"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Українці мої..."
#19 за 11.05.2007
МОЯ МАТУСЯ
За под╕╓ю мого народження сто╖ш ти, Мамо. Тво╓ ╕м’я Богдана означа╓ Богом дана. Саме так я сприймаю тво╓ ╕снування в мо╓му житт╕. Ти дана мен╕ в Мат╕р в╕д Бога. Раз ╕ назавжди. Бути мат╕р’ю дуже непросто. Це, безумовно, складна м╕с╕я, особливо тод╕, коли нема╓ поруч п╕дмоги чи опертя, яке прийнято називати чолов╕чим плечем. Але ти справля╓шся, мамо, мужньо долаючи вс╕ негаразди ╕ перешкоди. А що вже роботи всяко╖ щоднини! Перел╕к тво╖х справ виявився б дуже довгим. Образно кажучи, крутишся, як б╕лка в колес╕. ╤ перепочити н╕коли... Знаю, що в цих рядках в╕дсутня поез╕я, лише реал╕╖ життя. Але ж н╕, Мамо. Це неправда, що ти виховувала мене на чисто побутовому р╕вн╕. Найвища поез╕я, з якою я з╕ткнулася в сво╓му житт╕, - це твоя п╕сня. Я пам’ятаю ╖╖ з колиски. Ти вкладала в не╖ душу. Тв╕й високий чистий голос теплою хвилею розливався у к╕мнатн╕й тиш╕. Я завмирала, поринаючи у п╕сенну ауру. Поставав та╓мничий св╕т, сплетений ╕з любов╕ ╕ н╕жност╕, над╕й ╕ спод╕вань, чару молодост╕ ╕ кв╕т╕в кохання, зелен-розмаю ╕ зоряного неба.
«Як ми сид╕ли п╕д калиною, Нам м╕сяць з неба св╕тив до н╕г... А ти дивився у мо╖ оч╕ ╤ надивитись н╕як не м╕г».
Я зачаровано слухала ╕ намагалася тоб╕ п╕дтягувати тоненьким дитячим голоском. Тв╕й п╕сенний репертуар, мамо, зм╕нювався залеж-но в╕д календарних свят: колядки - щедр╕вками, щедр╕вки - веснянками ╕ га╖вками.
«Василева мати П╕шла ковитати На нове╓ л╕то: «Роди, Боже, жито, пшеницю, Вс╕ляку пашницю. З того колосочка Буде пива бочка. З╕ снопика - м╕рка. З колосочка - жм╕нька. Гусям, свиням - половиця. Товаров╕ - соломиця, Господарю - ядерце, Щоб мав на хл╕б, на пивце».
З ц╕╓ю п╕снею, перебуваючи на Р╕здвян╕ свята у бабус╕ в сел╕, я виходжу ввечер╕ на старий Новий р╕к п╕д звуки дзвоника в╕тати односельчан. А навесн╕, на Велик-день, ми виводимо п╕д церквою:
«Писала б я писаночки Щодень, щонед╕л╕, Щоб не брали у рекрути Хлопц╕ молод╕╖». На жаль, сучасна молодь майже не зна╓ таких п╕сень... Ну, а якщо згадати про укра╖нське вес╕лля в сел╕, то тебе, мамо, я певна, н╕хто не пересп╕ва╓: «Ой, в╕нку ж м╕й, в╕нку, Зелений барв╕нку, Ховала-м тебе в скрин╕ На сам╕й середин╕...»
Ц╕ п╕сн╕ прийшли здалека-здалека ╕ вклалися дорогим скарбом у тво╖й душ╕. ╤ ти готова ним под╕литися з кожним, хто той скарб розум╕╓ ╕ ц╕ну╓. Ц╕ ритми ╕ мелод╕╖, як ╕ слова, р╕дко можна десь почути. Вони незаслужено забут╕. Але ╖х по-солов’╖ному чисто ╕ щемливо сп╕ва╓ незр╕внянна Н╕на Матв╕╓нко, яка ╓ в╕зитною карткою Укра╖ни. Нерозумн╕ голови пол╕тик╕в... Напевно, в них не було тако╖ мами, як у мене, як у Н╕ни Матв╕╓нко, бо ╕накше вони б не заполонили екран бездарними свистоплясками. Порушена гармон╕я, спаплюжен╕ культурн╕ ц╕нност╕. Це тво╖ слова, мамо. В них неприхований б╕ль ╕ г╕ркота. Я зг╕дна з тобою, мамо, бо саме завдяки тво╖м чудовим п╕сням, що знайшли прихисток ╕ в мо╖й душ╕, я взяла в руки скрипку ╕ бандуру. Я пригадую, мамо, як дек╕лька рок╕в тому, перебуваючи в сел╕ у сво╓╖ мами, ти записувала стародавн╕ п╕сн╕ в╕д стареньких бабусь та ще й ╖здила велосипедом одного нед╕льного дня в сус╕дн╓ село до сво╖х колишн╕х знайомих з ц╕╓ю ж метою. Як не дивно, стар╕ люди серйозно поставились до твого нам╕ру ╕ насп╕вали тоб╕ багато стр╕лецьких ╕ повстанських п╕сень. Вони, зв╕сно, люблять ╕ ц╕нують ╖х як ╕сторичну пам’ять батьк╕всько╖ земл╕. Дорога мамо, я хочу, щоб ти знала, що тво╖ п╕сн╕ ╓ найкоштовн╕шим пода-рунком для мене. Другим подарунком, не менш коштовним ╕ ун╕кальним, ╓ тво╖ вишивки. Ти закохана в них до безтями. Звичайна голка у тво╖х руках робить диво, а вона не кожного слуха╓ться. Дехто з мо╖ знайомих каже, що не варто псувати з╕р, коли, мовляв, нин╕ вишивають уже машини. Наука, бачите, п╕шла вперед. ╢ роботи, ╓ клони. А вишивання - такий соб╕ пережиток часу. Але чи не тому люди стають черств╕шими ╕ байдуж╕шими? Порожн╕╓ душа, з яко╖ ви-чавлен╕ духовн╕ соки. Наша оселя - вся у вишивках. У домашньому ╕нтер’╓р╕ вони зовс╕м не виглядають старомодним непотребом, як дехто вважа╓. А якраз навпаки. Поряд ╕з китайським та ╕ншим ширпотребом, який останн╕м часом почав вриватися в наш╕ квартири, вишивка б╕льш орган╕чна, гармон╕йна ╕ елегантна. Цей елемент естетики м╕стить у соб╕ в╕дгом╕н нашо╖ з вами ╕стор╕╖. Процес вишивання - це не просто бездумн╕ механ╕чн╕ рухи. Це маг╕чне д╕йство, що в╕дтворю╓ на полотн╕ прадавню символ╕ку, яка в╕добража╓ св╕тогляд наших пращур╕в. Тво╖ рушники гр╕ють душу укра╖нцям у далек╕й Америц╕, Канад╕ Аргентин╕, Австрал╕╖. В╕зерунки на полотн╕, мамо, ваблять ╕ мене. ╤ ти про це зна╓ш. Я вишиваю на дозв╕лл╕. Цей творчий процес да╓ неабияку насолоду. ╤нод╕ в╕д нього тяжко в╕д╕рватися, щось не пуска╓. ╤ я тебе розум╕ю. ╤ ╓ ще трет╕й подарунок в╕д тебе, мамо. Це моя р╕дна укра╖нська мова. Вона, на жаль, майже не побуту╓ в Криму, де я народилася. Я пам’ятаю, як п╕сля вулиц╕ ╕ дитячого садка, де послуговувались виключно рос╕йською, ти завжди навертала нас ╕з братом до р╕дно╖ мови, нагадуючи нам про наше кор╕ння. ╤ це природно. Правда, через уживання укра╖нсько╖ мови поза межами домашн╕х ст╕н у мене виникало чимало непри╓мних ситуац╕й. Але я ╖х пережила. Мовна пол╕тика в Криму набира╓ гостроти. Але, як кажеш ти, мамо, лише слабодуха людина може нехтувати р╕дною мовою на догоду деяким пол╕тичним д╕лкам. Наша мова занедбана ╕ в╕д цього ста╓ сумно. Я час-то перечитую Л╕ну Костенко, яка з болем у душ╕ констату╓ «патолог╕чну» мовну ситуац╕ю в наш╕й держав╕, для л╕кування яко╖ потр╕бна «шокова терап╕я». ╤ стиска╓ться ще б╕льше серце. У Ялт╕ обмежен╕ можливост╕ дотику до укра╖нства. Це особливе м╕сто. Тут своя курортна аура. ╤з наших розмов я знаю, що поруч ╕з тобою ус╕ тридцять рок╕в, що ти прожила в Ялт╕, жила ностальг╕я. ╤ що хвил╕ Чорного моря лякають тебе сво╓ю розбурхан╕стю, бо перед очима плавно хвилюють зелен╕ жита у безмежному пол╕. А гори, як╕ маячать темною непорушною ст╕ною, тоб╕ весь час хочеться в╕дсунути, бо вони тиснуть на тебе. Та й уся райська краса Криму ╓ для тебе н╕би скляною. Ти сприйма╓ш ╖╖ скор╕ш розумом, ан╕ж серцем. Тут я можу з тобою посперечатися. Ялта - красуня, перед якою падають на кол╕на поети, художники ╕ прост╕ смертн╕. Та я поважаю твою думку, бо ти народилася серед ╕ншо╖ краси, ╕ вона для тебе ╓ мил╕шою. Тому ти так ревно обер╕га╓ш те, що вклада╓ш у зм╕ст слова «Укра╖на». Майдан ╕ його насл╕дки... Не т╕ люди при влад╕. Вибори, що грядуть. Ось що тебе хвилю╓ сьогодн╕. Клекочуть пол╕тичн╕ пристраст╕, нагн╕таючи тривогу у сусп╕льств╕. ╤ ти набира╓ш т╕╓╖ напружено╖ енерг╕╖. Мен╕ хочеться тебе заспоко╖ти, та не знаю, як це зробити. Але ж, мамо, пригадай той сон, що ти мен╕ недавно розказувала. Про свою зустр╕ч ╕з прези-дентом. На тво╓ тривожне запитання, чи буде Укра╖на такою, якою вона повинна бути, в╕н тоб╕ в╕дпов╕в: «Буде, обов’язково буде». То ж доведеться почекати. Перемога народжу╓ться у борн╕. Все буде добре, мамо. Моя р╕дна матусе, кинут╕ тобою зерна любов╕ ╕ поваги до р╕дно╖ мови ╕ культури проросли в мо╖й душ╕. Я дякую тоб╕ за це. ╤ не т╕льки за це, а за все, що ти мен╕ дала, за твою прекрасну материнську сутн╕сть. Любляче серце - це ти; дбайлив╕ руки, що ведуть дорогою життя, не даючи сп╕ткнутися, - це ти; вагоме слово, що просить ╕ водночас наказу╓, - це ти; лаг╕дна посм╕шка, що п╕дбадьорю╓ ╕ закреслю╓ вагання, - це ти, це ти... У тво╖й повед╕нц╕, мамо, криються уроки життя, що навчили тебе правильно скеровувати ╕ мо╖ подальш╕ кроки, щоб я не робила прикрих помилок. Але хочу тебе запевнити, мамо, що я п╕ду в життя з Укра╖ною в серц╕, буду сп╕вати ╖╖ прекрасних п╕сень, грати на бандур╕, сп╕лкуватися р╕дною мовою. ╤ вишивати рушники. На щастя, на долю... Натал╕я ШЕВЧУК, учениця 10-го класу ЗОШ № 15. м. Ялта.
На фото: Богдана Шевчук (друга праворуч) з колежанками б╕ля погруддя ╤вана Миколайчука в с. Чортори╖.
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4749
|