Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 04.05.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 04.05.2007
УЧИТЕЛЬ ╤ МИТЕЦЬ
Стан╕слав ЛЕВАНДОВСЬКИЙ.

Постат╕

 ╢ ЯСКРАВ╤ таланти, як╕ бурхливо вриваються в життя ╕ швидко стають його нев╕д’╓мною складовою, ╓ так╕, що роблять це непом╕тно, але стають не менш значними. А ╓ люди, як╕ б╕льшу частину свого таланту в╕ддають учням. Саме до тако╖ категор╕╖ людей ╕ належить видатний композитор та педагог Левко РЕВУЦЬКИЙ (1889 - 1977).

 ПРЕЛЮД╤Я
 Якби Левко Миколайович зд╕йснив лише редагування опери свого вчителя Миколи Лисенка ╕ дописав до не╖ знаменит╕ «Засвистали козаченьки» та к╕лька ╕нших фрагмент╕в, в╕н уже пос╕в би почесне м╕сце у плеяд╕ визначних д╕яч╕в укра╖нсько╖ культури. Але ще ╓ його чудов╕ ╕нструментальн╕ твори, еп╕чна Друга симфон╕я, ген╕альна кантата-поема «Хустина», написана на в╕рш╕ Тараса Шевченка, понад 120 обробок народних п╕сень, в тому числ╕ - «Галицьк╕ п╕сн╕», «Козацьк╕ п╕сн╕», зб╕рка для д╕тей «Сонечко». ╤ ╓ когорта учн╕в, як╕ також зробили вагомий внесок у розвиток укра╖нського музичного мистецтва.
 Доля Левка Ревуцького склалася певною м╕рою парадоксально. В╕д радянсько╖ влади в╕н отримав найвищ╕ нагороди: чотири ордени Лен╕на, звання Героя Соц╕ал╕стично╖ Прац╕, народного артиста СРСР, академ╕ка АН УРСР, Державну прем╕ю СРСР та Державну прем╕ю УРСР ╕мен╕ Тараса Шевченка. Обирався й депутатом Верховно╖ Ради УРСР чотирьох скликань (1947 - 1959 роки). Але в жодному раз╕ його не можна назвати сп╕вцем комун╕стично╖ доби. Парт╕йн╕ керманич╕ чекали в╕д нього, так би мовити, литаврових твор╕в, натякали на це. Тому композитор, як здогадувалися його близьк╕ люди, раптом замовк, полишив писати музику ╕ ц╕лковито присвятив себе педагог╕чн╕й д╕яльност╕. Дещо схожа паралель простежу╓ться й у житт╕ ╕ншого нашого класика Павла Тичини. Але в╕н виявився слабкодухим, зламав св╕й ген╕-альний талант л╕рика ╕ на догоду радянським можновладцям почав писати барабанн╕ в╕ршики. Левко Миколайович не зрадив свого таланту художника, обравши ╕нший шлях служ╕ння високому мистецтву.
 Вперше я познайомився з музикою Ревуцького в ранньому дитинств╕, коли почув по рад╕о його прелюд ре-бемоль мажор. У 50-т╕ роки з рад╕оприймач╕в-«тар╕лок» часто лунали ╕нструментальн╕ твори цього композитора. Нин╕, на жаль, ╖х не чути в еф╕р╕. Звичайно, я п╕зн╕ше д╕знався, який саме музичний тв╕р привернув мою увагу. А тод╕ тонка
глибока мелод╕я п╕дсв╕домо зачарувала мене, дитячу душу охопило незрозум╕ле хвилювання. П╕сля цього завжди слухав фортеп╕анну музику Ревуцького, яка звучала по рад╕о.
 А самого Левка Миколайовича вперше побачив у щойно сформован╕й редакц╕╖ «Укра╖нсько╖ радянсько╖ енциклопед╕╖», де влаштувався д╕ловодом одразу п╕сля зак╕нчення середньо╖ школи. В╕н нер╕дко приходив до нас на зас╕дання редколег╕╖. Його шляхетне обличчя з густими сивими вусами ╕ добрими с╕рими очима завжди було прив╕тне. Великий композитор поводився дел╕катно з ус╕ма, незважаючи на посадов╕ ранги. Я з трепетом дивився на живого класика. ╤ не на одного. Мен╕ пощастило, я опинився тод╕ серед постатей укра╖нсько╖ ел╕ти, яких бачив у шк╕льних п╕дручниках. Микола Бажан, Павло Тичина, Максим Рильський, Олесь Гончар, Андр╕й Малишко, Борис Патон, Наталя Ужв╕й та ╕нш╕ видатн╕ д╕яч╕ науки ╕ культури також входили до складу редколег╕╖ «УРЕ».
 Вже значно п╕зн╕ше мен╕ випала честь бути редактором документального ф╕льму «Левко Ревуцький», знятого режисером Май╓ю Л╕н╕йчук на «Укрк╕нохрон╕ц╕». Однак у 20-хвилинн╕й картин╕ неможливо було показати духовну велич ц╕╓╖ людини, все багатство ╖╖ творчо╖ пал╕три. ╤ згодом я запропонував сво╖м друзям з музично╖ редакц╕╖ Укра╖нського рад╕о, так би мовити, корифеям еф╕ру, безмежно залюбленим у свою справу - режисеру В╕р╕ Горбатюк та редактору Клавд╕╖ Войтех, сценар╕й велико╖ рад╕орозпов╕д╕ про життя, композиторську ╕ педагог╕чну д╕яльн╕сть Ревуцького. Вони радо п╕дтримали мою ╕дею. ╤ робота закип╕ла.
 Це був 1984 р╕к. Левко Миколайович вже п╕шов з життя, але ще залишалися його знаменит╕ учн╕, а також син ╢вген Львович - в╕домий терапевт, доктор медичних наук, професор Ки╖вського мед╕нституту. ╢вген Львович дуже допом╕г мен╕ докладними ц╕кавими розпов╕дями про свого батька, дозволив ознайомитися з домашн╕м арх╕вом композитора.
 Судячи з в╕дгук╕в слухач╕в ╕ колег, рад╕окнига у нас вийшла г╕дною пам’ят╕ великого митця. Але матер╕алу виявилося наст╕льки багато, що, як мовиться, за кадром залишилося ще чимало ц╕кавого. Н╕де не опубл╕кованого. Я спод╕вався використати з╕бране для сценар╕ю повнометражного документального ф╕льму, який за завданням ЦК КПУ студ╕я «Укртелеф╕льм» збиралася зн╕мати до 100-р╕ччя в╕д дня народження Левка Ревуцького. Мен╕ вже нав╕ть зателефонували з цього приводу. Однак незабаром функц╕онери з ЦК КПУ передумали, певно, вир╕шили, що цей безпарт╕йний класик не вартий тако╖ чест╕.
 Отож сьогодн╕, напередодн╕ 30-р╕ччя в╕д дня смерт╕ Левка Миколайовича Ревуцького, гадаю, доречно згадати про нього. Бо в╕н жив серед нас у непрост╕ часи жахливих в╕йн, жорстокого тотал╕таризму й зум╕в збе-регти чесн╕сть митця, створити для свого народу вз╕рц╕ музично╖ культури.

КРОКИ СТАНОВЛЕННЯ
 У чепурному б╕ленькому будиночку родини Ревуцьких, який збер╕гся в сел╕ ╤ржавець на Черн╕г╕вщин╕, часто звучала народна п╕сня. Батьки композитора - Олександра Дмитр╕вна та Микола Гаврилович (в╕н служив священиком) були осв╕ченими людьми. Вони виховували сво╖х син╕в - Левка ╕ Дмитра - особистостями. Олександра Дмитр╕вна дружила з в╕домим художником Миколою Ге, сп╕лкувалася з ╕ншими талановитими д╕ячами мистецтва, добре грала на фортеп╕ано. Вона й була першою вчителькою музики маленького Левка.
 Казкова природа, повноц╕нне виховання, творча атмосфера в дом╕, безумовно, вплинули на подальшу долю брат╕в Ревуцьких. Старший Дмитро зак╕нчив ╕сторико-ф╕лософський факультет Ки╖вського ун╕верситету ╕ став в╕домим л╕тературознавцем, музикознавцем та фольклористом, а Левко - видатним композитором. Однак спершу мати вважала, що лише заняття музикою не дасть ╖╖ молодшому сину над╕йного матер╕ального статку, тому наполягла, аби в╕н вступив на юридичний факультет Ки╖вського ун╕верситету. Вт╕м юнак вже зак╕нчив музичну школу М. Тутковського в Ки╓в╕ ╕ не думав зупинятися на цьому.
 Ольга Дмитр╕вна все ж переконалася в неабияких музичних зд╕бностях Левка.
╤ тод╕ вона написала листа Дмитров╕ (в╕н був старший за Левка на 8 рок╕в ╕ вже жив та працював у Ки╓в╕): «Мен╕ хот╕лося б, щоби ти, якщо удасться, рекомендував Лисенков╕ Левка нашого, бо це ╓диний доступ для нього в музичний св╕т. Я одна можу знати, ск╕льки часу потр╕бно було мен╕, аби п╕д╕брати чотири п╕сн╕, що я граю, яка це легка справа з Левком. Я попросила його с╕сти за рояль ╕ п╕д╕брати з мого голосу дв╕ колядки. В╕н одразу з╕грав ╖х як давно знайом╕, а зак╕нчивши, п╕шов у в╕тальню до столу й моментально, безпомилково записав по пам’ят╕. Що, якби за таких зд╕бностей та придбав в╕н знання основних закон╕в гармон╕╖ ╕ композиц╕╖ та випав би йому на долю обдарований кер╕вник ╕ вчитель. Ти якось вибери час, зав╕тай до Лисенка в╕дносно п╕сень ╕ за Левка поговори».
 Левко Миколайович став учнем Лисенка (навчався у нього по класу фортеп╕ано в Ки╖вськ╕й консерватор╕╖, яку зак╕нчив майже одночасно з ун╕верситетом, а також - композиц╕╖ у Р. Гл╕╓ра). ╤ не т╕льки учнем, а його справжн╕м творчим посл╕довником. У будинку-музе╖ Миколи Лисенка в Ки╓в╕ серед портрет╕в кращих учн╕в композитора ╓ портрет Левка Ревуцького.
 Син Ревуцького так розпов╕в мен╕ про формування особистост╕ батька: «Одн╕╓ю з характерних рис Левка Миколайовича в юн╕ роки ╕ протягом тривалого пер╕оду його творчого життя був пост╕йний глибокий ╕нтерес до надбань св╕тово╖ культури, насамперед музично╖. Цьому в певн╕й м╕р╕ сприяв вплив його старшого брата Дмитра Миколайовича - людини високоосв╕чено╖, з надзвичайно широким колом ╕нтерес╕в, чудового сп╕вака, декламатора, знавця ╕стор╕╖, л╕тератури. Велику роль в╕д╕грали ╕ по╖здки до Москви, де Левко Миколайович на початку XX стол╕ття знайомився з╕ скарбами рос╕йсько╖ класично╖ оперно╖ музики. Слухав Нежданову, Шаляп╕на, Рахман╕нова, Скряб╕на. Про те, на-ст╕льки глибоким було захоплення рос╕йською оперою, св╕дчить хоча б такий факт (як згадував батько): оперу Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» т╕льки протягом одного сезону в╕н прослухав 20 раз╕в, бував як на спектаклях, так ╕ на репетиц╕ях. Не менше ц╕кавили його й скарби зах╕дно╖ музично╖ культури. Батько часто п╕дкреслював, що для митця необх╕дно виховувати св╕й музичний смак на р╕зноман╕тних зразках, у тому числ╕ ╕ св╕тово╖ класики».
 Остаточне становлення Ревуцького як особистост╕, як художника випало на складн╕ п╕сляреволюц╕йн╕ роки. Завдяки братов╕ у нього зав’язуються дружн╕ стосунки з видатними д╕ячами науки, культури. Як згаду╓ ╢вген Львович, у Дмитра Миколайовича збиралися ц╕кав╕ люди: в╕дом╕ артисти, сп╕ваки, художники, науковц╕. Сп╕вали, щось обговорювали. Там бував ╕ Максим Рильський, академ╕к Микола Стражеско, Григор╕й Верьовка, ╤ван Козловський, В╕ктор Косенко. З останн╕м Левка Ревуцького по╓днала велика духовна близьк╕сть, вони однаково ставилися до того, що в╕дбувалося навколо.
 Сл╕д зауважити, що серед р╕зноман╕тних напрямк╕в ╕ художн╕х угруповань 20-х рок╕в минулого стол╕ття, нер╕дко дуже короткочасних, мистецтво Косенка ╕ Ревуцького залишалося реал╕стичним. Прагнення ╕ти вперед жодним чином не означа╓ забуття того, що дали минул╕ роки ╕ колишн╕ ген╕╖. Про це завжди пам’ятав Ревуцький - композитор ╕ педагог. «Творити нове, користуватися давн╕м - право митця. ╤ жодних дозувань чи заборон тут бути не може». Ц╕ слова Максима Рильського я знайшов у щоденнику Левка Миколайовича. ╤ там же молодий Ревуцький н╕би п╕дтверджу╓ думку Рильського коротким записом: «Рахман╕нов, як ╕ треба було чекати, сво╓ю композиц╕╓ю, фортеп╕анним та оркестровим виконанням прив╕в мене прямо-таки в шалений захват».

 КОХАННЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ
 П╕д час московських по╖здок молодий музикант познайомився з одн╕╓ю ╕з трьох дочок Писар╓вих (друз╕в с╕м’╖ Ревуцьких) Соф╕╓ю. В його щоденнику з’являються схвильован╕ рядки: «Я зустр╕в незвичайну д╕вчину, яко╖ дос╕ не зустр╕чав ╕ повз яку пройти байдуже я не м╕г. Хот╕лося мен╕ сказати ╖й хоч тр╕шки про те, наск╕льки вона для мене ц╕кава як людина ╕ вже тепер дорога, ╕ яким щастям здалося мен╕ мати такого друга, ╕ як я особливо високо ц╕нував би наш╕ дружн╕ стосунки. Може, це любов?»
 Закоханий юнак не одразу наважився осв╕дчитися д╕вчин╕, його мучили сумн╕ви: «А раптом Соф╕я мене не любить ╕ не полюбить. Раптом це т╕льки гра - вона хоче утримати мене тому, що я ╖й трохи подобаюсь. Раптом вона суперечн╕сть, вибаглив╕сть? Н╕, не може бути! Треба гнати в╕д себе ц╕ думки». ╤ нарешт╕ згодом в╕н пише: «Для чого ж так пристрасно хочеться весни? Чому так пов╕льно мина╓ час? Чому нав╕ть швидкий рух крижин на Дн╕пр╕ все-таки мен╕ зда╓ться надто млявим, пов╕льним? Тому, що хочеться, аби скор╕ше природою опанувало те свято, рад╕сне, сонцесяйне свято, яке опанувало мо╓ю душею».
 Соф╕я Андр╕╖вна стала Левку Миколайовичу в╕рним другом на все життя. «Вона жила ╕нтересами свого чолов╕ка, - казав мен╕ ╢вген Львович про стосунки сво╖х батьк╕в. - ╤ характер вона мала б╕льш твердий, н╕ж у батька. Нер╕дко вона допомагала йому вир╕шувати якесь питання, де в╕н вагався так чи так вчинити. Вона ц╕лковито в╕ддала себе тим справам, як╕ безпосередньо торкалися д╕яльност╕ чолов╕ка, допомагала йому в робот╕. Вона мала гарну осв╕ту, розум╕-лася в музиц╕, л╕тератур╕.
У них була м╕цна, ст╕йка с╕м’я, без зайвих хвилювань та конфл╕кт╕в».
 Левко Миколайович не сид╕в без д╕ла. Ум╕в робити все. Нав╕ть за плугом ходив, коли треба було, пиляв дрова. В╕н виявився турботливим батьком. За словами ╢вгена Львовича, батько н╕коли не тиснув на нього, не нав’язував свого бачення св╕ту, вибору профес╕╖ тощо. Вони часто гуляли старими вулицями Ки╓ва. Ходити п╕шки дуже подобалося композитору, причому на велик╕ в╕дстан╕. Йому вже було п╕д 80 рок╕в, а в╕н ще ╖здив на велосипед╕.

ДВА СИМФОН╤ЧН╤ ШЕДЕВРИ
 Талант Ревуцького спалахував неповторн╕стю, в яких би жанрах в╕н не працював. Чи то був великий симфон╕чний тв╕р, чи камерний, чи обробка народно╖ п╕сн╕. Взяти хоча б один з ранн╕х його твор╕в - кантату-поему «Хустина» на в╕рш╕ Тараса Шевченка. Ось фрагмент роздум╕в в╕домого хорового диригента, народного артиста Укра╖ни Михайла Кречка: «З-пом╕ж вокально-симфон╕чних твор╕в укра╖нських композитор╕в «Хустина» славетного Левка Миколайовича Ревуцького височить, як Говерла над ╕ншими г╕рськими вершинами. Автор створив безсмертну кантату, продовжуючи справу свого великого вчителя Миколи Лисенка - написання музики до «Кобзаря». Вража╓ мудра простота композиторського вислову, надзвичайно яскравий нац╕ональний колорит музики.
 Н╕коли не забуду день 12 вересня 1972 року, коли до капели «Думка» неспод╕вано зав╕тав Левко Миколайович. Ми вс╕ були схвильован╕, п╕двелися з м╕сць ╕ палкими оплесками зустр╕ли його. В╕н одразу зн╕яков╕в, почав просити вибачення, що порушу╓ повсякденну роботу капели, але вважа╓ обов’язком музиканта зав╕тати ╕ передати в дарунок один прим╕рник сво╓╖ «Хустини». На обкладинц╕ композитор написав: «До Державно╖ академ╕чно╖ заслужено╖ капели «Думка». З великою вдячн╕стю й пошаною дарую вам вашу ровесницю - кантату «Хустина», в╕рш╕ Тараса Григоровича Шевченка. У 1920 роц╕ я написав ╖╖, а в 1921 - 1922 роках вона виконана авторським хором роб╕тник╕в ╕ службовц╕в у м╕ст╕ Прилуки за участю автора. Ревуцький».
 Великий художник ус╕м сво╖м життям прагнув до найб╕льшого самовираження, до вт╕лення найвищого духовного ╕деалу. П╕дтвердженням цього ╓ музика Друго╖ симфон╕╖ Ревуцького. Доктор мистецтвознав-ства Н╕на Герасимова-Персидська свою окрему роботу присвятила досл╕дженню ц╕╓╖ симфон╕╖. Погляд музикознавця глибоко проника╓ у ф╕лософ╕ю твору, ╖╖ оц╕нки точн╕. Зокрема, Герасимова-Персидська в╕дзнача╓, що в симфон╕╖ автор поста╓ в ╓дност╕ з природою, сво╖м народом. Музика твору насичена оптим╕змом, тут в╕дчува╓ться панте╖стичне (ототожнення Бога з природою) св╕тосприйняття.
 Вже перш╕ такти ц╕╓╖ симфон╕╖ нагадують раннього Тичину з його св╕тлим, поетичним розум╕нням св╕ту, тонким в╕дчуттям кра╓вид╕в Укра╖ни. Тема твору надзвичайно гарна, вона легко запам’ятову╓ться. ╥й притаманний пол╕т, порив в╕тру, певне вт╕лення мр╕╖. Можна
сказати, що Ревуцький просп╕вав величний г╕мн сво╓му народов╕, п╕дкреслю╓ Н╕на Герасимова-Персидська. У цьому йому допомогли народн╕ п╕сн╕, що надихнули на б╕льш╕сть тем симфон╕╖. Вони мають ранг в╕чно╖ краси, яку в них закладено. Але Ревуцький як великий художник переосмислив ц╕ п╕сн╕ в нов╕й концепц╕╖, в╕н н╕би переносить народн╕ образи минулого в д╕йове сучасне.
 Один з найкращих учн╕в Ревуцького, в╕домий композитор Георг╕й Майборода також в╕дзнача╓ т╕сний зв’язок музики свого вчителя з народною творч╕стю. «У творчост╕ Ревуцького, - казав в╕н, - зазвучала знайома нам, але немов оновлена ╕ншими барвами укра╖нська народна п╕сня. Вона присутня в його творах не як етнограф╕чний елемент, що втиснутий у звичне для нас гармон╕йне середовище. Як ╕ Леонтович, Ревуцький звернувся до найглибших ╖╖ джерел. Це ч╕тко простежу╓ться в його Друг╕й симфон╕╖ та фортеп╕анному концерт╕».

 «ТАРАС БУЛЬБА»
 В╕домо, що в 1936 роц╕ Левку Миколайовичу разом з Максимом Рильським та Борисом Лятошинським (в╕н робив оркестровку) довелося виконати велику й коп╕тку роботу - нову редакц╕ю опери Миколи Лисен-ка «Тарас Бульба». Переглядаючи рукопис л╕брето опери, редактором якого був Максим Рильський, я побачив пом╕тки поета на полях: «Дует скоротити разом з Левком», «Виб╕р Левка» тощо. Максим Рильський так згаду╓ про сп╕льну роботу над оперою «Тарас Бульба»: «Великий ╕ самобутн╕й художник, Левко Миколайович ц╕лковито п╕дкорив себе творч╕й ╕ндив╕дуальност╕ Лисенка. А так╕ майстри оперного мистецтва, як Михайло Донець, ╤ван Паторжинський (вони сп╕вали парт╕ю Тараса), не раз говорили, що в дописаних Ревуцьким еп╕зодах нема╓ жодного такту, якого не м╕г би написати Лисенко...»
Один з перших виконавц╕в парт╕╖ Андр╕я в опер╕ «Тарас Бульба», народний артист Укра╖ни В╕ктор Борищенко свого часу розпов╕в мен╕ про роботу над постановкою ново╖ редакц╕╖ опери в Ки╖вському оперному театр╕ цих трьох титан╕в укра╖нсько╖ культури. Ось його спогади: «Насамперед вони вир╕шили максимально наблизити оперу до пов╕ст╕ Гоголя. Для цього необх╕дно було, спираючись головним чином на матер╕ал Лисенка, дописати к╕лька сцен, а також доповнити л╕брето. Що ж було дописано Ревуцьким? У першому акт╕ з’явилася велика друга п╕сня кобзаря. Пот╕м у сцену С╕ч╕ в╕н дописав хор «Засвистали козаченьки». Дописав сцену в гетьмана Остряниц╕, де Тарас розпов╕да╓ про загибель Остапа («Чу╓ш, батьку, чую синку...») та заклика╓ козацьку старшину до повстання, а також велику ф╕нальну сцену. Кр╕м того, Левко Миколайович дописав сцену зустр╕ч╕ син╕в з батьком, коли вони повертаються додому п╕сля зак╕нчення бурси («Ну-бо, синку, повернися...»), масову сцену з танцями, коли козаки оточили Дубно й торжествують перемогу.
А вже пот╕м звучить ар╕я Андр╕я «Не спиться щось...». Було дописано ц╕каву, хоч ╕ маленьку, але дуже образну, сцену на площ╕, коли Марильця пом╕ча╓ Андр╕я ╕ диву╓ться: «Який красивий хлоп!» Чудово дописав Ревуцький закул╕сний хор у друг╕й картин╕: «Коло млину, коло броду».
 П╕сля редакц╕╖ спектакль п╕шов у постановц╕ Миколи Смолича, диригував Натан Рахл╕н, художн╓ оформлення зробив художник Большого театру Володимир Дмитр╕╓в. У спектакл╕ були зайнят╕ чудов╕ виконавц╕: Михайло Донець, Андр╕й ╤ванов, Мар╕я Литвиненко-Вольгемут та ╕нш╕. Громадськ╕сть ╕ критика високо оц╕нили нову постановку «Тараса Бульби». З того часу ця опера не сходить з╕ сцени Ки╖вського театру опери та балету ╕мен╕ Тараса Шевченка.
 З тр╕умфом ця постановка опери пройшла й за кордоном. Я був св╕дком, як на гастролях у ФРН п╕сля хору «Засвистали козаченьки» в зал╕ 20 хвилин тривали овац╕╖. Хочу п╕дкреслити, що н╕коли б ця опера не жила таким повнокровним життям, якби Левко Миколайович не доклав св╕й талант ╕ не дов╕в до к╕нця справу свого великого вчителя».

 МАЙСТЕР ╤ УЧН╤
 Максим Рильський назвав педагог╕чну д╕яльн╕сть Левка Ревуцького творчим подвигом. Плеяду талановитих укра╖нських композитор╕в виховав видатний майстер. Серед них: Георг╕й та Платон Майбороди, Аркад╕й Ф╕л╕пенко, Вадим Гомоляка, Микола Дремлюга, Серг╕й Жданов, Анатол╕й Колом╕╓ць, В╕тал╕й Кирейко, Як╕в Липинський та багато ╕нших ╕ не т╕льки укра╖нських. Перебуваючи в евакуац╕╖ в Ташкент╕ п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, Левко Миколайович щедро в╕ддавав сво╖ знання узбецьким побратимам. Важк╕ були роки. У Ки╓в╕ хазяйнують фашисти. Син на фронт╕, а пот╕м важко поранений лежить у шпитал╕. Але Ревуцький незм╕нно чуйний до лиха ╕ турбот сво╖х вихованц╕в. Цього н╕коли не забували заслужен╕ д╕яч╕ мистецтв Узбецько╖ республ╕ки, композитор ╤крам Акбаров та ╤браг╕м Хамра╓в. Вони любили свого укра╖нського вчителя, як р╕дного батька, ╕ до к╕нця його життя п╕дтримували з ним тепл╕ стосунки.
 Ревуцького ц╕кавила не т╕льки доля його учн╕в - представник╕в ╕нших нац╕ональностей, а насамперед музика братн╕х народ╕в. Народний артист Укра╖ни, композитор В╕тал╕й Кирейко згаду╓: «Перша народна мелод╕я, яку в╕н награв мен╕, була узбецька. Для мене ця музика була незвичною на той час, ╕ я спробував за його порадою гармон╕зувати, обробити ╖╖. Я ще навчався на першому курс╕ консерватор╕╖, тому, звичайно, у мене н╕чого не вийшло. Але це стало для мене великою наукою. Я зрозум╕в, що на св╕т╕, кр╕м укра╖нсько╖, ╓ ще багато ╕ншо╖ музики, причому ориг╕нально╖, самобутньо╖, опанувати яку не так просто.
 Пам’ятаю, як Левко Миколайович грав ╕ показував мен╕ фортеп╕анний концерт Чайковського, в якому використан╕ укра╖нськ╕ народн╕ мелод╕╖ - «Веснянка», «Вийди, вийди ╤ванку» та «Л╕рницька». Показував в╕н обробки Лисенка, Леонтовича. Охоче грав ╕ сво╖ обробки. Вважаю, що обробки Ревуцького народних п╕сень ╓ найвищим ступенем художньо╖ досконалост╕ ╕ краси. Маю на уваз╕ окрем╕ обробки для хору та голосу з фортеп’яно ╕ його знаменит╕ зб╕рки «Галицьк╕ п╕сн╕», «Сонечко».
 Мудра педагог╕ка урок╕в Левка Ревуцького залишилася вз╕рцем справжньо╖ творчост╕. Можливо, за браком часу, а скор╕ше, з╕ скромност╕, в╕н - учений ╕ педагог - не залишив нам книги про сво╖ методи викладання. Про «та╖нства» педагог╕чно╖ творчост╕ Ревуцького можна д╕знатися лише з розпов╕дей його учн╕в.
 Знову слово В╕тал╕ю Кирейку: «В╕н якось непом╕тно ц╕кавився тим, що ми чита╓мо, як ставимося до тих чи тих напрямк╕в у живопис╕, скульптур╕, арх╕тектур╕. Левко Миколайович виховував у нас прагнення до високо╖ художньо╖ майстерност╕, досконалост╕ ╕ витонченост╕ музично╖ мови. Найб╕льше в╕н наголошував на витонченост╕. Пригадую, як в╕н брав додому мо╖ недозр╕л╕ музичн╕ проби ╕ десь за тиждень приносив ╖х переписан╕ власною рукою. Вони були наст╕льки досконало оброблен╕, що я вражався. Очевидно, це ╕ стало для мене вищою школою. Ми, учн╕ Левка Миколайовича, вважа╓мо його за свого духовного батька. Його виняткова доброзичлив╕сть, чуйн╕сть, увага до них виявлялася нав╕ть у др╕бних житт╓вих деталях. Скаж╕мо, у важк╕ п╕сляво╓нн╕ часи в╕н ╕ ф╕нансово допомагав сво╖м учням, тобто просто давав грош╕ без повернення».
 «Я не раз бачив Левка Миколайовича, - писав Максим Рильський, - в кол╕ його учн╕в, бував ╕ на його лекц╕ях. У ставленн╕ майстра до учн╕в ╓ щось зворушливе, н╕жне. Про це розпов╕дати важко. Скажу одне: в╕н н╕коли не прагне засл╕пити сво╓ю найширшою ерудиц╕╓ю, вчить мислити самост╕йно ╕ творити по-сво╓му, поважаючи при цьому всю неосяжну спадщину минулого».
 Композитор Як╕в Липинський - останн╕й учень Левка Ревуцького - також певною м╕рою в╕дкрива╓ нам його педагог╕чн╕ прийоми. «Приходимо ми на лекц╕ю, - розпов╕дав в╕н мен╕, - ╕ кажемо: «Левку Миколайовичу, ось тут ми не зна╓мо, як вийти з╕ становища, не зна╓мо, як тут повернути думку». Левко Миколайович покрутить вуса, всм╕хнеться, погляне на свого учня, а пот╕м почина╓ пояснювати. А ви зна╓те, що ви потрапили в ту ситуац╕ю, в як╕й опинився, скаж╕мо, Берл╕оз у так╕м-то твор╕. Так в╕н у под╕бному випадку зробив. Ось див╕ться: у нього було так, а в╕н повернув так.
╤ ось, див╕ться, як чудово. Це один вар╕ант. А Чайковський в «Мазеп╕» ось так вийшов з╕ становища. А в мене в под╕бн╕й ситуац╕╖ такий вар╕ант виходу. Я вам н╕чого б╕льше не скажу, не дам конкретного рецепту, подумайте, пом╕ркуйте.
 Левко Миколайович так невимушено п╕дводив нас до основних момент╕в у творч╕й лаборатор╕╖, до в╕чних естетичних та етичних категор╕й, що ми якось непом╕тно перетворювалися на його однодумц╕в, це входило в душу ╕ ставало тво╖м».
 Знову повертаюся до щоденника Левка Ревуцького, аби процитувати думки самого педагога про ставлення до сво╖х учн╕в:
 «Кажуть, що чуття творця до свого твору таке ж дуже, як почуття матер╕ до сво╓╖ дитини. Але мен╕ в╕доме й ╕нше почуття - почуття педагога до сво╖х вихованц╕в, яким в╕н протягом багатьох рок╕в в╕ддавав усе сво╓ вм╕ння, св╕й досв╕д, сво╓ серце ╕ свою душу, ╕ доводиться розлучатися з ними, коли вони самост╕йно виходять у св╕т. Тод╕ ╖хня доля ста╓ тво╓ю долею, ╖хн╕ радощ╕ - тво╖ми радощами, ╖хн╕й б╕ль ╕ печал╕ - тво╖ми».
 Нев╕дд╕льною в╕д творчо╖, науково╖ була для Левка Ревуцького громадська д╕яльн╕сть як депутата Верховно╖ Ради УРСР. Гадаю, цей еп╕зод, що розпов╕в мен╕ Як╕в Липинський, додасть к╕лька штрих╕в до портрета ц╕╓╖ чудово╖ людини - митця ╕ громадянина: «На його мал╕й батьк╕вщин╕ був колгосп. Його прац╕вники п╕дтримували з Левком Миколайовичем пост╕йний зв’язок. Якось один з бригадир╕в-механ╕затор╕в над╕слав Ревуцькому листа, в якому писав, що колгоспу конче потр╕бен бульдозер, а обласне начальство звол╕ка╓ з виконанням заявки селян. Чи не допоможете ви нам? ╤ в╕дклада╓ Левко Миколайович ус╕ сво╖ справи, ус╕ сво╖ ноти, йде десь у висок╕ ╕нстанц╕╖, ╕ бульдозер в╕дправляють у цей колгосп».
 Композитор також зустр╕чався з╕ сво╖ми виборцями. Мен╕ поталанило почути ауд╕озапис одн╕╓╖ з таких зустр╕чей, що в╕дбулася в Черн╕гов╕ 1967 року. Того вечора щире ╕ сердечне сп╕лкування композитора з людьми тривало довго. Левко Миколайович багато розпов╕дав про себе, в╕дпов╕дав на запитання. ╤ звучала його Перша симфон╕я, присвячена Р. Гл╕╓ру. Велика шана вдячного учня видатному майстру, педагогу. Шана, яку, в свою чергу, збер╕гатимуть усе життя учн╕ Ревуцького до свого вчителя.
 Завершуючи розпов╕дь про видатного композитора-педагога, хочу ще раз п╕дкреслити, що все його життя пронизувала ╕дея народност╕, служ╕ння народов╕, в╕ра в людину ╕ любов до людини, а вт╕м, про значення для нас Левка Ревуцького не можна сказати краще, н╕ж це зробив його учень, в╕домий композитор Георг╕й Майборода: «Образи природи, ╕стор╕╖, побуту, п╕сн╕, - всього того, що закарбоване в св╕домост╕ народн╕й ╕ виражено мистецтвом великого художника, - це ╕ ╓ те неповторне, що в╕дзнача╓ Левка Миколайовича Ревуцького як митця нац╕онального. Його музика буде пост╕йним супутником нашого життя, бо вона створена яскравим, самобутн╕м талантом. Вона не може бути п╕двладною часовим оц╕нкам ╕ вим╕рам, вона завжди буде сучасною».
 
 «Укра╖нська газета», № 11, 2007 р╕к.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 04.05.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4738

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков