Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤СНИК УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
Якнайвище п╕дн╕май, Василю, сво╖ в╕трила, щоб п╕д ними якнайшвидше Крим повернувся в р╕дну для...


СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 13.04.2007
ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ

ШАНОВНА редакц╕╓! Знаю ╕ пост╕йно читаю вашу газету «Кримська св╕тлиця», а тому й хот╕в би попросити вас ось про що: в С╕мферопол╕ ╓ Тавр╕йський нац╕ональний ун╕верситет ╕м. В. ╤. Вернадського, кажуть, що вже ╓ й проспект ╕м. Вернадського. Хот╕лося б б╕льше узнати про цю людину, ╕м’я яко╖ в Криму так пошановано.
 В. ГАВРИЛЕНКО. Джанкойський район, АР Крим.
 
 Постат╕
ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ
 М╕нералог, геох╕м╕к, б╕олог, рад╕олог, державний д╕яч, перший президент Академ╕╖ наук Укра╖ни, член Паризько╖ ╕ Чесько╖ академ╕й, багатьох ╕ноземних наукових товариств, мислитель планетарного розмаху, за вдачею ╕ походженням - «упертий укра╖нець», як сам себе називав. Який сл╕д лишив Володимир Вернадський у «ноосфер╕», що ╖╖ як поняття в╕н запровадив до наукового об╕гу?
 Хоча б пунктирно простежимо житт╓вий шлях нашого героя. Народився в╕н 12 березня 1863 року у С.-Петербурз╕ в родин╕ професора ╤вана Васильовича Вернадського, що в попередн╕ роки викладав пол╕тичну економ╕ю в Ки╖вському ╕ Московському ун╕верситетах. Зак╕нчивши математичний факультет С.-Петербурзького ун╕верситету, досл╕джу╓ фосфорити Смоленсько╖ губерн╕╖, наступного року в╕дряджений за кордон, де вивча╓ досв╕д заруб╕жних геолог╕в, м╕нералог╕в, ознайомлю╓ться з ╓вропейськими культурами.
 1913-го Володимир ╤ванович разом з дружиною, сином ╕ дочкою поселяються в Шишаках над р╕чкою Пслом на Полтавщин╕, де с╕м’я проводить л╕тн╕ вакац╕╖. У травн╕ 1918-го уряд Павла Скоропадського признача╓ Володимира Вернадського головою ком╕с╕╖ з вироблення законопроекту про заснування Укра╖нсько╖ академ╕╖ наук, а в жовтн╕ його обрано головою (президентом) Академ╕╖: одночасно чита╓ в Ки╖вському ун╕верситет╕ загальний курс геох╕м╕╖.
 Робота Вернадського в Укра╖нськ╕й академ╕╖ наук тривала недовго через прих╕д до влади б╕льшовик╕в. В╕н опиня╓ться в Криму, де в жовтн╕ 1920-го був обраний на посаду ректора Тавр╕йського ун╕верситету. 1921 року пере╖здить до Петрограда. 1923 - 1928 pp. чита╓ лекц╕╖ у Праз╕, паризьк╕й Сорбонн╕, Лондон╕, Н╕меччин╕, Голланд╕╖, працю╓ над кап╕тальними науковими книгами «╤стор╕я м╕нерал╕в земно╖ кори», «Геох╕м╕я», «Б╕осфера».
 В роки В╕тчизняно╖ в╕йни пише статтю «Про ноосферу», надруковану в журнал╕ «Досягнення сучасно╖ б╕олог╕╖», працю╓ над книжкою «Х╕м╕чна будова б╕осфери Земл╕ та ╖╖ довк╕лля», створю╓ Центр для визначення рад╕оактивним методом геолог╕чного в╕ку. Помер Володимир ╤ванович Вернадський 6 с╕чня 1945 року на 82-му роц╕ життя, похований у Москв╕ на Новод╕вочому кладовищ╕.
 Спробую стисло викласти бодай основн╕ риси науково╖ ╕ громадсько╖ прац╕ Володимира Вернадського, хоча зробити це дуже непросто, зважаючи на величезний обшир зац╕кавлень академ╕ка. Почну з того, що завше найб╕льше хвилювало людство: про його походження ╕ долю. Генеза людства - то ╓ складова б╕огенези взагал╕. За Вернадським: «Косм╕чне минуле земл╕ ймов╕рне як досить в╕дм╕нне. Поки що ми можемо про це лише здогадуватися, але не знати. Не знаючи наукового цього минулого, ми не можемо науково вир╕шити ╕ питання про генезис у ньому життя, якщо в╕н стався в косм╕чний пер╕од земно╖ ╕стор╕╖. ╤ншого часу для цього нема, бо в геолог╕чних часах зародження життя не було». ╤ дал╕: «Мислимо ╕ можливо припустити, що життя може в сво╓му зародженн╕ залежати не т╕льки в╕д високо╖ активност╕ колишн╕х косм╕чних пер╕од╕в земно╖ кори, а й в╕д властивостей косм╕чних промен╕в, пов’язаних з нею колись ╕ зараз. Можливо, для зародження потр╕бна певна комб╕нац╕я геолог╕чних умов ╕ косм╕чного випром╕нювання певного характеру. Ймов╕рне ╕ припущення, що р╕зн╕ групи, р╕зн╕ порядки
живо╖ матер╕╖ неоднаков╕ за сво╖м походженням. Скаж╕мо, р╕зниться за походженням жива речовина, пов’язана ╕з сонячним випром╕ненням, - зелений св╕т рослин, котр╕ населяють поверхню нашо╖ планети, з одно-го боку, а з другого - св╕т м╕кроорган╕зм╕в, котрий просяка╓ ╜рунт, океан, г╕рськ╕ породи, не пов’язаний з╕ св╕тлом ╕ киснем, що буду╓ силу живо╖ речовини з прояв╕в х╕м╕чно╖ енерг╕╖... Життя не ╓ випадкове явище в св╕тов╕й еволюц╕╖, але щ╕льно пов’язаний з нею насл╕док».
 «Визначаючи б╕огенез, зг╕дно з науковими спостереженнями, за ╓дину форму зародження живого, доводиться припустити, що початку життя в тому космос╕, який ми спостер╕га╓мо, не було, поск╕льки не було початку цього космосу. Життя в╕чне пост╕льки, поск╕льки в╕чний космос, ╕ завжди передавалося б╕огенезом (тобто, перенесенням з ╕нших небесних т╕л. - Ю. X.). Те, що справедливе для десятк╕в ╕ сотень м╕льйон╕в рок╕в, як╕ минули в╕д архейсько╖ ери до наших дн╕в, справедливе ╕ для всього безк╕нечного часу косм╕чних пер╕од╕в ╕стор╕╖ земл╕. Справедливе ╕ для всього Всесв╕ту».
 Отож, доходить висновку вчений: «Для нас г╕потеза Випадку сто╖ть об╕ч сфери наукових пошук╕в, так само ╕ г╕потеза навмисного божественного акту творення... Лишаються три ймов╕рност╕:
 1. Життя утворилося на Земл╕ за косм╕чних стад╕й ╖╖ ╕стор╕╖ за умов, що не повторилися в п╕зн╕ш╕ геолог╕чн╕ епохи;
 2. Життя ╕снувало на Земл╕ ╕ за косм╕чних епох ╖╖ буття, тобто ╕снувало в╕чно;
 3. Життя, в╕чне у Всесв╕т╕, ╓ новим на Земл╕, його зародки приносилися на Землю зовн╕ пост╕йно ╕ закр╕пилися тут лише тод╕, коли на Земл╕ виявилися сприятлив╕ для цього можливост╕». Для Вернадського був прийнятн╕ший трет╕й вар╕ант, в╕н вважав, що життя - то явище косм╕чне, а не властиве сам╕й Земл╕.
 Життя на Земл╕ зб╕га╓ться з часом ╖╖ ╕снування. А в╕н становить, за останн╕ми даними, близько п’яти м╕льярд╕в рок╕в, бо в г╕рських породах, яким, за рад╕оактивним методом досл╕дження в╕ку, понад чотири м╕льярди рок╕в, знайдено сл╕ди м╕кроорган╕зм╕в! Вернадський вважав, що ск╕льки ╕сну╓ Земля як планета, ст╕льки рок╕в ╕ ╖╖ б╕осфер╕. ╤ меж╕ б╕осфери визначен╕ полем ╕снування життя. Верхня межа б╕осфери - це тропосфера ╕ озоновий шар, який захища╓ живе в╕д ураження ультраф╕олетовою рад╕ац╕╓ю, тобто висота до 25 к╕лометр╕в. Нижня межа м╕сцями сяга╓ глибини 16 к╕лометр╕в земно╖ кори, це суша, водний прост╕р на н╕й, Св╕товий океан ╕ останки б╕осфери колишн╕х геолог╕чних пер╕од╕в - поклади вапняк╕в, вуг╕лля, горючих сланц╕в, осадових г╕рських пор╕д ╕з залишками орган╕чно╖ речовини.
 Бути живим, за Вернадським, означа╓ бути орган╕зованим. Тобто, б╕осфера - це орган╕зована оболонка Земл╕. Вона збер╕га╓ться завдяки д╕яльност╕ живо╖ речовини: сукупност╕ вс╕х живих орган╕зм╕в. Отож м╕льярди рок╕в трива╓ б╕огеох╕м╕чна праця в б╕осфер╕, яка поляга╓ у незворотних ╕ незамкнених кругооб╕гах речовини ╕ поток╕в енерг╕╖ м╕ж основними складовими б╕осферно╖ ц╕л╕сност╕, а саме: г╕рськими породами, водами, газами, ╜рунтами, рослинн╕стю, тваринами, м╕кроорган╕змами. Це безперервний процес, який Вернадський пойменував б╕огеох╕м╕чною цикл╕чн╕стю. Концентруючи сонячну косм╕чну енерг╕ю ╕ перетворюючи ╖╖ в активну енерг╕ю земних процес╕в, жив╕ орган╕зми прагнуть максимально вкласти себе до процес╕в обм╕ну, кругооб╕гу в б╕огеох╕м╕чних
циклах.
 Володимир ╤ванович вважав, що б╕осфера перетворю╓ться в ноосферу. Якщо стисло сформулювати, то ноосфера - це б╕олог╕чна сфера (м╕сцеперебування живого), збагачена продуктами людсько╖ д╕яльност╕, людською думкою. Вернадський под╕ляв означення, запроваджене французьким ф╕лософом Бергсоном, - homo faber, тобто людина, що робить, людина-творець. «В одн╕й ╕з думок я торкався ╕ переживав, як мен╕ видалося, дуже глибоко, питання життя ╕ пов’язано╖ з ним творчост╕, як злиття ╕з В╕чним духом, в котрому складаються або котрий склада╓ться з таких людських св╕домостей, зокрема ╕ мо╓╖, що прагнуть до пошуку ╕стини». ╤ ще: «Б╕осфера переходить в новий еволюц╕йний стан - в ноосферу, перероблю╓ться науковим мисленням соц╕ального людства».
 А з другого боку, Вернадський розум╕в ╕ небезпеки цього нового стану, скаж╕мо, в статт╕ «В╕йна ╕ прогрес науки» 1915 року в╕н писав про можлив╕сть самознищення людства, маючи на уваз╕ перманентний характер в╕йни як явища, а також перспективу оволод╕ння людством атомною енерг╕╓ю. Проте вчений лишався оптим╕стом. Перед Другою св╕товою в╕йною в╕н напише: «Вс╕ страхи ╕ м╕ркування обивател╕в, а також декотрих представник╕в гуман╕тарних ╕ ф╕лософських дисципл╕н про можливу загибель цив╕л╕зац╕╖ пов’язан╕ з недооц╕нкою сили ╕ глибини геолог╕чних процес╕в, якими ╓ перех╕д б╕осфери в ноосферу, що його ми нин╕ пережива╓мо». Ще ран╕ше у лист╕ з Полтави до дружини 1890 року Вернадський висловив упевнен╕сть, що «Мисль в загальному житт╕ людства - це все, найголовн╕ше. Задля життя окремих ос╕б ма╓мо мету - доброту, н╕жн╕сть, почуття - без цього, зв╕сно, не можна ╕ не варто жити, але для сусп╕льства в ц╕лому, для ц╕ло╖ маси Мисль зам╕ню╓ все. ╤ я ясно, сильно в╕дчуваю, як це необх╕дно, як мене каламутять, мучать, дратують вс╕ляк╕ обмеження Мисл╕...»
 У працях «Начало ╕ в╕чн╕сть життя», «М╕ркування натурал╕ста. Прост╕р ╕ час у нежив╕й ╕ жив╕й природ╕», «Наукова думка як планетне явище» та багатьох ╕нших Вернадського ц╕кавили ф╕лософськ╕ питання. В╕н вважав, що ╕дея про початок св╕ту «потрапила в науковий св╕тогляд нашого часу зовн╕, з ф╕лософських ╕ рел╕г╕йних космогон╕й. Не т╕льки ╓врейсько-християнська мисль, але, зда╓ться, вс╕ рел╕г╕йн╕ побудови, що м╕няли одна одну, не могли об╕йтися без ╕дей про початок ╕ к╕нець св╕ту, про створення його божеством». Хоча «в област╕ ╕нд╕йських, зокрема будд╕йських побудов рел╕г╕йного усв╕домлення св╕ту ми не ма╓мо питання про начало св╕ту». Так само не под╕ляв його ╕ Вернадський.
 Щодо сп╕вв╕дношення науки ╕ ф╕лософ╕╖: «В ╕стор╕╖ наукового ╕ ф╕лософського св╕тоспостереження пост╕йно бачимо обоп╕льний обм╕н роботи мисл╕, навза╓мний вплив цих двох бок╕в людсько╖ св╕домост╕. Наука ╕ природознавство поза ф╕лософ╕╓ю ╕ поза впливом метаф╕зичних систем ╕ р╕зного до них ставлення - ╕снували й ╕снують т╕льки в людськ╕й фантаз╕╖... Перед нами у р╕зних формах, не зовс╕м, можливо, звичних, - постають питання добра ╕ зла, блага ╕ шкоди - питання етичн╕ ╕ сусп╕льно-етичн╕. Це в╕чн╕ питання ф╕лософ╕╖. За суттю, св╕домо вони не можуть вир╕шуватися самою наукою, ще менше природознавством. Мимовол╕ натурал╕ст стика╓ться з цими ф╕лософськими питаннями - сво╓ю д╕яльн╕стю...»
 «Науков╕ факти ╕ в╕дкриття можна укласти в рамки вс╕ляких ф╕лософських доктрин ╕ вчень. Вони однаково мало протир╕чать ╕деал╕стичним або матер╕ал╕стичним, скептичним або критичним напрямкам ф╕лософсько╖
думки... Проте да╓ться взнаки вплив загально╖ тенденц╕╖ ╕ загального ╕деалу науково╖ творчост╕ даного часу на ф╕лософське мислення. Тут ми ма╓мо справу з чинником складного, значною м╕рою психолог╕чного характеру. Тут наука вплива╓ на ф╕лософ╕ю не реальним, точним зм╕стом сво╖х факт╕в, а ╖хн╕м в╕ддзеркаленням в людськ╕й особистост╕...»
 «Ф╕лософська думка сто╖ть перед Сц╕ллою ╕ Хар╕бдою, перед нерозв’язаною дилемою, якими наповнене людське життя ╕ мисль, якщо п╕д╕йти до них рац╕онал╕стично. Адже якщо ф╕лософська думка сл╕по сл╕дуватиме за науковою тенденц╕╓ю:
керуватиметься нею, вона швидко втратить св╕й живий вм╕ст ╕ ц╕кав╕сть для людсько╖ св╕домост╕; ╖╖ праця ╕ участь у творчост╕ людського мислення швидко з╕йде на пси. Нав╕ть б╕льше, наукова тенденц╕я зм╕ню╓ться, не сто╖ть на м╕сц╕. Ф╕лософська думка, посп╕шаючи за тенденц╕╓ю даного моменту, хутко п╕де вб╕к в╕д тенденц╕й ближчого майбутнього ╕ опиниться в тому становищ╕, в якому опинилися т╕ ╖╖ теч╕╖, котр╕ ╕гнорували спрямування науково╖ творчост╕. Достатньо пригадати нов╕тню ╕стор╕ю так звано╖ науково╖ ф╕лософ╕╖ ╕ вс╕ляких теч╕й позитив╕зму... ╤сну╓ лише один вих╕д з цього становища - це одночасна ╕ под╕бна за спрямуванням зм╕на ╕ тенденц╕й науково╖ творчост╕, ╕ ф╕лософського пошуку. Лише за умови, що ф╕лософська думка, самост╕йно ╕ незалежно в╕д сучасного ╖й стану наукового знання, руха╓ться тим самим шляхом, яким спрямовано ╕деал науково╖ творчост╕, т╕льки тод╕ стримуючий вплив науки зника╓, а досяга╓ться глибокий розвиток людського мислення».
 Дехто ╕з сучасник╕в вважав Вернадського ╕ндиферентним до укра╖нського питання. Це не так. Улюбленим поетом поряд з Гете ╕ Тютчевим був Шевченко. Батько ╕ мати Вернадського любили сп╕вати укра╖нських п╕сень. У п’ятнадцятир╕чному в╕ц╕ в щоденнику Володимир записав: «У Рос╕╖ заборонили друкувати книжки мо╓ю р╕дною мовою. П╕д час кан╕-кул я з ус╕╓ю старанн╕стю в╕зьмуся за не╖». За два роки в╕н складе в╕рша «Укра╖но, р╕дний м╕й краю». 1915 року напише статтю «Укра╖нське питання ╕ рос╕йська громадськ╕сть», нев╕дому загалов╕ до 1988 року, доки вона була надрукована в журнал╕ «В╕тчизна». У ц╕й статт╕ Вернадський пропонував рос╕йськ╕й громадськост╕ орган╕зувати публ╕чн╕ виступи щодо укра╖нсько╖ проблеми, наголосивши на: встановленн╕ правильного погляду на укра╖нський рух у спец╕альних виданнях в╕д ╕мен╕ групи рос╕йських учених ╕ громадських д╕яч╕в; сприянн╕ введенню спец╕альних дисципл╕н з укра╖нознавства у вищ╕й школ╕ та в╕дпов╕дних предмет╕в у середн╕й; сприянн╕ якнайшвидшому вир╕шенню шк╕льного питання шляхом висв╕тлення рол╕ р╕дно╖ мови в народн╕й школ╕; заходах до зв╕льнення укра╖нсько╖ мови в╕д обмежень у галуз╕ л╕тератури, преси та культурно╖ роботи ╕ взагал╕ в╕д будь-яких обмежень, яких вона зазна╓; зголоситися проти можливо╖ передач╕ укра╖нського населення п╕д владу Румун╕╖ ╕ Польщ╕.
 Як президент Укра╖нсько╖ академ╕╖ наук Вернадський звертав увагу сучасник╕в на велик╕ науков╕ та нац╕ональн╕ завдання, як╕ ма╓ вир╕шити Академ╕я, вона повинна здобути св╕тове наукове значення, ╕ в т╕ тяжк╕ часи, що ╖х переживала Укра╖на, допомогти ╖й в╕днайти вих╕д, п╕днести ╖╖ творч╕ сили, зб╕льшити та знайти нов╕ природн╕ багатства.
 В одн╕й з останн╕х статей Володимир Вернадський висловив упевнен╕сть, що «╕деали нашо╖ демократ╕╖ прямують в ун╕сон з╕ стих╕йним геолог╕чним процесом, ╕з законами природи, в╕дпов╕дають ноосфер╕». Спод╕ва╓мося, що так воно ма╓ бути, ╕ ми.
 Юр╕й ХОРУНЖИЙ,
письменник.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4677

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков