Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4229)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3913)
Українці мої... (1556)
Резонанс (1788)
Урок української (1000)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (104)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШИКУЙСЬ П╤Д УКРА╥НСЬКИМ СТЯГОМ!
Знатимемо по╕менно вс╕х Геро╖в, як╕ боролися з ворогом.


ПОМЕР ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КРАВЧУК
Першого президента Укра╖ни не стало на 89 роц╕ життя.


ВРОСТАТИ У НЕБО ТОПОЛЯМИ
Нотатки до 85-л╕ття письменника ╕ науковця Михайла Вишняка.


╤СТОР╤Ю ПРО В╤ЙНУ ПИШУТЬ Т╤, ХТО ВИБОРОВ ЦЕ ПРАВО ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ
Ми ще напишемо про них – геро╖в, як╕ в найстрашн╕ш╕, найжорсток╕ш╕ моменти в╕йни не зрадили...


«У НАС НЕМОЖЛИВИЙ ПУТ╤Н, А У НИХ НЕМОЖЛИВИЙ МАЙДАН»
╤сторик Ярослав Грицак про р╕зницю м╕ж Укра╖ною та Рос╕╓ю.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 02.02.2007
«СТО╥ТЬ ГОРА ВИСОКАЯ...»
Тамара СОЛОВЕЙ.

 Про Федора Андр╕йовича ТАРАНА, в минулому оперного сп╕вака ╕ взагал╕ просто-таки легендарну людину ми дов╕далися в╕д його учня Володимира Устиновича Перванчука, друга «Кримсько╖ св╕тлиц╕». К╕лька раз╕в в╕н заходив до нас, аби п╕дтримати морально, нав╕ть п╕снею, але кожна розмова починалась ╕ зак╕нчувалась ╕менем вчителя, якого Володимир Перванчук просто-таки обожнював.
 ╤ ось д╕знавшись, що 2 лютого Фед╕р Андр╕йович святкуватиме сво╓ 80-р╕ччя, ми попросилися до нього на гостини.
 Здавалося, вдома у сп╕вака обов’язково мають звучати музика, чекати дотику майстерно╖ руки музичн╕ ╕нструменти, а в численних фотоальбомах вируватиме яскраве, соковите, схоже на казку життя, яке ще називають зоряним.
 Але в квартир╕ Федора Андр╕йовича було зовс╕м тихо, тут не виявилося жодного грамзапису чи то просто магн╕тофонного диска, який би дав змогу почути цього в╕ртуоза, принаймн╕, розпов╕дь Федора Андр╕йовича св╕дчила, що свого часу йому р╕вних д╕йсно було небагато.
 Народився в╕н на Сумщин╕, в с. Московський Бобрик Лебединського району. Ще малою дитиною запам’ятав часи Голодомору. Те, як батько з мат╕р’ю закопали п╕д в╕кном у бузин╕ картопельку. Але с╕льськ╕ актив╕сти ╖╖ таки знайшли ╕ вигорнули всю, лиш у самому куточку залишилась одна маленька картоплинка, в╕д яко╖ дитина не могла в╕двести погляд. Вона ╕ зараз н╕би перед очами. А якби ота картопля, що забрали, та ще й хл╕бець, - не вимерло б майже усе ╖хн╓ трет╓ кол╕но. Лишилася лише одна бабця по батьк╕вськ╕й л╕н╕╖, що жебракувала. Батька Андр╕я та двох його брат╕в ╕ сестер виховував д╕дусь (╖хн╕й батько загинув). ╤ коли розпочалася колектив╕зац╕я, у родини в╕д╕брали ╓дину кор╕вку-годувальницю. Для с╕м’╖ це було великим потряс╕нням. ╤ тод╕ найменший батьк╕в брат, 17-р╕чний Лука, взяв сокиру, пробрався на скотоферму ╕ по-р╕шив свою кор╕вку. З того часу життя у Луки б╕льше не було. С╕м раз╕в в╕н вт╕кав з в’язниць, але знову затримували ╕ набавляли строку. В пер╕од короткочасно╖ свободи - теж пост╕йний страх, та ╕ здобутий шматок хл╕ба був г╕рким в╕д чи╖хось сл╕з. Ось ╕ вир╕шив одного разу Лука, перебуваючи саме на вол╕, здатися влад╕. ╤ пов╕домив про це товаришу. Не сподобалась товаришев╕ така ╕дея (боявся, щоб Лука ╕ його не «здав») ╕ тому, коли той в╕двернувся, вистрелив йому в спину. Але Лука не впав - повернувся, аби подивитися в оч╕ сво╓му вбивцев╕ ╕ одержав удар вилами.
 Федя Таран був тод╕ ще дитиною ╕ щойно вийшов з церкви, яка була переобладнана вже п╕д к╕нотеатр, де дивився к╕ностр╕чку про благородного розб╕йника Дубровського. ╤ ось тут, майже у нього на очах загинув його р╕дний дядько, осучаснений Дубровський, який помстився за пограбування сво╓╖ власно╖ родини ╕ знайшов г╕ркий та безславний к╕нець.
 Не думав тод╕ маленький Федя, що давно мертвий, прохромлений вилами Лука ще неодноразово вставатиме у нього на дороз╕. Незабаром Фед╕р вир╕с ╕ став матросом торговельного флоту. Дуже хот╕лося побувати в Англ╕╖. Але з нев╕домих тод╕ йому причин кандидатуру його в╕дхилили. За комсомольським набором юнака направили у в╕йськово-морське училище, згодом - в спецшколу та в╕дд╕л п╕дготовки кадр╕в для флоту. Але ╕ тут в╕н не затримався - без будь-яких пояснень його перевели в берегову оборону. Але в╕н наст╕льки в╕др╕знявся ерудиц╕╓ю в╕д сво╖х однокашник╕в, що перев╕ряючий направив його в охорону водного району, а точн╕ше - в секретну частину пол╕тв╕дд╕лу ОВР. Але його кар’╓рний зл╕т знову тривав лише до того часу, поки Фед╕р випадково не зустр╕вся в пол╕тв╕дд╕л╕ з особою, яка одного разу вже обр╕зала йому крила.
 ╤ тод╕, не дослуживши сво╓╖ морсько╖ строково╖ служби, Фед╕р Таран попросився у в╕дставку, й на велике його здивування, прохання було задоволене.
 Ось ╕ настав час прислухатися до серця: чого воно хоче? Пригадалося, у якому посиленому режим╕ воно працювало, коли в╕н брав участь в драмгуртку п╕д час в╕йськово╖ служби. Звичайно, в╕н буде артистом, драматичним артистом! Але батьки, як╕ жили на той час вже в Криму, в с. Голубинка, не хот╕ли в╕дпускати сина дал╕ С╕мферополя. А тут актор╕в не готували. Тож ╕ пон╕с Фед╕р документи в зал╕зничне училище. А сам ледь не плаче - ╕ нав╕що воно йому треба, це училище? Хочеш бути артистом? Так це ж недалечко, лише через дорогу, п╕дказав йому один хлопчина. ╤ запевнив, що, хоча училище зветься музичним, на артист╕в там теж навчають.
 Фед╕р роздумував недовго - за документи ╕ гайда. В училищ╕ саме прослуховували вокал╕ст╕в: в коридорах метушилися, на його погляд, люди дуже досв╕дчен╕ в музиц╕ - вони тримали в руках ноти, так ╕ сипали музичними терм╕нами. Але ╕з запов╕тно╖ к╕мнати чомусь вихо-дили в сльозах. Федора викликали останн╕м. В╕н засп╕вав одну з╕ сво╖х улюблених укра╖нських п╕сень, яка часто лунала в с╕льських хатах: «Сто╖ть гора високая...» Одного куплету виявилося досить. Ось так ╕ розпочалося сп╕вуче життя Федора Андр╕йовича Тарана.
 Ще студентом його намагались переманити в Саратов, але не хот╕лося лишатись недоучкою. Осв╕ту треба завершити в консерватор╕╖. А де саме? Життя покаже! Обставини склалися на користь Кишинева, але там Фед╕р дов╕дався, що «баритон╕в» ╕ «сопрано» не приймають - переб╕р! Нав╕ть його дружин╕, яка теж складала ╕спити за фахом «диригент-хормейстер», виставили тр╕йку, аби пот╕м не мати проблем з ╖╖ чолов╕ком, явно «непрох╕дним» баритоном. Конкурс був шаленим - з 60 аб╕тур╕╓нт╕в мали нам╕р зарахувати лише ш╕сть. А зарахували двох, решту м╕сць законсервувавши для м╕сцевих нац╕ональних кадр╕в. Одним з тих двох виявися баритон Фед╕р Таран.
 П╕сля зак╕нчення консерватор╕╖, одержавши звання оперного сп╕вка, Фед╕р Андр╕йович мусив три роки в╕дпрацювати в Кишин╕вському оперному театр╕. Але йому подобалося сп╕вати, а там, як здалося на перший погляд, люди лише нудились св╕том. Тому в╕н одразу ж попросився у ф╕лармон╕ю, де ╕ прижився. Йому об╕цяли велике майбутн╓, нав╕ть починали говорити з ним молдавською, а до його пр╕звища н╕би ненароком додавали «у» ╕ виходило Тарану. Але ж в╕н був закоханим в укра╖нську п╕сню ╕ вставляв ╖╖ в будь-яку нац╕ональну програму. П╕зн╕ше з укра╖нською п╕снею в╕н об’╖здив чи не весь Радянський Союз.
 А коли покидав Молдав╕ю, на прощання почув: «До Тарана й п╕сля Тарана в Молдав╕╖ не було ╕ не буде баритону». А попереду чекав
П╕вденно-Сахал╕нськ, де до нього, як зазначалося в столичн╕й прес╕, «ще не ступала нога вокал╕ста». Там два роки пропрацював у ф╕лармон╕╖. Пот╕м взяв участь в зам╕щенн╕ вакантно╖ посади в М╕нську. Сюди при╖хав вже досв╕дченим, тридцятитрьохр╕чним. П╕сля прослуховування зал потонув в оплесках. З М╕нська взагал╕ в╕дпускати не хот╕ли, створювали для роботи найвиг╕дн╕ш╕ умови.
 Але на той час вже почали тяжко хвор╕ти батьки: мати - сл╕па, татусь - ╕нвал╕д, вони потребували допомоги. А яка допомога за тридев’ять земель? Довелося, пом╕нявши квартиру, оселитися в С╕мферопол╕, де жила с╕м’я дружини Федора. С╕м рок╕в був змушений ╖здити на роботу в Ялту (в С╕мферопол╕ ф╕лармон╕╖ тод╕ ще не було).
А загалом Кримськ╕й музичн╕й ф╕лармон╕╖ в╕ддано 25 рок╕в життя.
 Тут, як ╕ у будь-як╕й точц╕ СРСР, до свого репертуару Фед╕р Андр╕йович включав укра╖нськ╕ п╕сн╕. А коли сп╕вав «Ой, горе т╕й чайц╕...», люди плакали ╕ нав╕ть виходили ╕з залу. Про нього ходили чутки, що в╕н взагал╕ рос╕йську музику не полюбля╓ ╕ в╕дда╓ перевагу будь-як╕й ╕нш╕й. ╤нод╕ сп╕вак ╕ сам заявляв в╕дкрито: «Не люблю рос╕йськ╕, люблю укра╖нськ╕ п╕сн╕». ╤ хоча в цьому була певна доля епатажу, але дехто сприймав його слова з пересторогою.
 Можливо, саме це ╕ стало причиною того, що попри всезагальне захоплення Фед╕р Андр╕йович не був пом╕ченим на оф╕ц╕йному державному р╕вн╕ ╕ не ма╓ якихось сол╕дних державних в╕дзнак.
 Та ╕ взагал╕ до свого арх╕ву в╕н ставиться досить недбало: там ледь знайшлося к╕лька фотограф╕й, якими г╕дно можна було б прикрасити публ╕кац╕ю.
 Думала я й над ╕ншим: як це Федору Андр╕йовичу вда╓ться роками працювати з учнями, розвиваючи ╖хн╕й «малюс╕нький голосочок» до меж естрадного, якщо в╕н тепер н╕коли не сп╕ва╓ сам? Спитала про це у нього, а також про те, чи можна стати гарним сп╕ваком без таланту.
 Фед╕р Андр╕йович, як виявилося, дуже високо╖ думки про можливост╕ людини ╕ нав╕в мен╕ багато приклад╕в, коли безголос╕ зак╕нчували престижн╕ акторськ╕ ВНЗ, а пот╕м сп╕вали в р╕зних ансамблях.
 «До голосу треба ставитися як до новонародженого», - зауважу╓ в╕н. Можливо, зв╕дси й отака захоплен╕сть у його учн╕в, адже в╕н кожному да╓ шанс ╕ пот╕м людина бачить результат. А «ведмед╕ наступають на вуха» чомусь найчаст╕ше саме тим, кому дуже хочеться сп╕вати.
 Дов╕далася я ╕ про те, чому учн╕ практично не чули, як сп╕ва╓ ╖хн╕й вчитель. В╕н замовк 12 рок╕в тому, нав╕ть ран╕ше, коли дружина Федора Тарана Майя була ще живою, але вже тяжко хворою. Просто перестало хот╕тися сп╕вати, ╕ в╕н не бачив сенсу себе пересилювати. Як зрозум╕в пот╕м, це саме вона, Майя, була його натхненням ╕ найкращою його п╕снею, що виявилася вже просп╕ваною.
 Давно виросли ╖хн╕ д╕ти, стали на ноги й онуки. Дочка п╕шла матусиними сл╕дами. А 2 лютого для Федора Андр╕йовича буде днем телефонних дзв╕нк╕в, гостинц╕в, об╕йм╕в ╕ теплих сл╕в та найкращих побажань. Хай серед ╕нших пролунають ╕ наш╕, «св╕тличн╕»: щастя, здоров’я Вам, вельмишановний, ╕, попри все, хай знову засп╕ва╓ ваша стомлена збол╕ла душа. Бо з п╕снею вилива╓ться туга. З п╕снею пришвидшу╓ться рух кров╕ й просина╓ться молода енерг╕я. «Сто╖ть гора високая...» Адже вона буде стояти завжди, поки ╓ Укра╖на! 
 
На фото: випускний екзамен у консерватор╕╖.
Опера «Паяци». Фед╕р Таран - у центр╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4453

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков