Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХУДОЖН╢ ЗОБРАЖЕННЯ «МОВНОГО РЕЙДЕРСТВА» У ПОЕТИЦ╤ ╤ВАНА НИЗОВОГО
╤ван Низовий – один ╕з найяскрав╕ших творц╕в художнього слова друго╖ половини ХХ –...


ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
Дякую тоб╕, вчителько, що розв╕яла м╕й смуток, що допомогла мен╕ перебороти особист╕ негаразди...


ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ ВОЛОДИМИР СОСЮРА
...використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до ╖хн╕х простих рем╕н╕сценц╕й, а творчо...


«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»
Про талановитого молодого педагога — вчителя укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


«…МЕН╤ ╤ ВДЕНЬ, ╤ ВНОЧ╤ СНИТЬСЯ ОТА БЛАГОДАТЬ НАД ДН╤ПРОМ…»
ОБРАЗ УКРА╥НИ В ТВОРЧОСТ╤ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема "На допомогу вчителеві"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 26.01.2007
ЙОГО СЛОВО ЗАВЖДИ ГОТОВЕ ВИБУХНУТИ...


 Василь Стус народився 6 с╕чня 1938 року на В╕нниччин╕ в с. Рахн╕вка Гайсинського району в с╕м'╖ Семена Дем'яновича та ╤лини Як╕вни Стус╕в. Був четвертою дитиною в родин╕. 1940 року родина пере╖здить до м. Стал╕не (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з х╕м╕чних завод╕в.
 Протягом 1944 - 1954 рр. В. Стус навчався в середн╕й школ╕ № 75 м. Стал╕не. У 1954 - 1959 роках - в Стал╕нському педагог╕чному ╕нститут╕ за спец╕альн╕стю "Укра╖нська мова та л╕тература", п╕сля зак╕нчення працював учителем у Таужнянськ╕й середн╕й школ╕ Гайворонського району К╕ровоградсько╖ област╕.
 У 1959 - 1961 рр. служив у лавах радянсько╖ арм╕╖, пот╕м працював учителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури в середн╕й школ╕ № 23
м. Горл╕вки, л╕тературним редактором газети "Соц╕ал╕стичний Донбас", 1963 р. ста╓ асп╕рантом ╕нституту л╕тератури АН УРСР ╕м. Т. Шевченка з╕ спец╕альност╕ "Теор╕я л╕тератури". Пере╖здить до Ки╓ва.
 1964 р. В. Стус в╕дда╓ до видавництва "Молодь" першу зб╕рку сво╖х в╕рш╕в, що ма╓ назву "Круговерть". 4 вересня 1965 р. поет виступив у ки╖вському к╕нотеатр╕ "Укра╖на" з протестом проти серпневих арешт╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, а 20 вересня 1965 р. його в╕драховано з асп╕рантури за "систематичне порушення норм повед╕нки асп╕рант╕в та сп╕вроб╕тник╕в наукового закладу", тобто за виступ у к╕нотеатр╕ "Укра╖на".
 У брюссельському видавництв╕ 1970 р. вийшла друком друга зб╕рка поета - "Зимов╕ дерева". Факт публ╕кац╕╖ книги за кордоном особливо обурював судд╕в на процес╕ над В. Стусом у 1972 р.
 1970 р. В. Стус видав у самвидав╕ свою третю експериментальну книгу в╕рш╕в - "Веселий цвинтар". 12 с╕чня 1972 р. поета вперше заарештовано. 7 вересня 1972 р. в╕дбувся суд, зг╕дно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти рок╕в ув'язнення та трьох рок╕в заслання.
 1972 р., перебуваючи в камер╕ попереднього ув'язнення ки╖вського КДБ, поет пише четверту книгу - "Час творчост╕ / Dichtenszeit", що складена з ориг╕нальних в╕рш╕в та переклад╕в в╕рш╕в ╫ете. Ориг╕нальн╕ твори стали основою майбутньо╖ книги всього життя Стуса - "Пал╕мпсести".
 Протягом 1972 - 1977 рр. поет в╕дбував покарання в таборах Мордов╕╖. З 5 березня 1977 р. засланий у селище ╕м. Матросова Теньк╕нецького району Магадансько╖ област╕; працював "учнем прох╕дника г╕рсько╖ п╕дземно╖ д╕лянки" та машин╕стом скрепера об'╓днання "Севервостокзолото".
 У 1978 р. митець прийнятий до ПЕН-клубу; 1979 р. в╕н поверта╓ться до Ки╓ва, вступа╓ до Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ групи. З жовтня цього ж року за поетом встановлено адм╕н╕стративний нагляд.
 У 1971 - 1980 рр. В. Стус остаточно п╕дготував до друку к╕лька вар╕ант╕в зб╕рки "Пал╕мпсести" (1985 року Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобел╕всько╖ прем╕╖, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництв╕ "Сучасн╕сть" 1986 р.).
 14 травня 1980 р. поет вдруге заарештований. Наприк╕нц╕ вересня 1980 р. в╕дбувся суд, на якому поета було засуджено до десятир╕чного ув'язнення та п'яти рок╕в заслання.
 З листопада 1980 р. в╕н в╕дбував покарання в табор╕ особливого режиму в с. Кучино Чусовського району Пермсько╖ област╕. Навесн╕ 1981 р. В. Стус востанн╓ побачився з р╕дними. 1982 - р╕к перебування у камер╕-одиночц╕. Протягом 1980 - 1985 рр. В. Стус написав останню зб╕рку в╕рш╕в "Птах душ╕".
 Поет помер у н╕ч з 3 на 4 вересня 1985 р. у карцер╕ п╕д час голодування. Поховали його в без╕менн╕й могил╕ на таб╕рному цвинтар╕. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 р., прах Василя Стуса перевезений до Ки╓ва й перепохований на Байковому цвинтар╕.
 Перша в Укра╖н╕ зб╕рка вибраних поез╕й В. Стуса - "Дорога болю" вийшла у 1990 р., а 1991 р. - за цю зб╕рку Василев╕ Стусов╕ присуджено Державну прем╕ю Укра╖ни ╕м. Т. Шевченка (посмертно).
 Василь Стус належав до опозиц╕йно настро╓но╖ нац╕онально св╕домо╖ молодо╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка в╕дверто протиставила себе тотал╕тарному режимов╕. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри вс╕ утиски та приниження ╕ зберегти сво╓ життя чи зберегти в соб╕ Людину, нав╕ть ц╕ною власно╖ смерт╕. Василь Стус вибрав друге. Переламним у житт╕ поета став 1965 р╕к, коли 30 серпня 1965 року було заарештовано ╤вана Св╕тличного - л╕дера укра╖нсько╖ нонконформ╕стсько╖ культури 1960-х рок╕в. Саме арешт близького товариша боляче в╕д╕звався в св╕домост╕ Стуса, змусивши ч╕тко визначитися, хто св╕й, а хто чужий. Поет при╓днався до виступу-протесту ╤вана Дзюби проти репрес╕й у кол╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ 4 вересня 1965 року, що в╕дбувся в ки╖вському к╕нотеатр╕ "Укра╖на" перед прем'╓рою ф╕льму С. Параджанова "Т╕н╕ забутих предк╕в". "Хто проти тиран╕╖ - встаньте!" - вигукнув В. Стус, коли в зал╕ заревли сирени, заглушуючи голос ╤. Дзюби. Багато хто встав, хоча й усв╕домлював, як╕ насл╕дки матиме цей протест. Для поета цей протест, якщо нав╕ть не враховувати в╕драхування з асп╕рантури, безроб╕ття, арешти, повернувся абсолютною редакц╕йною ╕золяц╕╓ю. Тому не дивно, що Зах╕д "в╕дкрив" для себе поез╕ю Стуса ран╕ше, ан╕ж Батьк╕вщина.
 Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятлив╕ умови для творчост╕ (адже, за його словами, "легше було написати, ан╕ж зберегти") - дуже великий. Першу зб╕рку "Зимов╕ дерева" наприк╕нц╕ 60-х поет запропонував видавництву "Радянський письменник". У н╕й в╕дтворено атмосферу 60-х рок╕в з ╖╖ пристрасним осмисленням болючих проблем нац╕онального розвитку, прагнення вписатися у визвольн╕ традиц╕╖ р╕дно╖ культури. Незважаючи на схвальн╕ реценз╕╖ (╤. Драча, ╢. Адельгейма), зб╕рка не побачила св╕ту. Та й саме ╕м'я Стуса було вже тод╕ п╕д забороною.
 У 1970 р. без будь-яко╖ над╕╖ на опубл╕кування Стус п╕дготував третю зб╕рку п╕д промовистою назвою "Веселий цвинтар" - сво╓р╕дний поетичний репортаж ╕з "цвинтаря розстр╕ляних ╕люз╕й", словами В. Симоненка. Написана вона була в 1968 - 1970 рр., а ╖╖ ф╕нальним акордом стали в╕рш╕, присвячен╕ пам'ят╕, по-бандитськи вбито╖ прац╕вниками радянських спецслужб, художниц╕ Алли Горсько╖. Поез╕╖ сповнен╕ авторського передчуття неминучо╖ Голгофи, готовност╕ лишитися собою наперек╕р тисков╕, не роздво╖тися "на себе ╕ страх", як герой його в╕рша "Еволюц╕я поета". Водночас у тональност╕ зб╕рки прочиту╓ться спротив цвинтарному настрою.
 Вершинна частина Стусового доробку - зб╕рка "Пал╕мпсести". (Пал╕мпсестами в давнину називали пергаменти, на яких стирали перв╕сний текст, щоб написати по ньому новий). Назвою ц╕╓ю об'╓днано все створене поетом у невол╕ з╕ вкрапленнями деяких ранн╕х поез╕й. Зб╕рка не ма╓ стаб╕льного зм╕сту, в н╕й складно перепл╕таються р╕зн╕ духовн╕ площини.
В одному з найглибших ф╕лософських в╕рш╕в "За читанням Ясунар╕ Кавабати" - виразн╕ в╕дгомони сх╕дно╖ ф╕лософ╕╖. У таких специф╕чно японських "чотирьох татам╕", на яких "розпросторю╓ться" душа поета, вгаду╓ться знак хреста. Дорога до Бога для Стуса - "вседорога". Не раз зринають у його поез╕╖ символ╕ка "високого вогню", мотиви богообраност╕ й жертовност╕. "Бог" ╕ "Укра╖на" в його душ╕ й в поез╕╖ творять дво╓дине ц╕ле. Для поета Укра╖на - не просто образ р╕дно╖ земл╕. Це неодм╕нна складова його душ╕, яка водночас ╕ приносить страждання, ╕ л╕ку╓:
 О земле втрачена, явися
 бодай у зболеному сн╕.
 ╤ лазурово простелися,
 ╕ душу порятуй мен╕.
 Стус - поет ╕нтелектуальний, поет читаючий, який св╕домо, ц╕ле-спрямовано й критично опанував досв╕д св╕тово╖ поез╕╖, та й не т╕льки поез╕╖, багато у нього переклад╕в: з Р╕льке, Гарс╕а Лорки, з ╫ете, Б. Брехта, Райн╕са, Цв╓та╓во╖. Та особливе м╕сце в поез╕╖ Стуса належить досв╕дов╕ Т. Шевченка. Це щось незм╕рно вагом╕ше в╕д суто л╕тературного впливу. Його вся поез╕я пройнята б╕льш або менш в╕дчутними, очевидно, п╕дсв╕домими рем╕н╕сценц╕ями з Шевченка, вони проступають як "пратекст" у пал╕мпсестах.
 Поез╕я Стуса - ц╕л╕сний поетичний орган╕зм з╕ сво╖ми сталими образно-смисловими комплексами. Тут своя улюблена лексика, сво╖ поетизми - неолог╕зми й нап╕внеолог╕зми, в основ╕ яких - актуал╕зац╕я арха╖чних або маловживаних словоформ (голубиня, спогадування, протобажання, сн╕ння). У Стуса поруч сус╕дують ╕ сво╓р╕дно п╕дтримують одне одного р╕зн╕ за стил╕стикою, за характером образност╕ в╕рш╕. Глибока ф╕лософська ускладнен╕сть "Гойда╓ться вечора зламана в╕ть" - ╕ фольклорн╕ ╕нтонац╕╖ "Два вогн╕ горять", сво╓р╕дний символ╕чний прим╕тив "Син╕╓ сн╕г по краю серця" - ╕ прозора розважлив╕сть, ╕ тамований б╕ль "За читанням Ясунар╕ Кавабати".
 ╤м'я Стуса ув╕йшло в нашу ╕стор╕ю як важливий чинник нац╕о-нального пробудження й самоусв╕домлення, стало символом духовно╖ незламност╕ й свободи. На час╕ глибоке п╕знання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, ╕ не лише в укра╖нському л╕тературному контекст╕.
 Тетяна КРИКУН,
 студентка,
 смт. Степан╕вка, Сумська обл.
 (Газета "Журавлик",
 № 1, с╕чень 2007 р.).
 
АВТОПОРТРЕТ З╤ СВ╤ЧКОЮ
Тримай над головою св╕чку,
допоки стомиться рука -
ц╕ле життя. Замало - н╕чку.
Довкола тем╕нь полохка.
Л╕тають кажани, як кул╕.
Нестерпом студиться щока.
Де ви, крилат╕? Гул╕-гул╕!
Як вам - нестерпно - без небес?
Аж оч╕ п╕двели поснул╕.
О н╕, ти не один воскрес!
Як в бодню - пугачев╕ скрики.
Десь бродить землячок-дантес.
О шанталавий, недор╕кий,
а чи поц╕лиш ти мене?
Св╕ча в задум╕ - н╕ мигне.
* * *
Як добре те, що смерт╕ не боюсь я
╕ не питаю, чи тяжкий м╕й хрест,
що перед вами, судд╕, не клонюся
в передчутт╕ недов╕домих верст,
що жив, любив ╕ не набрався скверни,
ненавист╕, прокльону, каяття.
Народе м╕й, до тебе я ще верну,
як в смерт╕ обернуся до життя
сво╖м стражденним
 ╕ незлим обличчям.
Як син, тоб╕ доземно уклонюсь
╕ чесно гляну в чесн╕ тво╖ в╕ч╕
╕ в смерт╕ з р╕дним кра╓м пор╕днюсь.
* * *
На колимськ╕м мороз╕ калина
зацв╕та╓ рудими сл╕зьми.
Неосяжна осонцена днина,
╕ собором дзв╕нким Укра╖на
написалась на мурах тюрми.
Безгом╕ння, безлюддя довкола,
т╕льки сонце ╕ прост╕р, ╕ сн╕г.
╤ котилося куль-покотьолом
мо╓ серце в ведмежий барл╕г.
╤ згол╕л╕ модрини кричали,
тонко олень писався в ╕мл╕,
╕ з╕йшлися к╕нц╕ ╕ начала
на оц╕й чужинецьк╕й земл╕.
* * *
На Колим╕ запахло чебрецем
╕ руто-м'ятою, ╕ кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов'ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сл╕пна коротка мить,
╕ ти в сльозах - обранена об мужа.
Квадратний отв╕р вахти, ╕ байдужа
сторожа. ╤ др╕бненький син кричить:
"Татусю, до побачення!" А ми
вдивля╓мося в те, що на екран╕
яви чи снива. О мо╖ кохан╕
розлучн╕ лада, як вас св╕т гн╕тить
об вас обпертий. В╕д рамена - крик,
високий зойк - у дв╕ г╕нк╕ долон╕,
неначе рури, мов многоколонн╕
голосники атлантових музик.
* * *
Терпи, терпи - терпець тебе шл╕фу╓,
сталить тв╕й дух - тож ╕ терпи, терпи.
Н╕хто тебе з недол╕ не вряту╓,
н╕хто не з╕б'╓ з власно╖ тропи.
На н╕й ╕ ст╕й, ╕ ст╕й - допоки скону,
допоки св╕ту й сонця - ст╕й ╕ ст╕й.
Хай шлях - до раю, пекла чи полону -
усе пройди ╕ винести зум╕й.
Торуй св╕й шлях -
 той, що тво╖м назвався,
той, що обрав тебе нав╕ки-в╕к,
До нього змалку ти запов╕дався
до нього сам Господь тебе прир╕к.
* * *
У цьому пол╕, синьому, як льон,
де т╕льки ти ╕ н╕ душ╕ навколо,
уздр╕в ╕ скляк: блукало в тому пол╕
сто т╕ней. В пол╕, синьому, як льон,
А в цьому пол╕, синьому, як льон,
судилося тоб╕ самому бути,
аби сп╕знати дол╕, як покути,
у цьому пол╕, синьому, як льон.
Сто чорних т╕ней довжаться, ростуть
╕ вже, як л╕с сосново╖ малеч╕,
устр╕ч рушають. Вдатися до втеч╕?
Стежину власну, н╕би др╕т, згорнуть?
Н╕. Вистояти. Вистояти. Н╕ -
стояти. Т╕льки тут. У цьому пол╕,
що наче льон. ╤ власно╖ невол╕
сп╕знати тут, на р╕дн╕й чужин╕.
У цьому пол╕, синьому, як льон,
супроти тебе - сто тебе супроти
╕ кожен супротивник - у скорбот╕,
╕ кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
неначе кам╕нь.
 Кожен той прокльон
тво╓ю самотою обгор╕лий.
Здичав╕в дух ╕ не вп╕зна╓ т╕ла
у цьому пол╕, синьому, як льон.
* * *
Пам'ят╕ Алли Горсько╖
Яр╕й, душе! Яр╕й, а не ридай,
У б╕л╕й стуж╕ серце Укра╖ни.
А ти шукай - червону т╕нь калини
На чорних водах - т╕нь ╖╖ шукай,
Бо - горстка нас.
 Малесенька шопта.
Лише для молитов ╕ спод╕вання.
Застер╕га╓ доля нас зарання,
що калинова кров - така густа,
така крута, як кров у наших жилах.
У б╕л╕й стуж╕ б╕лих голос╕нь
це ╜роно болю, що паде в глиб╕нь,
на нас сво╖м безсмертям окошилось.
* * *
Наснилося, з розлуки наверзлося,
з морозу склякло,
 з туги - аж лящить.
Над Прип'яттю св╕тання
 зайнялося - ╕ син б╕жить,
 як горлом кров б╕жить,
Мов равлики,
 спинаються намети,
а мушля в безсоромност╕ цноти
н╕як не знайде барви для прикмети
тво╖х надсад, тво╓╖ н╕моти.
╤ шклиться неба висл╕пла полуда -
тверда труна
 живих, як живчик, барв.
Бреде зоря - сновида ╕ приблуда -
одержаний задурно щедрий дар.
А човен побива╓ться об здвиги
повсталих хвиль,
 твердих, немов стовпц╕,
...П╕дтале чорноводдя зелен-криги
займа╓ться св╕танком на щоц╕.
* * *
Мен╕ зоря с╕яла нин╕ вранц╕,
устромлена в в╕кно. ╤ благодать -
така ясна лягла мен╕ на душу
сумиренну, що я збагнув нарешт╕:
ота зоря - то т╕льки скалок болю,
що в╕чн╕стю протятий, мов огнем.
Ота зоря - в╕стунка твого шляху,
хреста ╕ дол╕, н╕би в╕чна мати,
вивищена до неба (од земл╕
на в╕дстань справедливост╕),
 проща╓
тоб╕ хвилину розпачу, да╓
наснагу в╕ри, що далекий всесв╕т
почув тв╕й тьмяний клич,
 але ознався
прихованим бажанням сп╕вчуття
та ╕скрою високо╖ незгоди:
бо жити - то не ╓ долання меж,
а навикання ╕ самособою -
наповнення.
 Лиш мати - вм╕╓ жити,
аби св╕титися, немов зоря.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2007 > Тема "На допомогу вчителеві"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4427

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков