Василь Стус народився 6 с╕чня 1938 року на В╕нниччин╕ в с. Рахн╕вка Гайсинського району в с╕м'╖ Семена Дем'яновича та ╤лини Як╕вни Стус╕в. Був четвертою дитиною в родин╕. 1940 року родина пере╖здить до м. Стал╕не (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з х╕м╕чних завод╕в. Протягом 1944 - 1954 рр. В. Стус навчався в середн╕й школ╕ № 75 м. Стал╕не. У 1954 - 1959 роках - в Стал╕нському педагог╕чному ╕нститут╕ за спец╕альн╕стю "Укра╖нська мова та л╕тература", п╕сля зак╕нчення працював учителем у Таужнянськ╕й середн╕й школ╕ Гайворонського району К╕ровоградсько╖ област╕. У 1959 - 1961 рр. служив у лавах радянсько╖ арм╕╖, пот╕м працював учителем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури в середн╕й школ╕ № 23 м. Горл╕вки, л╕тературним редактором газети "Соц╕ал╕стичний Донбас", 1963 р. ста╓ асп╕рантом ╕нституту л╕тератури АН УРСР ╕м. Т. Шевченка з╕ спец╕альност╕ "Теор╕я л╕тератури". Пере╖здить до Ки╓ва. 1964 р. В. Стус в╕дда╓ до видавництва "Молодь" першу зб╕рку сво╖х в╕рш╕в, що ма╓ назву "Круговерть". 4 вересня 1965 р. поет виступив у ки╖вському к╕нотеатр╕ "Укра╖на" з протестом проти серпневих арешт╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, а 20 вересня 1965 р. його в╕драховано з асп╕рантури за "систематичне порушення норм повед╕нки асп╕рант╕в та сп╕вроб╕тник╕в наукового закладу", тобто за виступ у к╕нотеатр╕ "Укра╖на". У брюссельському видавництв╕ 1970 р. вийшла друком друга зб╕рка поета - "Зимов╕ дерева". Факт публ╕кац╕╖ книги за кордоном особливо обурював судд╕в на процес╕ над В. Стусом у 1972 р. 1970 р. В. Стус видав у самвидав╕ свою третю експериментальну книгу в╕рш╕в - "Веселий цвинтар". 12 с╕чня 1972 р. поета вперше заарештовано. 7 вересня 1972 р. в╕дбувся суд, зг╕дно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти рок╕в ув'язнення та трьох рок╕в заслання. 1972 р., перебуваючи в камер╕ попереднього ув'язнення ки╖вського КДБ, поет пише четверту книгу - "Час творчост╕ / Dichtenszeit", що складена з ориг╕нальних в╕рш╕в та переклад╕в в╕рш╕в ╫ете. Ориг╕нальн╕ твори стали основою майбутньо╖ книги всього життя Стуса - "Пал╕мпсести". Протягом 1972 - 1977 рр. поет в╕дбував покарання в таборах Мордов╕╖. З 5 березня 1977 р. засланий у селище ╕м. Матросова Теньк╕нецького району Магадансько╖ област╕; працював "учнем прох╕дника г╕рсько╖ п╕дземно╖ д╕лянки" та машин╕стом скрепера об'╓днання "Севервостокзолото". У 1978 р. митець прийнятий до ПЕН-клубу; 1979 р. в╕н поверта╓ться до Ки╓ва, вступа╓ до Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ групи. З жовтня цього ж року за поетом встановлено адм╕н╕стративний нагляд. У 1971 - 1980 рр. В. Стус остаточно п╕дготував до друку к╕лька вар╕ант╕в зб╕рки "Пал╕мпсести" (1985 року Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобел╕всько╖ прем╕╖, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництв╕ "Сучасн╕сть" 1986 р.). 14 травня 1980 р. поет вдруге заарештований. Наприк╕нц╕ вересня 1980 р. в╕дбувся суд, на якому поета було засуджено до десятир╕чного ув'язнення та п'яти рок╕в заслання. З листопада 1980 р. в╕н в╕дбував покарання в табор╕ особливого режиму в с. Кучино Чусовського району Пермсько╖ област╕. Навесн╕ 1981 р. В. Стус востанн╓ побачився з р╕дними. 1982 - р╕к перебування у камер╕-одиночц╕. Протягом 1980 - 1985 рр. В. Стус написав останню зб╕рку в╕рш╕в "Птах душ╕". Поет помер у н╕ч з 3 на 4 вересня 1985 р. у карцер╕ п╕д час голодування. Поховали його в без╕менн╕й могил╕ на таб╕рному цвинтар╕. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 р., прах Василя Стуса перевезений до Ки╓ва й перепохований на Байковому цвинтар╕. Перша в Укра╖н╕ зб╕рка вибраних поез╕й В. Стуса - "Дорога болю" вийшла у 1990 р., а 1991 р. - за цю зб╕рку Василев╕ Стусов╕ присуджено Державну прем╕ю Укра╖ни ╕м. Т. Шевченка (посмертно). Василь Стус належав до опозиц╕йно настро╓но╖ нац╕онально св╕домо╖ молодо╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка в╕дверто протиставила себе тотал╕тарному режимов╕. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри вс╕ утиски та приниження ╕ зберегти сво╓ життя чи зберегти в соб╕ Людину, нав╕ть ц╕ною власно╖ смерт╕. Василь Стус вибрав друге. Переламним у житт╕ поета став 1965 р╕к, коли 30 серпня 1965 року було заарештовано ╤вана Св╕тличного - л╕дера укра╖нсько╖ нонконформ╕стсько╖ культури 1960-х рок╕в. Саме арешт близького товариша боляче в╕д╕звався в св╕домост╕ Стуса, змусивши ч╕тко визначитися, хто св╕й, а хто чужий. Поет при╓днався до виступу-протесту ╤вана Дзюби проти репрес╕й у кол╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ 4 вересня 1965 року, що в╕дбувся в ки╖вському к╕нотеатр╕ "Укра╖на" перед прем'╓рою ф╕льму С. Параджанова "Т╕н╕ забутих предк╕в". "Хто проти тиран╕╖ - встаньте!" - вигукнув В. Стус, коли в зал╕ заревли сирени, заглушуючи голос ╤. Дзюби. Багато хто встав, хоча й усв╕домлював, як╕ насл╕дки матиме цей протест. Для поета цей протест, якщо нав╕ть не враховувати в╕драхування з асп╕рантури, безроб╕ття, арешти, повернувся абсолютною редакц╕йною ╕золяц╕╓ю. Тому не дивно, що Зах╕д "в╕дкрив" для себе поез╕ю Стуса ран╕ше, ан╕ж Батьк╕вщина. Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятлив╕ умови для творчост╕ (адже, за його словами, "легше було написати, ан╕ж зберегти") - дуже великий. Першу зб╕рку "Зимов╕ дерева" наприк╕нц╕ 60-х поет запропонував видавництву "Радянський письменник". У н╕й в╕дтворено атмосферу 60-х рок╕в з ╖╖ пристрасним осмисленням болючих проблем нац╕онального розвитку, прагнення вписатися у визвольн╕ традиц╕╖ р╕дно╖ культури. Незважаючи на схвальн╕ реценз╕╖ (╤. Драча, ╢. Адельгейма), зб╕рка не побачила св╕ту. Та й саме ╕м'я Стуса було вже тод╕ п╕д забороною. У 1970 р. без будь-яко╖ над╕╖ на опубл╕кування Стус п╕дготував третю зб╕рку п╕д промовистою назвою "Веселий цвинтар" - сво╓р╕дний поетичний репортаж ╕з "цвинтаря розстр╕ляних ╕люз╕й", словами В. Симоненка. Написана вона була в 1968 - 1970 рр., а ╖╖ ф╕нальним акордом стали в╕рш╕, присвячен╕ пам'ят╕, по-бандитськи вбито╖ прац╕вниками радянських спецслужб, художниц╕ Алли Горсько╖. Поез╕╖ сповнен╕ авторського передчуття неминучо╖ Голгофи, готовност╕ лишитися собою наперек╕р тисков╕, не роздво╖тися "на себе ╕ страх", як герой його в╕рша "Еволюц╕я поета". Водночас у тональност╕ зб╕рки прочиту╓ться спротив цвинтарному настрою. Вершинна частина Стусового доробку - зб╕рка "Пал╕мпсести". (Пал╕мпсестами в давнину називали пергаменти, на яких стирали перв╕сний текст, щоб написати по ньому новий). Назвою ц╕╓ю об'╓днано все створене поетом у невол╕ з╕ вкрапленнями деяких ранн╕х поез╕й. Зб╕рка не ма╓ стаб╕льного зм╕сту, в н╕й складно перепл╕таються р╕зн╕ духовн╕ площини. В одному з найглибших ф╕лософських в╕рш╕в "За читанням Ясунар╕ Кавабати" - виразн╕ в╕дгомони сх╕дно╖ ф╕лософ╕╖. У таких специф╕чно японських "чотирьох татам╕", на яких "розпросторю╓ться" душа поета, вгаду╓ться знак хреста. Дорога до Бога для Стуса - "вседорога". Не раз зринають у його поез╕╖ символ╕ка "високого вогню", мотиви богообраност╕ й жертовност╕. "Бог" ╕ "Укра╖на" в його душ╕ й в поез╕╖ творять дво╓дине ц╕ле. Для поета Укра╖на - не просто образ р╕дно╖ земл╕. Це неодм╕нна складова його душ╕, яка водночас ╕ приносить страждання, ╕ л╕ку╓: О земле втрачена, явися бодай у зболеному сн╕. ╤ лазурово простелися, ╕ душу порятуй мен╕. Стус - поет ╕нтелектуальний, поет читаючий, який св╕домо, ц╕ле-спрямовано й критично опанував досв╕д св╕тово╖ поез╕╖, та й не т╕льки поез╕╖, багато у нього переклад╕в: з Р╕льке, Гарс╕а Лорки, з ╫ете, Б. Брехта, Райн╕са, Цв╓та╓во╖. Та особливе м╕сце в поез╕╖ Стуса належить досв╕дов╕ Т. Шевченка. Це щось незм╕рно вагом╕ше в╕д суто л╕тературного впливу. Його вся поез╕я пройнята б╕льш або менш в╕дчутними, очевидно, п╕дсв╕домими рем╕н╕сценц╕ями з Шевченка, вони проступають як "пратекст" у пал╕мпсестах. Поез╕я Стуса - ц╕л╕сний поетичний орган╕зм з╕ сво╖ми сталими образно-смисловими комплексами. Тут своя улюблена лексика, сво╖ поетизми - неолог╕зми й нап╕внеолог╕зми, в основ╕ яких - актуал╕зац╕я арха╖чних або маловживаних словоформ (голубиня, спогадування, протобажання, сн╕ння). У Стуса поруч сус╕дують ╕ сво╓р╕дно п╕дтримують одне одного р╕зн╕ за стил╕стикою, за характером образност╕ в╕рш╕. Глибока ф╕лософська ускладнен╕сть "Гойда╓ться вечора зламана в╕ть" - ╕ фольклорн╕ ╕нтонац╕╖ "Два вогн╕ горять", сво╓р╕дний символ╕чний прим╕тив "Син╕╓ сн╕г по краю серця" - ╕ прозора розважлив╕сть, ╕ тамований б╕ль "За читанням Ясунар╕ Кавабати". ╤м'я Стуса ув╕йшло в нашу ╕стор╕ю як важливий чинник нац╕о-нального пробудження й самоусв╕домлення, стало символом духовно╖ незламност╕ й свободи. На час╕ глибоке п╕знання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, ╕ не лише в укра╖нському л╕тературному контекст╕. Тетяна КРИКУН, студентка, смт. Степан╕вка, Сумська обл. (Газета "Журавлик", № 1, с╕чень 2007 р.).
АВТОПОРТРЕТ З╤ СВ╤ЧКОЮ Тримай над головою св╕чку, допоки стомиться рука - ц╕ле життя. Замало - н╕чку. Довкола тем╕нь полохка. Л╕тають кажани, як кул╕. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилат╕? Гул╕-гул╕! Як вам - нестерпно - без небес? Аж оч╕ п╕двели поснул╕. О н╕, ти не один воскрес! Як в бодню - пугачев╕ скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, недор╕кий, а чи поц╕лиш ти мене? Св╕ча в задум╕ - н╕ мигне. * * * Як добре те, що смерт╕ не боюсь я ╕ не питаю, чи тяжкий м╕й хрест, що перед вами, судд╕, не клонюся в передчутт╕ недов╕домих верст, що жив, любив ╕ не набрався скверни, ненавист╕, прокльону, каяття. Народе м╕й, до тебе я ще верну, як в смерт╕ обернуся до життя сво╖м стражденним ╕ незлим обличчям. Як син, тоб╕ доземно уклонюсь ╕ чесно гляну в чесн╕ тво╖ в╕ч╕ ╕ в смерт╕ з р╕дним кра╓м пор╕днюсь. * * * На колимськ╕м мороз╕ калина зацв╕та╓ рудими сл╕зьми. Неосяжна осонцена днина, ╕ собором дзв╕нким Укра╖на написалась на мурах тюрми. Безгом╕ння, безлюддя довкола, т╕льки сонце ╕ прост╕р, ╕ сн╕г. ╤ котилося куль-покотьолом мо╓ серце в ведмежий барл╕г. ╤ згол╕л╕ модрини кричали, тонко олень писався в ╕мл╕, ╕ з╕йшлися к╕нц╕ ╕ начала на оц╕й чужинецьк╕й земл╕. * * * На Колим╕ запахло чебрецем ╕ руто-м'ятою, ╕ кропивою. Кохана сестро, дякую! З любов'ю паду в про тебе спогади лицем. А й спогади: сл╕пна коротка мить, ╕ ти в сльозах - обранена об мужа. Квадратний отв╕р вахти, ╕ байдужа сторожа. ╤ др╕бненький син кричить: "Татусю, до побачення!" А ми вдивля╓мося в те, що на екран╕ яви чи снива. О мо╖ кохан╕ розлучн╕ лада, як вас св╕т гн╕тить об вас обпертий. В╕д рамена - крик, високий зойк - у дв╕ г╕нк╕ долон╕, неначе рури, мов многоколонн╕ голосники атлантових музик. * * * Терпи, терпи - терпець тебе шл╕фу╓, сталить тв╕й дух - тож ╕ терпи, терпи. Н╕хто тебе з недол╕ не вряту╓, н╕хто не з╕б'╓ з власно╖ тропи. На н╕й ╕ ст╕й, ╕ ст╕й - допоки скону, допоки св╕ту й сонця - ст╕й ╕ ст╕й. Хай шлях - до раю, пекла чи полону - усе пройди ╕ винести зум╕й. Торуй св╕й шлях - той, що тво╖м назвався, той, що обрав тебе нав╕ки-в╕к, До нього змалку ти запов╕дався до нього сам Господь тебе прир╕к. * * * У цьому пол╕, синьому, як льон, де т╕льки ти ╕ н╕ душ╕ навколо, уздр╕в ╕ скляк: блукало в тому пол╕ сто т╕ней. В пол╕, синьому, як льон, А в цьому пол╕, синьому, як льон, судилося тоб╕ самому бути, аби сп╕знати дол╕, як покути, у цьому пол╕, синьому, як льон. Сто чорних т╕ней довжаться, ростуть ╕ вже, як л╕с сосново╖ малеч╕, устр╕ч рушають. Вдатися до втеч╕? Стежину власну, н╕би др╕т, згорнуть? Н╕. Вистояти. Вистояти. Н╕ - стояти. Т╕льки тут. У цьому пол╕, що наче льон. ╤ власно╖ невол╕ сп╕знати тут, на р╕дн╕й чужин╕. У цьому пол╕, синьому, як льон, супроти тебе - сто тебе супроти ╕ кожен супротивник - у скорбот╕, ╕ кожен супротивник, заборон не знаючи, вергатиме прокльон, неначе кам╕нь. Кожен той прокльон тво╓ю самотою обгор╕лий. Здичав╕в дух ╕ не вп╕зна╓ т╕ла у цьому пол╕, синьому, як льон. * * * Пам'ят╕ Алли Горсько╖ Яр╕й, душе! Яр╕й, а не ридай, У б╕л╕й стуж╕ серце Укра╖ни. А ти шукай - червону т╕нь калини На чорних водах - т╕нь ╖╖ шукай, Бо - горстка нас. Малесенька шопта. Лише для молитов ╕ спод╕вання. Застер╕га╓ доля нас зарання, що калинова кров - така густа, така крута, як кров у наших жилах. У б╕л╕й стуж╕ б╕лих голос╕нь це ╜роно болю, що паде в глиб╕нь, на нас сво╖м безсмертям окошилось. * * * Наснилося, з розлуки наверзлося, з морозу склякло, з туги - аж лящить. Над Прип'яттю св╕тання зайнялося - ╕ син б╕жить, як горлом кров б╕жить, Мов равлики, спинаються намети, а мушля в безсоромност╕ цноти н╕як не знайде барви для прикмети тво╖х надсад, тво╓╖ н╕моти. ╤ шклиться неба висл╕пла полуда - тверда труна живих, як живчик, барв. Бреде зоря - сновида ╕ приблуда - одержаний задурно щедрий дар. А човен побива╓ться об здвиги повсталих хвиль, твердих, немов стовпц╕, ...П╕дтале чорноводдя зелен-криги займа╓ться св╕танком на щоц╕. * * * Мен╕ зоря с╕яла нин╕ вранц╕, устромлена в в╕кно. ╤ благодать - така ясна лягла мен╕ на душу сумиренну, що я збагнув нарешт╕: ота зоря - то т╕льки скалок болю, що в╕чн╕стю протятий, мов огнем. Ота зоря - в╕стунка твого шляху, хреста ╕ дол╕, н╕би в╕чна мати, вивищена до неба (од земл╕ на в╕дстань справедливост╕), проща╓ тоб╕ хвилину розпачу, да╓ наснагу в╕ри, що далекий всесв╕т почув тв╕й тьмяний клич, але ознався прихованим бажанням сп╕вчуття та ╕скрою високо╖ незгоди: бо жити - то не ╓ долання меж, а навикання ╕ самособою - наповнення. Лиш мати - вм╕╓ жити, аби св╕титися, немов зоря.