"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема ""Джерельце""
#3 за 17.01.2003
SUPERАГЕНТ 000
.
У залізних нетрях Дитячий детектив Розділ восьмий, де професор Байда крізь саморобну далекоглядну трубу стежить за небезпечною мандрівкою Яромира, а Зореслава розшифровує стародавнє послання - Тату, чи здолає Яромир усі перешкоди, що трапляться на його шляху? - проказала Зореслава і схилила голову на груди професора Байди. - Не журися, доню, краще ходи сюди, - відказав геніальний професор Байда, відкриваючи вхід до печери й підводячи Зореславу до дивного отвору в аметистовій стіні. Професор перший припав очима до невеличкого заглиблення, а потім запросив і всіх присутніх заглянути у гірські глибини. Зореслава з подивом глянула на батька: - Хіба тепер слушний час, щоб роздивлятися коштовні камінці? Професор Байда хитро усміхнувся й задоволене потер руки: - Не гнівайся, доню! Я так само, як усі, потерпаю за долю Яромира. І саме тому вночі, коли всі ви солодко спали, за допомогою спеціальної переносної лазерної установки, яку я на всяк випадок захопив із собою в гори, просвердлив у товщі цієї аметистової труби отвір довжиною у п'ять кілометрів і вставив туди лінзи. Ідеально відшліфоване прозоре каміння набуває ефекту збільшувального скла. Отож ми зможемо стежити за кожним кроком Яромира й телепатично зв'язуватися з ним. Щоправда, усе, що відбуватиметься з нашим любим малюком, ми бачитимемо у рожевому світлі - адже аметист має бузково-рожевий колір. - Професоре, ви - геній! - захоплено вигукнув крокодил Кирило і віддано глянув на свого старшого друга й учителя. Та професор лише скромно махнув правицею і відійшов убік. Тим часом Зореслава, пересвідчившись у тому, що зможе спостерігати за кожним кроком рідного сина, перевела погляд на знаки, вибиті руками прадавніх індіанців на аметистовій поверхні таємничої печери. Вона раз у раз освітлювала загадкові знаки потужним галогеновим ліхтариком. Зненацька, спрямувавши промінь світла під кутом 48°, золотокоса красуня зойкнула - вона побачила, що від деяких опуклих знаків на протилежну стіну падає тінь, і там, відбиваються зображення незрозумілих написів, немов у дзеркальному відображенні. - Погляньте! - радісно скрикнула Зореслава, й усі присутні подивилися туди, де у мерехтливому світлі ліхтарика можна було роздивитися давні літери Софійської абетки. Професор Байда повільно прочитав ледь видимий напис: "Гора ця - священна. Її сила відкриється лише тоді, коли батько і син здолають темряву і їхні погляди з'єднаються, перетнувши півсвіту". Несподівано тишу, що запанувала в аметистовій печері, порушив мужній, упевнений голос Снігового Барса, який непомітно приєднався до друзів: - Ну от, старовинне пророцтво починає здійснюватися. Син уже вийшов на стежину, що веде до пізнання істини. Тепер черга за батьком! - І мудрий індіанський воїн поглянув на схід - туди, де у залізних нетрях гігантського монстра вийшов на двобій з ворогами Супераґент 000.
Розділ дев'ятий, у якому Гриць Мамай проникає у мозковий центр бандитського лігвиська і бачить жінку-павука Тим часом Супераґент 000, отямившись після бандитського нападу, крадькома пробирався до центру злочинної змови. Інтуїція підказувала йому, що він ось-ось розгадає таємницю металевої статуї і водночас розкриє план страхітливої змови. Тепер Гриць Мамай діяв тихо і обережно. Він не став викликати ліфт, а, напруживши могутні м'язи, розкрив половинки автоматичних дверцят, стрибнув у темне провалля ліфтової шахти і, міцно уп'явшись руками й ногами у слизький сталевий трос підйомника, почав спускатися донизу. - Ти чуєш, - озвався до Гриця його внутрішній голос, - десь у районі апендикса гігантської потвори працює потужний механізм. - Авжеж, - відказав Супераґент і різко загальмував між 205 і 204-м поверхами, адже він умів точно визначати висоту, ширину й глибину будь-якого об'єкта. Ще мить - і він стояв на вузенькому металевому окутті, ризикуючи впасти додолу, на дно порожнистої статуї. Та Супераґент не був би всесвітньо відомим майстром карате, кун-фу та інших східних та західних двобоїв, якби розгубився тепер, коли стояв на порозі розкриття глобальної змови. Він міцно вчепився пучками у гумову облямів-ку дверцят, що розкриваються, коли ліфт зупиняється на потрібному поверсі, і сторожко ступив на металеву підлогу, яка вібрувала під його кросівками фірми "Reebok". - Здається, що ця гігантська статуя ось-ось зірветься з місця і полетить, - заклопотано промовив внутрішній голос, та Грицеві не було коли прислухатися до нього.Те, що він побачив у центрі величезного приміщення, вразило його до глибини душі. У прозорій капсулі висіла... бабуся-ніндзя. Вбрана вона була у лискучий обтислий костюм, схожий на водолазний, від якого, мов тонке павутиння, тяглися тисячі кольорових дротин. Ті дротини були під'єднані до миготливих пультів. І сама зловмисниця нагадувала гігантського хижого павука.
Розділ десятий, у якому вражений читач дізнається про страхітливу загрозу, яка нависла над людством, а гігантська потвора тупає ногою Навколо бабусі-ніндзя зібралися кількасот темних постатей, які уважно слухали її настанови. - Зараз, коли ми знищили Супераґента 000, а його помічники лазять по горах на іншому континенті, нашому плану не завадить ніхто! - І бабуся задоволено зареготала огидним, прокуреним басом. До прозорої капсули, у якій висіла підступна бабуся, підбігло двоє бандитів. - Шефе, які будуть вказівки? - спитав огрядний зловмисник, і Гриць пізнав голос бабусиного поплічника Чмиря-Байстрюченка. - За двадцять три хвилини й сорок вісім секунд розпочнеться операція "Залізна п'ятка". Ви знаєте, що тут, у цій велетенській статуї, ми розташували найпотужнішу у світі променеву установку. Саме за допомогою енергетичних струменів я змогла викликати повені та урагани. Саме вони допомогли мені розворушити вулкани й спровокувати землетруси. І нехай йолопи-вчені намагаються пояснити ці катаклізми космічними явищами - парадом планет та хвостатими кометами. Скоро вся Земля затремтить від моєї залізної ходи! Бабуся-ніндзя ледь поворухнула лівою ногою - і раптом підлога під ногами Супераґента захиталася, і він, не втримавши рівноваги, впав додолу. Добре, що Гриць мав блискавичну реакцію. Він встиг згрупуватися й, перевернувшись через голову, закотився в найтемніший куток зали, де його ніхто не міг побачити. Решта ж вбраних у чорне бандитів борсалися на підлозі, безладно хапаючись руками один за одного. - Шефине, що ви робите? Ми ж вам ще потрібні!!! - заволав другий бандюга, по-підлабузницьки рачкуючи навколо прозорої капсули. "А це голос голомозого садиста, - подумки зауважив Гриць, - здається, наші давні знайомі знову перейшли у наступ". - Але цього разу вони й справді загрожують усьому людству. Грицю, здається, наспів час вдатися до мистецтва гіпнозу, - підказав Супераґентові його власний внутрішній голос, і Гриць, як завжди, прислухався до його поради.
Розділ одинадцятий, де Супераґент 000 марно намагається проникнути у підсвідомість бабусі-ніндзя, а до всесвітньої катастрофи залишаються лічені секунди Підступна зловмисниця продовжувала вдоволено реготати, дивлячись, як навколо неї безпорадно борсаються й силкуються зіп'ястися на ноги її поплічники. Напруживши свою могутню волю та інтелект, Гриць Мамай вп'явся поглядом в очі бабусі-ніндзя. Та що це? На обличчі старої лиходійки не ворухнувся жоден м'яз. Натомість помічники підступної бабусі враз завмерли у чудернацьких позах, і залою прокотилося голосне хропіння. Звичні до тупого виконання команд, бандити вмить скорилися телепатичному впливові Супераґента і занурилися у глибокий гіпнотичний сон. "Певно, броньоване скло капсули не пропускає моїх біохвиль", - здогадався Гриць. Та в цю мить бабуся зауважила свого давнього супротивника. - Гей ти, недобитку! - Бандитка ніби вдавилася власним реготом і враз споважніла. Її голос, підсилений потужною аудіоапаратурою, загримів по цілій залі і, відбиваючись від металевих стін, примусив Супераґента затулити вуха долонями. - На що ти сподіваєшся? Нехай мої телепні-помічники й цього разу не змогли тебе дістати. Та не радій - за кілька хвилин ми з моєю залізною подружкою влаштуємо невеличкий показовий виступ! - Лиходійка, підвішена у прозорій капсулі за сотні дротинок, поворухнула ногами, і Супераґент з жахом відчув, що статуя зробила велетенський крок уперед. - Так-так! - У голосі бабусі-ніндзя залунала шалена радість. - До мого тіла під'єднані сенсорні надчутливі прилади. Варто мені хоч мізинцем поворухнути, як ця гігантська потвора слухняно повторить мій жест. - Зажди! - скрикнув Супераґент і впритул наблизився до прозорої оболонки, за якою ворушила кінцівками цинічна зловмисниця. - Хіба ти не розумієш, що коли викличеш нові катаклізми, то життя на Землі може загинути? Невже ти віриш, що зможеш керувати тайфунами, землетрусами та повенями? - Я можу все! - хвалькувато вигукнула бабуся-ніндзя й ледь плеснула в долоні. В ту ж мить металева статуя страшно здригнулася, й Супераґент покотився додолу, невтримно падаючи у люк, що враз відкрився під його ногами. Вже падаючи у безвість, Гриць встиг помітити сліпучі цифри, що миготіли на величезному таймері над головою бабусі-ніндзя. До вибуху залишалося дев'яносто дев'ять секунд...
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=441
|