"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Джерельце""
#4 за 26.01.2007
ЗНАЙ СВ╤Й КРАЙ!
Люб╕ друз╕ - читач╕ ╕ дописувач╕ газети "Джерельце"! Вс╕ ми живемо в чудов╕й кра╖н╕, яка багата сво╓ю ╕стор╕╓ю, неповторною природою. Давайте разом будемо мандрувати мальовничими селами ╕ м╕стами Укра╖ни, вивчаючи ╖хню ╕стор╕ю, захоплюючись прекрасними кра╓видами, г╕рськими ╕ морськими пейзажами, фортецями ╕ замками, церквами ╕ палацами. Наша земля неповторна, багата талановитими людьми, давн╕ми традиц╕ями ╕ звичаями. Розпов╕дайте нам про свою маленьку Батьк╕вщину - м╕сто чи село, де ви народилися. Ми з рад╕стю передамо вашу розпов╕дь ус╕м читачам. П╕знаймо р╕дну Укра╖ну разом!
ОВ╤ЯНИЙ ЛЕГЕНДАМИ ХОТИН Багатьох в╕дв╕дувач╕в ц╕╓╖ прекрасно╖ фортец╕ найб╕льше ц╕кавить питання: "Зв╕дки взялася пляма на мур╕? Коли вона з'явилася? Чи, може, це замок почина╓ руйнуватися?" Мешканц╕ Хотина радо розпов╕дають про це гостям. ╤ кожного разу це ╕нша ╕стор╕я. Найрозповсюджен╕шою верс╕╓ю ╓ така: Уже довгий час тривала облога замку татарами. Захисники мужньо трималися, але надто ╖х мучила спрага, адже на той час у фортец╕ ще не було криниц╕. Та у лавах захисник╕в була надзвичайно хоробра д╕вчина. Вона зум╕ла зробити вдалу вилазку вноч╕ ╕ набрати у глечик води з струмка, що прот╕кав б╕ля замку. Та коли вона вже поверталася ╕з водою, ╖╖ пом╕тили ╕ смертельно поранили. Але в тенд╕тному т╕л╕ був сильний укра╖нський дух. Завдяки йому д╕вчина знайшла в соб╕ сили пораненою донести рят╕вний для захисник╕в фортец╕ глечик з водою. ╤ на руках в одного з вояк╕в вона померла. ╤ на тому м╕сц╕, де вона стояла, коли пролунав постр╕л, дос╕ мокра пляма. Багато хто нав╕ть стверджу╓, що вона - у форм╕ глечика. ╤сну╓ ще й ╕нша верс╕я походження мокро╖ плями: Ця ╕стор╕я сталася, коли замком волод╕в в╕домий магнат, який мав дочку. Та дуже жад╕бним в╕н був. Заради багатства м╕г в╕ддати щастя одиначки. Отож знайшовся заможний претендент на ╖╖ руку. Лише не на серце... Бо серце (як завжди бува╓ в легендах ╕ не т╕льки в них) вона давно в╕ддала ╕ншому. Проте батько був надто жорстокий ╕ силою намагався в╕ддати доньку зам╕ж. Та вона н╕як не хот╕ла п╕дкорюватися йому ╕ надал╕ в╕дмовлялася в╕д зам╕жжя з нелюбом. Розсердився тод╕ батько ╕ наказав живцем ╖╖ замурувати в ст╕нах замку. Не протестувала вона, лише сльози повсякчас котилися по ╖╖ красивому обличчю. Дос╕ вона там плаче, аж на ст╕н╕ видно мокру пляму, яка утворилася через г╕рк╕ щоденн╕ сльози. Фортеця наче виросла з земл╕, як дерево, як трава, ╕ без не╖ цю м╕сцев╕сть не можна уявити, бо, зда╓ться, замок був тут ╕ буде завжди. Замок, у якому зн╕малося багато ф╕льм╕в, розташований у м╕ст╕ Хотин╕ Черн╕вецько╖ област╕. Це м╕стечко одне з найстар╕ших в Укра╖н╕ ╕ ма╓ вже 1003 роки. У к╕нц╕ X стол╕ття за князювання Володимира м╕сто входить до складу Ки╖всько╖ Рус╕. Отож одним ╕з його фортиф╕кац╕йних оплот╕в ста╓ замок у Хотин╕. Як завжди, обирали м╕сце, що його обер╕гала природа. Тож замок зводять на горб╕ висотою 20 метр╕в, з одного боку якого прот╕ка╓ р╕ка Дн╕стер, а з другого ╓ каньйон струмка. На той час фортиф╕кац╕йн╕ споруди споруджувались з дерева та земл╕. Ц╕ матер╕али недовгов╕чн╕, тому те укр╕плення не збереглося. Припускають, що во╓воду, який займався буд╕вництвом замку, називали Хот╕н (слов'янське Хот╕н - "жаданий", "бажаний"). В╕д 1199 року Хотин входить до складу Галицько-Волинського княз╕вства (до того часу входив до складу Теребовлянського, Галицького). Цим укр╕пленням деякий час владарю╓ князь Данило Галицький. В╕н з╕ сво╖м сином Левом будують замок уже з каменю, щоб його не руйнували ст╕нобитн╕ та каменеметальн╕ пристро╖. Мур, що огороджував замок, був висотою близько 7,5 метра. Приблизно в той же час була зведена кам'яна церква. Замок часто переходив у руки загарбник╕в. Зокрема, приблизно 1340 року фортиф╕кац╕йне укр╕плення стало власн╕стю Угорського корол╕вства, а в╕д 1359 року - Молдавського княз╕вства. Першим документальним св╕дченням про Хотин ╓ "Список руських град╕в далеких ╕ близьких", писаний, ймов╕рно, в 1394 роц╕. А вже в документ╕ в╕д 1408 року Хотин виокремлений як державна митниця. Вперше ст╕ни фортец╕ захищали в╕д експанс╕╖ турецького в╕йська у 1476 роц╕. Та не розрахували бусурмани сво╖х сил ╕ не змогли захопити могутню захисну споруду. Неприпустиме сталося у 1538 роц╕. Польське в╕йсько (очолював граф Ян Тарновський) п╕сля двотижнево╖ облоги перейшло до радикальних заход╕в. Вони п╕дкопали замок ╕ п╕д╕рвали його. Внасл╕док цього були зруйнован╕ Надворотна та П╕вденно-Сх╕дна башти, а також сх╕дна ст╕на. Проте, зважаючи на важлив╕сть цього форпосту, незабаром все в╕дбудували, з'явилася нова башта - Надворотна. У 1600 роц╕ в цьому замку переховувався молдавський князь ╢рем╕я Могила ╕з братом Семеном (батьком Петра Могили), коли фортецю взяв у облогу таласький князь Михай (в╕н хот╕в таким чином захопити й Молдавську кра╖ну). Проте ст╕ни та мури замку знову не дозволили цього зробити. Вересень - початок жовтня 1621 року - найвизначн╕ший пер╕од для фортец╕. Саме тод╕ ╕ укр╕плення, ╕ м╕сто стали св╕дками Хотинсько╖ в╕йни, п╕д час яко╖ запорозьк╕ в╕йська гетьмана Петра Сагайдачного билися з турецько-татарською навалою. ╤ нав╕ть разом ╕з арм╕╓ю союзник╕в укра╖нц╕в було удв╕ч╕ менше, н╕ж вояк╕в в╕йська султана Сулеймана. ╤ лишень завдяки патр╕отизму, бажанню вберегти свою землю в╕д спустошливих наб╕г╕в ворога ╖м вдалося перемогти. Боровся проти загарбник╕в ╕ Петро Могила, якому тод╕ виповнилося лише 24 роки, ╕ батько майбутнього гетьмана Укра╖ни Пилипа Орлика. Уже в 1673 роц╕ 40 тисяч турк╕в, як╕ на той час перебували у Хотин╕, зазнали поразки в╕д 30-тисячного польсько-литовського в╕йська. Тож надал╕ замок перебував у руках поляк╕в. ╤ лише у 1699 роц╕ за умовами Карловицького миру м╕сто переходить в╕д Реч╕ Посполито╖ до Молдавського княз╕вства. В╕д 1712 року у фортец╕ розташувався турецький гарн╕зон. Приблизно тод╕ ж почали будувати нову фортецю у форм╕ прямокутника. Оточували фортецю землян╕ вали з с╕мома баст╕онами, на яких стояли далекоб╕йн╕ гармати. Всередин╕ побудували палац, казарми, мечеть, пекарню, лазню, конюшн╕. У хотинськ╕й фортец╕ 5 башт: П╕вн╕чна (найб╕льша, площею 12 на 18 метр╕в), Надбрамна, Сх╕дна, П╕вденно-Зах╕дна та Комендантська. Саме з П╕вн╕чно╖ башти велися бо╖, там 3 яруси б╕йниць. З ус╕х башт ╓ вих╕д на бойовий майданчик, що розташований по периметру. Майданчик захищений зубцями. З нього на голови нападник╕в лили окр╕п та кидали кам╕ння. Вх╕д до замку проляга╓ через Надбрамну вежу. Сьогодн╕ хотинське фортиф╕кац╕йне укр╕плення склада╓ться з цитадел╕ (власне замку) та залишк╕в ново╖ фортец╕. Замок виявився прекрасним актором, адже його зн╕мали у багатьох ф╕льмах, зокрема: "Гадюка" (1965, режисер В╕ктор ╤вченко), "На в╕йн╕ як на в╕йн╕" (1968, режисер В╕ктор Трегубович), "Захар Беркут" (1970, режисер Леон╕д Осика), "Стр╕ли Роб╕на Гуда" (1975, режисер Серг╕й Тарасов), "Русалонька" (1976, СРСР, Болгар╕я, режисер Володимир Бичков), "Д'Артаньян ╕ три мушкетери" (1978, режисер Георг╕й Юнгвальд-Х╕лькевич), "Балада про доблесного лицаря Айвенго" (1983, режисер Серг╕й Тарасов), "Чорна стр╕ла" (1985, режисер Серг╕й Тарасов), "Хотин" (1992, режисер Костянтин Крайн╕й), документальна стр╕чка "Яса" (1993, за романом Юр╕я Мушкетика), "Хотин" (2001, Н╕меччина, режисер Ер╕к Райсиг).
╤нга ВЛАДИСЛАВА ЗУСТР╤Ч Б╤ЛЯ ВЕДМ╤ДЬ-ГОРИ ОПОВ╤ДАННЯ Айдер прихилився спиною до кипариса ╕ дивився на Чорне море ╕ гори. Над морем низько л╕тали чайки ╕ пронизливо кричали. - Ц╕каво, зв╕дки сюди прийшов цей ведм╕дь? Айдер р╕зко обернувся. Позаду нього стояла д╕вчинка з двома косичками ╕ з ц╕кав╕стю роздивлялася величезного ведмедя, котрий пив з моря воду. - Який ведм╕дь? - Айдер спочатку не зрозум╕в, про що запиту╓ д╕вчинка, а пот╕м кинув погляд на гору ╕ здогадався. - Це Аю-Даг, - пояснив в╕н. - Як тут красиво, правда? - спитала д╕вчинка ╕ перекинула сво╖ к╕ски за спину. - Звичайно, красиво, - погодився Айдер, - адже це Крим! ╤ в╕н гордо окинув поглядом море ╕ гори. - А як тебе звати? - запитала д╕вчинка. - Айдер, - мовив хлопчик. - А тебе? - Я - Мар╕чка, - в╕дпов╕ла д╕вчинка ╕ знову запитала: - А ти зв╕дки при╖хав? - Я тут живу! - засм╕явся Айдер. - Тут народилися мо╖ д╕дусь ╕ тато. Ми - татари, ╕ Крим - наша батьк╕вщина. - Ти тут народився? - здивовано глянула Мар╕чка. - Як добре жити б╕ля моря! - Авжеж, - поважно в╕дпов╕в Айдер. - Тор╕к я була на Ай-Петр╕, - почала розпов╕дати Мар╕чка. - Ми з татусем п╕дн╕мались майже на сам╕с╕ньку вершину. Там було так високо, що я нав╕ть злякалась. Айдер помовчав, а пот╕м запитав: - А де ти живеш? - В Ки╓в╕, - в╕дпов╕ла Мар╕чка. - У нас нема╓ г╕р, т╕льки пагорби. - В Ки╓в╕ я ще н╕коли не був, - з╕тхнув Айдер. - А там красиво? - Звичайно ж! - зрад╕ла Мар╕чка. - ╤ музе╖ у нас ╓, ╕ Майдан Незалежност╕, ╕ парки! ╤ Дн╕про. В╕н такий широкий. В Ки╓в╕ нав╕ть метро ╓. - Метро? - здивувався Айдер. - Це коли по╖зд п╕д землею ╖де? - Еге ж, - пояснила Мар╕чка. - Прямо п╕д р╕чкою. Айдер недов╕рливо хмикнув. - А по Дн╕пру можна плавати на катер╕? - запитав в╕н у Мар╕чки. - Звичайно! - засм╕ялася д╕вчинка. - Ми часто гуля╓мо в Голос╕╖вському парку. Там дуже красиво! - Як дивно, - знизав плечима Айдер. - Я гадав, що Крим - це найкраще м╕сце на земл╕. А ти кажеш, що ╕ в Ки╓в╕ так багато ц╕кавого! Д╕ти с╕ли на лавочку, що стояла на набережн╕й, ╕ споглядали Кримськ╕ гори. По морю пливли б╕л╕ яхти. В╕тер напинав ╖хн╕ в╕трила. - А що це за кам╕нчики? - спитала Мар╕чка ╕ вказала на дв╕ плями у мор╕. - Це не кам╕нчики, - розсм╕явся Айдер, - це Адалари. Колись дуже давно з гори упали два величезних камен╕. Вони скотилися в море ╕ з того часу лежать у вод╕. Мар╕чка безтурботно погойдувала ногами. - Як мен╕ подоба╓ться Крим! Д╕вчинка пильно дивилася на Ведм╕дь-гору. А ось Айдер усе ще не м╕г забути того, що розпов╕ла йому Мар╕чка. - Як дивно! - казав в╕н, - я живу тут, ти при╖хала ╕з Ки╓ва, а в нас так багато сп╕льного! - А давай, пор╕вня╓мо, - запропонувала Мар╕чка. ╤ перша сказала: - У нас ╓ Дн╕про. - А у нас Чорне море! - Ки╖в сто╖ть на пагорбах! - А в Криму висок╕ гори! - У нас багато музе╖в ╕ пам'ятник╕в, - згадала Мар╕чка. - Пам'ятники ╕ у нас ╓! - зрад╕в Айдер. - Ось у Ялт╕, наприклад, ╓ пам'ятник Лес╕ Укра╖нц╕. - Лес╕ Укра╖нц╕? - дуже здивувалася Мар╕чка. - Але ж ╕ в Ки╓в╕ я також його бачила! У нас нав╕ть бульвар ╓ Лес╕ Укра╖нки ╕ майдан. - Ось бачиш, - зрад╕в Айдер, - ск╕льки у нас сп╕льного! Ус╕, хто живе в Укра╖н╕, люблять Ки╖в, тому що це дуже старовинне ╕ дуже красиве м╕сто. - ╤ при╖здять до Ки╓ва в гост╕, - додала Мар╕чка. - У Криму люди в╕дпочивають б╕ля моря, - сказав Айдер ╕ поглянув на пляж, де купалися д╕ти ╕ доросл╕. Д╕ти трохи помовчали. - Ми були в Криму к╕лька раз╕в, - почала пригадувати Мар╕чка. - Спочатку я при╖хала сюди з бабусею, мен╕ було тод╕ п'ять рок╕в. Пот╕м ми в╕дпочивали з батьками в Алушт╕. А цього разу я тут з мамою. Як добре, що ми живемо в Укра╖н╕, правда? - Авжеж, - в╕дпов╕в Айдер. Айдер ╕ Мар╕чка сид╕ли поруч на лавочц╕. Берег перед ними спускався вниз, а удалин╕ з'явився прогулянковий катер. - Бачиш, люди пливуть до Ялти? - кивнув у його б╕к Айдер. Мар╕чка н╕чого не в╕дпов╕ла. Вона згадала Хрещатик ╕ Майдан Незалежност╕. - Тоб╕ треба обов'язково побувати в Ки╓в╕, - сказала д╕вчинка. - При╖жджай до мене в гост╕! Айдер про щось м╕ркував. - А пам'ятник Богдану Хмельницькому в Ки╓в╕ ╓? - з ц╕кав╕стю запитав в╕н. - Звичайно, - в╕дпов╕ла Мар╕чка. - А в Криму? - ╤ в Криму також! - зрад╕в Айдер. - Виходить, що ми з тобою схож╕, сказала Мар╕чка. - Живемо в Укра╖н╕, чита╓мо однаков╕ книги, любимо море ╕ гори. Мен╕ дуже подоба╓ться Дн╕про, а Чорне море ще б╕льше! - Я люблю читати книги, - з╕знався Айдер, - ╕ часто ходжу до театру. - В Ки╓в╕ ╓ ляльковий театр, - згадала Мар╕чка. В╕н схожий на маленький замок, котрий сто╖ть на пагорб╕. Я п╕ду на виставу, коли повернуся додому. Адже ми ненадовго при╖хали, всього на десять дн╕в. - Так мало? - здивувався Айдер. - За десять дн╕в Крим об╕йти не можна! - Стривай, - згадала раптом Мар╕чка, - ти мен╕ ще не розпов╕в про Аю-Даг. - Про Ведм╕дь-гору? - перепитав Айдер ╕ почав свою розпов╕дь. - Я знаю, що дуже давно цей ведм╕дь вийшов ╕з л╕су, щоб напитися води. В╕н нагнувся до моря ╕ так довго пив, що обернувся в кам╕нь. Колись ведм╕дь нап'╓ться води, встане на задн╕ лапи ╕ зареве. ╤ цей рев почують далеко-далеко. Це давня легенда. Мен╕ ╖╖ розпов╕в д╕дусь. А в╕н ╖╖ чув в╕д свого д╕дуся. Мар╕чка деякий час мовчки роздивлялася Аю-Даг. - Люблю казки, - посм╕хнулася д╕вчинка. - Ну, мен╕ час. Мар╕чка п╕двелася з лавочки ╕ подала руку Айдеру. - Дякую тоб╕ за розпов╕дь про Крим. Я запам'ятаю цю легенду. - А ти ще прийдеш сюди? - спитав Айдер. - Прийду, - пооб╕цяла Мар╕чка. - ╤ розпов╕м тоб╕ при Ки╖в. Мар╕чка помахала на прощання рукою ╕ поб╕гла. Айдер пов╕льно побр╕в уздовж набережно╖. В╕н дивився на Адалари, на Ведм╕дь-гору ╕ згадував Мар╕чку. - Чому ми з нею так схож╕? - дивувався хлопчик. - Адже вона живе в Ки╓в╕, а я в Криму. Дивно! Треба буде обов'язково по╖хати до Ки╓ва, - вир╕шив Айдер. В╕н ще раз оглянувся на лавочку, на як╕й сид╕в з Мар╕чкою, ╕ п╕шов додому. А чайки продовжували кружляти над морем ╕ пронизливо кричати. Переклад з рос╕йсько╖ Данила КОНОНЕНКА. Малюнки автора.
Володимир ОРЛОВ
ТИ, СОНЕЧКО, НЕ ВТОМИЛОСЬ?
Говорили сонцю д╕ти: - Год╕, год╕ вже св╕тити! Через нас тоб╕ морока - Не присядеш н╕ на мить! Св╕тиш-гр╕╓ш на вс╕ боки - Чом не хочеш в╕дпочить? Усм╕хнулось сонце мило: - Я н╕трохи не втомилось! Ну х╕ба, скаж╕ть, морока - Прогулятись над Марокко, Посв╕тити в Дан╕╖, А чи то в Йордан╕╖? Хочте - в╕рте, хочте - н╕, Дуже рад╕сно мен╕ Посилать в ус╕ к╕нц╕ Золотист╕ пром╕нц╕! Якщо в Конго або в Чил╕ Д╕ти хвор╕ чи несм╕л╕, Я до них швиденько мчу - Пром╕нь кожному вручу!
ПЕРЕКОП
Б╕ля Перекопа Сонце ╕ м╕раж, ╤ г╕рке, як сльози, Озеро Сиваш.
Б╕ля Перекопа, Мабуть, недарма Полину г╕ркого Сиза бахрома.
Тут вода г╕ркотна ╤ земля така. Доля несолодка Й думонька г╕рка.
Степов╕ простори Зата╖ли б╕ль. Де не глянь - в╕д спеки Проступа╓ с╕ль.
Тут лиш в╕льний в╕тер Об╕йма вали. Тут вози чумацьк╕ П╕сню й с╕ль везли.
Чумаки весел╕ ╥хали у Крим. Чорн╕ в╕д загару. Пилюга, мов дим.
Ох, води б напитись ╤ прис╕сти в т╕нь! Степ кругом, як море, Степ, як та чер╕нь...
Б╕ля Перекопа Все тепер не так. Он сади розк╕шн╕, Пломен╕╓ мак.
Синь така пречиста - Оч╕ ви╖да! Голубим потоком Йде з Дн╕пра вода.
Не могло й наснитись Браттям-чумакам, Що в степу тавр╕йськ╕м З'явиться р╕ка.
Що колись настане Рад╕сна пора - Степ здола╓ спрагу Водами Дн╕пра!
Встаньте, д╕ди наш╕, Встаньте чумаки, Обдив╕ться знову Степ ╕з-п╕д руки!
Гр╕╓ на осонн╕ Вуса виноград, Гнеться аж додолу Плодоносний сад.
Сухов╕й н╕коли Нас не заляка... Ут╕ка╓ зв╕дси Доленька г╕рка. Переклад з рос╕йсько╖ Василя ЛАТАНСЬКОГО.
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4434
|