Я народився в багатод╕тн╕й родин╕ хл╕бороб╕в 10 кв╕тня 1921 року в сел╕ Казанка Микола╖всько╖ област╕. До осен╕ 1929 року б╕льш╕сть селян на наш╕й вулиц╕ гарно працювали в невеликих добров╕льних бригадах п╕д назвою "супряги" - тобто працювали на полях немовби в одн╕й "упряжц╕". В╕д батьк╕в ╕ старших брат╕в я знав, що в т╕ роки врожай зернових був достатн╕м не т╕льки для виконання плану хл╕бозагот╕вл╕, а й виплати податк╕в. Навпроти нас проживала родина агронома дяд╕ Стьопи. В╕н був добрий господар ╕ мав гарне господарство. ╤ от невдовз╕ п╕сля пос╕ву озимих в село при╖хали аг╕татори по колектив╕зац╕╖ селян ╕ розкуркуленню "куркул╕в-кровопивц╕в", як вони називали роботящих заможних господар╕в. Як я здивувався, коли одного ранку побачив б╕ля хати дяд╕ Стьопи дек╕лька фургон╕в ╕ б╕ля них десяток ос╕б. Вони носили м╕шки з зерном, виводили коней, худобу, пот╕м опечатали д╕м, а родину нашого сус╕да (ус╕ були тепло одягнен╕) з торбами харч╕в на п╕дводах повезли на зал╕зничну станц╕ю, посадили в товарн╕ вагони разом з багатьма людьми ╕ в╕дправили на Соловки. Це був 1930 р╕к. П╕сля розкуркулення взимку були гучн╕ масов╕ сходи селян, де ╖х аг╕тували й записували в колгоспи. Розкуркулення ╕ Соловки налякали селян, ╕ вони, хоч не дуже хот╕ли, але створили в сел╕ три колгоспи. Нев╕ра в нев╕дом╕ трудодн╕ по оплат╕ прац╕ та втрата повно╖ ╕н╕ц╕ативи селян призвели до швидкого розпаду цих колгосп╕в, який нагадував селянський бунт, який не змогла вгамувати нав╕ть к╕нна м╕л╕ц╕я. ╤ знову батько почав працювати в бригад╕ "супряг" з двох селян. Сво╓часно батьки виконували план хл╕бопоставки, вчасно платили податки... до осен╕ 1932 року - коли норми хл╕бопоставки ╕ податки були зб╕льшен╕ б╕льш як у два рази. Незабаром ╕ б╕ля нашо╖ хати вранц╕ вже стояли дек╕лька парок╕нних фургон╕в, а в хату не вв╕йшли, а напролом, без в╕тання, ув╕рвалися дек╕лька чолов╕к з м╕л╕ц╕онером. Старший в шк╕рян╕й куртц╕ запитав у батька: "Скажи, Фед╕р, без брехн╕, де ти сховав зерно й грош╕ ╕ чому ти не бажа╓ш виконувати державн╕ завдання?" Батько в╕дпов╕в коротко: "Такий план виконати - це завтра з торбою в люди п╕ти". Тод╕ той у шк╕рянц╕ дав нову команду: "Обшукати буд╕влю, скирту соломи, город. Усе, що знайдете, вантажте ╕ вез╕ть на колгоспн╕ склади; коней, корову, бичка й свиню - теж в колгосп". П╕зно ввечер╕ батьки сид╕ли ╕ тихо говорили. Нашу с╕м'ю не вивезли на Соловки, але як жити дал╕? Залишилось 2 - 3 в╕дра турецького проса та трохи качан╕в кукурудзи, все ╕нше вивезли - уготувавши наш╕й родин╕ пов╕льну голодну смерть. Восени 1932 р. до нашого класу ходило 40 учн╕в, а навесн╕ 1933-го - лише 15, худих, виснажених. Старш╕ учн╕ декламували такий в╕рш: Вставай, Лен╕н, подивись До чого ми дожились... Що на хат╕ серп ╕ молот, А у хат╕ смерть ╕ голод. У травн╕ 1933 р. дуже багато опухлих людей повзали як д╕ти мал╕, просили, стогнучи, хоч шматочок чого-небудь. Наприк╕нц╕ травня зацв╕ла акац╕я, ╕ ми в╕драми рвали кв╕ти, ╖ли ╖х сирими ╕ варили немов кашу. Давно по селу ходили чутки, н╕би батьки ╖ли д╕тей або д╕ти батьк╕в, та ми не в╕рили, аж поки на наш╕й вулиц╕, через дв╕ хати в╕д нас, не в╕дбулось таке страх╕ття. Жили сус╕дами дв╕ родини. Одна багатод╕тна родина вимерла, залишився лише старший син, який завчасно ви╖хав до Кривого Рогу. Там в╕н працював на рудн╕й шахт╕, мав зарплату, а головне - хл╕бн╕ ╕ продуктов╕ картки. Тож одного дня Микола при╖хав до батьк╕в, прив╕з ╖м хл╕ба, а хата пуста - вс╕ вимерли. Тод╕ в╕н п╕шов до друга дитинства Серг╕я. От саме цей голодний Серг╕й в присутност╕ сво╓╖ хворо╖ матер╕ молотком вбив свого друга дитинства Миколу. Хвора мати доповзла до друго╖ сус╕дсько╖ хати ╕ розпов╕ла про цей жах сус╕дов╕, який разом з ще одним чолов╕ком п╕шли до хати Серг╕я ╕ застали того за тим, що в╕н уже варив свого товариша. Чолов╕ки схопили вбивцю, витягли на вулицю, там уже стояли ╕нш╕ чолов╕ки, ╕ на мо╖х очах лопатами вбили людо╖да. Мен╕ було страшно на це дивитись, я закривав оч╕. Убитого кинули на в╕зок ╕ повезли на край села, де ╕ закопали. Пройшло к╕лька дн╕в, м╕л╕ц╕я в сел╕ так ╕ не з'явилася, тому що все це стало вже звичним... Олександр ВАЛЬЧУК, полковник у в╕дставц╕, ветеран, ╕нвал╕д в╕йни ╤ групи, який пережив голодомор 1932 - 1933 рр. м. Керч.
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
