Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МАРИНА ГРИМИЧ — НАУКОВИЦЯ ╤ ПИСЬМЕННИЦЯ
У творчому доробку Марини Гримич понад 20 р╕зножанрових роман╕в…


КУЛЬТУРА У ВИР╤ В╤ЙНИ
Журнал╕сти створили сер╕ю фотограф╕й про пошкодження ╕ руйнування культурних пам’яток…


ДЕНЬ СВ╤ТЛЯЧКА
Наш╕ традиц╕╖


У СИМОНА З╤ЛОТА ЗНАХАРСЬКА ТУРБОТА
Наш╕ традиц╕╖


╥ХН╤ ДУШ╤ СЕРЕД НАС
Дещо з ╕стор╕╖ Пров╕дно╖ нед╕л╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 19.01.2007
Т╤КАЙ, КУТЯ, З ПОКУТЯ!

Джерела

НАРЕШТ╤ прийшов ╕ ф╕нал р╕здвяно-новор╕чних свят. ╥х завершальним акордом ╓ Голодна кутя, голодний Святвеч╕р чи друга в╕л╕я, що сп╕впадають з 18 с╕чня. Як ви зна╓те, майже на вс╕й територ╕╖ готували дв╕ - Багату (напередодн╕ Р╕здва) та Голодну кутю; щоправда, в деяких рег╕онах, зокрема на Пол╕сс╕, була й Щедра (в переддень Нового року).
Щодо назви "Голодна кутя", то ╓ к╕лька думок. Одн╕ досл╕дники вважають, буц╕мто походить вона в╕д того, що ц╕лий день, аж доки ввечер╕ не посвятять воду в церкв╕, люди гов╕ли. Але це не зовс╕м переконливо, оск╕льки так вчиняли ╕ на Багату кутю. Чому ж тод╕ перша страва не прибрала однойменно╖ назви? ╤мов╕рн╕шим твердженням ╓ думка про те, що на другу в╕л╕ю вже не закликали вечеряти "святих душ" та "Бога багатства" - зв╕дси, отже, назва Голодно╖.
Що б там було, але з трет╕м святвечором пов'язано чимало сп╕льного. Як ╕ на Багату кутю, на другу в╕л╕ю готували лише п╕сн╕ страви, але в менш╕й к╕лькост╕. Щоправда, в р╕зних рег╕онах Укра╖ни були сво╖ в╕дм╕нност╕, нер╕дко протилежн╕ щодо окремих д╕йств. Скаж╕мо, в одних випадках Д╕духа спалювали на Маланки чи вранц╕ Нового року, в ╕нших - частину обрядового снопа тримали до Голодно╖ кут╕. Як т╕льки споноч╕ло, його виносили на толоку або садок ╕ п╕дпалювали - "щоб теплий дух накликав весну". Пот╕м д╕вчата збирали поп╕л ╕ розс╕вали його на вгородах - "аби ог╕рки родили".
Увечер╕ в церквах робили в╕дправу ╕ святили "веч╕рню воду", яка вважалася значно корисн╕шою "в╕д всякого лиха", н╕ж йорданська. Для цього готували спец╕альн╕ коновки, пишно укв╕тчували ╖х безсмертником ╕ волошками, а в пас╕чницьких родинах сукали обрядов╕ св╕чки-тр╕йц╕. Повернувшись ╕з в╕дправи, господар робив з к╕лькох колоск╕в чи ц╕лющих трав кропило, наповнював миску свяченою водою ╕ разом ╕з сином, що запасався крейдою та пир╕жком, обходили вс╕ господарськ╕ буд╕вл╕: там, де скроплював батько водою, п╕дл╕ток малював хреста ╕ в╕дкушував шмат пир╕жка. Под╕бне робили ╕ з реманентом - возами, боронами, плугами. Пот╕м заходили в хату ╕ ставили хрести на дверях, в╕конницях, миснику.
У багатьох м╕сцевостях протягом ус╕х святвечор╕в господиня збирала по ложц╕ страв ╕, розм╕шавши з борошном та др╕бним с╕ном, в╕ддавала худоб╕, приказуючи: "╥ж святу ╖жу, здорова будь, як ця весна, що йде до нас, плодюча будь, як земля, ╕ н╕яка лиха сила  не вчепиться до тебе!"
Як ╕ годилося, с╕даючи за веч╕рню трапезу, починали ╕ завершували ╖╖ кутею. П╕д час ╖ж╕ влаштовували ц╕кавий обряд "Закликання морозу". Як в╕домо, хрещенськ╕ морози п╕д цю пору досягали апогею. Перед тим, як почати ╖сти, господар брав ложку кут╕, п╕дходив до в╕кна (╕нод╕ прочиняв кватирку) ╕ трич╕ казав:
- Морозе, морозе, йди до нас кут╕ ╖сти! П╕сля паузи знову звертався:
- Не йдеш? То не йди н╕ на жито, н╕ на пшеницю, н╕ на всяку пашницю!
Де╕нде хазя╖н виходив на вулицю, скликуючи:
- Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, бик╕в, курей, свиней, жита ╕ пшениц╕! А якщо не йдеш, то йди соб╕ на ж╕ноцьку цибулю!
Особливою забавою було закликати мороза для д╕твори. Вона припадала до в╕кон ╕ на вс╕ голоси запрошувала на вечерю.
П╕сля цього вчиняли ╕нший обряд - "Проганяння кут╕" (де╕нде це робили на Р╕здвяний день - 21 с╕чня). Прихопивши макогони, виходили на вулицю, стукали ними у ворота ╕ тини, вигукуючи:
- Геть, кутя, з покутя, а ти, озвар, йди на базар! ╤нш╕ брали горщики, в яких варилася кутя, ╕, проказавши вище наведений д╕алог, розбивали ╖х об ворота. Не стояли осторонь ╕ д╕ти. Виб╕гши, вони постукували паличками в прич╕лковий кут ╕ накликали:

Т╕кай, кутя, ╕з покутя,
А узвар - ╕ди на базар,
Паляниц╕, лишайтеся на полиц╕,
А Д╕дух - на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

П╕сля цього мисливц╕ робили по три постр╕ли. Ц╕каво проходив под╕бний обряд на Дн╕провських порогах, що його заф╕ксував етнограф Й. Новицький. Запорожц╕ п╕сля вечер╕ виходили з╕ сво╖х паланок ╕ вчиняли гучну стр╕лянину, а наступного дня, як святили на Йордан╕ воду, палили з гармат.
П╕сля завершення обряду "В╕дганяння кут╕" батьки сво╖м хлопчакам "п╕дсмалювали чуба" - "щоб вовк╕в не боялися". Взявши головешку, доторкувалися нею к╕нчик╕в волосся. Чи не зв╕дси приказка: "Ти ще не бачив смаленого вовка?".
╤снувало чимало переказ╕в ╕ про те, що напередодн╕ Водохрещ, як ╕ Нового року, Бог поверта╓ тваринам людську мову. Так╕ тексти подають у сво╖х зб╕рниках В. Гнатюк, М. Драгоманов, О. Воропай та ╕нш╕ досл╕дники. Найпох╕дн╕ший вар╕ант, коли господар году╓ домашню худобу, то в цей час вона розмовля╓ м╕ж собою. Якщо прислухатися, про що ведуть мову без'язик╕ воли - а робити це вважа╓ться за великий гр╕х, - то вони можуть передбачити майбутню, переважно непри╓мну долю. Зокрема, ск╕льки залишилося жити хазя╖нов╕. У зб╕рников╕, що його уклав В. Гнатюк, мовиться, що ╜азда знехтував такою засторогою, ╕ те, що в╕н почув, справдилося: "Нам добре в нашого господаря, - мовила одна до одно╖ тварина, - але ми його завтра повеземо на цвинтар...". Тому люди намагалися не затримуватись у кор╕вниках ввечер╕ на Голодну кутю п╕сля того, як наповнювали ясла.
Отже, з обрядом "Виганяння кут╕" завершу╓ться один з найпоетичн╕ших ╕ найц╕кав╕ших святково-обрядових цикл╕в - р╕здвяно-новор╕чний. В╕дтак зимовий перепочинок вже зак╕нчувався - селяни налаштовувалися на близьку весну ╕ майбутн╕й врожай. Тому вважали: як на голодний веч╕р
темно, то вродить гречка, а коли яскрав╕ зор╕ - буде щедрим припл╕д на б╕л╕ ягниц╕. Ж╕ноцтво тим часом думало про рукод╕льництво - "адже треба посп╕шати шити, прясти, ткати, бо скоро Великдень".
╤ хоч ще буде Великий п╕ст,
але робота - не вовк: до початку весни треба обов'язково наготувати нового полотна. Тому ц╕лком лог╕чно мовиться: "Т╕кай, кутя, з покутя!" - празникуванню, отже, прийшов к╕нець.

Тр╕щи не тр╕щи, а вже минули Водохрещ╕

З ЦЕРКОВНИХ в╕дправ мен╕ найб╕льше запам'яталися т╕, що в╕дбуваються 19 с╕чня - на Водохреща, Йордан, Богоявлення господн╓. Рано-вранц╕ - а до церкви, що в сус╕дньому сел╕, ш╕сть з гаком к╕лометр╕в, - зодягшись у святкову од╕ж, ми родиною вирушили на в╕дправу. Тато не забув прихопити ╕з собою "Тр╕йцю" - химерно зроблену напередодн╕ св╕чку, мама взяла бутлика, а я пох╕дну карафку.
Перш╕ пово╓нн╕ зими були багатосн╕жними й суворими. Дорогою то там, то там чулися людськ╕ погуки, порипування сн╕гу - поодинц╕ й гуртами ст╕кався люд до "Йордану", щоб запастися на увесь р╕к водохрещенською джерелицею, яка вважалася ц╕лющою, ╖╖ вживали при р╕зноман╕тних хворобах, змазували суглоби й хвор╕ м╕сця на т╕л╕, л╕кували пород╕ль при пологах, дитячий переляк, напували кор╕в, коли вони отелювалися, скроплювали в╕д злих дух╕в стайн╕, осел╕ та ниви при першому весняному зас╕в╕ тощо. В кожн╕й хат╕ впродовж року мала обов'язково стояти п╕д образами пляшечка з йорданською водою. ╤ що ц╕каво: вона н╕коли не "застоювалася", завше була св╕жою й придатною до вжитку; дехто вважа╓, що завдяки опусканню у воду ср╕бного хреста вона ╕он╕зу╓ться.
А ось ╕ м╕сток через Кам'янку. На широкому плес╕, скованому м╕цним льодом, возвеличувався хрест, що його випиляли с╕льськ╕ парубки ╕з льоду.
Поруч з хрестом стояв престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими г╕лками - так зван╕ "царськ╕ врата".
На в╕дправу в церкв╕ ми прип╕знилися, ╕ процес╕я, супроводжувана священиком та п╕вчою, вже прошкувала до р╕чки. Статечн╕ш╕ люди несли хоругви й дерев'яного хреста. Я та й ус╕ присутн╕ уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругов птиц╕, бо, за пов╕р'ям, якщо з'являться горобц╕, то буде велика смерть на д╕тей, коли ж граки - на молодь, а гуси - на л╕тн╕х людей. На наше щастя, все було спок╕йно.
Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на в╕дправу. П╕сля молитви священик, нахилившись, трич╕ вмочив у воду ср╕бного хреста, а дяк прихилив св╕чки: хор тим часом засп╕вав величально╖: "Велича╓м Тя, Живодавче Христе".
У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що ╖х принесли селяни. Зробивши к╕лька круг╕в, вони полет╕ли геть, а мисливц╕, що навмисне прийшли з рушницями, вчинили несамовиту стр╕лянину. Од неспод╕ванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепот╕ли: "Дурненький, не б╕йся. Це так треба, щоб "застр╕ляти коляду". Патрони у них пуст╕, лишень  наповнен╕ клейтухом. Дивися, он тато вже вп╕ймав к╕лька шматк╕в паперу - "то для бдж╕л добре, щоб чуж╕ не за╖дали".
Озвича╖вшись, я побачив, як люди кинулися до прорубу, щоб якнайшвидше наповнити посудини водою, бо саме вона буде найц╕лющою. Просовуючись м╕ж ними, я також намагався не в╕дстати, та мама схопили мене за полу: "Обережно, бо там слизько. Не дай, Боже, ще в ополонку впадеш. Колись тут був такий випадок - упав хлопчик ╕ зник п╕д льодом, аж весною знайшли б╕ля гребл╕..."
К╕лька чолов╕к╕в, стоячи б╕ля води, остер╕гали нетерплячих паломник╕в. Набравши свячениц╕, ми од╕йшли вб╕к, тут же посмакували нею, а пот╕м ненька змастили ц╕╓ю ж водою оч╕ - "щоб добре бачили", вуха - "аби чули т╕льки гарн╕ слова" та лоба - "щоби мудрою була голова". А вже вдома, пооб╕цяли мама, об╕труть ще й т╕ло, щоб здоровим було, як вода...
Через деякий час до нас п╕д╕йшов ╕ тато, тримаючи в руках запалену "Тр╕йцю". Три вогники, полохливо похитуючись на морозяному пов╕тр╕, в╕ддавали при╓мним восковим запахом. Тим часом б╕ля ополонки, роздягнувшись, два см╕ливц╕ скочили у воду, занурились по шию й тут же вил╕зли; обтерши мокре т╕ло, що парувало на мороз╕, натягли од╕ж ╕ дременули додому. Як я д╕знався, той, хто скупа╓ться на Йордана - "бо в цей день хрестили ╤суса", - ц╕лий р╕к не хвор╕тиме.
Йдучи назад, я пом╕тив, що нас одна за одною обганяють д╕вчата.
- Бачте, як посп╕шають, - усм╕хнулися тато. - Хочуть якнайскор╕ше вийти зам╕ж, бо вважа╓ться, хто першим принесе додому свячену воду, т╕й д╕вчин╕ судитиметься щаслива доля...
Не заходячи в оселю, ми з татом п╕шли на пас╕ку ╕ саморобним кропилом освятили вс╕ вулики. Батько при цьому не забув проказати вже в╕дому мен╕ молитву: "Мухи Бож╕, горопахи ц╕лоденн╕, здоровимо вас з╕ святами. Зиму виганя╓мо, лих╕ сили в голод╕ залиша╓мо, вас святою водою благословля╓мо!"
Пот╕м об╕йшли т╕к ╕ кор╕вник, окропили хату. Мама тим часом виставили на ст╕л п╕сн╕ страви, ╕ вони смакотливо залоскотали н╕здр╕, адже ми ще не ╖ли. Скуштувавши ще раз свячено╖ води, с╕ли за ст╕л. Тато при цьому сказали: "Ну що ж, сьогодн╕шн╕м днем проводжа╓мо зимов╕ свята. Дай, Боже, д╕ждати ╖х при здоров'╖ та злагод╕ ╕ наступного року!"
Спочатку скуштували п╕сних, а пот╕м ╕ скоромних страв. Тато з мамою з ц╕╓╖ нагоди п╕дняли чарку, а мен╕ залишилося поринути в сумн╕ спогади, що так швидко з╕йшли ц╕ весел╕ р╕здвяно-новор╕чн╕ празники - з колядками ╕ щед-р╕вками, з вертепними д╕йствами: Колядою, Меланкою, Козою, зас╕ванням, Д╕духом, проганянням кут╕ й закликанням морозу на вечерю, вс╕лякими ворож╕ннями та прогнозуванням...
Ус╕ т╕ д╕йства, що запам'яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам'ять загадкового й дивовижного св╕ту, казково╖ ейфор╕╖, оповито╖ високою поетикою духовного самоочищення. Бурхливий час нещадно знищив усе, залишивши нам насолоджуватися спогадами ╕ джерелознавчими св╕дченнями.
Стосовно походження свята Водохрещ ╕сну╓ к╕лька думок. Одн╕ досл╕дники, зокрема ╕ О. Воропай, вважають: Йордан - "це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Укра╖ну разом ╕з християнством ╕ пос╕в одне з найпочесн╕ших м╕сць серед традиц╕йних свят нашого народу". Натом╕сть С. Ки-лимник дотриму╓ться думки, що це свято, певною м╕рою, випада╓ з р╕здвяного циклу, мовби сто╖ть осторонь; воно сяга╓ кор╕нням у дайбозьк╕ часи, ╕ було присвячене "чистителю ╕ святителю давнини - вод╕, вигнанню зими та вшануванню ╕ прискоренню приходу весни".
Справд╕-бо, ц╕лий каскад обрядод╕й - свячення води, випускання голуб╕в чи ╕нших птах╕в, "застр╕лювання коляди" як злих сил, зос╕бна зими - символ╕зувало поворот сонця на весну. Зрештою освячення води - обряд безпосередньо дайбозький, тому перв╕сна назва "Водохреща" п╕зн╕ше п╕дм╕нилася християнським "Йордан", себто назвою р╕чки, на як╕й хрестили ╤суса. Попередн╕й терм╕н ми знаходимо вже в ╤пат╕╖вському л╕топис╕ п╕д 1148 роком, де мовиться: "в нед╕лю по Водохрещах".
У цей час, тобто оп╕вноч╕ "вода перетворю╓ться у вино", ╕ про це ╕сну╓ безл╕ч легенд та переказ╕в. Як засв╕дчують сучасники, в Ки╓в╕ щороку на Водохреща сходилося майже все населення, як на велике д╕йство освячення води на Дн╕пр╕, а найспритн╕ш╕ юнаки прагли неодм╕нно скупатись.
У процес╕ реформац╕╖ ново╖ рел╕г╕╖ створився сво╓р╕дний симб╕оз, а тому, як слушно зауважував Ф. Колесса, ма╓мо чимало ускладнень. "На слов'янському ╜рунт╕ наступило поплутання християнських та апокриф╕чних елемент╕в ╕з пережитками передхристиянського св╕тогляду, насл╕дком якого було й перенесення м╕фолог╕чних зображень на християнських святих (Юр╕я, Миколу, Васил╕я, ╤ллю) ╕ творення ново╖, християн╕зовано╖ м╕фолог╕╖".
Про давньодайбозьке походження цього свята говорять ╕ рег╕о-нальн╕ обряди. На Гуцульщин╕ ╕снував звичай, коли хлопц╕ на Водохреща водили сво╖х д╕вчат до ополонки - "щоб с╕ умила ╕ красна була", а в ╕нших м╕сцевостях по об╕д╕ юнки сам╕ йшли до р╕чки вмиватися.
Ц╕кав╕ обрядов╕ сюжети заф╕ксував у центральних губерн╕ях Укра╖ни ╕ Павло Чубинський. До Водохрещ ж╕нки намагалися не полоскати у вод╕ б╕лизну - "бо там чорти сидять ╕ можуть вчепитися". Вважалося, що коли священик опускав хреста у воду, вся б╕сувата й нечиста сила вистрибу╓ геть ╕ залиша╓ться назовн╕ доти, доки котрась ╕з ж╕нок не прийде прати б╕лизни. Отод╕ вони знову п╕рнають у воду. Ось чому свекрухи забороняли сво╖м нев╕сткам упродовж тижня по Водохрещах ходити з б╕лизною до р╕чки - "щоб б╕льше вигибло нечисто╖ сили од йорданських мороз╕в".
Натом╕сть д╕вчата у посвячену воду клали калину чи корал╕ й умивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ - упродовж ус╕х трьох свят - ж╕нки не ходили по воду; це мали робити лише чолов╕ки, за що молодиц╕ на "посвятки" (наступного дня) ставили могорича - "за те, що справно виконували сво╖ обов'язки".
По об╕д╕ на Водохреща, як уже освятилася вода, на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ парубки роз╕грували "орден" - хрест з льоду. М╕ж обома сус╕дськими селами вчиняли б╕йку навкулачки; чий гурт перемагав, тому й залишався "йорданський хрест".
На всьому терен╕ в цей час уже не виконували колядок, окр╕м церковних обход╕в сво╖х параф╕ян з "малюванням хрест╕в" на дверях. Проте на Буковин╕, як засв╕дчу╓ Як╕в Головацький, збер╕гся звичай, коли парубки обходили односельц╕в ╕ сп╕вали ╖м величальних п╕сень такого зм╕сту:

Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, ╕з Йорданом,
╤ з водицев, ╕ з царицев,
З ус╕м домом, з ус╕м добром,
╤ з тво╓ю дружиною,
╤ з тво╓ю челядкою,
╤ з синами-соколами,
╤ з дочками, як ч╕чками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з ус╕м двором,
╤ з челядкою багатою,
╤ з роями, ╕ з ланами,
╤ з сус╕дами, ╕ з панами,
╤ з Господом Христом Богом,
На здоров'я, на л╕т много!

Ось так непом╕тно ╕ завершувалась ц╕ла вервечка свят зимового циклу. Селяни вже думали про майбутн╕й урожай. На Полтавщин╕, скаж╕мо, господар╕ виводили на вулицю молодих лошат та вол╕в, щоб "об'╖здити" - привчити ╖х до майбутньо╖ прац╕, ╖здили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спот╕╓, а тод╕ кропили свяченою водою. Под╕бний обряд в деяких селах - запрягання в сани молодих лошат та вол╕в, так зване "гуртове об'╖ждження" - влаштовували ╕ на Новий р╕к.
У народ╕ свято в╕рили: з того часу, коли пролунали перш╕ постр╕ли при "розстр╕люванн╕ коляди", вовки полишали т╕чки й розб╕галися по сво╖х барлогах. Тому коли в л╕с╕ надвеч╕р ╕ зустр╕неться хижак, йому потр╕бно сказати: "Де ти, вовче, був тод╕, як ╤суса Христа на Йордан╕ кропили?" - ╕ в╕н, злякавшись, кинеться геть.

На Водохрещ╕ намагалися запрогнозувати й погоду.

Коли на Водохреща риба табунами ходить - на ро╖ добре.
На Водохрещ╕ день теплий - буде хл╕б темний.
Якщо хмариться - хл╕ба буде вдосталь.
Йде лапатий сн╕г - на врожай.
Якщо зоряна н╕ч - вродяться гор╕хи ╕ ягоди.
Коли на Водохрещ╕ випав повний м╕сяць - бути велик╕й вод╕.
Удень ╕де сн╕г - на врожай гречки: вранц╕ - ранньо╖, в об╕д - середньо╖, а ввечер╕ - для п╕зньо╖.
Якщо вдень з'явився ╕н╕й, то у в╕дпов╕дний день треба с╕яти пшеницю.
П╕д час освячення води йде сн╕г - добре ро╖тимуться бджоли ╕ колоситимуться хл╕ба.
Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хл╕ба будуть чист╕, а якщо хмурий, небо вкрите хмарами - у колосках буде багато "сажки".
Поп╕л п╕сля р╕здвяних свят не можна збер╕гати н╕ в хат╕, ан╕ в двор╕, бо буде пожежа; увечер╕ на Водохреща його треба винести на р╕чку ╕ висипати на л╕д.
Найм╕цн╕шими, як уже мовилося, вважалися йорданськ╕ холоди. "Яскрав╕ хрещенськ╕ морози, - казали з цього приводу, - городять б╕л╕ ярки". Але невдовз╕ вони почнуть слабнути, бо: "Тр╕щи не тр╕щи, а вже минули Водохрещ╕".
З книги Василя Скурат╕вського "СВЯТВЕЧ╤Р".

В╤Д Р╤ЗДВА ДО ВОДОХРЕЩ╤

Вже стало традиц╕╓ю, що нац╕онально-культурн╕ товариства Севастополя, а ╖х зараз близько 30-ти, в╕дзначають Новий р╕к за старим стилем в Укра╖нському культурно-╕нформац╕йному центр╕. Р╕зн╕ культури та в╕роспов╕дання зумовили обрання саме ц╕╓╖ "нейтрально╖" дати, зручно╖ одразу для вс╕х товариств. Сценар╕й святкування також традиц╕йний: спочатку прац╕вники Центру знайомлять гостей з укра╖нською культурою, звичаями народу та прикладами святкування Нового року, Р╕здва, Водохрещ╕ у р╕зних куточках Укра╖ни. Щороку з ц╕╓ю метою готу╓ться нова програма. А пот╕м, за складеним Асоц╕ац╕╓ю нац╕онально-культурних товариств
сценар╕╓м, кожне товариство показу╓ костюмован╕ вистави, п╕сн╕, танц╕ свого народу. В к╕нц╕ вс╕ присутн╕ створюють коло дружби, кружляючи разом у ╓диному танку.
До свят готуються заздалег╕дь. Кожне товариство ма╓ оформити столи виключно сво╖ми нац╕ональними стравами. ╤ тут вже майстерност╕ господинь нема╓ меж.
Серед почесних гостей на святкуванн╕ були присутн╕ депутати м╕ськради, представники управл╕ння культури м╕сько╖ держадм╕н╕страц╕╖, кер╕вництво Укра╖нського культурно-╕нформац╕йного центру. Директор Центру Олександр Коротун вбача╓ у такому ╓днанн╕ р╕зних культур запоруку стаб╕льност╕ та вза╓моповаги громадян багатонац╕онального м╕ста.
Л╕д╕я СТЕПКО.
м. Севастополь.


"ХРИСТОС НАРОДИВСЯ - СЛАВИМО ЙОГО"

12 с╕чня ц. р. у прим╕щенн╕ Укра╖нського дому в╕дбулася новор╕чно-р╕здвяна вистава для д╕тей-сир╕т та д╕тей з багатод╕тних ╕ малозабезпечених с╕мей, в як╕й взяли участь Прем'╓р-м╕н╕стр Укра╖ни В╕ктор Янукович, в╕це-прем'╓р-м╕н╕стр Дмитро Табачник, М╕н╕стр культури ╕ туризму Укра╖ни Юр╕й Богуцький та ╕нш╕ посадовц╕.
Основною метою акц╕╖ було п╕дтримати обд╕лених долею д╕тей ╕ залучити ╖х до прекрасного - до кращих зразк╕в укра╖нського мистецтва, ознайомити представник╕в молодого покол╕ння з культурною спадщиною нашого народу, показати р╕здвяний обряд Укра-╖ни, по╓днуючи класичне та народне мистецтво р╕здвяною колядкою.
До участ╕ у цьому святковому заход╕ були запрошен╕ артисти театру "Золот╕ ворота", ансамбль танцю "Укра╖на" дитячо╖ юнацько-хореограф╕чно╖ студ╕╖ "Щасливе дитинство", ансамбль "Пульс", фольклорний колектив "Мак╕в цв╕т" та дитяча студ╕я шоу-балету "А-6".

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4403

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков