Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
9 жовтня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Я. Франка, в╕дбувся...


«ФРАНКО» ╤З АМЕРИКИ
В Музе╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в Ки╓в╕ продовжу╓ експонуватися виставка «Нью-Йорк –...


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ
╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста...


ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 02.02.2007
«...МЕНЕ ╤ ПО СМЕРТ╤, МОЖЕ, ПОСЛУХАЮТЬ...»

Постат╕
6 С╤ЧНЯ 2007 РОКУ ВИПОВНИЛОСЬ 173 РОКИ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО

 ТИХОПЛИННА р╕чка Постолова, л╕ва притока П╕вденного Бугу, химерно звиваючись, утворю╓ вигин, схожий на хомут. Зв╕дти й походить назва села Хомутинц╕, що на В╕нниччин╕ - так твердять його мешканц╕.
 Л╕вий берег крутий та кам’янистий, з каменя, що його здавна називають каменем Руданського, усе село видно як на долон╕. Ген видн╕╓ться с╕льська школа, шкода лише, що тут тепер не так гам╕рно, як ран╕ше. Молодь у пошуках роботи залиша╓ село, тож ╕ народжувати н╕кому...
 Щор╕чно у першу суботу по Р╕здв╕ Хомутинц╕ сповню╓ п╕днесено-святковий настр╕й - село в╕дзнача╓ чергову р╕чницю в╕д дня народження земляка поета-класика ╕ патр╕ота Степана Руданського. А вже в нед╕лю багатотисячну юрбу збира╓ на велемовне свято райцентр Калин╕вка. ╤ нин╕шнього року в сел╕ Хомутинц╕ й райцентр╕ Калин╕вка на В╕нниччин╕ в╕дбулось традиц╕йне обласне свято сатири ╕ гумору ╕мен╕ Степана Руданського. Земляки та гост╕ свята в╕дв╕дали ╓диний в м╕ст╕ музей С. Руданського, поклали кв╕ти до п╕дн╕жжя пам’ятника поета, створеного легендарним ╤ваном Гончарем, до могил його батьк╕в.
 У заходах взяли участь хомутинський народний фольклорний театр «В╕нок Руданського», аматори сцени з райцентру К╕верц╕ (Волинь), представники м╕сцево╖ влади, письменники.
 Цьогор╕чним лауреатом Всеукра╖нсько╖ л╕тературно-мистецько╖ прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського став в╕домий письменник, кошовий М╕жнародно╖ асоц╕ац╕╖ гуморист╕в ╕ сатирик╕в «Весела С╕ч» Петро Ребро (м. Запор╕жжя).
 Под╕╓ю в житт╕ хомутинчан став при╖зд у липн╕ 2006 р. в село дитячого письменника з Феодос╕╖ ╢вгена Б╕лоусова, лауреата Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕м. Лес╕ Укра╖нки. В╕н узявся написати книжку про Степана Руданського для д╕тей, тому при╖хав у Хомутинц╕, розмовляв ╕з земляками поета, побував у м╕сцев╕й школ╕, центральн╕й районн╕й б╕бл╕отец╕, працював у музе╖ С. Руданського в Хомутинцях. Збираючи матер╕али до сво╓╖ майбутньо╖ книжки «Степан Руданський - поет ╕ л╕кар», м╕сяць працював ╕ в Ялт╕.
 12 рок╕в свого недовгого життя п╕сля зак╕нчення у 1861 р. медико-х╕рург╕чно╖ академ╕╖ С. Руданський сумл╕нно працював у цьом╕ м╕ст╕. Простий люд любив його за доброту, чуйн╕сть, безкорислив╕сть, вроджене почуття справедливост╕, профес╕йн╕сть.
 М╕ський л╕кар Ялти Степан Руданський зав╕дував ще й л╕карнею, по╓днував обов’язки л╕каря в алупкинських ма╓тках графа Воронцова, карантинного л╕каря порту, л╕каря Ялтинського пов╕ту. Чимало сил, енерг╕╖ в╕ддав в╕н ╕ громадським справам. З його ╕н╕ц╕ативи у Ялт╕ було збудовано м╕ський ринок, фонтан, п╕д буд╕вництво якого л╕кар в╕ддав шмат власно╖ земл╕, орган╕зував першу медичну б╕бл╕отеку на П╕вденному берез╕ Криму, заклав основи курортолог╕╖, кл╕матотерап╕╖, багато зробив для зародження санаторно╖, ветеринарно╖, сан╕тарно-еп╕дем╕олог╕чно╖ служб. Ц╕кавився поет ╕стор╕╓ю, археолог╕╓ю, фольклором древньо╖ Тавриди. У 1867 р. С. Руданського обирають почесним мировим суддею С╕мферопольсько-Ялтинсько╖ ╕ Керченсько╖ округи. У 1869 р. Руданського нагородили орденом Святого Стан╕слава ╤╤╤ ступеня. В Криму вивчав поет ╕ л╕кар мову кримських татар. Та н╕коли не забував Степан Руданський сво╓╖ р╕дно╖ земл╕, не цурався р╕дно╖ мови.
 «Заказують мен╕ мою р╕дну мову, - заказу╓ батько; але в мене був прад╕д ╕ прапрад╕д - вони мен╕ не заказали; не слуха╓ батько мо╓╖ мови - зато мене ╕ по смерт╕, може, послухають штирнадцять м╕льйон╕в мо╖х однодумц╕в», - писав Степан року 1859 до свого брата Григор╕я. Коли 1863 р. у Ялт╕ помер щирий друг Т. Г. Шевченка, видатний рос╕йський актор М. Щепк╕н, Степан Руданський приносить в╕нок з╕ скорботним написом укра╖нською мовою, за що й мав непри╓мност╕.
 В Ялт╕ л╕кар збира╓ кошти на впорядкування могили Тараса Шевченка на Чернеч╕й гор╕.
В лист╕ до В. Ковальова в╕д 15.04.1869 р. С. Руданський пише: «Портрети могили пок╕йного Тараса получив ╕ я од брата пок╕йного - Варфоломея; всього получив 25 штук, продано по два карбованц╕ (Варфолом╕й назначив по карбованцю, я а продав по два), ╕ коли ус╕ розпродам, пошлю йому грош╕. Варфолом╕й писав до мене, що грош╕ за портрети п╕дуть т╕льки на те, щоб поправити хрест на Тарасову могилу, а може, вони п╕дуть ╕ на що друге. Нехай ╖м Бог на все добре помага╓».
 Непоступливий, неп╕дкупний, принциповий л╕кар та громадянин С. Руданський нажив ворог╕в. До м╕сцево╖ влади сипались р╕зн╕ наклепи. Не здолавши тяжких душевних переживань та п╕дступно╖ хвороби, 1873 р. Степан помира╓ на руках свого брата Григор╕я з╕ словами на устах «Укра╖но моя мила»...
 Багато зусиль доклав, досл╕джуючи житт╓вий ╕ творчий шлях поета, ялтинець Олександр Несторович Януш (нин╕ пок╕йний).
 У 2004 р. в С╕мферопол╕ вийшла у св╕т праця науковця, першого лауреата прем╕╖ ╕м. С. Руданського Кримського фонду культури Петра Киричка «Степан Руданський ╕ Крим».
 Виконуючи запов╕т свого батька, Олекс╕й Боржковський чимало доклав зусиль ╕ власних кошт╕в для ув╕чнення пам’ят╕ свого пращура, популяризац╕╖ його творчост╕.
 Вперше вл╕тку 2006 р. за ╕н╕ц╕а-тиви голови с╕льсько╖ територ╕ально╖ громади Оксани Мудрик делегац╕я з села Хомутинц╕ за власн╕ кошти в╕дв╕дала Ялту. Хомутинчан вразили химерн╕ обриси прадавн╕х г╕р, сл╕пуче кримське сонце, море... Вс╕ три дн╕ перебування у м╕ст╕, долаючи незвичн╕ для подолян крут╕ п╕дйоми та 156 сходинок, в укра╖нському нац╕ональному одяз╕, ходили вони до могили земляка. До п╕дн╕жжя пам’ятника клали жив╕ кв╕ти. Сп╕вали, ╕ далеко понад морем лунало: «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну»... Побували хомутинчани ╕ в ╓дин╕й у Ялт╕ школ╕ з укра╖нською мовою навчання, що на вулиц╕ С. Руданського, 43. Школа ма╓ музейну к╕мнату поета, виборю╓ право носити ╕м’я С. Руданського. В╕дв╕дали подоляни ╕ музей Лес╕ Укра╖нки (тут ╓ стенд, присвячений поету), церкву ╤оанна Златоуста, зв╕дки проводжала Ялта в останню путь Степана Руданського.
 Восени 2006 р. вперше в Криму в╕дбулись «Дн╕ Степана Руданського». Мета акц╕╖ - суто просв╕тницька. Головними ╖╖ орган╕заторами стали Всеукра╖нське товариство «Просв╕та» ╕м. Т. Г. Шевченка, Феодос╕йська м╕ська держадм╕н╕страц╕я, редакц╕я газети «Кримська св╕тлиця». До складу делегац╕╖ ув╕йшли ╢вген Б╕лоусов (м. Феодос╕я), Олекс╕й Боржковський
(м. Житомир), б╕бл╕отекар-б╕бл╕ограф Ольга Юрчишина та лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. С. Руданського Микола Сарахан з Калин╕вщини. Програма Дн╕в була досить насиченою: щодня по дек╕лька заход╕в, зустр╕ч╕ з учнями, вчителями, студентами, б╕бл╕отекарями, музейними прац╕вниками у Феодос╕╖, Приморському, Керч╕, С╕мферопол╕, Ялт╕. Побували ми також у Коктебел╕ та Бахчисара╖, де у 1863 р. за пропозиц╕╓ю С. Руданського було в╕дкрито л╕карню.
 ╤з собою ми мали пересувн╕ виставки «Житт╓вий шлях Степана Руданського», «Книги «Просв╕ти» - у кожну оселю», касети та диски ╕з записом п╕сн╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» у виконанн╕ славетних укра╖нських сп╕вак╕в.
 Кримчани уважно слухали наш╕ розпов╕д╕ про С. Руданського. Олекс╕й Боржковський розпов╕в про св╕й славний р╕д, познайомив з ц╕кавими фактами з життя свого пращура.
 Учн╕ та вчител╕ читали сп╕вомовки, виконували ╕нсцен╕вки за творами поета, п╕дготували л╕тературно-музичн╕ свята, л╕тературн╕ в╕тальн╕.
 Незабутньою була ╕ зустр╕ч в редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця».
 Лауреат прем╕╖ ╕м. С. Руданського Кримського фонду культури, редактор в╕дд╕лу л╕тератури, поет Данило Кононенко читав сво╖ в╕рш╕, розпов╕в про те, як розробля╓ться тема «Руданський ╕ Крим» на стор╕нках газети. З неабияким артистизмом мешканець ╢впатор╕╖ ╢вген Мошук, що при╖хав на зустр╕ч, прочитав напам’ять чимало твор╕в С. Руданського.
 Лариса Данилейченко, методист С╕мферопольського дитячого садка № 94 б╕дкалась: скрутно з методичною л╕тературою, укра╖нською книжкою для д╕тей дошк╕льного в╕ку.
 Проблем з укра╖нським словом ма╓мо чимало, ╕ не лише в Криму.
 А чи дочека╓мося академ╕чного видання твор╕в Степана Руданського? Повертаючись додому, згадували рядки з в╕рша учениц╕ 11-го «б» класу Керченсько╖ школи-г╕мназ╕╖ № 2 Ольги Слав╕но╖:
 Ми не раз ще поета згада╓мо,
 Сп╕вомовки його пригада╓мо,
 Бо складав в╕н ╖х мовою р╕дною,
 Що в душ╕ озива╓ться п╕снею.
 Ольга ЮРЧИШИНА.
Калин╕вка - Феодос╕я -
Приморське - Коктебель - Керч - С╕мферополь - Ялта - Бахчисарай.

ПОВ╤Й, В╤ТРЕ, НА ВКРА╥НУ
 Поез╕я Степана Руданського вабила мене ще в роки ранньо╖ юност╕, а прищепив мен╕ ╖╖ учитель укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури Павло Мартинович Дяченко. Ще в шостому клас╕ учитель вимагав в╕д нас, учн╕в, вивчати в╕рш╕ визначних поет╕в напам’ять. У мене це виходило непогано. Чимало ╕з них до сьогодн╕шнього дня збереглися у мо╖й пам’ят╕.
 В╕рш С. Руданського «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», що згодом став народною п╕снею, пройшов з╕ мною через усе життя. Пам’ятаю фронтовий еп╕зод, пов’язаний ╕з нею. В╕н мало не коштував життя молодому солдату.
 Було це у 1942 роц╕. Частини нашо╖ див╕з╕╖ вели бо╖ на зайнятому нами л╕вому плацдарм╕, а ми, зв’язк╕вц╕, забезпечували ╖х зв’язком. Ворог намагався з╕пхнути нас у Неву, та його нам╕ри були марними, хоча бо╖ не стихали н╕ вдень, н╕ вноч╕. Як завжди м╕ж боями бувають пром╕жки в╕дносно╖ тиш╕. Для солдата ц╕ хвилини дуже дорог╕, поступово спада╓ нервова напруга - в╕дновлюються людськ╕ почуття. У солдатському середовищ╕ завжди мають м╕сце гумор, см╕х, дотепн╕ слова людей весело╖ вдач╕.
 У наш╕й рот╕ зв’язку був Володя Б╕ленко. Родом в╕н ╕з Полтавщини, прибув до нас восени сорокового. Весельчак, км╕тливий, з чар╕вним сп╕вучим голосом. Цим ╕ завоював повагу серед солдат╕в взводу, у якому служив, а згодом - ╕ ус╕╓╖ роти.
 Наш ротний командир - рос╕янин, та укра╖нськ╕ п╕сн╕ любив слухати. Бувало, командир м╕ж боями в пер╕од тиш╕ просить:
 - Засп╕вай, Володю, щось укра╖нське, послухаю, згадаю матусю, я так ╖╖ любив.
 ╤ линула по передньому краю в╕йни чар╕вна мелод╕я «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Цей сво╓р╕дний концерт слухали стомлен╕, змучен╕ щоденними боями солдати, щоб на крилах п╕сн╕ думкою полинути до р╕дно╖ осел╕, пригорнути до серця дружину, побавитись з д╕тками сво╖ми, уклонитись матус╕, як у дитинств╕, в╕дчути ╖╖ неповторне р╕дне тепло, материнську ласку ╕ ╖╖ святу любов.
 Володя був в╕дважним, дисципл╕нованим солдатом. Над усе шанував дружбу, ризикуючи власним життям, був готовий ╕ти на допомогу ╕ншому.
А ще в╕н був неперевершений гуморист. Гумор його був добрим, не ранив душу товариша.
 Якось не вбер╕гся, покритикував помпол╕та:
 - Коли пролунала команда йти в атаку, вс╕ дружно покинули окопи ╕ накинулись на ворога. Лише помпол╕т залишився читати пол╕т╕нформац╕ю порожн╕м окопам.
 Ц╕ слова дорого об╕йшлися Б╕ленку. За к╕лька дн╕в Волод╕ у рот╕ не стало. Це стурбувало увесь п╕дрозд╕л. Згодом з’ясувалось: заарештував Володю кап╕тан з особливого в╕дд╕лу. Ця зв╕стка збурила майже всю роту зв’язку.
 Командир ╕ пол╕трук роти звернулись з листом в особливий в╕дд╕л, у якому з позитивного боку характеризували Володю ╕ просили пов╕домити, у чому його вина. На лист в╕дпов╕дь не над╕йшла. Але згодом командира й пол╕трука запросили на зас╕дання трибуналу. Вир╕шили вони взяти й мене, як укра╖нця. Б╕ленка звинувачували у п╕дривн╕й нац╕онал╕стичн╕й д╕яльност╕. Пол╕трука запитали:
 - Як╕ п╕сн╕ сп╕вав Б╕ленко в рот╕?
 - Хорош╕ п╕сн╕, - в╕дпов╕в той. ╤ почав характеризувати Б╕ленка як в╕дм╕нного солдата. Головуючий його зупинив:
 - Його характеристика нам в╕дома. В╕дпов╕дайте по сут╕.
 Пот╕м взяв якогось пап╕рця ╕ став читати:
 - «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Хто ╖╖ автор? Про що говориться в п╕сн╕?
 Пол╕трук мовчав. Його виручив командир:
 - Ми обо╓ рос╕яни. З укра╖нською л╕тературою майже не знайом╕. Ось привезли ╕з собою близького товариша Б╕ленка, теж укра╖нця. В╕н в╕дпов╕сть на вс╕ ваш╕ запитання.
 В╕д таких сл╕в немов хто кухоль крижано╖ води мен╕ вилив за пазуху. Майнула думка, чи не причинять ╕ мене, як ╕ Б╕ленка. Головуючий пильно дивився на мене:
 - Що, сержанте, злякався? Бачу, на грудях дв╕ бойов╕ медал╕, ворога не злякався, а тут? Збери нерви ╕ в╕дпов╕дай.
 Я досл╕вно продекламував слова п╕сн╕, назвав ╖╖ автора ╕ розпов╕в ╕стор╕ю написання цього твору. Пригадалась наука Павла Мартиновича.
 Члени трибуналу про щось говорили м╕ж собою, а пот╕м головуючий запропонував Б╕ленку засп╕вати п╕сню. Мен╕ доводилось слухати багатьох виконавц╕в ц╕╓╖ п╕сн╕, але так, як тод╕ в трибунал╕ сп╕вав Б╕ленко, чути не доводилось. Зда-валось, що сп╕вають його душа ╕ серце. Сльози заливали оч╕, спливали по обличчю, а губи ч╕тко вимовляли слова. Заворожено слухали його ╕ члени трибуналу.
 Я глянув на командира, в╕н витирав сльози, мабуть, в╕дчув, що д╕╓ться у душ╕ сп╕вака.
У мене теж щось здавило в горл╕, от-от з╕рвуся, заплачу. Але стримався. Було мен╕ 22 роки.
 Не довго радились трибунальн╕, вирок був коротким: «Процесуальним сл╕дством п╕дривно╖ нац╕онал╕стично╖ д╕яльност╕ Б╕ленком не встановлено,
з-п╕д охорони ╕ сл╕дства зв╕льня╓ться».
 - Чи можемо ми його взяти ╕з собою, у свою частину? - ц╕кавимось.
 - Зв╕дси ╕дуть у запасний полк або у штрафну роту. Такий порядок, - почули у в╕дпов╕дь.
 З болем у серц╕ прощалися з Володею. Ми посп╕шали у свою частину, ╖хали мовчки, кожен з нас думав про сво╓. Пригадався мен╕ тод╕ й м╕й учитель. Мабуть, ╕ в╕н був отак оббр╕ханий ╕ засуджений до розстр╕лу.
 - Добре, що так зак╕нчилось, - мовив пол╕трук, порушивши тишу. - Могло б зак╕нчитися трагед╕╓ю. Час-то який!
 Ще довго говорили командир ╕ пол╕трук. Та я ╖х не слухав. Перед очима була картина: сп╕ва╓ Володя п╕сню, а з його очей, мов перли, капають сльози на суху земляну п╕длогу.
 М. ПЛЯЧЕНКО,
 ветеран в╕йни ╕ прац╕.
м. Кам’янка Черкасько╖ обл.

Музика Людмили Александрово╖
В╕рш╕ Степана Руданського

Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну,
Де покинув я д╕вчину,
Де покинув кар╕ оч╕, -
Пов╕й, в╕тре, оп╕вноч╕.
М╕ж горами там долина,
В т╕й долин╕ ╓ хатина,
В т╕й хатин╕ д╕вчинонька,
Д╕вчинонька-голубонька.
Пов╕й, в╕тре, до сх╕д сонця,
До сх╕д сонця, край в╕конця,
Край в╕конця пост╕ль б╕ла,
Пост╕ль б╕ла, д╕вка мила.
Пов╕й, в╕тре,
тишком-нишком
Над рум’яним, б╕лим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила - подивися.
Чи спить мила, чи збудилась,
Спитай ╖╖, з ким любилась,
З ким любилась ╕ кохалась
╤ любити присягалась.
Як заб’╓ться ╖й серденько,
Як з╕тхне вона тяженько,
Як заплачуть кар╕ оч╕, -
Вертай, в╕тре, оп╕вноч╕!
А якщо мене забула
╤ другого пригорнула,
То розв╕йся край долини,
Не вертайся з Укра╖ни!..
В╕тер в╕╓, в╕тер в╕╓,
Серце тужить, серце мл╕╓,
В╕тер в╕╓, не верта╓,
Серце з жалю завмира╓.
1856 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4447

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков