Як уже пов╕домляла «Кримська св╕тлиця», серед лауреат╕в цьогор╕чно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника було названо й ╕м’я нашого земляка, в╕домого укра╖нського письменника Валер╕я Тарасова, автора багатьох книг роман╕в ╕ пов╕стей, з-пом╕ж яких найб╕льш в╕дом╕ «Десант», «Поворот оверштаг», «Глибока розв╕дка», «Св╕танок над морем», «Там, в Луабонго» та ╕нш╕. Нещодавно в Ки╓в╕ в╕дбулася урочиста церемон╕я нагородження лауреат╕в. П╕сля повернення Валер╕я Дмитровича додому, в Феодос╕ю, ми зв’язалися з ним по телефону ╕ взяли коротке ╕нтерв’ю. - Валер╕ю, найперше хочу домовитися ось з якого питання: ми товаришу╓мо вже понад тридцять рок╕в. Чи не будеш заперечувати, якщо у ц╕й бес╕д╕ ми звертатимемося один до одного на «ти»? - Ан╕ск╕льки. Сп╕лкування у такий спос╕б буде ц╕лком природним. - От ╕ добре. Тод╕ скажи, як ти оц╕ню╓ш присудження тоб╕ прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника? - Звичайно, я дуже радий так╕й висок╕й нагород╕. Вважаю, це в╕дзнака за мою багатор╕чну роботу на нив╕ укра╖нсько╖ л╕тератури. А якщо ширше брати, то це в╕дзнака за мою роботу в утвердженн╕ укра╖нсько╖ ╕де╖ на кримських теренах, а конкретн╕ше - у Феодос╕йському рег╕он╕. - А й справд╕, ти в╕ддав багато рок╕в свого трудового ╕ творчого життя стародавньому приморському м╕сту. Розкажи трохи про це. - У Феодос╕╖ я мешкаю вже тридцять дев’ять рок╕в. Тридцять один р╕к працював у феодос╕йськ╕й м╕ськ╕й газет╕ «Победа», де пройшов шлях в╕д кореспондента до головного редактора. Газетна робота допомогла мен╕ глибоко вивчити життя, дала можлив╕сть зустр╕тися з багатьма й багатьма ц╕кавими людьми, ╕ це дозволило мен╕ перейти в╕д журнал╕стики до письменницько╖ творчост╕. Перша моя книга «Десант» (це зб╕рка пов╕стей та опов╕дань) багато в чому народжена завдяки журнал╕стськ╕й робот╕ у газет╕ «Победа». Книжка отримала позитивну оц╕нку в л╕тературн╕й критиц╕. До реч╕, п╕д час вручення мен╕ диплома лауреата прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника один з фундатор╕в ц╕╓╖ прем╕╖ - в╕домий письменник, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖ Михайло Слабошпицький - добрим словом згадав мою книжку «Десант», що було дуже при╓мно. Адже якщо ╕ через тридцять рок╕в пам’ятають тв╕р якогось письменника, то значить, в╕н непогано попрацював. Та поверн╕мося до газети «Победа». Редагував я ╖╖ дванадцять рок╕в - можливо, в найскладн╕ший час - ╕ ╕сторичний, ╕ пол╕тичний. На мою редакторську долю випали перебудова, розвал радянсько╖ ╕мпер╕╖, народження ╕ становлення незалежно╖ Укра╖ни. Вважаю, мен╕ вдалося зробити феодос╕йську м╕ську газету ц╕кавим для читач╕в виданням. Досить сказати, що одноразовий наклад газети становив 29 тисяч прим╕рник╕в - ╕ це на 114 тисяч мешканц╕в Феодос╕╖. «Победа» була одн╕╓ю з найтиражн╕ших газет Укра╖ни, про що свого часу писав нав╕ть тижневик «Аргументы и факты». Але робота по зб╕льшенню тиражу «Победы» йшла паралельно з мо╖ми редакторськими намаганнями зробити рос╕йськомовну газету справд╕ державницьким виданням молодо╖ незалежно╖ Укра╖ни. З в╕дстан╕ часу бачу: в основному, це мен╕ вдалося. У часи мого редакторства навколо «Победы» гуртувалися ус╕ укра╖нськ╕ сили Феодос╕╖ - члени товариства «Просв╕та», Народного Руху Укра╖ни, Конгресу укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ та багато ╕нших. Ц╕кава деталь: на ст╕нах редакц╕╖ газети «Победа» метровими л╕терами (справд╕ - метровими!) було написано: «Долой руховскую газету!». Отож, працював на укра╖нську ╕дею неда-ремно. Були випадки, коли до мого редакторського каб╕нету вривалися представники шов╕н╕стичних сил ╕ заявляли, що вони не вийдуть з нього, поки я не напишу заяву про зв╕льнення з посади головного редактора. А зняли мене з ц╕╓╖ посади комун╕сти, коли вони на три роки завдяки виборам до м╕сцевих рад завоювали б╕льш╕сть у Феодос╕╖. Зняли, незважаючи на те, що тод╕, 1997 року, багато газет Укра╖ни виступили на м╕й захист. Отод╕, п╕сля зв╕льнення, я став працювати власкором по Феодос╕╖ у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Дуже радий, що творчо долучився до тако╖ ц╕каво╖ газети. Намагаючись зробити св╕й внесок у розбудову Укра╖нсько╖ держави на феодос╕йських теренах вагом╕шим, започаткував наприк╕нц╕ 90-х рок╕в сер╕ю докумен-тальних пов╕стей ╕з циклу «Феодос╕я: д╕йов╕ особи» - про феодос╕йц╕в, як╕ активно працюють на нашу молоду державу. Видав три документальн╕ твори. До реч╕, це були перш╕ книжки, видан╕ у Феодос╕╖ укра╖нською мовою. - Ти продовжу╓ш цю сер╕ю? - На жаль, поки що в чернеткових записах. Адже так нин╕ склалося, що перш н╕ж видати книжку, треба знайти спонсора. А з╕ спонсорами, сам зна╓ш, складно. От ╕ працюю «у ст╕л» - пишу ╕ складаю написане до шухляди. Та спод╕ваюся на краще. Тим часом часто зустр╕чаюся з молодими читачами Феодос╕╖. Саме з молодими - школярами, студентами, в╕йськовослужбовцями строково╖ служби. Мене дуже раду╓, що на таких зустр╕чах молодь долуча╓ться до укра╖нського слова, ста╓ його пропагандистом у нашому м╕ст╕. - Патр╕отичне виховання молод╕ якраз ╓ одним ╕з фактор╕в визначення лауреат╕в прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника... - Саме так. Особливо ж важлива ця робота у сх╕дних ╕ п╕вденних рег╕онах Укра╖ни, про що говорив у сво╓му виступ╕ при врученн╕ диплом╕в лауреат╕в син Олекси Г╕рника - ╢вген. В╕н висловив на мою адресу тепл╕ слова ╕ побажав подальших усп╕х╕в у вихованн╕ молод╕ на ╕деалах укра╖нсько╖ державност╕ й духовного в╕дродження. - Валер╕ю, я теж бажаю тоб╕ усп╕х╕в у ц╕й патр╕отичн╕й робот╕. - Дякую. Я давно виробив для себе правило: працювати результативно. Отож буду старатися ╕ надал╕ приносити якомога б╕льше корист╕ незалежн╕й Укра╖н╕. Взяв ╕нтерв’ю Данило КОНОНЕНКО.
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
