Микола КОСТОМАРОВ: «УКРА╥НА БУДЕ НЕЗАЛЕЖНОЮ РЕСПУБЛ╤КОЮ!»
16 ТРАВНЯ - 190 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ М. ╤. КОСТОМАРОВА
У науково-публ╕цистичн╕й л╕тератур╕ наших недруг╕в, а сл╕дом за нею ╕ в сусп╕льн╕й св╕домост╕ певно╖ частини зрос╕йщених укра╖нц╕в побуту╓ досить консервативне ╕ живуче уявлення про «бездержавн╕сть» укра╖нсько╖ нац╕╖. У кращому випадку укра╖нська ╕стор╕я усв╕домлю╓ться ними як етн╕чна ╕стор╕я, обмежена рамками лише етнокультурно╖ специф╕ки, й не усв╕домлю╓ться як ╕стор╕я пол╕тична, тобто ╕стор╕я державотворення. Ця кол╕з╕я була, ╓ ╕ буде «каменем спотикання» в практиц╕ нашого життя. З ╖╖ в╕длунням ми ще довго будемо зустр╕чатись як на побутовому р╕вн╕, так ╕ в м╕тингових суперечках з явними ╕ скритими ворогами Укра╖ни. Потр╕бно готувати себе до пл╕дно╖ участ╕ в можливих конфл╕ктних суперечках, де усп╕х буде залежати не ст╕льки в╕д емоц╕й, ск╕льки в╕д знання ╕сторичних факт╕в, документ╕в, теор╕й. Для початку назвемо лише к╕лька документ╕в XVII - XIX стол╕ть, зм╕ст яких повинен знати кожний св╕домий укра╖нець, що сто╖ть на сторож╕ укра╖нсько╖ державност╕. Осмисленню процесу державотворення поклали початок наступн╕ ╕сторично значущ╕ тексти: «Статьи Богдана Хмельницкого (Перший догов╕р м╕ж Укра╖ною ╕ Рос╕╓ю 1654 р.), «Гадяцький трактат 1658 р.» (догов╕р м╕ж Короною Польською та Великим княз╕вством Литовським ╕ в╕йськом Запорозьким), «Угода та Конституц╕я Пилипа Орлика 1710 р.», «Книга буття укра╖нського народу» та ╕нш╕. У цих нотатках зупинимось на останньому рядков╕ - «Книз╕ буття укра╖нського народу», яку писав Микола Костомаров за участю Тараса Шевченка та ╕нших член╕в Кирило-Мефод╕╖вського братства у 1846 - 1847 роках. Зважаючи на обмежен╕ можливост╕ газетно╖ публ╕кац╕╖, вид╕лимо т╕ аспекти «Книги буття...», як╕ особливо актуально сприймаються у наш╕ дн╕. * * * Але спочатку к╕лька сл╕в про автора «Книги буття...». Укра╖нська ╕сторична наука дала ц╕лу плеяду в╕домих ╕сторик╕в, серед яких особливе м╕сце займа╓ ╕м’я Миколи ╤вановича Костомарова, 190 рок╕в в╕д дня народження якого ми в╕дзнача╓мо 16 травня. Сумл╕нн╕сть Костомарова у досл╕дженн╕ ╕сторичних джерел, широка ерудиц╕я принесли йому всесв╕тню славу. Ц╕л╕ покол╕ння нашого сусп╕льства навчались за його творами, ╕ в ╖хн╕х серцях залишалося почуття глибоко╖ поваги до ╖х автора. Костомарова можна по праву вважати батьком укра╖нсько╖ ╕стор╕ограф╕╖, талановитим описувачем дол╕ нашого багатостраждального народу, видатним його д╕ячем, одним з ╕деолог╕в нац╕онального в╕дродження Укра╖ни, В╕н був прихильником слов’янського ╓днання. Однак вважав, що слов’янське в╕дродження ма╓ починатися з в╕дродження кожно╖ окремо╖ слов’янсько╖ народност╕. Для п╕днесення культури ц╕╓╖ народност╕ в╕н працював б╕льше як п╕встол╕ття на нив╕ науки, л╕тератури, публ╕цистики. В╕н обстоював самост╕йн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖ й окрем╕шн╕сть укра╖нського ╕сторичного процесу, який, на його думку, ╓ вт╕ленням волелюбного демократичного духу укра╖нського народу. Учений розум╕в, що народ Укра╖ни б╕льше обд╕лений долею, н╕ж вс╕ ╕нш╕ слов’янськ╕ народи, ╕ вс╕ма силами прагнув полегшити цю долю сво╖ми працями. Костомаров под╕ляв бунтарськ╕ погляди свого друга Тараса Шевченка. ╤сторик у Микол╕ ╤вановичу завжди був поряд з громадянином. Траг╕чним для Костомарова став 1847 р╕к. Разом з Миколою Гулаком, Василем Б╕лозерським, Пантелеймоном Кул╕шем, Олександром Навроцьким, Опанасом Маркевичем ╕ Тарасом Шевченком його арештували по справ╕ Кирило-Мефод╕╖вського товариства ╕ протягом року тримали в Петропавл╕вськ╕й фортец╕. У документах сл╕дчо╖ справи особливо крамольним названо рукопис «Книги буття...». Жандарми характеризували цей текст не ╕накше, як «мерзенна р╕ч», «мерзота», «злочинний рукопис», за написання якого авторов╕ один шлях - на шибеницю. * * * Що ж так злякало царських пос╕пак? Кирило-мефод╕╖вц╕ ще до сл╕дства зрозум╕ли, що царська Московщина ╕ Рос╕йська ╕мпер╕я приготували для кращих син╕в Укра╖ни ╓ретичне тавро - «неумеренная любовь к Украине», а п╕зн╕ше й до недавнього часу - «укра╖нський буржуазний нац╕онал╕зм». То про що ж йшла мова у «Книз╕ буття...»? Любов до Укра╖ни, до ╖╖ ╕стор╕╖ стала центром усього ╕дейного навантаження цього твору. Автор пода╓ уроки ╕стор╕╖ Укра╖ни на тл╕ загально╖ ╕стор╕╖ людства, в б╕бл╕йно-еп╕чному стил╕ виклада╓ траг╕чну минувшину нашого народу. Костомаров був ╕сториком народних рух╕в, вивчав ╕ розум╕в народну душу. Минувшина Укра╖ни в╕дкривалась йому як забута ╕стор╕я його народу. Як ╕ вс╕ ╕нш╕ народи ╕ держави, «Не любила Укра╖на н╕ царя, н╕ пана, а скомпонувала соб╕ козацтво, ╓сть то ╕сте╓ братство, куди кожний, пристаючи, був братом других - чи був в╕н преж того паном чи невольником аби християнин, ╕ були козаки м╕ж собою вс╕ р╕вн╕, ╕ старшини вибиралась на рад╕ ╕ повинн╕ були слуговати вс╕м слову Христовому, ╕ жодно╖ помпи пансько╖ ╕ титула не було м╕ж козаками». Козацький приклад у визвольних змаганнях за час╕в Хмельниччини - ось та геро╖чна, повчальна стор╕нка ╕стор╕╖, яку так боялися в╕дкрити укра╖нському народов╕ його поневолювач╕. Костомаров ╕ його однодумц╕ внесли до «Книги буття...» ц╕лий розд╕л про козацтво, чим переступили цензорське табу, накладене на цю тему. В╕д параграфа 76 ╕ до к╕нця (всього 109 параграф╕в) трактат розкрива╓ роль козацтва ╕ його в╕льного духу в ╕стор╕╖ Укра╖ни. Стрижневим ╓ параграф 86, в якому говориться, що «козацтво п╕днялось, а з ╕м увесь простий народ, вибили ╕ прогнали пан╕в, ╕ стала Укра╖на, земля козацька вольна, бо вс╕ були р╕вн╕ ╕ в╕льн╕, але не на- довго». Автор «Книги буття...» торка╓ться й ╕нших стор╕нок ╕стор╕╖: в╕дносин Укра╖ни з Литвою, Польщею ╕ Рос╕╓ю. По-р╕зному складались ц╕ в╕дносини, але ╕сторик в╕дзнача╓ сп╕льне: сус╕ди не хот╕ли жити з Укра╖ною по-братськи. Костомаров прямо й однозначно заявля╓: «Але цього не второпали н╕ ляхи, н╕ москал╕», тому вони вчинили «найпоган╕ше д╕ло» - розд╕лили Укра╖ну м╕ж собою. Як представники пригн╕чено╖ нац╕╖ братчики в╕дстоювали принципи р╕вност╕, братства, свободи вс╕х народ╕в. Шов╕н╕стична ╕стор╕ограф╕я - ╕ давня, ╕ сьогодн╕шня! - н╕коли не надавала значення цим принципам, а навпаки - вс╕ляко принижувала представник╕в нашого народу, звинувачувала ╖х в укра╖ноф╕льств╕, хуторянств╕. Пол╕тична думка Кирило-Мефод╕╖вського братства вихопила найтраг╕чн╕ш╕ стор╕нки нашого поневолення й ганьби сус╕д╕в. Серед них у «Книз╕ буття...» називаються - знищення Запорозько╖ С╕ч╕ та козацтва, под╕л Укра╖ни м╕ж Польщею ╕ Рос╕╓ю... У цьому довгому ряду знаходимо й одну з головних причин нашо╖ нац╕онально╖ трагед╕╖: Укра╖на «попалась у неволю, бо вона по сво╖й простот╕ не п╕знала, що там був цар московський, а цар московський уже р╕вно було, що ╕дол ╕ мучитель». Сп╕льн╕сть помисл╕в Костомарова ╕ Шевченка знаходимо ╕ в тогочасн╕й ╖хн╕й творчост╕. ╤ коли в «Книз╕ буття...» чита╓мо: «Лежить в могил╕ Укра╖на, але не вмерла», то в╕дразу згаду╓мо Шевченкову «Розриту могилу», яка була написана ще в 1843 роц╕ ╕ через чотири роки потрапила п╕д арешт. ╤сторик ╕ поет знаходять так╕ образи, як╕ п╕дн╕мають геро╖чний дух поневолених нащадк╕в. Шевченко в «Розрит╕й могил╕» пише: «Якби-то знали те, що там схоронили, - не плакали б д╕ти, мати не журилась». Костомаров «ТЕ» розшифрову╓: «Це голос, що звав всю слов’янщину на свободу ╕ братство», «╤ встане Укра╖на з сво╓╖ могили...», «...╤ Укра╖на буде неп╕длеглою...» 160 рок╕в виповнилось «Книз╕ буття...», 190 - ╖╖ авторов╕. Книгою було закладено науков╕ основи програми нац╕онального в╕дродження, як╕ розбудовувались наступними покол╕ннями, ╕ завершити цю розбудову випало на нашу долю. Павло МАЗУР, кра╓знавець ╕ просв╕тянин. м. Мар╕уполь.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
