Що ми зна╓мо про Анну Ярославну? Народилася Анна Ярославна ймов╕рно 1024 року (друг╕ дан╕ - 1028 р╕к) у Ки╓в╕ чи Вишгород╕. При двор╕ ╖╖ батька Ярослава Мудрого мали прихисток багато вигнанц╕в, у тому числ╕ з корол╕вських с╕мейств. Король норвезький Олаф та його син Магнус, угорський король Андр╕й... Анну змалечку вчили грамот╕, арифметиц╕, сп╕ву, малюванню, ╕стор╕╖. На вечорах при двор╕ можна було почути поет╕в, як╕ виконували сво╖ п╕сн╕. Це оточення п╕зн╕ше вихлюпнуло з╕ свого середовища славного Бояна, згаданого у "Слов╕ о полку ╤горев╕м". 1048 року до Ки╓ва д╕сталося франкське посольство, на чол╕ якого були ╓пископ ╕з м╕ста Готь╓ ╕ Совейр та м╕н╕стр двору Гассел╕н де Шел╕ньяк. Король Анр╕ (Генр╕х) ╕ послав посольство до Руси-Укра╖ни просити руки дочки великого князя Ярослава. Подорожан зустр╕ли б╕ля Золотих вор╕т хл╕бом-с╕ллю. Ки╖в - русинська столиця - вражав велетенськими розм╕рами. "М╕сто було значно б╕льше, як Париж чи Реймс. Готь╓ ╕ супутники бачили простор╕шу, владн╕шу монарх╕ю, н╕ж Франц╕я, яка не мала пост╕йно╖ столиц╕, а влада короля Анр╕ й сила держави пост╕йно розхитувалися сильними володарями герцогств - Норманд╕╖, Бургунд╕╖... Гарольди на баских конях ╖хали першими ╕ сурмили. За ними - вершники ╕з французьким корол╕вським прапором-штандартом. На ньому яр╕ли три золотовогненн╕ л╕ле╖ (як пом╕тили п╕зн╕ш╕ досл╕дники - формою схож╕ на тризуб). За ними повагом крокували закут╕ в сяючу сталь на конях ╕ п╕ш╕ во╖ни. Дал╕ - карета з послами, вози з подарунками. Як наблизилися до митропол╕╖ - ударили дзвони. Наступного дня в храм╕ Свято╖ Соф╕╖ з╕бралося багато люду. Великий князь Ярослав стояв ╕з дружиною ╕ д╕тьми навпроти сяючого в╕втаря. П╕д╕йшли посланц╕ французького короля. Готь╓ коротко розпов╕в про свого короля: мужн╕й лицар, 39 л╕т, середнього зросту, м╕цний статурою. Мовив ╕ про перший невдалий шлюб: королева народила дочку й од╕йшла в царство Боже. ╤ ось тепер вони, здолавши десяток земель, при╖хали просити руки вашо╖, Анно! Так в╕дбулися заручини - заочно. Невдовз╕ вирушили в далеку дорогу, Анна ще не зна╓ ╕ не здогаду╓ться, що ╖╖ чека╓. ╤ вже зовс╕м не передбачить усього карколомного, що готу╓ ╖й доля. Проникнути розумом ╕ серцем в атмосферу далеко╖ давнини, в╕дтворити ╖╖ в усьому обсяз╕ неможливо. Т╕╓ю чи ╕ншою м╕рою це вда╓ться талановитим творчим особистостям, як╕ мають особливий дар передбачення. Та й простежити за вс╕ма публ╕кац╕ями у св╕т╕ на ту чи ╕ншу тему непросто. Так, про прабабусю Анни Ольгу-Олену автор цих рядк╕в мав можлив╕сть ознайомитися десь ╕з 50 творами. ╤з них автори лише 3-4 якоюсь м╕рою намагалися проникнути в та╓мницю минулого. Б╕льш╕сть письменник╕в автоматично запозичували, прим╕ром, тезу про псковське походження велико╖ княгин╕ Ольги. ╤ гуля╓ ця "╕стина" в сотнях твор╕в ц╕ле тисячол╕ття. А в д╕йсност╕? У XX стор╕чч╕ встановлено, що Ольга-Олена була небогою болгарського царя Семиона... Рухалася довга валка шляхом Ки╖в-Льв╕в-Крак╕в-Прага-Регенсбург-Париж. До Санл╕са прибули п╕зньо╖ осен╕. Тут знаходився Анр╕ та його дв╕р. Неприступний замок серед бор╕в нагадував Анн╕ Вишгород, де минало ╖╖ дитинство, юн╕ л╕та. В одному з рукопис╕в, як згаду╓ граф де Ке де Сент-Емур, пишеться, що Анн╕ дуже подобався Санл╕с - чистотою пов╕тря, можливостями для полювання, до якого вона мала особливе уподобання. Навесн╕ 1049 року король Анр╕ ╤ ╕ Анна ви╖хали до стародавньо╖ столиц╕ Реймса. Тут 14 травня у величному Реймському кафедральному собор╕ ╖х обв╕нчав арх╕╓пископ реймський Г╕ де Шат╕льйон. Собор збудовано 817 року - зв╕сно, багато стор╕ч будувався, перебудовувався, але збер╕гся й понин╕. Не все складалося, як гадалося, у корол╕вському с╕мейств╕. Король ╕ королева мали забезпечувати безперервний владний ланцюг. А д╕тей щось не було. Р╕к... другий, трет╕й. Не допомагали молитви, милостин╕ незаможним. Анна дала об╕тницю святому В╕кент╕ю: коли народить сина - збуду╓ абатство... ╤ от 1053 року з'явився перв╕сток Ф╕л╕пп, пот╕м - Робер ╕ Гуго. Другий син помер ще п╕дл╕тком. Ф╕л╕пп був коронований. Найменший Гуго мав титул графа Вермандуа, просла-вився п╕д час першого ╕ другого хрестових поход╕в. Життя можновладц╕в т╕╓╖ доби було повне небезпек. Майже безперервн╕ в╕йськов╕ походи проти бунт╕в буйних васал╕в. Корол╕вський дв╕р перебував то в Санл╕с╕, то в Суасон╕, то в Париж╕, то в Орлеан╕. Король Анр╕ почувався зле. 1059 року, п╕сля 30-р╕чного перебування на трон╕, вир╕шив передати його синов╕ Ф╕л╕ппу. Наступного року Анр╕ в╕ддав Бого-в╕ душу. Анна виховувала д╕тей. Невдовз╕ стала регентшею разом ╕з Бодуеном Фламандським при 9-р╕чному корол╕, ╖й було 32-36 рок╕в. ╤стор╕я доносить до нас, що в королеву-регентшу зако-хався один ╕з наймогутн╕ших тогочасних феодал╕в Рауль III. Цей герцог, один ╕з найнезалежн╕ших з ус╕х, що були в корол╕вств╕, не знав влади понад свою ╕ понад те, що могло служити для сповнення його нам╕р╕в. Рауль не боявся ан╕ арм╕╖ короля, ан╕ церковних гром╕в. Був одружений раз - дружина од╕йшла в ╕нший св╕т (лишила йому двох син╕в ╕ двох дочок), другу дружину п╕дозрював у зрад╕ й вигнав з╕ свого дому. Та, головне - не громохкий титул (нащадок самого Шарлеманя - Карла Великого), не становище, а те, що в╕н був лицарем ╖╖ серця. Рауль задумав ╕ зд╕йснив корол╕вський жест чи кол╕нце: в╕н просто викрав Анну ╕з санл╕ського л╕су, де вона прогулювалася (можливо, з ╖╖ згоди), прив╕з до сво╓╖ столиц╕ Кресп╕. Тут 1068 року якийсь панотець дав ╖м шлюб. Цей вчинок двох вельможних ос╕б церква засудила. Папа Олександр II наказав вважати цей шлюб нед╕йсним. Та Рауль знехтував ╕ цим. Прожили вони разом 12 рок╕в до смерт╕ Рауля. За к╕лькома документами т╕╓╖ пори видно - Анна все ж допомагала синов╕ - королю Ф╕л╕ппу. ╥╖ п╕дписи ╓ на грамотах. Зокрема, знаменитий п╕дпис 1063 року на харт╕╖, яку видав Ф╕л╕пп Саунсонському абатству, - "Анна Королева". Герб короля Франц╕╖ - л╕лея. Довгий час цей п╕дпис був ╓диним автографом ж╕нки-державно╖ д╕ячки Руси-Укра╖ни. Учений Серг╕й Висоцький пов╕домля╓ ще про один напис-граф╕т╕ Ол╕сави (╢лизавети) дружини ки╖вського князя ╤зяслава Ярославовича (князював 1054-1073). П╕сля смерт╕ Рауля Анна, очевидно, повн╕стю присвятила себе монастирським справам. Збереглася грамота Анни 1060 року про заснування монастиря Сан-Вен-сан у Санл╕с╕. ╤з грамоти можна збагнути ╕ високий стр╕й ╖╖ душ╕, розум╕ння головних християнських чеснот. "Я ж, Анна, сприйнявши серцем ╕ осягнувши розумом таку красу, таку принадн╕сть, перечитуючи те, що написане: "Блаженн╕ т╕, кого запросили на бенкет Агнца", те, що в ╕ншому м╕сц╕ каже наречена Христа: "Т╕, хто прославля╓ мене, держать життя в╕чне", розм╕рковувала сама ╕з собою, яким чином я б змогла бути учасницею цього бенкету, цього блаженства ╕ життя в╕чного. ╤ ось тод╕ побажало серце мо╓ спорудити церкву Христову. Я наказала збудувати ╖╖ на честь Свято╖ Тр╕йц╕, Пречисто╖ Божо╖ Матер╕ ╕ Предтеч╕ Божо╖ та святого мученика В╕кента. Даруючи, я зробила витрати як з╕ свого майна, так ╕ з майна, яке подарував мен╕ в день вес╕лля Анр╕, цар м╕й ╕ чолов╕к". Грамота абатству св. В╕кент╕я у Санл╕с╕ п╕зн╕ше була п╕дтверджена королем Ф╕л╕ппом ╤ ╕ його дружиною, королевою Бертою. Донин╕ в Санл╕с╕ збереглася каплиця час╕в Анни Ярославни. Недалеко в╕д входу до каплиц╕ скульптурний образ ╖╖ ╕ напис: "Анна Руська - королева французька, засновниця храму 1060 року". Нам майже не в╕домо про зв'язки Анни з Руссю, ╕з р╕дними. Адже ╖╖ сестра Анастас╕я була королевою Угорщини, а ╢лизавета - королевою Норвег╕╖. Сестри, безумовно, тримали зв'язки м╕ж собою через корол╕вських кур'╓р╕в. Те, що Анна по╓днала сво╓ життя з Раулем, очевидно, все ж в╕ддалило ╖╖ в╕д корол╕вського двору. ╤сну╓ к╕лька г╕потез того, як склалося ╖╖ життя згодом. Дехто з науковц╕в твердить, що Анна повернулася до Рус╕. Ще ╓ думка, н╕би по╖хала додому ╕ знову повернулася до Франц╕╖. Проте ц╕ здогади неправдопод╕бн╕. Можна з упевнен╕стю в╕ддати перевагу вищезгадан╕й верс╕╖ про розбудову монастиря - об╕тниц╕ перед Богом за свою долю. Олександр ДРОБАХА, письменник. ("Укра╖на молода").
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
