Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.


ХТО ОТРИМА╢ ПЕРШУ Л╤ТЕРАТУРНУ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА?
20 листопада зак╕нчився пер╕од висунення претендент╕в на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕...


ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СН╤ГОМ МЕТЕ...
Серед численних свят церковного календаря у народному побут╕ чи не найб╕льш “ж╕ночим”...


СВ╤ТЛИЧН╤ В╤ТАННЯ КРИМСЬКОМУ ╤НЖИРУ
От ╕ завершився конкурс. Чудове починання!


«Я – Л╤ТО, ГОЛОСИСТЕ ТЕПЛЕ Л╤ТО»
Сьогодн╕, в першому сво╓му грудневому числ╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му читачев╕ в╕рш╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 10.03.2007
Творч╕сть наших читач╕в


Ярослава ШУМЛЯК╤ВСЬКА:

"У БЕРЕЗН╤ ДУША СТА╢ ЯСНОЮ..."
БЕРЕЗЕНЬ

У березн╕ зда╓ться, що берези
повиростали з неба,
так╕ вони прозор╕ ╕ летюч╕:
пливуть над св╕том,
в╕дбиваються в озерцях
прозорих вод,
там теж пливуть
за хмарками прудкими,
╕ неможливо вже ╖х
наздогнати
╕ до земл╕ припнути.
Так легко дихати
╕ думати п╕д ними!
Ясною ста╓ душа,
╕ кров ясн╕╓ б╕ля серця,
а небо, наче оч╕ у дитини -
дов╕рливе, аж в душу зазира╓,
╕ вся земля дитиною зда╓ться,
в╕дверта ╕ беззахисна вона,
аж руки тягнуться узяти,
до серця пригорнути.
...Я з л╕су йшла,
берези, мов д╕вчатка босоног╕
за мною б╕гли
до сам╕ського села.
А там одна за одною
Об╕ч стежок лишались -
Захекан╕,
схвильован╕ весною.

ЗРАДА

Весело, весело стало мен╕ жити,
Весело, весело ц╕лий св╕т
 см╕шити,
Весело, весело по сел╕ гасати
╤ н╕ в кого, ╕ н╕ про що
не питати.
Завтра буду, буду, буду
ще гарн╕ша,
Завтра буду, буду, буду
весел╕ша,
Посм╕хатись, реготати -
не косити,
Забувати - це не важче,
н╕ж просити.
Я весела, я весела,
ще й висока!
У коханого ╓ ╕нша - с╕роока.
Нехай буде, нехай буде -
 х╕ба шкода?
Це не сльози, це не сльози -
 г╕рка вода.
ЧЕКАННЯ
Я тебе чекала.
Мовчазн╕, с╕р╕ дн╕...
Танув, ╕ знову сили
набирався м╕сяць
в мо╖м в╕кн╕.
Я тебе чекала.
Щодня вмирали сто над╕й
╤ сто одна натом╕сть
виростала.
Я чекала.

РУЖ╤

Коханий м╕й такий байдужий!
Не прийде нав╕ть прив╕тати.
В душ╕ цв╕туть червон╕ руж╕,
Мен╕ не можна ╖х зламати.

Цв╕туть, захован╕ в╕д св╕ту,
Давно йому вже не потр╕бн╕.
Куди мен╕ нудьгу под╕ти?
Куди цей пишний цв╕т
╕ др╕бний?

Колись м╕й друг плекав
ц╕ руж╕,
Тепер в╕н ╖х не пом╕ча╓!
Куди у час лихий, недужий
Кохання перше в╕дл╕та╓?

РОЗМОВА

...До ранку - хвилина,
сплять люди, не бачать:
- В╕труню,
в б╕д╕ - сиротина,
сестра твоя плаче.
В╕труню, соколику, брате!
- Загинув?
- Покинув.
Просив не чекати.
- Його наздожене всюди
Помста моя стокрила!
Хочеш?
- В╕тре, забудем,
чути про це несила.
В╕зьми мою хустку строкату,
Ц╕луй свою б╕лу вишню,
Я йду подивитись на хату,
Де любий коха╓ ╕ншу.

В СИН╤М ПОЛ╤

В син╕м пол╕ при дороз╕
калина розкв╕тла,
Б╕лим цв╕том, ср╕бним цв╕том, др╕бнюс╕ньким
 цв╕том.
Вийшла в поле сиротина стала п╕д калину,
Др╕бн╕ сл╕зоньки збира╓
в мамину хустину.

- Ти, калино молодая,
пишная, мов пава,
Подаруй мен╕ розмову,
хоч якусь забаву.

Вже два роки м╕й коханий десь в далек╕м краю:
Чи загинув, чи покинув,
я про те не знаю.

Що одн╕й мен╕ робити,
як на св╕т╕ жити?
Де сво╓ гаряче серце
в╕д б╕ди под╕ти?

В син╕м пол╕ при дороз╕
калина з╕тха╓,
Б╕лим цв╕том, ср╕бним цв╕том стежки засипа╓.

КОХАННЯ

Вс╕ под╕╖ безмежного св╕ту
були серцю мо╓му байдуж╕,
доки я не сп╕знала кохання,
доки милого я не зустр╕ла
б╕ля клубу с╕льського
в нед╕лю.

Розцв╕тали черемхи ╕ вишн╕,
╕ така я була несм╕лива,
нав╕ть в оч╕ встидалась
дивитись,
нав╕ть руку подати не вм╕ла.
Дос╕ пахнуть мен╕ ц╕ черемхи!
Св╕т мен╕ в╕дтод╕ став ц╕кавим:
адже там той, хто змушу╓
серце тремт╕ти!
В╕н при╖здить в нед╕лю
до мене.

В день цей сонце ╕ в╕тер
ще зрання з╕ мною
Прибирають широке
подв╕р'я
╕ припрошують кв╕ти
в садочку
розцв╕тати ╕ пахнути дужче.

А коли народила я сина,
вс╕ под╕╖ безмежного св╕ту
враз припали до мого серця
╕ далеке майбутн╓ стало
близьким, р╕дним, таким,
 як завтра:
будуть жити мо╖ там д╕ти.

А коли народила я сина,
стало серце мо╓ боятись,
щоб на св╕т╕ не ско╖лось лиха:
двадцять перше
зухвале стор╕ччя
поначинювало смертями
ст╕льки хижих ракет,
ст╕льки бомб
 ╕ холодних патрон╕в!

В кого ними будуть стр╕ляти?
Чия мати заплаче завтра?
(Люл╕, сину м╕й, люл╕, сину).
Чию хату спалити хочуть?
На чи╓ добро заз╕хають?
Чия мати, чия це мати
коси рве ╕ жити не хоче?

ПРОХАННЯ

Коли вже не було сили
Втримати в грудях стог╕н,
Бл╕да, аж б╕ла
Прийшла до Бога:
- Змилуйся!
Болем душа мене змусила
бути ╖╖ рабою,
в╕зьми мою душу,
я змучилась
боротись з собою.

Взяв Бог на долоню
Скривавлену рану:
- Йди, доню, бо з тобою
сам ще гр╕шником стану.

День минув, ╕ два минуло,
кривди наче поснули,
зрушились ноч╕. Та раптом
Руки почали мл╕ти
╕ н╕би просити:
пусти нас до нього.

╕ знову п╕шла до Бога:
- Боже!...

Бог думав,
Бог м╕ряв ногами небо,
Очима - землю.
- Добре, - сказав нарешт╕, -
буду по-божому.

╤ минула зима,
╕ св╕т став блакитно-зеленим,
а люди здвигали плечима:
- Кого це д╕вчисько
в сльозах проклина╓?

РОЗЛУЧЕНА...

Ой розлучена, я розлучена,
кожна ниточка
вже розкручена,
та й роз╕рвана, не трима╓ться,
полотно мо╓ розсипа╓ться,
полотно мо╓ домоткане╓,
пишно мр╕ями вишиване╓.
Було рад╕стю, стало мукою!
В╕тре, ти сп╕вай,
хай послухаю,
та й подумаю, та й наплачуся,
не комусь - соб╕
тим в╕ддячуся,
бо н╕хто ж мене
та ж не силував,
лиху доленьку не в╕дм╕рював.

КОЛИСКОВА

Час спатоньки, сину,
Заснула ялина,
╕ зайчик в подол╕ ялини
заснув:
за день натомився,
полежав, з╕гр╕вся,
б╕г л╕сом в╕трець
╕ його колиснув.
Час спати, м╕й синку,
солодка дитинко,
вже й м╕сяць м╕ж хмарами стежку згубив.
Дв╕ з╕роньки сяють,
його виглядають,
бо в╕н на прогулянку
╖х запросив.
Спи, синку, щасливо,
Найкраще╓ диво,
У сн╕, наче кв╕точка,
будеш рости.
Хто вчасно ляга╓,
На того чека╓
Сон чар╕вничий
╕ сон золотий.
Спи, любий синочку!
Л╕г котик в куточку,
Л╕тають над л╕жками
райдужн╕ сни,
Благають др╕моту:
- Берись за роботу,
подушки поправ
╕ насп╕вуй п╕сн╕.


В╤РШ╤, З╤ГР╤Т╤ ЛЮБОВ'Ю
"П╤СН╤ СП╤ВАЛА УКРА╥НСЬК╤ ДЗВ╤НКО..."
З особливою чул╕стю поетизу╓ мальовниче селище Перевальне С╕мферопольського району, де нин╕ мешка╓ й працю╓ у в╕йськов╕й частин╕, початкуюча поетеса Галина Литовченко. Вона закохана в сонячний Крим, пише про його сво╓р╕дну красу, про найвищу ц╕нн╕сть ╕ рад╕сть дол╕: свято жити, кохати, бути поруч з тими, кому потр╕бн╕ тво╖ добр╕, з╕гр╕т╕ серцем слова, н╕жн╕сть, сп╕вчуття. Галинин╕ в╕рш╕ - зм╕стовн╕, ц╕кав╕. В них ╓ св╕ж╕ образи, тонка мелод╕я душ╕ ж╕нки. Тому вони хвилюють, запам'ятовуються. Це, зокрема, такий в╕рш, як "Салг╕р" та ╕нш╕. Спод╕ваюсь, що л╕ричн╕ в╕рш╕ Галини Литовченко сподобаються читачам газети "Кримська св╕тлиця". Хай Вам, шановна поетесо, щастить на нив╕ укра╖нського поетичного слова.

Володимир КАПУСТ╤Н,
поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, заступник головного редактора м╕жнародного л╕тературного-мистецького та громадсько-пол╕тичного журналу "ЯТРАНЬ".

В ДОЛИН╤ САЛГ╤РУ
М╕ж кам'яних в╕длог╕в
В долонях Кримських г╕р
Сво╖ стр╕мк╕ потоки
Несе в степи Салг╕р.

Та все стоять в задум╕
На берегах р╕ки
Дзв╕ниц╕ й м╕нарети,
Як в╕чност╕ в╕ки.

Без зговору ╕ змови
В долин╕ ц╕й колись
Слов'янська
й тюркська мови
В один акорд злились.

То в коридорах школи
Ранково╖ пори
"Селям!", "Добридень!",
"Здравствуй!"
Луна з вуст д╕твори.

М╕ж кам'яних в╕длог╕в
В долонях Кримських г╕р
Дзв╕нк╕ п╕сн╕ народ╕в
Висп╕ву╓ Салг╕р.

ЦВ╤ТЕ МИГДАЛЬ

Покрит╕ сн╕гом перевали
╤ще зимов╕ бачать сни,
А на горах уже кв╕ту╓
Пахучий перв╕сток весни.

З плато спуска╓ться
в м╕жг╕р'я
З туману з╕ткана вуаль,
Де вс╕м наперек╕р прогнозам
Рожево п╕ниться мигдаль.

ОКСАМИТОВА ПОРА

На оксамитов╕м крил╕
Спустились сут╕нки на м╕сто,
Упало в море з висоти
З╕рок роз╕рване намисто.

А в╕д дихання в╕терця
Спада╓ з г╕р руда засмага,
Грайлива хвиля злегка б'╓
В скеляст╕ плеч╕ Аю-Дага.

Звабливо манять теплох╕д
З морських прогулянок
до порту
Розлит╕ сяйвом золотим
Вогн╕ п╕вденного курорту.

РОЗПОВ╤ДАЮТЬ ТА╢МНИЦ╤

Серед широко╖ долини
В густ╕м туман╕ сивини
Стоять розхристан╕ ру╖ни
Покрит╕ пилом давнини.
Та бережуть ще та╓мниц╕
Мури монетного двора, -
Пустинне волод╕ння птиц╕,
Притулок стомленим в╕трам.
Пройшли...
пливуть рок╕в отари
Понад ру╖нами ст╕ни,
Та зр╕дка заглядають хмари
В скарбницю хансько╖ казни.
Вноч╕, коли з╕йдуть з╕рниц╕,
Розкине т╕нь Палат-гора,
Розпов╕дають та╓мниц╕
Ру╖ни ханського двора.

Р╤ДНЕ МЕН╤

В мене в╕д туги нема╓ горя, -
Не притаманн╕ думки сумн╕.
Знайду хвилину,
прийду до моря,
Бо р╕дним стало море мен╕.
Нехай вали, подолавши б╕л╕,
Ущент роз╕б'╓ Ведм╕дь-гора.
П╕ймаю в бризках
морсько╖ хвил╕
Я р╕дн╕ крапл╕ мого Дн╕пра.

З╕йду на скел╕,
прибо╓м рван╕,
Там кр╕зь веч╕рн╕й
тонкий туман
У кипариса стрункому стан╕
Я мов топол╕ побачу стан.

А скине н╕ч свою темну ризу,
Прийде св╕танку св╕тла пора, -
Сп╕шу в диханн╕
морського бризу
В╕дчути подих мого Дн╕пра.

В мене в╕д туги нема╓ горя, -
Не притаманн╕ думки сумн╕.
Знайду хвилину,
прийду до моря,
Бо любим стало море мен╕.

В БАЛАКЛАВ╤

У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕
╤скриться море
золотим руном.
Там смачно пахне кавою
в кав'ярн╕
╤ легко п'╓ться молоде вино.

Тр╕почуть яхти спущен╕
 в╕трила,
Гойда╓ щогли хвиля гом╕нка
Та сонн╕ чайки, б╕л╕ склавши
 крила,
П╕д музику др╕мають
на буйках.

Там на причал╕
в натовп╕ густому,
Зробивши вкотре публ╕ц╕
 укл╕н,
Сво╖ мелод╕╖,
н╕кому не знайом╕,
На скрипц╕ вигра╓ старий елл╕н.

У тих╕й бухт╕ в ноч╕ зорепадн╕
╤скриться море
золотим руном.
Там смачно пахне кавою в
кав'ярн╕
╤ легко п'╓ться молоде вино.

ЧЕКАННЯ

Стара зажурена оселя
На роздор╕жж╕ притулилась,
Думки кружляють невесел╕, -
Чекать господар╕в стомилась.

З докором в прост╕р
погляда╓
Очима - мутними
шибками,
А уноч╕ гостей стр╕ча╓
Вв╕ сн╕ зарослими стежками.

Все мр╕╓ см╕х в╕дчути
зрання,
Усе повернення чека╓...
А сльози, стог╕н ╕ прощання
Ще не забула, пам'ята╓.

ВОДОГРАЙ

Пташин╕ хори на св╕танку
Сп╕вали стоголоссям в га╖,
Де юна чар╕вна горянка
Купалась в ср╕бн╕м водогра╖.

На не╖ пром╕нь задивився
Сором'язливо ╕з-за скел╕
Та ненароком опинився
У чист╕й, мов кришталь,
 купел╕,

А сонце, вставши
над горою,
Пром╕ння розгубило в га╖
Й п╕рнуло стр╕мко
з головою
У вир г╕рського водограю.
 
ЗУСТР╤Ч З╤ СТОЛИЦЕЮ

Ну, добрий веч╕р, Ки╓ве м╕й
 милий...
Тягар дороги скинувши
╕з пл╕ч,
З тобою хочу
на Дн╕прових схилах
Посп╕лкуватись тихо
в╕ч-на-в╕ч.

Кажу в╕дверто перед ц╕лим
 св╕том,
Що молод╕╓ш ти
й через в╕ки.
Мене ти знову стр╕в
бузковим цв╕том,
Як ╕ в далек╕ юност╕ роки.

Тоб╕ з╕знаюсь щиро наодинц╕:
Коли щем╕ло серце
в╕д розлук, -
Земл╕ свято╖ грудочку
в хустинц╕
З╕ скриньки брала,
мов ╕з тво╖х рук.

П╕сн╕ сп╕вала укра╖нськ╕
 дзв╕нко,
Вдягала вишиванку на свята
╤ тим пишалась,
що я - укра╖нка,
Що ти - моя столиця золота.

Ось ╕ тепер лет╕ла,
мов на крилах,
Тягар дороги скинувши
 ╕з пл╕ч,
Щоби з тобою
 на Дн╕провських схилах
Посп╕лкуватись тихо
в╕ч-на-в╕ч.

Л╤ТН╤Й ДОЩ

Пахне з╕ллям встелена
дол╕вка,
У печ╕ сичить сердито борщ,
А у в╕кна др╕бно так,
невпинно
Барабанить л╕тн╕й
рясний дощ.

За в╕кном - яскрав╕
чорнобривц╕,
Викупан╕ лаг╕дним дощем,
А у хат╕ - пахощ╕ ╕ сут╕нь, -
В╕кна вкрит╕ стр╕хи
греб╕нцем.

В хат╕ ходить морок
надвеч╕рн╕й,
У печ╕ доварю╓ться борщ,
А у в╕кна стука╓ невпинно
Теплий л╕тн╕й
вимр╕яний дощ.
Галина ЛИТОВЧЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4570

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков