Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХЛ╤БНИЙ СПАС
29 серпня — свято Перенесення Нерукотворного Образа Господа нашого ╤суса Христа з Едеси до...


Михайло ЖАЙВОРОН: РУЙНАЦ╤Я СТ╤Н
Нещодавно цю реценз╕ю, щоправда, дещо у скороченому вигляд╕ опубл╕кувала гезета...


25 ВАЖЛИВИХ ФАКТ╤В ПРО УКРА╥НСЬКИЙ ПРАПОР
╤стор╕я укра╖нського прапора в╕ддзеркалю╓ всю ╕стор╕ю Укра╖нсько╖ державност╕ – з прадавн╕х...


ПРОВОДИ Л╤ТА У СВЯТО МАКОВ╤Я
У народ╕ цей день отримав назви Першого Спаса, Медового Спаса ╕ Спаса на вод╕. З нього...


ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ: «М╤Й КРИМ»
У мереж╕ з’явився в╕деоф╕льм про виставку «М╕й Крим» О. Муратова. Переглянути...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 13.04.2007
ЯК ДОБРЕ БУТИ ВЧИТЕЛЕМ Й ПОЕТОМ!


 КОЖНА нова укра╖нська книжка, видана в Криму - це маленька перемога не лише автора, прямо чи опосередковано здобута у часи повзучо╖ бездуховност╕ над т╕╓ю ж бездуховн╕стю ╕ нев╕глаством, а й нас, семисоттисячних кримських укра╖нц╕в, яким лиха доля судила жити не так, як належало б жити громадянам у сво╖й незалежн╕й держав╕, а н╕би в як╕йсь забут╕й Богом ╕ владоможцями д╕аспор╕.
 Ба, нав╕ть, у справжн╕й, невеличк╕й за чисельн╕стю жител╕в, пров╕нц╕╖, д╕аспора часом почува╓ться значно краще, ма╓ значно б╕льше свого, нац╕онального - ╕ шк╕л, ╕ пер╕одики, ╕ рад╕о та телееф╕ру, ╕ театр╕в, ╕ ВНЗ, ╕ видавництв та книг р╕дною мовою, ан╕ж ми у так╕й всесв╕тньо в╕дом╕й адм╕н╕стративн╕й частин╕ держави Укра╖ни, з такою гучною назвою - Автономна Республ╕ка Крим!
 Та мова нин╕ не про це духовне приниження нас, титульно╖ нац╕╖ до принизливого пор╕вняння з д╕аспорою, хоча це болюче питання нашого нац╕онального в╕дродження пост╕йно завда╓ нам морального дискомфорту, а про те, що нав╕ть у так╕ скрутн╕ ╕ економ╕чно, ╕ пол╕тично часи (Господи, та коли ж вони вже ск╕нчаться?!), все ж таки хоч зр╕дка, але ж виходять у св╕т укра╖нськ╕ книжки. ╤ добре, що ╓ автори, котр╕ не знев╕рюються в р╕дному слов╕, не зр╕каються р╕дно╖ мови, не переходять стр╕мголов на «общ╓понятний», пристосовуючись до ситуац╕╖.
 Добре й те, що з-пом╕ж багатьох видавництв Криму, ╓ й приватне видавництво з такою символ╕чною назвою «Доля», котре десять рок╕в тому заснував ╕ беззм╕нно керував ним письменник, син двох народ╕в - укра╖нського (по матер╕) ╕ татарського (по батьков╕) Валер╕й Магафурович Басиров (щойно його р╕шенням Ком╕тету держтелерад╕о Укра╖ни призначено директором Кримського державного багатопроф╕льного видавництва «Тавр╕я»).
 Валер╕й Басиров - один з небагатьох кримських видавц╕в, хто ч╕тко поставив соб╕ за мету видавати книги укра╖нською, рос╕йською та кримськотатарською мовами, а отже, зближувати людей р╕зних нац╕ональностей, а не протиставляти ╖х одне одному. На рахунку цього видавництва близько тисяч╕ виданих книг, серед яких чимало й таких, що виходили паралельно двома чи трьома, а то й б╕льше мовами: укра╖нсько-кримськотатарською, укра╖нсько-рос╕йською, укра╖нсько-рос╕йською-кримськотатарською, а одна з власних твор╕в В. Басирова видана паралельно аж дев’ятьма мовами!
 Отож, дякувати Богу, ╓ у нас в Криму ентуз╕асти сво╓╖ справи, люди, котр╕ убол╕вають за сво╓ р╕дне слово, при цьому не завдаючи дискомфорту ╕ншим, а, навпаки, навертаючи ╖х до вза╓мопорозум╕ння, вза╓моповаги, до зведення мост╕в духовного ╓днання пом╕ж нашими кримськими народами, свято в╕рячи ╕ добре знаючи, що Крим - наш сп╕льний д╕м.
 Так от, щойно (ще пахне св╕жою друкарською фарбою!) побачила св╕т у видавництв╕ «Доля» друга поетична книжка учительки-поетеси з Семисотсько╖ школи Лен╕нського району АРК Катерини Олександр╕вни Степчин. Зб╕рочка ма╓ назву «Вклоняюсь Слову». Вона гарно й ошатно видана, у н╕й чимало в╕рш╕в ╕ власних п╕сень авторки. Аби не «розб╕гатись мисл╕ю по древу», наведемо невеличку передмову до ц╕╓╖ книжки поета Д. Кононенка та подамо на суд читач╕в к╕лька в╕рш╕в з ново╖ зб╕рки учительки-поетеси Катерини Степчин.
 * * *
 Катерина Олександр╕вна Степчин (Гнесь) ось уже понад двадцять рок╕в працю╓ вчителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Семисотсько╖ школи Лен╕нського району Автономно╖ Республ╕ки Крим, куди при╖хала за направленням п╕сля зак╕нчення ф╕лолог╕чного факультету Льв╕вського ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка.
 Льв╕вський ун╕верситет та його славетна л╕тературна студ╕я «Франкова кузня», з яко╖ вийшло чимало в╕домих нин╕ письменник╕в, - то велика ╕ мудра школа для людини, котра не лише палко закохана в р╕дне слово, а й ум╕╓ ним живописати.
 Катерина Степчин - вчитель-словесник за фахом ╕ поетеса за покликанням. Писати в╕рш╕ вона почала ще в шк╕льн╕ роки, ╕ цю напружену працю над словом не залиша╓ й понин╕.
 Як це добре бути водночас ╕ вчителем, ╕ поетом! Адже ж хто краще, ан╕ж вчитель-поет, може донести до серця учня художн╓ слово, хто краще може подати урок з р╕дно╖ мови так емоц╕йно й добре, аби його хот╕лося слухати ще й ще, так само, як вчитель, любити р╕дне слово, обер╕гати свою мову в╕д засм╕чувань чужим лексиконом, котрий нин╕ так зухвало намага╓ться вит╕снити наше р╕дне слово.
 Катерина Степчин, аби ╖╖ уроки були дох╕дливими й ц╕кавими, виробила свою манеру подач╕ уроку з р╕дно╖ мови. Вона пише власн╕ акров╕рш╕ та просто в╕рш╕ на ф╕лолог╕чн╕ теми. Ось деяк╕ з них: «Щоб грамотно писати, орфограф╕ю сл╕д знати», «Буду╓ться мова на основ╕ слова», «Морфолог╕я - частина мови, ╕менн╕ - найкраще для розмови», «╤з Присл╕вником дружи, в╕н - незм╕нний - вс╕м скажи», «Особлив╕ форми ╓ у д╕╓слова - ще й тому така багата наша р╕дна мова» та багато ╕нших ц╕кавих ╕ повчальних урок╕в.
 В╕рш╕ вчительки К. О. Степчин написан╕ емоц╕йно, профес╕йно ╕ несуть у соб╕ багато повчального. Так╕ уроки з р╕дно╖ мови учн╕, певно ж, засвоюють в╕дразу - заримован╕ рядки швидко ╕ надовго (можливо, й на все життя!) закарбовуються в пам’ят╕. Наприклад:
 Преф╕кс - у,
 в╕н перед коренем сто╖ть.
 Ну, а суф╕кс -
 п╕сля кореня - велить
 Добре роз╕братись:
 - н чи ╕н -,
 Адже дуже необх╕дний
 в словотвор╕ в╕н.
 Катерина Степчин в 2003 роц╕ видала свою першу зб╕рку власних акров╕рш╕в, в╕рш╕в та п╕сень «Добридень, д╕ти!..», з яко╖ ми навели приклад. Нин╕шня зб╕рка «Вклоняюсь Слову» - це поетичн╕ есе про р╕дну мову, про творч╕сть Т. Г. Шевченка, подан╕ акров╕ршами. ╢ й чималий за обсягом розд╕л, присвячений корифеям нашо╖ л╕тератури. Серед них ╕мена Г. Сковороди, П. Мирного, Лес╕ Укра╖нки, ╤. Франка, П. Тичини, М. Рильського, М. Хвильового, Уласа Самчука, А. Малишка, О. Довженка, О. Гончара, Л╕ни Костенко...
 В╕рш╕ ц╕ - сконденсована думка, яка увиразню╓ кожну постать письменника-класика, творч╕сть якого вивча╓ться в школ╕. В такий спос╕б вчителька-поетеса намага╓ться донести учням все прекрасне про наших творц╕в художньо╖ л╕тератури.
 Катерина Степчин - чудовий педагог, чудовий поет ╕ такий же чудовий автор ╕ виконавець власних п╕сень. Зовн╕ схожа на в╕дому сп╕вачку Оксану Б╕лоз╕р, вона й сп╕ва╓ так само задушевно, щиро, хвилююче. Вона по-справжньому убол╕ва╓ за р╕дне слово в зрос╕йщеному Криму, ╕ тому ╖╖ акров╕рш «Клятва» й справд╕ звучить як клятва патр╕ота сво╓╖ кра╖ни в любов╕ до р╕дного слова, на його захист, так само, як його любив ╕ боронив наш Великий Кобзар. Саме з початкових л╕тер ц╕╓╖ клятви-акров╕рша й склада╓ться це трепетне й горде ╕м’я - Кобзар:
Клянусь на паперт╕ пожовклих стор╕нок,
Очима доторкаючись до святост╕ з╕рок:
Боротись буду (т╕льки б сили стало!)
За р╕дне слово, щоб цв╕ло, не засихало,
А в книз╕ ц╕й шукатиму наснаги,
Р╕шучост╕, неспокою, в╕дваги.
 Як прекрасно, що в нас ╓ так╕ вчител╕ - охоронц╕ ╕ творц╕ р╕дного слова! ╤ хай ╖х поки що небагато з-пом╕ж багатьох сотень укра╖н╕ст╕в у Криму, але так╕ ╕мена вчител╕в-словесник╕в ╕ поет╕в, як Василь Латанський (член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни!), Натал╕я Мух╕на, Валентина Овс╕йчук, В╕ра Пальоха, Мар╕я Коваленко, Валентина Костеньова, Св╕тлана Пищул╕на, ╢вген Хазов, Катерина Степчин, уже стали широко в╕домими, а ╖хн╕ твори - вз╕рцем для учн╕в ╕ вс╕х закоханих в р╕дне поетичне слово. Дай, Боже, аби в Криму множилось число таких людей, в╕д цього ╕ збагатилася б наша осв╕та, наша культура, власне, вся наша нац╕ональна духовн╕сть.
 «Хлюпни ж нам, море, св╕ж╕ лави!» - закликав колись класик. ╤ в╕риться, що цей заклик нин╕ на час╕. Бо самобутн╕ таланти завжди були в пошан╕ серед людей. ╤ таким самобутн╕м талантом з-пом╕ж укра╖нства Криму ╓ й Катерина Олександр╕вна Степчин - вчителька ╕ поетеса, Берегиня р╕дного укра╖нського слова.
 Данило КОНОНЕНКО,
 член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
 
* * *
Вклоняюсь Слову,
 бо воно - Початок.
Вклоняюсь Слову,
 бо воно - й К╕нець,
М╕й древн╕й предок,
але й м╕й нащадок,
Тяжкий м╕й хрест
 ╕ зоряний в╕нець.

Вклоняюсь Слову,
 що несе молитву
Або в печал╕ пристрасну мольбу.
Вклоняюсь Слову,
 що зове на битву,
Щоб роз╕гнати в╕кову журбу.
Вклоняюсь Слову,
бо воно - т╕ крила,
Що п╕дн╕мають душу в небеса.
Коли, зда╓ться,
 й жити вже несила,
Воно ряту╓, бо воно - Краса.

Вклоняюсь Слову,
 бо це - п╕сня мами
╤ думка прад╕да,
 мов теч╕я в р╕ц╕.
Хоч сказана болючими вустами,
Та не да╓ з╕йти на ман╕вц╕.

Вклоняюсь Слову,
 бо воно - зернина
Мо╓╖ мами, кинута в п╕тьму.
А з мови почина╓ться Вкра╖на -
Тож трич╕ буду кланятись йому!

* * *
Дивлюсь в «Кобзар» через в╕ки,
Шукаю там сво╖ думки
╤ чую, мов сво╖, слова
Про Правду, що вона жива,
Стара як св╕т, але й нова.
Так само вбога, без прикрас,
Сама стражда╓ й мучить нас,
Не кида╓, бо зна╓: ми
Лиш т╕льки з нею ╓ людьми
На довгий час, на вс╕ в╕ки -
Так, в «Кобзар╕», й мо╖ думки.
* * *
Учителю - словеснику!
 Ти - в волод╕ннях Слова,
Воно вража╓ й зц╕лю╓,
 окрилю╓ й гн╕тить.
Якщо душа твоя
 до подвиг╕в готова,
Тод╕ лише зум╕╓
 вона чогось навчить.
Озбройся словом, чистим:
 воно лиш первозданне.
Пиши на чист╕й дошц╕
 без помилок. Тому
Запам’ятай: те Слово
 служить не перестане,
Допоки й ти по правд╕
 служитимеш йому.
Озбройся словом гордим,
 щоб землю величати,
В як╕й тво╓ кор╕ння,
 тут ти - Громадянин.
Навчи не сумн╕ватись,
 що Батьк╕вщина - Мати,
Навчи не сумн╕ватись,
 що кожен ╖╖ - Син.
Озбройся словом, мудрим:
лиш так можна навчити,
Бо мудр╕сть - це найглибша
 основа п╕знання.
Навчи, в щоденних бурях,
 як вистоять, щоб жити,
А не брести без ц╕л╕,
 наосл╕п, навмання.
Озбройся Словом добрим:
 ми без Добра - не люди,
Навчи д╕литись з ближн╕м,
 не залишать в б╕д╕,
Навчи Добро шукати
 й знаходити усюди.
А найсвят╕ше те,
 що знайдено в Труд╕!
Озбройся Словом в╕льним:
 воно страху не зна╓
╤ не назве те б╕лим,
 що чорне вже давно,
Не дасть з╕гнутись низько,
 бо пилом припада╓
Душа, ╕ ╖й, з╕гнут╕й,
 п╕днятись не дано!
Учителю - словеснику!
 Тоб╕ в цих обладунках
Не страшна бездуховн╕сть
 у тьм╕ ╖╖ облог,
Бо Слово - це не просто ╤дея,
 Образ, Думка.
Це Дух, Любов, Над╕я, а отже,
 Слово - Бог!

╤ВАНОВ╤ ФРАНКУ

На могил╕ Франка - каменяр при скал╕,
Ланцюгами до не╖ прикутий.
Нема смутку у нього на ясн╕м чол╕,
Т╕льки зморшки ╕ т╕н╕ спокути.
То любов до народу свого, а не гр╕х
Прикували до скел╕ людину.
Наче той Прометей, в╕н один - за ус╕х -
На двоб╕й вийшов в тяжку годину,
Щоб розбити скалу ╕ розчистити шлях,
Щоб було б╕льше сонця ╕ неба,
Щоб не сльози блищали, а рад╕сть в очах
Б╕льше людям н╕чого не треба.
Але труд той важкий, бо м╕цна та скала,
╥й п╕дпора - безчестя, сваволя,
Брудн╕ руки ╕ душ╕ ╕ брудн╕ д╕ла,
Об як╕ розбива╓ться доля.
Каменяр ту скалу неприступну довбав.
Його молот - то Слово разюче.
В╕н сво╖ вс╕ думки у в╕ки передав,
Щоб той труд ми продовжили, йдучи.
Так, у прац╕ ми вс╕ наче каменяр╕,
Бо така, видно, доля людини:
Працювать, працювать в╕д зор╕ до зор╕
╤ скалу ту довбать щогодини.
╤ тому боротьба, боротьба - дотепер.
В боротьб╕ досяга╓ться мр╕я.
Нам Франко - Каменяр,
 Революц╕онер -
Дух неспокою в серце пос╕яв.

МОЯ УКРА╥НО
(П╕сня)

Тепл╕ моря ╕ зелен╕ Карпати,
Подих л╕с╕в ╕ роздолля степ╕в -
Про Укра╖ну ти, п╕сне крилата,
По вс╕й земл╕ рознеси тихий сп╕в.
Може, в╕н в р╕дну дом╕вку приб’╓ться,
Де колискову сп╕вали мен╕.
Мама кр╕зь роки до мене озветься -
╤ залунають у серц╕ дитинства п╕сн╕.
ПРИСП╤В:
Про ясн╕ зор╕ ╕ тих╕╖ води,
Де руки трудящ╕ й багата земля.
Моя Укра╖но - кв╕туча калино,
В крас╕ тво╖й пишн╕й красуюсь ╕ я.
Моя Укра╖но - кв╕туча калино,
В крас╕ тво╖й пишн╕й красуюсь ╕ я.
Й дос╕ живе та скорботна молитва,
Дума гаряча ╕ гн╕в Кобзаря.
В╕рив в╕н, що над тобою розкв╕тне
Дол╕ щасливо╖ в╕ща зоря,
Мова звучатиме скр╕зь солов’╖на,
Знову воскресне вкра╖нська душа.
Хочеться в╕рити, ненько-Вкра╖но,
Що для д╕тей ти не будеш н╕коли чужа.
ПРИСП╤В:
╤ ясн╕ зор╕, й тих╕╖ води,
Де руки трудящ╕ ╕ щедра земля.
Моя Укра╖но, для дочки та сина
Хай буде дорога широка твоя.
Моя Укра╖но, для дочки та сина
Хай буде дорога широка твоя.
Св╕тла твоя, хоч замучена доля.
Смутк╕в багато ж було на в╕ку.
Ще й засмутив тебе дзвоном Чорнобиль,
Питимеш з ним ти ще довго г╕рку.
Але так хочеться в╕рити в щастя.
Ти ж, як н╕хто, його варта завжди,
Я спод╕ваюсь: з Дн╕провим причастям
Буйно цв╕стимуть тво╖ яблунев╕ сади.
ПРИСП╤В:
╤ ясн╕╖ зор╕, ╕ тих╕╖ води,
Де руки трудящ╕ ╕ щедра земля.
Моя Укра╖но - як мати ╓дина,
В тво╖х я долонях - мале немовля.
Моя Укра╖но - як мати ╓дина,
В тво╖х я долонях - мале немовля.
Катерина СТЕПЧИН.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 13.04.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4666

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков