Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми не випадково вирішили назвати сторінку читацької пошти "Кримським майданом" - саме так наші читачі охрестили "Світлицю" у ті часи, за якими, може, нині хтось сумує, хтось, навпаки, хамелеонно пнеться видавити залишки помаранчевих відтінків зі своєї політичної фізіономії, аби не шкодили кар`єрі. Але ж переконання на переправі (що поробиш, коли наше життя - суцільна переправа!) не міняють: вони або є, або їх нема. Ми будемо раді посприяти нашим як шанувальникам, так і критикам, щоби їхня позиція, їхні думки про те, що коїться довкола нас, були почуті іншими. Кожен має право бути почутим! Одне лише прохання: висловлюватися якомога лаконічніше і дипломатичніше: поважаймо інших, якщо хочемо, щоб поважали нас...

БУЛА КУБАНЬ УКРАЇНСЬКОЮ

Шановні друзі, світличани!
У статті "Чому так багато зрусифікованих українців" є рядок: 1933 рік - погром українців на Кубані. Небагато. В "Кримській світлиці" за 27 червня 1997 року на стор. 5 були наведені цифри з книги "Жнива скорботи" (1993 р., м. Київ) в статті "Голодомор на Кубані":
"А між 1933 та 1937 роками всі 745 українських початкових шкіл на Кубані перетворили на російські. У Краснодарі працював педагогічний український інститут, у станиці Полтавській педагогічний технікум. На початку 1933 року було арештовано чимало партійно-державних та культурних діячів, у тому числі майже всіх професорів українських навчальних закладів. Російська мова стала витісняти українську як мова навчання".
В цілому стаття дуже цікава. Майте на увазі, ці сконцентровані факти ми, читачі, розповсюджуємо ксерокопіями. Я надішлю у Ростов для української громади, це їм буде цікаво.
Костянтин МОЧУЛЬСЬКИЙ.
м. Керч.

ПОКИ НЕ ПІЗНО, ПОКИ ЩЕ Є ЧАС

Говоримо про геноцид-33 проти українського народу. А оце що сьогодні? Чи не його рецидиви?
У держбюджеті на 2007 рік запланували престижній урядовій лікарні у Феофанії "на підтримку садово-паркової культури" виділити 216 мільйонів гривень, а на підтримку всієї сільської медицини в Україні аж... 100 мільйонів гривень. Це для медичного обслуговування третини населення України!
Та чи є елементарна совість у цих планувальників і парламенту, який схвалив це? Який цинізм, яка бездушність! Глузують із нас уже відкрито, відверто, маючи нас за ніщо. Це не що інше, як видушування українського народу. І це роблять комуністи, соціалісти, регіонали, які зараз на наше безголове нещастя при владі. І після цього всього ми, за останнім соцопитуванням, готові знову віддати більшість своїх голосів цим "друзям народу"?
Та ми що, вже до решти пропили свій розум?
* * *
Без культури, без духовності, заснованих на рідній мові, не можна збудувати ні держави, ні нації. Людська спільнота, яка робить ставку виключно на економіку, ігноруючи розвиток своєї мови і культури, не має історичної перспективи. Така спільнота й незчується, коли її державна машина разом із економікою опиниться в іноземних руках, у руках сусіда, який не ловив гав, а, поки ви створювали економіку, запускав у всі пори вашого суспільства свою культуру, духовність, мову.
Сьогодні додушуються українська книга, українське кіно, зрусифіковано телебачення, великим обманом займається школа. Скажіть, ви хоч раз десь чули у виступах освітян хоч слово про національно-патріотичне виховання?
В Україні школи, ВНЗ можна тільки формально назвати українськими. У школах за межами україномовного уроку (саме україномовного, а не українського по духу) домінує російськомов'я і серед учнів, і серед учителів, і в спілкуванні учителів з учнями. На наших очах твориться великий обман. Зі школи виходить чужодухе Україні російськомовне населення ось уже 15 років незалежності. І поки я пишу ці гіркі рядки, школа робить своє націо-руйнівне діло, оросійськомовлює майбутній український народ від першого до випускного класів, перетворюючи цей народ у манкуртизоване населення, яке колись добровільно віддасть Росії все, що ми тут, в Україні, набудували за ці 15 "незалежних" років. Віддасть, піддасться, і жодна жилочка в нього при цьому не защемить.
Поки не пізно, поки ще є час, гуртом, громадою переводьмо школи, ВНЗ на українське національне виховання. Тільки це врятує Україну. Тільки за цих умов запрацюють засвоєні в школі і алгебра, і геометрія, і фізика, і біологія математично точно на Україну.
Національно-патріотичне виховання в школах, ВНЗ повинне негайно перетворитися з аматор-ства окремих учителів, викладачів у першочергову державну політику.
Учителю, батьку, учню, студенте! Вимагаймо цього від влади. Вимагаймо того, що належить нам за нашою українською природою. Бо ми ж таки не якісь там перекотипольці, ми - українці!
Василь ЗАХАРЧЕНКО.
м. Черкаси.

НЕЗАБУТНЯ КРИМСЬКА ПРАКТИКА...

Далекого 1963 року я, тоді студентка української філології Львівського педінституту, проходила піврічну практику в кримському степовому селищі Гвардійське. То був перший рік, коли на правах експериментального предмета вводилась у школах області українська мова.
Було неймовірно важко. Шалений спротив моєму предметові чинили не тільки учні, але й їхні батьки. Опускались руки, плакала, захищалась комсомольським квитком, коли чула: "Говорят в деревне, что ты бандеровка, из Западной". Саме в Криму зрозуміла небавом: тут мої барикади, тут маю стояти за рідне Слово!
І почалось! Організувала шкільний хор української пісні (за освітою я ще й музикант), сіль-ський хор у клубі, який виконував "І шумить, і гуде", "В кінці греблі шумлять верби"... З дітьми ходила у степ, коли цвіли тюльпани, на поетичні етюди. Разом ставили сценки, збирались на читання, конкурси, найрізноманітніші змагання, вечори казки (для молодших) та поезії (для старшокласників, неодмінно при свічках). Ходили в походи на ви-хідних... І в усіх цих найрізноманітніших заходах разом з дітьми було Українське Слово...
Наближалося літо. Завершувалась моя спресована педагогічна практика. На Святі останнього дзвоника прощались: я отримала тоді двісті (!) листівок (навіть від учнів, яких не вчила), підписаних по-українськи. Неграмотно, але по-українськи! То була перемога.
З тих пір минуло 40 літ. Прожито вчительське життя. Але те перше педагогічне хрещення у степовому Гвардійському не забувається.
Сьогодні мене повертає у кримські реалії Ольга Смольницька -
студентка-третьокурсниця Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, велика розумниця, закохана в український фольклор, мову та літературу. Юнка надіслала мені кілька примірників "Кримської світлиці" для ознайомлення. Мушу зробити вам комплімент: газета справляє достойне враження, професійна, інформативна, порушує цікаві проблеми, має власну позицію.
Щоб не ділилась Україна на схід і захід, маємо давати одне одному "харч" для розмислів з рідного краю, ширше інформувати, щільніше жити. Хай Бог дає вам сили в цій надважкій праці.
З глибокою вірою та шаною -
Ірина ОЛІЙНИК, заслужений учитель України.
м. Рівне.

Р. S. Надсилаю "Світлиці" невелику матеріальну підтримку в 100 гривень та вірші "Гойдасики" моєї колишньої учениці Оксани Тимощук для "Джерельця".

ДЕ Ж ІДЕАЛИ?

Спонукали мене до написання листа пан Едуард Леонов з Євпаторійського осередку партії "Свобода" (виступ в телепрограмі "Млин") і пані Оксана Забужко (радіостанція "Ера", в ніч на 1 березня). До того я й подумати не могла, що буду в захваті від пані Оксани - а от сталося. Була б вдячна, якби ваша редакція допомогла в розповсюдженні книги п. Забужко про Лесю Українку серед кримчан. За словами пані Забужко, у нас, на жаль, немає згуртованої інтелектуальної еліти, яка б могла вивищити духовно і об'єднати націю.
Погляньте - всі політологи працюють на якісь центри, залежні від інтересів різних олігархічних кланів. А де ж ідеали?
Я поважаю харизматичну пані Юлію Тимошенко, але ж хіба ви не бачите, що вона йде марксистсько-ленінським шляхом, так би мовити, звертаючись до нашого черева і тільки черева? Адже це саме більшовицький метод - за-кликати до матеріальної справедливості з використанням натовпу як барикадної, тобто таранної сили. Тому я погоджуюся з паном Леоновим, що необхідно виробити стратегію розвитку духовних пріоритетів і вже згідно з цим оцінювати політиків.
Хотілося б, щоб "КС" стала духовним та інтелектуальним осередком, так би мовити, вершків нашої найкращої еліти, але не нехтувала й "переляканим нещасним українським "народцем".
У нас повно клубів прихильників, тобто фанів різноманітних естрадних "зірок", тієї ж Вєрки Сердючки, а колись були фани поетів... Це - спроба дорости і зрозуміти, що є альтернативою ницості всілякої "бузини". Зараз - Великий піст - час, коли душа намагається вирватися з рабства плоті. Тож поведіть нас дорогою велетів!
Любов МОНЦЕВА.
м. Бахчисарай.

"НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА КИНУЛИ В ПЕКЛО..."

Шановні творці газети! Нехай Всевишній буде милостивий до вас завжди!
Уважно прочитала статтю добродія Валентина Бута у № 8 цього року під назвою "Що віщує пісня грака?". Проаналізувавши скрупульозно і старанно, вирішила висловити свою думку (оскільки передплачую "Кримську світлицю" вже кілька років і читаю із задоволенням від першої до останньої сторінки).
В усьому я згодна з автором, але стосовно Президента подискутую. Звернемося до 1990-х років. Тоді же живий Вадим Гетьман з трибуни Верховної Ради заявив: "Віктор Андрійович кращий фахівець від мене, тому я уступаю йому місце голови Національного банку".
Тоді події в Україні розгортались сумбурно, дико, незрозуміло. Держава захлиналася від гіперінфляції. Л. Кучма та його соратники не уявляли, чим все це може закінчитись. Тоді Віктор Андрійович сказав: "Доручіть мені цю справу!" І його слова не розійшлись з ділом. У 1996 р. ми одержали свою національну валюту - гривню, яка стала конвертованою, а долар США коштував тоді півтори гривні. Ставши Прем'єр-міністром, Віктор Ющенко ліквідував бартер, і перестав працюючий люд одержувати за свою працю валянки, шапки, кирзові чоботи, колючий дріт і таке інше. В обіг пішли живі гроші, пенсіонери почали вчасно одержувати пенсії, а студенти стипендії (без затримки по півроку і більше, як раніше), були ліквідовані зовнішні борги, почала діяти кредитна система. За рік країна ожила, ожив і народ. Дуже багато позитивного в той час зробив В. А. Ющенко. Його уряд навчив усіх працювати: чітко, злагоджено, впевнено, успішно. Але це не сподобалось шкідникам України, розкрадачам державного майна (кучмівсько-медведчуківським диктаторам), і вони всю титанічну працю Прем'єр-міністра в один момент знищили: відправили уряд у відставку без усяких на те причин і жодних пояснень.
Темники, дикі перепони перед виборами 2004 р., отруєння, розбої, фізичне знищення і т. д. (весь арсенал шантажу годі перелічити) стали зброєю проти добродушного, розумного, розсудливого фахівця і справжнього патріота-українця.
Так! Люди піднялися, повірили у себе, у державу, але одного не врахували - одна людина не вимете сміття з української землі.
Я завжди образно і влучно пояснюю охочим поспілкуватись зі мною: "Нашого Президента кинули в пекло, поставали навколо, заклавши руки за пояс, і спостерігають, коли сам Віктор Андрійович зробить з пекла рай для українців за дуже короткий час".
Погляньте на сучасну Верховну Раду. Кожного дня вона підкидає Президенту бездумні закони стосовно нашого господарства, а далі: провокації, зухвальство, брехня, шантаж, погрози, інсинуації і т. д. Йому не дають спокійно працювати, ухвалювати рішення виважено, розсудливо, згідно із законами. 60 тисяч листів за місяць надсилають на його адресу з усіх регіонів на найрізноманітнішу тематику. А для чого ж тоді місцева влада?
Кризова коаліція у Верховній Раді (їх в народі називають кирзовиками) щоденно продукує неконституційні законопроекти та постанови. Враження таке, що у парламенті сидять зовсім неграмотні люди з мішками грошей. З трибуни звучать такі виступи, за які треба позбавляти депутатського мандата, недоторканності, яка, до речі, зробила Україну найбільш корумпованою, обкраденою, а кілька сімей мільярдерів правлять державою і довели людей до повного зубожіння. Прокуратура, силові та судові структури виконують роль спостерігачів, байдужих і безвідповідальних чиновників.
І дійсно, Україна в очах Європейського Союзу і всієї громадськості світу виглядає непривабливо, дивно, комедійно, а часом і дико. У нас кожна партія (а їх в Україні 132) розуміє по-своєму демократію. Але ж демократія - не вседозволеність, а відповідальність в першу чергу.
Коли Л. Кучма за 10 років свого "керування" щоденно вимагав більше повноважень для себе і довів Україну до того, що ми маємо те, чого не повинні мати, то, в даний час, у Президента забрали майже всі повноваження (результат так званої політичної реформи, яку придумав О. Мороз зі своїми соратниками) і закидали його нелогічними, антиконституційними законопроектами.
Зараз прокуратура закриває всі резонансні справи, відбілює кримінальних елементів або не звертає уваги на те, що діється в Україні.
Проаналізуйте поведінку О. Мороза, його роль у Верховній Раді за 16 років, його жадобу до влади і тільки до влади за всяку ціну, до диктату на свій розсуд. Це людина самовпевнена, високої думки про себе, мстива, непоступлива, вперта, переконаний комуніст. Пригадаймо, як у 2004 р. О. Мороз і П. Симоненко наввипередки бігли до В. Медведчука зі своєю політичною реформою та змінами до Конституції, що сьогодні призвело до хаосу в Україні. Вони тоді знали, що Президентом буде В. А. Ющенко, тому будь-якою ціною сприяли обмеженню його повноважень.
Свою роль зіграв Володимир Литвин як Голова ВР. Півтора року (2005 і половина 2006 р.) з його ініціативи не працював Конституційний Суд в дуже потрібний час. Президент Віктор Ющенко був позбавлений можливості звернутися до КС за розтлумаченням вкрай потрібних законопроектів та постанов. Всього негативізму неможливо перелічити, бо багато чого досі приховано від громадськості.
Нашому Президенту (за словами В. Януковича) відбивають руки. То як можна працювати ефективно у таких умовах? Він і так працює акуратно, добросовісно, старанно, терпеливо, з великою надією на майбутнє України. Не треба шукати святих та ідеальних людей-керівників - їх просто немає на нашій планеті. Наш обов'язок допомагати Президенту України Віктору Ющенку на кожному кроці: відстоювати його думку, доброзичливо бажати йому успіхів, бо кращого Президента-патріота-українця ми ніколи вже не будемо мати.
О, Господи! Пошли нам, українцям, розуму і розсудливості!
З повагою -
Ольга Михайлівна КЕРДА.
м. Миколаїв, Львівська область.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2007 > Тема "Урок української"