"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Українці мої..."
#19 за 11.05.2007
СИН УКРА╥НИ, НАЦ╤ОНАЛЬНИЙ ГЕРОЙ В╤РМЕН╤╥
Л╕д╕я СТЕПКО.
Цього тижня укра╖нство Севастополя за ╕н╕ц╕ативою Союзу укра╖нок вшановувало пам’ять Миколи К╕чмара – патр╕ота, борця за демократ╕ю та права людини. В╕рний син Укра╖ни, севастополець, в╕н загинув 9 травня 1992 року, допомагаючи в╕рменському народу. Автобус, у якому перебували правозахисники з р╕зних кра╖н, серед них ╕ М. К╕чмар, був розстр╕ляний азербайджанськими бойовиками з установки “Град” поблизу Степанакерта. Тяжко пораненого, гел╕коптером, л╕кар╕ доставили його до ╢ревана, але прооперувати не встигли... ”Якщо загину, поховайте мене на в╕рменськ╕й земл╕”, - сказав в╕н незадовго до трагед╕╖. Поховали Миколу К╕чмара з почестями 13 травня 1992 року в ╢реван╕, на цвинтар╕ феда╖н╕в –захисник╕в в╕рменського народу. В╕н народився 27 с╕чня 1952 року на В╕нниччин╕, у сел╕ Качк╕вка, Ямп╕льського району. До Криму прибув для проходження строково╖ в╕йськово╖ служби, але п╕сля ╖╖ зак╕нчення, зачарований землею Херсонеса, залиша╓ться у Севастопол╕. Працюючи на завод╕ “Муссон”, в╕н активно займа╓ться громадською д╕яльн╕стю: був одним з перших засновник╕в м╕сцевого товариства “Просв╕та”. В╕дкритий наступ шов╕н╕стичних к╕л на укра╖нство Криму спонукав Миколу К╕чмара до пол╕тично╖ д╕яльност╕: в╕н виходить з комсомольсько╖ орган╕зац╕╖ заводу й вступа╓ до м╕сцевого осередку Народного Руху Укра╖ни. На початку 1990 року, коли народ Литви оголосив про незалежн╕сть сво╓╖ держави, Микола К╕чмар звернувся з в╕дкритою телеграмою (збереглася коп╕я) до литовського народу, у як╕й висловлював п╕дтримку його прагненню до свободи й незалежност╕, спод╕ваючись, що й Укра╖на невдовз╕ стане незалежною: “...Ваш приклад вселя╓ над╕ю на в╕дродження ╕ мо╓╖ Батьк╕вщини – Укра╖ни. “Бор╕теся – поборете...”, - циту╓ в╕н у лист╕ Тараса Шевченка. Збереглася ще коп╕я його листа до Михайла Горбачова, у якому в╕н звинувачу╓ Москву у спробах задушити демократичн╕ процеси у республ╕ках СРСР, зокрема у Литв╕, нагадуючи генсеку про минул╕ втручання Радянського Союзу у справи ╕нших держав: Угорщини – 1956 р., Чехословаччини – 1968 р. та Афган╕стану – 1979 р., а також про п╕зн╕ш╕ ганебн╕ под╕╖ - розстр╕л демонстрант╕в у Новочеркаську, погром у ╓реванському аеропорту “Звартноц” й автоматн╕ черги “доблесного” радянського в╕йська в б╕к ж╕нок та д╕тей у Тб╕л╕с╕. Д╕яльн╕сть Миколи К╕чмара стала в╕домою за кордоном. В╕н отриму╓ пропозиц╕ю стати незалежним спостер╕гачем в╕д Орган╕зац╕╖ Об’╓днаних Нац╕й у Наг╕рному Карабаху й сумл╕нно, не шкодуючи сил, викону╓ свою м╕с╕ю. К╕чмар “захвор╕в” долею в╕рменського народу ще п╕д час землетрусу у Сп╕таку та Степанакерт╕. Робота у ком╕с╕╖ з прав людини т╕льки п╕дсилила цю “хворобу”. В╕н орган╕зовував продовольчу допомогу в╕рменським д╕тям-сиротам, возив до Карабаха п╕дручники та ╕ншу л╕тературу. До Севастополя нав╕дувався ненадовго, знову й знову посп╕шаючи до В╕рмен╕╖, де проливалася кров. В╕дчайдушний за вдачею, в╕н все-таки боявся повторення карабахсько╖ трагед╕╖ у Криму й часто говорив про це. К╕чмара поважали друз╕-однодумц╕. “В його грудях б’╓ться серце Данко”, - казали про нього близьк╕. Але доля ╕нколи бува╓ жорстокою: в╕н загинув у 40 рок╕в, у розкв╕т╕ сил ╕ можливостей. В╕рмен╕я втратила сумл╕нного правозахисника, незалежна Укра╖на - одного з найкращих сво╖х син╕в, втрати родини оц╕нювати тяжче за все. 9 травня виповнилося 15 рок╕в, як з нами нема╓ Миколи К╕чмара. Шануймо пам’ять сво╖х геро╖в. м. Севастополь.
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4743
|