Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЗБЕР╤ГАТИ КУЛЬТУРУ ТА ТРАДИЦ╤╥ УКРА╥НИ»
Глава ╢вроком╕с╕╖ одягла вишиванку на знак п╕дтримки укра╖нц╕в.


ВИШИВАНКА - НАШ СВЯЩЕННИЙ ОБЕР╤Г НА Ц╤Й В╤ЙН╤
Президент Володимир Зеленський прив╕тав укра╖нц╕в з Днем вишиванки.


ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Христос воскрес – воскресне Укра╖на!


П╤Д ТВОЮ МИЛ╤СТЬ!
Кожного Богослуж╕ння ченц╕ Кристиноп╕льського монастиря отц╕в-васил╕ян, параф╕яни монастирсько╖...


ЗРУЙНОВАН╤ ГН╤ЗДА
19 березня, за церковним календарем, день священномученик╕в в Амор╕╖. У народ╕ його називають...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 02.02.2007
З╤ТКАНА З БОЛЮ

З ╕стор╕╖ п╕сень

 Минулого року ки╖вський письменник Володимир КАПУСТ╤Н побував у м. Красноперекопську, зустр╕чався з учнями ╕ вчителями укра╖нсько╖ мови та л╕тератури. Володимир Семенович, окр╕м того, що пише л╕ричн╕ в╕рш╕, займа╓ться досл╕дженням з ╕стор╕╖ створення укра╖нських народних п╕сень. П╕дготував ╕ видав книгу, нин╕ продовжу╓ працювати над другою. Вчител╕ та учн╕ просили Володимира Капуст╕на надсилати сво╖ твори з ╕стор╕╖ п╕сень до «Кримсько╖ св╕тлиц╕», яку вони передплачують ╕ читають. Якщо читач╕ пам’ятають, ми вже публ╕кували деяк╕ розпов╕д╕ В. Капуст╕на з ╕стор╕╖ п╕сень. Нещодавно автор над╕слав нам сво╖ нов╕ твори. Один з них, про ╕стор╕ю виникнення п╕сн╕ «В чарах кохання», ми й пропону╓мо нашим читачам.
 
ВРАНЦ╤ високе кримське небо яскраво син╕ло, звабливо св╕тилося незвичайною, неповторною красою, одв╕чною загадков╕стю. У ц╕й дивовижн╕й високост╕ б╕л╕ли поодинок╕ хмари. Вони пропливали пов╕льно, то зупинялися, то напливали одна на одну, розходилися в р╕зн╕ боки, розсипалися,
зникали.
 У хмари п╕рнав, а за мить стр╕мко виринав орел. В╕н все кружляв. Мабуть, з високост╕ з╕рко оглядав степове безмежжя. А степ дихав важко-важко, бо дуже довго не було дощу. Його так спрагло оч╕кували тверда земля, притихл╕ запилен╕ дерева, мовчазн╕ кущ╕, обаб╕ч с╕рого шляху то там, то тут - вогнист╕ дик╕ маки. Здалеку здавалося, н╕би хтось навмисне розпалив незл╕ченн╕ палахк╕ багаття.
 Ось вже к╕лька дн╕в цим шляхом ╖хала валка воз╕в - чумаки везли с╕ль з-п╕д Перекопська на свою Полтавщину, зокрема в Золотоношу, в навколишн╕ м╕стечка й села. Неквапно ╕шли втомлен╕ с╕р╕ воли, поскрипували колеса. Чумак╕в гн╕тила спека, одноман╕тн╕сть кра╓вид╕в, в╕дсутн╕сть с╕л уздовж неск╕нченного степового шляху. Хтось ╕з них згадав сво╓ мальовниче село у розк╕шних вишневих садах, обрамлен╕ вербами ╕ тополями ставки, р╕чки, ╕ нараз тихо засп╕вав:
 Половина та сад╕в цв╕те,
 Половина обсипа╓ться,
 Одна пара та в╕нча╓ться,
 А другая розлуча╓ться...
 Задуму, др╕моту як рукою зняло. Гуртом п╕дхопили ╕ на повний голос залунали, попливли над степом особливо близьк╕ слова для молодих чумак╕в:
 Чи я ж тоб╕ не казала,
 Як стояли п╕д св╕тлицею:
 Не ╖дь, не ╖дь у Крим по с╕ль,
 Бо застанеш молодицею!
 Багато пересп╕вали п╕сень. Надал╕ вже ╖хали мовчки, вдивляючись у далеч╕нь. Нарешт╕ пополудн╕ побачили остр╕вц╕ тополь, з-п╕д яких визирали б╕л╕ хати хутора. Зупинилися на чималому вигон╕, у зат╕нку поп╕д деревами, неподал╕к криниц╕-журавлика. Чумаки хутко набрали води з глибоко╖ криниц╕. Воли пили воду довго. Та й чумаки випили не один кухлик смачно╖ прохолодно╖ води. Хут╕р сподобався чумакам. Порадилися пом╕ж собою: вир╕шили в господар╕в закупити харч╕, перепочити, а вже вранц╕ рушити в дорогу.
 ╤з валки чумак╕в ставний, смаглявий парубок Остап п╕шов до об╕йстя заможного господаря. Тут побачив вродливу д╕вчину, котра щойно дерев'яним журавликом витягла з криниц╕ повне цеберко води. До сво╓╖ хати ╕шла така струнка, як натягнута струна, у червоних чоб╕тках, коштовн╕й плахт╕, вишит╕й б╕л╕й сорочц╕, ╕з кольоровими стр╕чками, вплетеними в тугу чорну косу. Щоки з ямками паш╕ли, як в ранков╕й рос╕ рожевий цв╕т шипшини. Темн╕ оч╕ були в якомусь смутков╕. Однак на д╕вочих вустах тремт╕ла легка усм╕шка, готова сл╕пучо спалахнути, привабити до себе н╕жн╕стю та щир╕стю. Тако╖ вродливо╖ д╕вчини Остап ще н╕коли не бачив. В╕дразу закохався. П╕д╕йшов близько. Прив╕тався:
 - Добридень!
 Вона в╕дпов╕ла чемно, приязно усм╕хнулася. Смутку як ╕ не було.
 - Дайте напитися води.
 Р╕зьбленим дерев'яним к╕вшиком зачерпнула води ╕з цеберка. Подала ╕ промовила доброзичливо:
 - Пийте на здоров’я. З нашо╖ криниц╕ - вода прохолодна, смачна.
 Вода ╕ справд╕ була студена. Та й в╕н якомога довше хот╕в постояти б╕ля д╕вчини. ╤ ╖й сподобався ставний чемний юнак. Аж тут з подв╕р’я голосно погукав батько:
 - Солом╕╓, ╕ди до хати!
 Д╕вчина зн╕яков╕ла, опустила оч╕ ╕ сказала тихо, щоб не почув батько:
 - Приходьте на вечорниц╕... ось до т╕╓╖ крайньо╖ хати.
 Швидко п╕шла в сво╓ подв╕р’я. Якусь дос╕ незнану, дивну мелод╕ю вистукували каблучки чоб╕тк╕в з м╕дними п╕дк╕вками. Остап довго дивився ╖й усл╕д.
 ...ЗВЕЧОР╤ЛО. На темно-синьому оксамит╕ неба спалахнули, засв╕тилися зор╕. А там з’явився ╕ повний м╕сяць. Втомлен╕ далекою дорогою, чумаки заснули хутко. Остап т╕льки й чекав ц╕╓╖ мит╕. Тихо встав ╕ п╕шов до хутора, де в одн╕й ╕з хат на в╕кн╕ у тр╕йничку св╕тилися св╕чки. На вечорницях т╕льки й дивився на Солом╕ю. Випало йому ╖╖ проводжати до об╕йстя. Ср╕бн╕ чари розливав м╕сяць. Було так гарно, неповторно. Д╕вчина, осяяна м╕сячним пром╕нням, здалася йому ще гарн╕шою, якоюсь неземною. Б╕ля одного тину, сплетеного з верболозу, побачили лавку поп╕д розлогою вербою. Тишком с╕ли на не╖. Мовчки дивилися одне на одного. Остап набрався см╕ливост╕, осв╕дчився Солом╕╓чц╕. Н╕жно об╕йняв рукою за тонкий д╕вочий стан. Не пручалася. Притулилася до нього. Сам╕ собою ╖хн╕ вуста злилися в першому несм╕ливому, але жагучому ц╕лунку. Люб’язно розмовляли:
 - Солом╕╓чко, моя ясна з╕ронько, наступного року обов’язково при╖ду, у батька попрошу руки тво╓╖. Чекатимеш, кохана?
 - Так, м╕й любий Остапе, присягаюся бути в╕рною т╕льки тоб╕ одному.
 - Завтра вранц╕ вирушатимемо в дорогу. Чи вийдеш на подв╕р’я, щоб я тебе побачив?
 - Вийду, любий м╕й! Обов’язково вийду!
 ...ПОПРОЩАЛИСЯ. Не пом╕тили, як ╕з-за тину крадькома дивився ╕ слухав ╖хню розмову злий сус╕да Анатол╕й Фуряка, якого в хутор╕ боялися ╕ зневажали. Адже цей п╕дпанок служив банд╕, граб╕жникам, що нав╕дувалися на хут╕р.
 В╕н був причетний до вбивства з цього хутора д╕вчини ╕ юного парубка. Все з╕йшло з рук. Ото Фуряка не втерп╕в, св╕танком прийшов до батька Солом╕╖, все розпов╕в про почуте, ще й додав такого, чого зовс╕м не було пом╕ж закоханих. Уранц╕ д╕вчина не вийшла на подв╕р’я. Не пустив батько. Дуже журився Остап. Аж на оч╕ наб╕гли сльози...
 ╤з щемкого болю за коханим, з тяжко╖ образи Солом╕я почала складати в╕рш╕ й сама насп╕вувала сумн╕ мелод╕╖ до них. Молод╕ подобалися ц╕ тужлив╕ п╕сн╕. ╥х сп╕вали д╕вчата, хлопц╕. Старий багатий парубок, сус╕да Фуряка, пустив погов╕р, що Солом╕я - покритка. Хоч не вс╕ в╕рили в його погов╕р, однак недобра слава та р╕зн╕ суди-пересуди ширилися пом╕ж людьми. Д╕вчину сварив батько, плакала мати. У родин╕ не було спокою. Одного вечора розлючений батько сказав Солом╕╖:
 - Ти зганьбила честь нашо╖ с╕м’╖. Тебе н╕хто не в╕зьме за дружину. Хоче одружитися з тобою хоч нерозумний, але багатий Фуряка. Це - щастя тво╓. Завтра прийдуть старости. Готуй рушники.
 - Я не подам рушники осоружному, п╕дступному вбивцев╕. Не п╕ду за нього!
 - Тод╕... геть, покритко, з мо╓╖ хати!
 ...СВ╤ТИВ м╕сяць. Чогось тремт╕ли зор╕, н╕би вони плакали в╕д незаслужено╖ людсько╖ образи. А таки плакали, в╕дчували непоправиме горе. А вона, Солом╕я, босон╕ж, в б╕л╕й сорочц╕, йшла, як свята, до ставка. На берез╕ в кущ╕ верболозу сид╕в рибалка. Раптом почув сплеск води, озирнувся - ╕ побачив, як д╕вчина входила в ставок. ╤шла все дал╕ ╕ дал╕... «Щось не те», - подумав про себе рибалка. Тому гукнув щосили:
 - Д╕вчино, зупинися!
 Не зупинилася, зникла за мить п╕д водою. Так з розпачу втопилася горда Солом╕я.
 Наступного року до ╖╖ хутора при╖хав з чумаками Остап. Д╕знавшись про траг╕чну долю сво╓╖ кохано╖ Солом╕╓чки, як називав ╖╖ з любов’ю, парубок затужив. Друз╕ Остапов╕, чумаки, помстилися за смерть д╕вчини, на налигач╕ пов╕сили Фуряку на сух╕й осиков╕й г╕лц╕.
 А трохи згодом випадково в м╕ст╕ Золотонош╕ Остап зустр╕вся з╕ сво╖м односельцем з╕ Стопол╕вки, укра╖нським поетом, культурним д╕ячем, доктором медицини ╕ х╕рург╕╖ Кесарем Олександровичем Б╕лиловським. Розпов╕в, як жорсток╕ люди звели з б╕лого св╕ту гарну ╕ порядну д╕вчину. Розпов╕дь схвилювала чулого, н╕жного поета Кесаря Б╕лиловського. З часом поет в╕д ╕мен╕ д╕вчини, яка з болем промовляла про свою г╕рку безталанну долю, написав в╕рш «Дайте-бо жить!». Над╕слав його до журналу «Св╕т», який редагував ╤ван Франко. Треба зазначити, що Кесар Б╕лиловський пост╕йно допомагав коштами цьому виданню. ╤ван Франко написав Кесарю листа. Схвально в╕дгукнувся про цей в╕рш: «Дайте-бо жить!» - один з найкращих в╕рш╕в Ваших твор╕в - не просто в╕рш, а п╕сня, з╕ткана з болю». ╤ це були пророч╕ слова велета укра╖нсько╖ поез╕╖ ╕ думки. До цього в╕рша створив неповторну мелод╕ю великий композитор Микола Леонтович. П╕сня полюбилася ус╕м, стала народною. ╤ ╖й дали назву з першого рядка в╕рша «В чарах кохання».
 А що ми зна╓мо про творця тексту п╕сн╕ «В чарах кохання»? До ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури Кесар Б╕лиловський ув╕йшов як поет, перекладач, культурний д╕яч, видавець. Широко в╕дом╕ його поез╕╖ «Дайте-бо жить!»
(«В чарах кохання») ╕ «Моя п╕сня», що стали народними п╕снями. Окрем╕ твори Б╕лиловського публ╕кувалися в зб╕рниках пово╓нного часу - «П╕сн╕ та романси укра╖нських поет╕в» (1956), «Антолог╕я укра╖нсько╖ поез╕╖» в чотирьох томах (1957), «Поети пошевченк╕всько╖ доби» (1961), квартальник «Поез╕я-72» № 3, (Ки╖в, «Радянський письменник» 1972).
 В 1981 роц╕ у ки╖вському видавництв╕ «Радянський письменник» побачила св╕т книга: «Кесар Б╕лиловський. В чарах кохання. Вибран╕ поез╕╖». Книгу упорядкував, написав розлогу вступну статтю ╕ склав прим╕тки л╕тературознавець, член Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, с╕мферополець (на жаль, уже пок╕йний) Павло Дегтярьов. Павло Андр╕йович в╕дшукав с╕мферопольський арх╕в поета, основу якого складали об’╓миста чернетка автоб╕ограф╕чних «Спомин╕в» та зшитки з поез╕ями, переписаними од руки.
 З ц╕╓╖ книги й черпа╓мо в╕домост╕ про основн╕ в╕хи житт╓вого та творчого шляху автора сл╕в п╕сн╕ «В чарах кохання».
 Кесар Олександрович Б╕лиловський народився 20 лютого (4 березня) 1859 року в сел╕ Стопол╕вц╕ Золотон╕ського пов╕ту на Полтавщин╕ в родин╕ фельдшера. П╕сля зак╕нчення г╕мназ╕╖ навчався в Лейпцизькому та В╕денському ун╕верситетах. Медичну осв╕ту завершив у Н╕меччин╕, в ╤╓нському ун╕верситет╕, захистивши дисертац╕ю на звання доктора медицини й х╕рург╕╖ в 1883 р. З 1885 року К. Б╕лиловський служив л╕карем у р╕зних м╕стах Рос╕╖. Сво╖ поез╕╖ друкував в альманас╕ «Нива», в галицьких журналах «Св╕т», «Зоря», «Дзв╕нок», у в╕денському л╕тературному зб╕рнику «Славянский альманах». Листувався з видатними д╕ячами укра╖нсько╖ культури, зокрема з ╤ваном Франком, Панасом Мирним, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Дмитром Яворницьким та ╕ншими. З╕брав, упорядкував ╕ видав дв╕ книги альманаху «Складка» - першу в 1896 р., другу - в 1897 р. Перекладав укра╖нською мовою твори Гете, Гейне, Ш╕ллера, н╕мецькою переклав в╕рш Тараса Шевченка «Нащо мен╕ чорн╕ брови». П╕д час революц╕йних под╕й у 1905 р. К. Б╕лиловського було заарештовано за «заступництво за учн╕вську молодь, - як написав поет в одн╕й з автоб╕ограф╕й, - ╕ за активну участь у ман╕фестац╕ях з приводу оголошення свобод».
 У 1910 р., коли в Криму спалахнула холера, К. Б╕лиловського призначили л╕карем-╕нспектором Тавр╕йсько╖ губерн╕╖. Як свого часу Степан Руданський, що протягом дванадцяти рок╕в був м╕ським л╕карем Ялти, так ╕ К. Б╕лиловський став св╕дком кричущо╖ антисан╕тар╕╖ П╕вденнобережжя. У нарис╕ «Ялта» поет змалював жахливу картину еп╕дем╕╖ холери, закликав владоможц╕в вжити в╕дпов╕дних заход╕в для подолання антисан╕тар╕╖ та хвороб. З 1913 року К. Б╕лиловського було переведено головним л╕карем Феодос╕йського карантину, а в роки Першо╖ св╕тово╖ в╕йни тут, у прим╕щеннях карантину, було в╕дкрито ще й в╕йськовий госп╕таль. К. Б╕лиловський був його головним л╕карем.
 П╕сля зак╕нчення громадянсько╖ в╕йни Б╕лиловський працював у в╕дд╕л╕ охорони здоров’я Кримського ревкому, згодом старшим ╕нспектором Народного ком╕сар╕ату роб╕тничо-селянсько╖ ╕нспекц╕╖, сп╕впрацював з газетою «Красный Крым» (нин╕ «Крымская правда»), виступаючи в прес╕ з ╜рунтовними статтями на теми охорони здоров’я трудящих.
 В 1925 р. К. Б╕лиловського в╕дрядили л╕карем радянсько╖ амбулатор╕╖ в м. Решт у Перс╕╖ (нин╕ ╤ран) для обслуговування персоналу радянського консульства. Саме там, у Перс╕╖, К. Б╕лиловський створив св╕й цикл л╕ричних в╕рш╕в «Перс╕янськ╕ мотиви». Прообразом л╕рично╖ геро╖н╕ циклу була Лей-ла Гафар╕ - красива молода ж╕нка, мати яко╖ походила з укра╖нсько╖ родини, що здавна жила у Перс╕╖, пере╖хавши туди з Херсонщини.
 Навесн╕ 1932 р. Б╕лиловський повернувся з ╤рану. К╕лька м╕сяц╕в жив у Москв╕, а затим пере╖хав до С╕мферополя. Тут займався л╕тера-турною творч╕стю, готував до друку окремою книгою сво╖ поез╕╖.
 Помер Кесар Олександрович Б╕лиловський 28 травня 1938 року. Поховали його на цвинтар╕ м╕ста С╕мферополя. Нам в╕н залишив дв╕ невмирущ╕ п╕сн╕ «В чарах кохання» ╕ «Моя п╕сня» (музика Миколи Леонтовича).
 Я був у зимов╕ дн╕ в С╕мферопол╕. В╕дв╕дав могилу поета. На надгробн╕й плит╕, злегка припорошен╕й сн╕гом, полум’ян╕ли жив╕ кв╕ти. Отже, вдячн╕ кримчани не забули, пам’ятають чудового поета-л╕рика.
 Володимир КАПУСТ╤Н,
письменник.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4457

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков