогов╕: я радянський - колишн╕й радянський - генерал!»
 ╤ напевно символ╕чно, що остання хвороба здолала його саме посеред лекц╕╖ про права людини в СРСР, яку в╕н читав в Канзаському ун╕верситет╕.
 Помер генерал у вигнанн╕, у США 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення Укра╖ни незалежною державою. Похований на укра╖нському цвинтар╕ Баунд-брук (штат Нью-Джерс╕, США) поблизу Нью-Йорка. Ховали Петра Григоренка - дисидентського генерала - з оф╕церськими почестями. Труну з т╕лом, покриту укра╖нським нац╕ональним прапором, несли укра╖нськ╕ ветерани. Команда американських ветеран╕в, озбро╓них караб╕нами, в╕ддала салют, ╕ американський ветеран-сурмач протрубив сигнал «Слухайте вс╕». Люди, що залишилися п╕сля похорону на поминки, довго ще не розходилися ╕ говорили про справи великого Борця.

П╤СЛЯ СМЕРТ╤

 У листопад╕ 1991 р. медична ком╕с╕я, створена з ╕н╕ц╕ативи Головно╖ в╕йськово╖ прокуратури СРСР, провела посмертну псих╕атричну експертизу ╕ визнала П. Григоренка здоровим. Указом Президента Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ в 1993 р. П. Григоренко посмертно в╕дновлений у званн╕ генерал-майора й повн╕стю реаб╕л╕тований. Його ╕м’ям названо проспект у Ки╓в╕ на Позняках ╕ дек╕лька вулиць у Криму.
 У 1997 р. П. Григоренко нагороджений (посмертно) в╕дзнакою Президента Укра╖ни - орденом «За мужн╕сть» ╤ ступеня.
 17 травня 1999 р. у центр╕ С╕мферополя на Сов╓тськ╕й площ╕ за ╕н╕ц╕ативи кримськотатарського Меджл╕су, без дозволу м╕сько╖ влади, був урочисто в╕дкритий пам’ятник генералу Петру Григоренку. П╕зн╕ше статус пам’ятника було узаконено, а в 2004 р. С╕мферопольська м╕ськрада ухвалила р╕шення перейменувати територ╕ю навколо бюста в сквер ╕мен╕
П. Григоренка.
 Однак прикро визнати, що в незалежн╕й Укра╖н╕ дос╕ не видано жодно╖ книги праць справжнього Мотора дисидентства в СРСР й великого Укра╖нця. Цю несправедлив╕сть спершу намагались ви-правити 31 жовтня 2006 року, коли Верховна Рада Укра╖ни розглядала проект постанови Мустафи Джем╕л╓ва, Н╕ни Карпачово╖ ╕ Левка Лук’яненка «Про в╕дзначення стор╕ччя з дня народження видатного укра╖нського громадського д╕яча, генерала Петра Григоровича Григоренка». За цю постанову проголосували лише 189 народних депутат╕в - яскраве св╕дчення, що б╕льш╕сть парламенту ╕ не укра╖нська, ╕ не осв╕чена, ╕ не шляхетна. Вона не хоче вшановувати видатних син╕в Укра╖ни й визнавати жертовних заслуг ц╕╓╖ людини перед Батьк╕вщиною.
 Видавництво «Смолоскип» та Музей-арх╕в укра╖нського самвидаву планують власними силами в╕дзначити 100-р╕ччя дисидентського генерала, видавши вперше в Укра╖н╕ укра╖нською мовою головн╕ його прац╕ й статт╕, про як╕ згадувалося вище, та перевидавши частину спогад╕в, що стосуються пер╕оду в╕дстоювання громадянських прав та свобод в тотал╕тарному СРСР.
 А в жовтн╕ 2007 року плану╓мо ╕ принаг╕дно заклика╓мо вс╕х бажаючих при╓днатися до нашо╖ ╕н╕ц╕ативи - провести м╕жнародну наукову конференц╕ю й в╕дкрити мемор╕альну виставку «Петро Григоренко ╕ час» у нашому Музе╖-арх╕в╕ укра╖нського самвидаву.
 Олесь ОБЕРТАС.
 «Смолоскип», № 2, 2007 р╕к.

НАГАДА╢МО, що 5 березня 2007 року Президентом Укра╖ни В╕ктором Ющенком було п╕дписано Указ «Про вшанування пам’ят╕ Петра Григоренка». Повторю╓мо його текст:

«З метою вшанування пам’ят╕ видатного правозахисника, учасника дисидентського руху, одного ╕з засновник╕в Укра╖нсько╖ Громадсько╖ Групи сприяння виконанню Гельс╕нських угод Петра Григоренка та з нагоди 100-р╕ччя в╕д дня його народження постановляю:

 1. Каб╕нету М╕н╕стр╕в Укра╖ни розробити у м╕сячний строк за участю Нац╕онально╖ академ╕╖ наук Укра╖ни, Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ сп╕лки з прав людини та Всеукра╖нського товариства пол╕тичних в’язн╕в ╕ репресованих та затвердити план заход╕в ╕з вшанування пам’ят╕ Петра Григоренка, передбачивши в ньому, зокрема:
 проведення протягом вересня - жовтня 2007 року у м╕ст╕ Ки╓в╕, ╕нших населених пунктах, пов’язаних ╕з життям та громадсько-пол╕тичною д╕яльн╕стю Петра Григоренка, заход╕в, присвячених його пам’ят╕;
 проведення у навчальних закладах, закладах культури, в╕йськових з’╓днаннях ╕ частинах тематичних заход╕в з популяризац╕╖ його громадсько╖ та правозахисно╖ д╕яльност╕;
 карбування та введення в об╕г у встановленому порядку юв╕лейно╖ монети, присвячено╖ 100-р╕ччю в╕д дня народження Петра Григоренка;
 випуск в об╕г поштово╖ марки ╕ конверта, присвячених 100-р╕ччю в╕д дня народження Петра Григоренка, та зд╕йснення спецпогашення поштово╖ марки;
 видання публ╕цистичних твор╕в Петра Григоренка.

 2. Каб╕нету М╕н╕стр╕в Укра╖ни, Рад╕ м╕н╕стр╕в Автономно╖ Республ╕ки Крим, обласним, Ки╖вськ╕й та Севастопольськ╕й м╕ським державним адм╕н╕страц╕ям вивчити питання про присво╓ння окремим навчальним закладам та науковим установам ╕мен╕ Петра Григоренка, а також в╕дпов╕дного найменування чи перейменування в установленому порядку вулиць та площ у населених пунктах Укра╖ни.

 3. Державному ком╕тету телебачення та рад╕омовлення Укра╖ни забезпечити широке висв╕тлення в засобах масово╖ ╕нформац╕╖ заход╕в ╕з вшанування пам’ят╕ Петра Григоренка, орган╕зувати тематичн╕ рад╕о- та телепередач╕, присвячен╕ його життю та д╕яльност╕».

P. S. Площа у С╕мферопол╕, де сто╖ть пам`ятник Петру Григоренку, дос╕ назива╓ться - Сов╓тська...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4773

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков