Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯК Я СВЯТКУВАЛА РІЗДВО НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ
Кожна родина в Україні свято береже свої традиції, народні пісні, рідну мову, віру. Тому що це основа духовності, котра виражається в любові до землі, мови і матері. А це почуття є поштовхом до палкого освідчення у вічній любові до свого народу, чорнобривців, чорно-червоних хрестиків на вишитому полотні, до традицій, до вишневого садочка, до пісні, до церкви - до України. Бо ця любов є частиною нас самих, яку ми носимо під серцем, передаємо від бабусь-дідусів до дітей і свято зберігаємо їх протягом всього життя.
З появою на світ білий людина стає невід'ємною частиною родини, землі. Батьки навчають рідної мови, прилучають до родинних традицій. Мені пощастило, бо я маю дуже велику родину. І зростала я в атмосфері рідної мови та культури. Народні пісні, оповіді, обряди й досі оточують та впливають на моє світосприйняття.
Це і наштовхнуло мене розповісти, як святкується Різдво на батьківщині моїх предків - Тернопільщині.
...6 січня, переддень Різдва Христового. Зранку всі заклопотані домашніми справами: прибиранням оселі, приготуванням їжі, прикрашанням ялинки. Цього року прикрасити ялинку доручили мені.
"Ці іграшки старші від твого батька! - раптом обізвалася бабуся. - Я пам'ятаю кожну з них. А оцей козачок щороку прикрашає ялинку. Це улюблена ялинкова іграшка твого дідуся".
Я подивилася на маленького козачка, що навіть не мав нитки, за яку його можна було б почепити. Така маленька річ, а скільки вона приносить спогадів і бабусі, і моєму батькові!
Закінчивши клопотання біля ялинки, ми поставили посеред кімнати великий стіл і покрили його вишитою по краях скатертиною. Бабуся, лагідно посміхаючись, промовила:
- Цю скатертину я вишила сама.
Якийсь спогад промайнув у її очах. Вона пам'ятає кожен свій вишитий хрестик, бо всі рушники, що висять над образами, всі фіранки вона теж зробила своїми руками.
- Ну все, пора вже починати. Вже й перша зірка зійшла! - промовила бабуся.
З першою зіркою настає Святий вечір. Цілий день люди постять аж до Святої вечері.
Сім'я зібралася у вітальні. Всі чекали. Тут зайшов мій тато та його брат, занесли два оберемки сіна і маленький снопик пшениці, що зветься "дідухом".

- Віншую вас з святом
 Різдва Христового,
Щоб Бог допоміг дочекати
і щасливо спровадити
Нового року, від Нового року
 до Богоявленія,
Від Богоявленія до Воскресенія,
Від Воскресенія до Вознесенія,
Від Вознесенія на многа літ,
Поки пан Бог призначив
життя і вік!
А для тих, хто в цьому домі,
Христос рождається!

"Славімо Його!" - озвалися на віншування з хати.
"Дідуха" прикрашають та ставлять у кутку, як символ багатства і подяки Богу за врожайний рік. Взагалі, сіно, свічка, "дідух" - це все є відтворенням тієї ночі, того місця, де народився Ісус Христос - убога стаєнка з худобою у місті Віфлеємі. Згодом діти зі словами: "Кво, кво на Різдво - сто курок, один когуток!" кидаються шукати в сіні подарунки.
Опісля сіно розстеляють по всій підлозі й обов'язково під або на стіл, що символізує ясла Ісуса. На стіл кладуть три калачі - символ Святої Трійці і трьох різдвяних свят: Різдва, св. Василя і Хрещення Господнього. Поряд стоїть свічка, яку запалюють як символ зорі, що сіяла над стаєнкою Ісуса і вела до нього трьох царів. Кажуть, що куди схилиться полум'я свічки, там треба шукати наречених для дітей.
Далі всі стають навколішки і починається молитва:
"Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний, дай нам днесь і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки-віків. Амінь".
Потім всі сідають за стіл, на якому розставлені 12 пісних страв, головна з яких - кутя. Перехрестившись, треба з'їсти кусочок оплатку з медом, після цього ти можеш куштувати кожну страву - тоді рік буде врожайним, а родині буде радість і щастя. А якщо хтось пчихне за столом, то бабуся дарує йому якусь домашню тваринку.
Ще здавна жінки та молоді дівчата любили ворожити на своїх наречених, а різдвяний вечір - особливий, коли ворожіння могли здійснитися. Отже, після вечері старші дівчата беруть всі ложки, що є в хаті, взувають чоботи і виходять на дорогу. Спочатку вони голосно калатають ложками, і де пси загавкають перші - там і наречений. Потім викидають один чобіт і дивляться, куди показує його носок - там щастя треба шукати.
Аж ось чути перших колядників під вікном:

- Нова радість стала,
яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна
на весь світ засіяла.
Де Христос родився,
з Діви воплотився,
Як чоловік, пеленами
убого повився.
Ангели співають:
"Слава!" поскликають,
На небесах і на землі
мир проповідають.
І ми теж співаймо,
Царя прославляймо,
Й від Марії рожденому
славу й честь віддаймо.

Підхоплюють в хаті, і вже цілий вечір не стихає коляда та віншування. Збирається ціла родина і свято наповнюється радістю, голосними колядками і щастям!
Діти колядують для домашніх та віншують (за що і отримують гроші):

- Ісусик маленький,
лежить голенький,
рученьки зносить, коляди просить,
а ви, люди, чуйте, коляду готуйте:
яблука, горіхи для нашої потіхи!
Христос ся рождає!
Трохи старші мають свої віншування:
- Українська родино,
потішся ти нині -
Христос народився
в місті Віфлеємі!
Прийдіть, привітайте,
 принесіть в офіру
Своє щире серце,
українську правдиву віру!
Христос ся рождає!
- Весела ніч, весела новина:
Ісус народився,
маленька дитина.
Хоче Вам слово Боже сказати,
Хоче Вам радість
принести до хати.
Може в цій хаті
хтось гірко сумує,
Може в цій хаті
когось бракує,
Хто гірко сумує -
розвеселяйте,
Кого бракує - не забувайте!
Разом з маленьким Ісусом на сіні
Ми Вас вітаємо на Україні!
Христос ся рождає!

Колядки стихають пізно вночі. Тоді бабуся ставить на стіл кутю і лишає на ніч, щоб "дідова душенька теж змогла куті спожити". Так закінчується перший день свят, але інші починаються. Завтра будуть ходити вертепи, знову буде святковий стіл, віншування, колядки...
Багато приємних і теплих спогадів лишає по собі Різдво! Я щаслива, що можу бачити культуру і чути живу українську мову. І моє серце стикається від радості, коли я чую колядку, бачу звізду за вікном. Але найбільше мені подобається, що вся родина збирається на це свято, всі разом колядують. Всі разом!
За словами Назарія Яремчука, родина - це вся Україна з глибоким корінням, з високим гіллям. Коріння родини - це її історія, мова, традиції. Високе гілля - це молоді паростки великого дерева-родини. А кожна родина складає дерево з численним гіллям. І час від часу на гілочках з'являються квіти. Це ми - діти, продовжувачі родинних звичаїв, охоронці родинного вогнища.
І не важливо, якої ти національності - кожен береже свою історію. Але так вже сталося, що ми всі живемо на півострові Крим, де вже не залишилось місця сваркам та незгодам. Тому ми повинні цінувати і любити рідну культуру, але й поважати культуру інших народів.
Тільки в мирі, злагоді та любові один до одного ми зможемо стати "глибоким корінням, високим гіллям" нашої єдиної України!
Антоніна ГРИЦІВ,
учениця 11-го "а" класу гімназії № 1.
м. Саки.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема ""Джерельце""