Версiя для друку Обговорити в форумi

Україна і світ
 З Раулем Чілачавою ми познайомились у Ризі під час відкриття фотовиставки «Ялта запрошує друзів» у Латвійській академічній бібліотеці. Доля цієї людини незвичайна: з 1967 року він живе в Україні, уперше приїхавши за обміном студентами між Київським і Тбіліським університетами. Нині - відомий грузинський та український поет, перекладач, вчений. Посол України в Латвії.
 - Шановний Раулю Шалвовичу! Торік компанія «АirBaltik» відновила існуюче в радянські часи регулярне авіасполучення Рига - Сімферополь, а кримська компанія «Крелком» навіть відкрила в Ризі своє туристичне представництво. Як гадаєте, чи зростатиме потік до Криму відпочиваючих з Латвії?
 - Усе залежить від того, наскільки Крим буде привабливим для латвійців. Насамперед за рівнем сервісу, цін і зручностей сполучення. Сьогодні світ відкритий, у кожного є можливість відвідувати будь-який куточок земної кулі при наявності грошей. І, безумовно, будь-яка людина, котра збирається на відпочинок, наводить довідки, вивчає Інтернет, вибирає з усієї гами пропозицій те, що їй до душі.
 Сьогодні ще жива давня ностальгія за Кримом, насамперед у людей старшого віку, яка пам’ятають, як раніше там відпочивали. А ось для молоді реклама відпо-чинку в Криму необхідна! Тут треба попрацювати і посольству, і кримським туристичним фірмам.
 - Ви сказали «ностальгія»... Адже й для нас з Латвією також багато пов’язано. Ще кілька десятків років тому тисячі кримчан прагнули приїхати на екскурсію до Риги, захоплюючись Раймондом Паулсом, Лаймою Вайкуле, піснею «Листья желтые над городом кружатся...». Чи потрібні нам сьогодні нові зустрічі, культурні обміни?
 - Безумовно, ми повинні відродити давні традиції, коли часто їздили одне до одного і показували свої найкращі досягнення. Так, в Латвію приїздять українські виконавці, бувають вис-тавки, але, безумовно, хотілося б, аби ці контакти мали системний характер. Щоб приїздили гідні колективи для презентації України на високому рівні, а не лише комерційні для заробляння грошей. Ми працюємо над приїздом широко відомого оркестру скрипалів народного артиста України Богодара Которовича, чекаємо хор імені Григорія Верьовки, плануємо кілька виставок українських художників, приїзд українських письменників.
 Нині в Києві готується до видання антологія латиської поезії українською мовою. Гадаю, що ми проведемо презентацію в Ризі цього видання і зацікавимо латиських видавців і перекладачів піти на такий же джентльменський крок по відношенню до української літератури. Торік силами діаспори видано збірку віршів до 150-річчя Івана Франка українською і латиською мовами. Щороку святкуємо день народження Тараса Шевченка і Лесі Українки. Нещодавно встановлено, що в 1900 році у Ризі гостювала Леся Українка у своєї тітки. Я звернувся до Ризької міської думи з проханням дозволити встановити на цьому будинку відповідну меморіальну дошку. Намагаємось, аби присутність української духовності в Латвії була відчутна.
 Українські письменники часто мене запитують: що там з Будинком творчості в Дубултах? Його вже давно немає. Разом з тим є чудовий Будинок перекладача у Вентспілсі. Багато чого відроджується, хоч і в іншій формі.
Я помітив, що останні 15 років Латвія була орієнтована на Захід, а її література - на скандинавські країни. Відчуваю, що вони цим перенаситились і хочуть повернутися на схід, пригадати своїх добрих сусідів і друзів.
 - Але, на жаль, ми часто зіштовхуємося з черговими міфами. Скажімо, у квітні минулого року газета «Крым-ская правда» опублікувала замітку під заголовком «Купил латвийские шпроты - помог ветерану СС».
 - Ой, Боже мій! На жаль, подібне можуть писати й тут у місцевій російській пресі... Цю історію не можна однозначно сприймати... Тоді можна сказати «Купив російський газ - допоміг армії Власова». Це не серйозно і не працює на позитив.
 Сьогодні шпроти, вина, м’ясо - один з найефективніших важелів економічного і політичного тиску, більш ефективних, ніж ракети і бомби. Так, буває, що трапляється неякісна продукція, але треба не забороняти ввезення, а просто посилювати контроль за якістю. А те, що латвійські шпроти, грузинські вина, українське м’ясо відмінної якості, - відомо всім! Протиставляти «торговельній війні» треба добру волю і контраргументи, а не відповідати тим же самим.
 - Ваш колега Посол України в Росії Олег Дьомін у розмові зі мною сказав, що виросло нове покоління, багато представників якого жодного разу не їздили до сусідніх країн. Ми хочемо в Ялті провести міжнародний конкурс учнівських творів «Чому я хочу приїхати на відпочинок до Ялти?» Чи буде це затребувано в Латвії?
 - Звичайно. Ялта - чудесне місто зі світовим ім’ям. Багато заходів відбувається, чому б не запрошувати дітей... Ялта асоціюється і з «Артеком». Добре, що його зберегли. В усьому світі є дитячі і молодіжні організації, необов’язково ходити строєм, але необхідно в підростаючому поколінні виховувати духовні цінності і моральні орієнтири. Без ідеології, зашореності, упередженості! Треба старшим не наказувати молоді, а підказувати, спрямовувати.
 - В інтерв’ю місцевій газеті ви сказали, що коли вас хтось чекає, шукає зустрічі, то не будете в цей час розгадувати кросворди...
 - Ви, по-моєму, переконалися в цьому? Я сюди приїхав працювати з макси-мальною віддачею, щоб після мого від’їзду тут лишився добрий слід моєї роботи. Усіх своїх співробітників закликаю до того ж.
 - Що б ви побажали ялтинцям?
 - Якомога більше сонця! От в Карпатах у людей жах: немає снігу! Ялті потрібно багато сонця, багато радості, аби бути відкритою для всіх і бути поза політикою. Треба пам’ятати, що маленька
Ялта - ворота до країни - повинна гідно представляти Крим і Україну для зарубіжних гостей. Щоб зростав добробут людей, зростав і зміцнювався рейтинг Ялти як центру відпочинку, радості і здоров’я.
 Розмовляв
 Сергій САРДИКО.
 
УКРАЇНСЬКИЙ СОН

Я український бачив сон,
Не сон, а диво дивне:
Пташкам з причілка в унісон
Співав горластий півник.

Буяв барвисто пишний гай,
І все довкола мліло,
А я, немов козак Мамай,
Грав на бандурі вміло.

Неподалік мій вірний кінь
Ту давню думу слухав,
Й козацьких шабель
 передзвін
Йому тривожив ухо.

І синьо півники мені
Всміхалися за тином...
Був українцем я в тім сні,
Насправді ж - був грузином.

ТІНЬ

Я ніколи не повзав
Ні перед ким
І не повзатиму,
Не примусить
До цього
Навіть диявол,
І лютую з того,
Що не зміг навчити
Власну тінь
Ходити на землі
В е р т и к а л ь н о!

ПОЧЕМУ ПИШУ СТИХИ
Человек радость свою
 переносит прекрасно,
Счастье не нуждается
 в сочувствии,
Но когда взлетит
 стая ворон,
Когда светило окутается
 мраком
И твою дорогу
 смоет бешеный поток -
Попробуй выдержать
без сочувствия,
без соучастия,
без поддержки,
 
Попробуй сам поднять
огромную ношу
Своей боли,
Своей печали,
Своего раскаяния -
На вершину лучших дней!
Попробуй взглянуть
На пустую колыбель,
В распахнутых пеленках которой
Вместо малыша
Лежит твоя убитая молодость
 с перерезанным горлом.
Попробуй один
На лестнице дома,
Как на покосе,
Скосить проросшую
 сквозь дерево траву
И хоть раз, хоть один раз
 не застонать при этом,
Не позвать приятеля своего
 или соседа,
Которые никогда
не спутают
 зеленое с черным, -
Попробуй,
Попробуй,
Попробуй!
Я пробовал однажды -
 ничего не вышло,
Попробовал во второй раз -
 ничего не вышло,
Попробовал в третий -
 тоже ничего не вышло...
И решил:
Если слово мое,
как утешение,
Хоть чуть ослабит
кому-то горе,
Если оно вселит в кого-то
 надежду и веру
В палящее светило,
В поющую колыбель,
В стоптанную гостями
лестницу светлого дома,
То ничего лучшего мне
не сделать в своей жизни, -
И поэтому с тех пор
Я пишу,
Пишу,
Пишу!

СНЫ

Мне снятся сны грузинские,
 а рядом
Сны украинские -
 в ночи моей...
Я вижу их. Торжественно
 и тихо,
Как облака, они плывут
 над миром,
А я не сплю, мне только
 показалось,
Что я уснул...
 Все это - наяву:
Бежит мой сын, мой сын
 голубоглазый,
Зовет меня по-украински:
 «Тату!»
Мы с ним вдвоем
 на берегу Днепра,
Счастливой маме
 мы венки сплетаем.
Смеется сын, мой сын
 голубоглазый,
И к морю Черному
 уносят теплоходы
Мои надежды,
 светлые надежды.
Все унесли.
 И сами потонули.
Нет сына рядом,
Смех его не слышен.
Остались только боль,
 воспоминанье,
 И ты еще осталась,
 Украина,
 Навек осталась
 в сердце у меня!
Рауль ЧІЛАЧАВА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 16.02.2007 > Тема "З потоку життя"