Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність
ПРОКРЕМЛІВСЬКІ молодіжні рухи «Наші», «Місцеві», «Молода гвардія» та «Росія молода» закінчили тижневий мітинг біля будинку
естонського посольства в Москві у зв’язку з тим, що посол Естонії у РФ Марина Кальюранд вилетіла на батьківщину у двотижневу відпустку. Але пообіцяли продовжити свої акції, повідомляє власний кореспондент УКРІНФОРМУ. Зокрема, рух «Наші» розпочинає збір підписів і документів за перенесення будинку посольства Естонії в один із віддалених спальних районів Москви і продовжуватиме вимагати вибачень від Таллінна у зв’язку з перенесенням пам’ятника Воїнові-Визволителю.
 Як повідомляв УКРІНФОРМ, акції вищезгаданих організацій призвели до припинення роботи консульства Естонії, яке відмовилось видавати візи до того часу, поки не буде забезпечена безпека його співробітників. Крім того, МЗС Естонії евакуював членів сімей своїх дипломатів з Москви у Таллінн. Пересуванню ж по місту посла Естонії Марини Кальюранд постійно перешкоджали активісти молодіжних організацій.
 Європейський Союз і НАТО у зв’язку ситуацією навколо посольства закликали російську владу дотримуватись своїх зобов’язань в рамках Віденської конвенції про дипломатичні відносини.
 Офіційна церемонія відкриття пам’ятника радянським воїнам у Таллінні на новому місці - Військовому кладовищі, де, крім радянських воїнів, поховані також британські, німецькі і естонські військові, відбулася 8 травня, коли Європа святкувала День визволення від фашизму...
 
 * * *
ВИТОКИ ПОДІЙ В ЕСТОНІЇ

 Витяги з монографії: Анатолій Русначенко. «Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2003. –С. 483 – 497.

 ...З ПІДПИСАННЯМ пакту Молотова – Ріббентропа доля прибалтійських держав, зокрема й Естонії, була визначена відповідно до секретних додатків до протоколів. Вона потрапляє до зони впливу СРСР.
 На підставі пакту про взаємодопомогу між СРСР і Естонією, з 18 жовтня 1939 р. в Естонії було розміщено 25 тис. війська Червоної армії (естонська армія налічувала 11 тис. осіб). СРСР використав військові бази цієї країни й у війні з Фінляндією, хоч Естонія залишалась у цій війні нейтральною країною. 17 червня 1940 р. в Нарві представники естонського уряду підписали ультиматум, висунутий СРСР. Вести якусь боротьбу на самоті, коли у підтримці відмовила Німеччина, змоги не було. Гадали так: якщо існування нації буде збережено, то в майбутньому вона, можливо, матиме і кращі шанси.
 21 червня Червона армія перетинає естонський кордон. У цей день, по суті, відбувся державний переворот за її підтримки. На той час компартія Естонії, на яку стала спиратись нова влада, нарахову-вала 133 особи. …Арешти членів уряду, верхівки армії і президента країни К. П’ято з наступним вивезенням до Росії відбулися негайно. 6 серпня 1940 року — Естонія формально (юридично) стає республікою в складі СРСР.
 Посилення радянізації краю су-проводжувалось репресіями і терором. Заарештовували всіх полі-цейських, офіцерів розвідки, учасників війни за незалежність 1918 – 1920 рр., членів спілки самозахисту, вищих урядових чиновників, підприємців, колишніх російських білих офіцерів. Число заарештованих зростало щомісяця. Тільки за 1940 р. воно досягло 1.046 осіб. Наприкінці того ж року почалися групові страти…
 Частина населення, яка боялась репресій з боку влади, рятуючись від них, пішла до лісу. Так стали утворюватись перші загони «Лісових братів». Утім, це не допомогло населенню цієї республіки, як і всієї Прибалтики, уникнути масових виселень. Перед початком війни СРСР з Німеччиною з Естонії було депортовано 7.766 осіб, у т. ч. 3.175 заарештовано і 3.722 виселено на схід. Відбувались арешти і заслання активних членів національних партій, організацій, поліцейських, поміщиків, чиновників державного апарату, офіцерів армії, які підозрювалися в нелояльності до режиму. Зрозуміло, що така акція надовго запам’яталась народу і породила відповідне ставлення до нової влади.
 З початком війни між СРСР і гітлерівською Німеччиною протистояння влади і народу ще більше загострилось (тоді ж 30 тис. естонців було мобілізовано до Червоної армії і в Росії). В Естонії тривали запеклі бої між двома су-противними арміями. Для втілення в життя тактики «випаленої землі» в липні створювались винищувальні батальйони. До складу їх було мобілізовано активістів різних структур, робітників і призовників. Було створено 13 таких батальйо-нів. Вони прославилися жорстокими репресіями і облавами проти населення, під час яких загинуло 2 тис. осіб. При відступі Червоної армії в містах Тарту, Вільянді та ін. було виявлено масові поховання зі слідами жорстоких тортур.
 Противагою цим батальйонам можна вважати загони «Лісових братів». (Кількість втікачів у ліси значно зросла після червневих депортацій і арештів). Деякі загони «Лісових братів» налічували сотні осіб, керували ними колишні офі-цери естонської армії.
 …За різними оцінками, на півночі країни в партизанських загонах тоді було до 5 тис. осіб. Найбільший розташувався на армійській базі в Каугла. Ці загони втратили понад півтисячі убитими і зниклими безвісти.
 …Зміцнивши свою цивільну владу, німці розпустили всі військові з’єднання естонців. Заявки на хоч би куцу незалежність було відкинуто. Естонія стала одним з районів рейхскомісаріату «Остланд», до якого входили ще Латвія, Литва й Білорусія. Втім, у кожній з цих країн діяло обмежене місцеве марі-онеткове представництво, цілком залежне від німецької влади. Німці розглядали Естонію як завойовану в СРСР територію, а не як колишнє державне утворення.
 Чи могла Естонія опиратись німецькій окупації? На думку переважної більшості населення й істориків естонської діаспори, піднімати тоді повстання проти німців було б самогубством, ос-кільки тільки сили вермахту стояли на заваді поверненню червоного терору Росії. Про справжні наміри німців — виселити до половини всіх естонців за межі Естонії – тоді ніхто не знав…
 Виконуючий обов`язки президента Ю. Улуотсо 18 вересня 1944 р. призначає уряд країни у кількості 10 осіб (…) на чолі з Отто Тиифом… Уряд залишає Таллінн, намагаючись евакуюватися до Швеції, але з того нічого не виходить. Більшість його членів потрапляє до рук НКВД. 22 вересня 1944 р. радянські танки були вже в столиці.
 Доля членів цього уряду — як і членів Національного комітету Естонської республіки, була сумна. Всіх, хто не втік за кордон, було заарештовано й засуджено «Особым совещанием при НКВД СССР» . Наскільки я знаю, принаймні двох із найвідоміших арештантів — Юхана Рейго, міністра внутрішньої безпеки в уряді, і Яана Мейде, полковника, головкома збройних сил — було засуджено до розстрілу (вирок виконано), інших засуджено на термін від 5 до 8 років. Загалом у справі Комітету було заарештовано 200 осіб. …Повернення радянської влади на землю Естонії означало початок нового протистояння між нею і більшістю естонців. СРСР вважав ці землі своєю складовою частиною, і з цим, хоч і не явно, великі держави-союзники погоджувалися, зважаючи на його роль у Другій світовій війні, згодом — на зрослу військово-політичну силу. Естонці ж у переважній більшості вважали цю владу окупаційною і так чи інакше — активно чи пасивно — їй протистояли. Активне протистояння затяглося чи не на 10 років, а пасивне — на десятиліття. Опір був відповіддю на радянізацію краю і на терор щодо населення…
 Нова влада почала свій другий прихід з того, що в 1944 р. до Псковської області РРФСР відійшло 1.135 км території Естонії з населенням в 40.709 осіб, що донині становить предмет суперечок між Естонією й Росією. На естонців це рішення справило гнітюче враження, тому що навіть керівництво республіки дізналось про нього postfaktum. Це дуже багато для такої країни, адже на 1 січня 1945 р. в Естонії було зареєстровано всього 834,5 тис. жителів, з них естонців — близько 728 тис. Судячи з цифр, можна говорити про зменшення чи не на 300 тис. естонців у країні і чи не на півмільйонне зменшення населення порівняно з 1939 р. Почасти, щоправда, це пояснюється мобі-лізацією до Червоної армії 100 тис. чоловік. Втім, за 1945 р. у відділах ЗАГС республіки було зареєстровано чи не вдвічі більше смертей, ніж народжень. Підстав до зменшення населення, зростання смертності було більш ніж достатньо — і вина тут крилась не лише в умовах повоєнного часу. Відповідні органи НКГБ і НКВД проводили широку «зачистку» республіки від чужорідних для радянської влади елементів. До таких належали не лише представники окремих правлячих верств суспільства, члени політичних партій — тепер до них приєднались і до 7 тис. колишніх членів «Омакайсе» (організації самозахисту, що діяла за німців), естонці, які служили в поліції, в
т. ч. і німецькій, солдати колишньої німецької армії тощо. Їм не лишалось нічого іншого, як іти в ліс. За різними даними, там знайшли схованку до 70 тис. осіб, хоч лише частина з них чинила активний опір режимові. Ілюзій щодо його природи бути не могло: він був колоніальний і тоталітарний. Ця правляча сила в республіці не лише отримувала накази ззовні, але й складалася переважно з прибульців з-поза меж республіки. З трохи більш як 7 тис. членів компартії Естонії 52% були росіяни, 21% — естонці, що приїхали з Росії, й лише 27% — корінні естонці.
 …Індустріальний розвиток республіки в повоєнне п’ятиріччя був спрямований на збільшення видобутку сланців, що призвело до зростання чисельності неестонців у країні.
 Зрозуміло, що колоніальний характер режиму, репресії проти су-спільства, незадоволення активної частини селянства не могли не викликати активного спротиву населення. Влада була чужою для естонців, виглядала недовговічною. Цінність життя в умовах постійного терору і воєнної небезпеки значно знизилась. Готовність боротися зросла.
 Першим виявом опору — активно-пасивного — стала відмова з’явитись на мобілізацію до Червоної армії в 1944 р. Із загальної кількості зареєстрованих прийшло лише 2,31%, хоч у деяких волостях (Ярвесу, Мяє, Меримяе) чоловіче населення демонстративно відмовилось реєструватись у військкоматі.
 Найвиразнішим, звичайно, був збройний спротив радянській владі. …Загальне число учасників збройного підпілля досягає (без «посібників» і одинаків) …17.240.
 У сучасній Естонії панування в ній СРСР оцінюється як окупація. Підраховано, що, за неповними даними, з 1941 по 1951 рр. з країни було депортовано 27 961 особу. Загальні втрати від цієї окупації в 1940 — 1950 рр., за висновками спеціальної державної комісії, більші, ніж втрати естонського народу в Другій світовій війні. Так, тільки вбито в результаті терору 49.500 естонців – проти 24.100 полеглих у Другій світовій війні.
 Таке сприйняття радянської влади передавалось із покоління в покоління естонців, що, зрештою, й сприяло відродженню їхньої незалежності. Учасники руху опору 1940—1950 рр. отримали юридичне визнання як борці за незалежність своєї країни...
Анатолій РУСНАЧЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"