Версiя для друку Обговорити в форумi

 За подією мого народження стоїш ти, Мамо. Твоє ім’я Богдана означає Богом дана. Саме так я сприймаю твоє існування в моєму житті. Ти дана мені в Матір від Бога. Раз і назавжди.
 Бути матір’ю дуже непросто. Це, безумовно, складна місія, особливо тоді, коли немає поруч підмоги чи опертя, яке прийнято називати чоловічим плечем. Але ти справляєшся, мамо, мужньо долаючи всі негаразди і перешкоди. А що вже роботи всякої щоднини! Перелік твоїх справ виявився б дуже довгим. Образно кажучи, крутишся, як білка в колесі. І перепочити ніколи...
 Знаю, що в цих рядках відсутня поезія, лише реалії життя. Але ж ні, Мамо. Це неправда, що ти виховувала мене на чисто побутовому рівні. Найвища поезія, з якою я зіткнулася в своєму житті, - це твоя пісня.
Я пам’ятаю її з колиски. Ти вкладала в неї душу. Твій високий чистий голос теплою хвилею розливався у кімнатній тиші. Я завмирала, поринаючи у пісенну ауру. Поставав таємничий світ, сплетений із любові і ніжності, надій і сподівань, чару молодості і квітів кохання, зелен-розмаю і зоряного неба.

«Як ми сиділи під калиною,
Нам місяць з неба
світив до ніг...
А ти дивився у мої очі
І надивитись ніяк не міг».

 Я зачаровано слухала і намагалася тобі підтягувати тоненьким дитячим голоском. Твій пісенний репертуар, мамо, змінювався залеж-но від календарних свят: колядки - щедрівками, щедрівки - веснянками і гаївками.

«Василева мати
Пішла ковитати
На новеє літо:
«Роди, Боже,
 жито, пшеницю,
 Всіляку пашницю.
З того колосочка
Буде пива бочка.
Зі снопика - мірка.
З колосочка - жмінька.
Гусям, свиням - половиця.
Товарові - соломиця,
Господарю - ядерце,
Щоб мав на хліб, на пивце».

 З цією піснею, перебуваючи на Різдвяні свята у бабусі в селі, я виходжу ввечері на старий Новий рік під звуки дзвоника вітати односельчан. А навесні, на Велик-день, ми виводимо під церквою:

 «Писала б я писаночки
 Щодень, щонеділі,
 Щоб не брали у рекрути
 Хлопці молодії».
 На жаль, сучасна молодь майже не знає таких пісень...
 Ну, а якщо згадати про українське весілля в селі, то тебе, мамо, я певна, ніхто не переспіває:
 «Ой, вінку ж мій, вінку,
 Зелений барвінку,
 Ховала-м тебе в скрині
 На самій середині...»

 Ці пісні прийшли здалека-здалека і вклалися дорогим скарбом у твоїй душі. І ти готова ним поділитися з кожним, хто той скарб розуміє
і цінує. Ці ритми і мелодії, як і слова, рідко можна десь почути. Вони незаслужено забуті. Але їх по-солов’їному чисто і щемливо співає незрівнянна Ніна Матвієнко, яка є візитною карткою України. Нерозумні голови політиків... Напевно, в них не було такої мами, як у мене, як у Ніни Матвієнко, бо інакше вони б не заполонили екран бездарними свистоплясками. Порушена гармонія, спаплюжені культурні цінності. Це твої слова, мамо. В них неприхований біль і гіркота. Я згідна з тобою, мамо, бо саме завдяки твоїм чудовим пісням, що знайшли прихисток і в моїй душі, я взяла в руки скрипку і бандуру.
 Я пригадую, мамо, як декілька років тому, перебуваючи в селі у своєї мами, ти записувала стародавні пісні від стареньких бабусь та ще й їздила велосипедом одного недільного дня в сусіднє село до своїх колишніх знайомих з цією ж метою. Як не дивно, старі люди серйозно поставились до твого наміру і наспівали тобі багато стрілецьких і повстанських пісень. Вони, звісно, люблять і цінують їх як історичну пам’ять батьківської землі.
 Дорога мамо, я хочу, щоб ти знала, що твої пісні є найкоштовнішим пода-рунком для мене.
 Другим подарунком, не менш коштовним і унікальним, є твої вишивки. Ти закохана в них до безтями. Звичайна голка у твоїх руках робить диво, а вона не кожного слухається. Дехто з мої знайомих каже, що не варто псувати зір, коли, мовляв, нині вишивають уже машини. Наука, бачите, пішла вперед. Є роботи, є клони. А вишивання - такий собі пережиток часу. Але чи не тому люди стають черствішими і байдужішими? Порожніє душа, з якої ви-чавлені духовні соки.
 Наша оселя - вся у вишивках. У домашньому інтер’єрі вони зовсім не виглядають старомодним непотребом, як дехто вважає. А якраз навпаки. Поряд із китайським та іншим ширпотребом, який останнім часом почав вриватися в наші квартири, вишивка більш органічна, гармонійна і елегантна. Цей елемент естетики містить у собі відгомін нашої з вами історії. Процес вишивання - це не просто бездумні механічні рухи. Це магічне дійство, що відтворює на полотні прадавню символіку, яка відображає світогляд наших пращурів.
 Твої рушники гріють душу українцям у далекій Америці, Канаді Аргентині, Австралії.
 Візерунки на полотні, мамо, ваблять і мене. І ти про це знаєш. Я вишиваю на дозвіллі. Цей творчий процес дає неабияку насолоду. Іноді від нього тяжко відірватися, щось не пускає. І я тебе розумію.
 І є ще третій подарунок від тебе, мамо. Це моя рідна українська мова. Вона, на жаль, майже не побутує в Криму, де я народилася.
Я пам’ятаю, як після вулиці і дитячого садка, де послуговувались виключно російською, ти завжди навертала нас із братом до рідної мови, нагадуючи нам про наше коріння. І це природно. Правда, через уживання української мови поза межами домашніх стін у мене виникало чимало неприємних ситуацій. Але я їх пережила.
 Мовна політика в Криму набирає гостроти. Але, як кажеш ти, мамо, лише слабодуха людина може нехтувати рідною мовою на догоду деяким політичним ділкам. Наша мова занедбана і від цього стає сумно. Я час-то перечитую Ліну
Костенко, яка з болем у душі констатує «патологічну» мовну ситуацію в нашій державі, для лікування якої потрібна «шокова терапія». І стискається ще більше серце.
 У Ялті обмежені можливості дотику до українства. Це особливе місто. Тут своя курортна аура. Із наших розмов я знаю, що поруч із тобою усі тридцять років, що ти прожила в Ялті, жила ностальгія. І що хвилі Чорного моря лякають тебе своєю розбурханістю, бо перед очима плавно хвилюють зелені жита у безмежному полі. А гори, які маячать темною непорушною стіною, тобі весь час хочеться відсунути, бо вони тиснуть на тебе. Та й уся райська краса Криму є для тебе ніби скляною. Ти сприймаєш її скоріш розумом, аніж серцем. Тут я можу з тобою посперечатися. Ялта - красуня, перед якою падають на коліна поети, художники і прості смертні. Та я поважаю твою думку, бо ти народилася серед іншої краси, і
вона для тебе є милішою. Тому ти так ревно оберігаєш те, що вкладаєш у зміст слова «Україна».
 Майдан і його наслідки... Не ті люди при владі. Вибори, що грядуть. Ось що тебе хвилює сьогодні. Клекочуть політичні пристрасті, нагнітаючи тривогу у суспільстві. І ти набираєш тієї напруженої енергії. Мені хочеться тебе заспокоїти, та не знаю, як це зробити. Але ж, мамо, пригадай той сон, що ти мені недавно розказувала. Про свою зустріч із прези-дентом. На твоє тривожне запитання, чи буде Україна такою, якою вона повинна бути, він тобі відповів: «Буде, обов’язково буде». То ж доведеться почекати. Перемога народжується у борні. Все буде добре, мамо.
 Моя рідна матусе, кинуті тобою зерна любові і поваги до рідної мови і культури проросли в моїй душі.
Я дякую тобі за це. І не тільки за це, а за все, що ти мені дала, за твою прекрасну материнську сутність.
 Любляче серце - це ти; дбайливі руки, що ведуть дорогою життя, не даючи спіткнутися, - це ти; вагоме слово, що просить і водночас наказує, - це ти; лагідна посмішка, що підбадьорює і закреслює вагання, - це ти, це ти...
 У твоїй поведінці, мамо, криються уроки життя, що навчили тебе правильно скеровувати і мої подальші кроки, щоб я не робила прикрих помилок.
 Але хочу тебе запевнити, мамо, що я піду в життя з Україною в серці, буду співати її прекрасних пісень, грати на бандурі, спілкуватися рідною мовою. І вишивати рушники. На щастя, на долю...
 Наталія ШЕВЧУК,
 учениця 10-го класу ЗОШ № 15.
 м. Ялта.

На фото: Богдана Шевчук (друга праворуч) з колежанками біля погруддя Івана Миколайчука в с. Чорториї.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Українці мої..."