"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Українці мої..."
#3 за 19.01.2007
ЧЕРЕЗ РОКИ...
ДОБРИЙ ДЕНЬ, ВЕЛЬМИШАНОВНА РЕДАКЦ╤╢! Вчора одержала перший номер "Кримсько╖ св╕тлиц╕", яку передплатила вперше: мен╕ хот╕лося ╕ було потр╕бно п╕дтримати ╖╖, бо чула, в як╕й вона скрут╕. Маю над╕ю, що це ц╕кава газета. Тепер пишу вам, щоб звернутися з пропозиц╕╓ю, за яку прошу вас не образитися. Зараз чути про святкування р╕чниц╕ з дня народження поета-ш╕стдесятника Василя Симоненка. "Кримська св╕тлиця" також прид╕лила увагу ц╕й дат╕. Але, вважаю, б╕льша частина ц╕╓╖ уваги в засобах масово╖ ╕нформац╕╖ ма╓ холост╕ насл╕дки: вже виросли покол╕ння людей, як╕ зовс╕м не знають, хто такий Василь Симоненко, яка його творч╕сть, чим в╕н заслужений. Тому не дивно буде, якщо хтось подума╓, що мова йде про родича... Петра Симоненка. Я в╕др╕зняюся в╕д них лише тим, що достеменно знаю: якщо вони й родич╕, то про Василя Симоненка згадують не тому. Б╕льше н╕чого не знаю. А де ж я - перес╕чна людина, яка не може йти в б╕бл╕отеку, бо не ма╓ часу - щось можу взнати про цього поета, коли н╕хто н╕чого не публ╕ку╓ й не розпов╕да╓? То, може, цю помилку виправить "Кримська св╕тлиця"? Про що в╕рш╕ Василя Симоненка? Як╕ вони? Як в╕н жив? Чому так рано помер? Кажуть, людина живе, поки ╖╖ пам'ятають. Але, вважаю, що таке "життя", коли окр╕м ╕мен╕ та пр╕звища, н╕чого не згадують, не повноц╕нне. Про мат╕р поета прочитати ц╕каво, але цього мало. Те саме я можу сказати й про Василя Стуса. Кажуть, його в╕рш╕ дуже хорош╕. Я майже н╕чого не читала, а те, що читала - не сподобалось: важк╕ на слово, на риму. Але розум╕ю: такого не може бути, щоб людина писала поган╕ в╕рш╕, а про не╖ так багато говорять ╕ пишуть. Мабуть, його в╕рш╕ хорош╕. Але я хот╕ла б сама ╖х читати й дати оц╕нку. А де? Хот╕лося б в "Кримськ╕й св╕тлиц╕". О. ╢. КАМ╤НСЬКА. м. ╢впатор╕я.
В╕д редакц╕╖. Якщо погортати п╕дшивки "КС" за минул╕ роки, можна в╕днайти десятки публ╕кац╕й про наших славних поет╕в-ш╕стдесятник╕в В. Симоненка, В. Стуса, М. В╕нграновського, ╤. Драча, Л╕ну Костенко, Б. Ол╕йника та багатьох ╕нших, друкувала газета ╕ ╖хн╕ твори. Будемо робити це й надал╕, тож пан╕ Ольга матиме можлив╕сть про них, наших славних творц╕в красного слова, ще не раз прочитати. Сьогодн╕ ми пода╓мо спогади про В. Симоненка та п╕дб╕рку його в╕рш╕в, а в найближчих номерах опубл╕ку╓мо й поез╕╖ В. Стуса та розпов╕дь про його траг╕чну долю. А пан╕ Ольз╕ дяку╓мо, що вона, живучи в Криму, нарешт╕, на 15-му роц╕ видання газети, познайомилася з нею. Гада╓мо, що Ви, пан╕ Ольго, не прогадали, передплативши "Кримську св╕тлицю". Порадьте це зробити ╕ сво╖м друзям та знайомим.
ЧЕРЕЗ РОКИ... М╤Й СП╤ВРОЗМОВНИК - МИКОЛА ╤ВАНОВИЧ ╢РЕМЕНКО, ОДИН ╤З ДРУЗ╤В ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА. - Миколо ╤вановичу, розкаж╕ть, будь ласка, про себе. - Народився я у сел╕ Голов'ятин╕ См╕лянського району на Черкащин╕ у 1931 роц╕. Якщо навпростець - це двадцять п'ять к╕лометр╕в в╕д Черкас. З'явився на св╕т у дуже скрутний час, тому що у 1932 роц╕ розпочався голодомор. ╤з нашо╖ с╕м'╖ по батьков╕й л╕н╕╖ померло десятеро. Я був страх╕тливо виснажений, у чотири роки ногами не ходив. Батьки думали, що буду кал╕кою. Пот╕м - в╕йна, на н╕й батько загинув. Нас н╕мц╕ спалили, дв╕ч╕ на розстр╕л ставили, дивом вдалося вижити... Залишилась т╕льки купа попелу (згор╕ло все до тр╕ски). Лишилася мати ╕ тро╓ д╕тей, серед яких я був найстаршим. ╤з великими потугами, ╕з муками ставали на ноги, виходили в люди. Вступив до Черкаського педагог╕чного ╕нституту. Зак╕нчив його, служив у в╕йську, працював у школ╕, був завучем. У 1960 р. почав працювати у молод╕жн╕й газет╕ "Молодь Черкащини". З Василем Симоненком був у дружн╕х стосунках. Навчаючись в ╕нститут╕, я друкувався в обласн╕й газет╕ "Черкаська правда", а пот╕м, коли я повернувся ╕з в╕йська, п╕дтримував стосунки ╕з газетою. Тут же ╕ познайомився ╕з Василем Симоненком. Дек╕лька раз╕в там зустр╕чались. А пот╕м, коли стала формуватися "молод╕жка", Василь п╕дказав мен╕ перейти туди. Газету почали видавати у лютому, а наприк╕нц╕ березня я перейшов сюди. Працював, поки нас не роз╕гнали (до 1963 року). Пот╕м - у "Черкаськ╕й правд╕", майже двадцять рок╕в п╕сля того був власним кореспондентом по Черкаськ╕й та К╕ровоградськ╕й областях "Роб╕тничо╖ газети", яка видавалась у Ки╓в╕ укра╖нською та рос╕йською мовами. Займався л╕тературною творч╕стю: видав тринадцять публ╕цистичних ╕ художн╕х книг, здеб╕льшого поетичних. ╢ ще невидане... - Згадайте перше знайомство ╕з Василем. - Ще в школ╕ я заприятелював ╕з поетом Миколою Негодою. Ми жили з ним по сус╕дству, але через р╕чку Тясмин: я на правому, а в╕н - на л╕вому берез╕. Мимо його хати ходив, добираючись до по╖зда. Якось заглянув до нього, Микола Негода сказав: "У "Черкаськ╕й правд╕" працю╓ юнак, який також займа╓ться в╕ршуванням". Ми читали рукопис Василя: в╕н був ╕з к╕лькох частин - це в╕рш╕ гумористичного спрямування та типу руба╖в. Форма останн╕х н╕ в укра╖нськ╕й, н╕ в рос╕йськ╕й л╕тератур╕ не прижилася, у нас б╕льш класичн╕ форми ╓вропейського типу. Хот╕лося познайомитися ╕з Василем, то ми п╕шли у редакц╕ю ╕з М. Негодою. Пригадую, це був в╕дд╕л культури, там працювало тро╓ прац╕вник╕в: О. Ср╕блянець, ╤. Лялюк та В. Симоненко - л╕тературний прац╕вник. Надвор╕ холодно: чи то листопад, чи то грудень, у прим╕щенн╕ не топилося, в╕кно в╕дчинене навст╕ж. Василь сидить у б╕л╕й сорочц╕, зуби м╕цно стиснут╕, бо якщо розтиснути, то будеш чеч╕тку вибивати. Познайомились по-хлоп'ячому. Для людини, яка пише, газета, як якась притягальна сила. Щось напишеш, то до не╖ несеш. ╤ тим б╕льше, що Василь в╕дпов╕дав виключно за л╕тературу (╕з "в╕ршомазами" мав справу). Пот╕м, коли бував у в╕дрядженн╕ у См╕л╕, траплялося, залишався ╕ в мене ночувати. Тим б╕льше, у нас море сп╕льних ╕нтерес╕в, д╕лилися думками про л╕тературу, про життя. - Три роки поруч ╕з Василем. Якими вони були? - Усього зразу ╕ не осягнеш. Ск╕льки переговорено. Пам'ятаю, на Шевченк╕вське свято у 1961 роц╕ дали нам написати сценар╕й до вечора. Але з чого починати ╕ як? Секретар обкому парт╕╖ О. Л. Стешенко з╕брав величезну групу людей, причетних до мистецьких колектив╕в, треба, щоб кожний вносив сво╖ пропозиц╕╖. Як навносили цих пропозиц╕й, то концерт треба було б проводити два тижн╕, а у нас в╕н розрахований на дв╕ години. Не вс╕ розум╕ють, що робота надзвичайно складна: треба подумати, що в╕дкинути, що залишити, у як╕й форм╕ це зробити, яка композиц╕я, а не просто оголошувати виступ, необх╕дно як╕сь сценки зробити. Наш редактор п╕дганя╓: "Я вас зв╕льняю в╕д роботи на три дн╕. Ото за три дн╕ зроб╕ть"... Через день-два заходить: "А що ви тут написали?" "Та н╕чого не написали". Ми махнули рукою ╕ п╕шли по засн╕женому берегу Дн╕пра. Коли ╓ в╕дпов╕дальн╕сть, думка сама працю╓. Вона ще не контрольована. То одна сценка з'явиться, то ╕нша... Ми легко ╕з Василем один одного розум╕ли, легко сходилися ╕, окр╕м того, у нас було те, чим могли под╕литися (найпота╓мн╕шим), чого ╕з ╕ншими не зробиш. Колектив ╓ колектив: люди р╕зн╕... ╤ншого остер╕га-╓шся - система така була. - Ви - творча людина, ╕ Василь. Як в╕н поц╕нував ваш поетичний доробок? - У мене книга вийшла у 1958 роц╕, ран╕ше, н╕ж у Василя. В╕н у "Черкаськ╕й правд╕" надрукував реценз╕ю на мене (Микола ╤ванович показу╓ схвальну критику В. Симоненка. - О. Г.). - А чи часто В. Симоненко читав сво╖ твори? У деяких джерелах стверджують, що в╕н ╖х майже не презентував. - Це б╕льше схоже на правду. Практично не було кому орган╕зовувати виступи. Автори йдуть тод╕, коли ╖х запрошують. А самому негарно було б прийти в колектив ╕ сказати: "Давайте я вам прочитаю". - А просто сво╖м друзям? - Пригадую: працював ще у См╕лянськ╕й школ╕, при╖хав в╕н тод╕ ╕ декан мовно-л╕тературного факультету Михайло Федорович Кашуба. Взагал╕ останн╕й (як спец╕ал╕ст укра╖нсько╖ л╕тератури радянського пер╕оду) розпов╕дав про розвиток л╕тератури за радянський пер╕од, а Василь читав поез╕╖ здеб╕льшого гумористичн╕. Але в╕н був дуже вимогливим до себе. ╤ т╕ твори, що в╕н читав, н╕де не були опубл╕кован╕. Я уже згадував, що Василь багато написав руба╖в, але збагнув, що ця форма неприйнятна для укра╖нсько╖ поез╕╖. У нього були заримован╕ в╕дом╕ анекдоти (але те, що в╕доме, зробити ориг╕нальним неможливо - вважав Василь). Ти не ╓ автором, ти заримував чуже. У т╕й газет╕, де працю╓ш, якось незручно друкувати сво╖ в╕рш╕... А надсилати кудись... У кожн╕й газет╕, журнал╕ в╕рш╕в хтозна-ск╕льки. Коли тебе не знають особисто - не надрукують. Я у Василевому в╕дд╕л╕ в╕дпов╕дав за л╕тературу, а в╕н займався аг╕тац╕╓ю. Пригадую такий випадок: студент факультету журнал╕стики Московського ун╕верситету над╕слав гарн╕ поез╕╖, представився, що в╕н ╕з Драб╕вського району, хот╕в п╕дтримувати зв'язок ╕з газетою. Надрукували в╕рш "Человек умирает, а вещи его остаются..." (П╕зн╕ше хтось п╕дказав, що це в╕рш лен╕нградського поета Шефнера). Василь написав листа на факультет. Б╕льше той "автор" ╕ не з'являвся. Якщо тебе не знають, небезпечно брати гарний в╕рш ╕ друкувати. Разом в╕дзначали свята. Василь б╕льше читав когось. Улюбленими поетами були Т. Шевченко, О. Блок. У 60-т╕ роки Василь дуже захопився поемою ╤вана Драча "Н╕ж у сонц╕". - У вас ╕з Василем були дружн╕ стосунки. Розкаж╕ть про це. Адже в╕н сам писав, що друз╕в у нього було мало. - У нього ун╕верситетськ╕ друз╕ були, зокрема А. Перепадя, з яким навчався разом (вивчивши досконало французьку мову, перекладав Сент-Екзюпер╕). Отже, ц╕лком зрозум╕ло, що Василь хилився до ки╖вських товариш╕в. Студентськ╕ л╕та - це щось незабутн╓. У вс╕х ╕нтереси однаков╕, юн╕сть. Коли потрапля╓ш у колектив, де люди р╕зного в╕ку, ╕нтерес╕в, осв╕ти, виховання - там уже придивля╓шся. У 1963 роц╕ закрили "Молодь Черкащини". Василя взяли кореспондентом "Роб╕тничо╖ газети" по Черкаськ╕й та К╕ровоградськ╕й областях. По сут╕, в╕н залишився сам. У вересн╕ занедужав, я його пост╕йно пров╕дував. Д╕йсно, у колектив╕ працювати, це не значить бути з ус╕ма друзями, треба мати ц╕лий комплекс якостей, щоб людина була над╕йна, щоб ╖й дов╕ряти. - Як╕ якост╕ були властив╕ Василев╕? - По-перше, в╕н був принциповим. По-друге, вимогливим до себе ╕ до свого товариша. В╕н н╕коли не в╕дчитував, а якось м╕г "п╕дкусити"... Поважав ╕нших. - Як В. Симоненко ставився до свого сина? - Василь Лесика дуже любив, присвятив йому твори "Подорож у кра╖ну Навпаки" та "Цар Плакс╕й та Лоскотон", працював над ними дуже наполегливо. Якщо синов╕ щось було незрозум╕ле, то Василь виправляв. Тож, вважайте, мав у особ╕ Лесика ╕ свого першого критика, ╕ сп╕вавтора... Оксана ГАЛА╢ВА.
Фото ╕з с╕мейного арх╕ву Миколи ╢ременка. Зл╕ва направо: М. Дашк╕вський, М. ╢ременко та В. Симоненко.
З ПОЕЗ╤Й, ЗАБОРОНЕНИХ В СРСР
Василь СИМОНЕНКО
КУРДСЬКОМУ БРАТОВ╤ Бор╕теся - поборете! Т. Шевченко
Волають гори, кров╕ю полит╕, П╕дбит╕ зор╕ падають униз, В пахк╕ долини, зранен╕ ╕ зрит╕, Вдира╓ться голодний шов╕н╕зм. О, курде, бережи сво╖ набо╖, Але життя убивц╕в не щади! На байстрюк╕в свав╕лля ╕ розбою Кривавим смерчем, бурею впади! Веди ╕з ними кулями розмову, Вони прийшли не т╕льки за добром: Прийшли забрати ╕м'я тво╓, мову, Пустити твого сина байстрюком. З гнобителем не житимеш у згод╕: Йому - панять, тоб╕ - тягнути в╕з! Жир╕╓ з кров╕ змучених народ╕в Наш ворог найлют╕ший - шов╕н╕зм. В╕н в╕роломство заручив з ганьбою, В╕н зробить все, аби скорився ти... О, курде, бережи сво╖ набо╖, Без них тоб╕ св╕й р╕д не вберегти. Не заколисуй ненавист╕ силу. Тод╕ прив╕тн╕сть в╕зьмеш за дев╕з, Як упаде в роззявлену могилу Останн╕й на планет╕ шов╕н╕ст.
СУД
Параграфи прис╕ли б╕ля столу, Прим╕тки прича╖лись по кутках, Очима гострими п╕дсудну прокололи Цитати ╕з багнетами в руках. ╤ циркуляр дивився в окуляри, ╤ гр╕лися роззяви б╕ля груб, ╤ вказ╕вки скакали, мов примари, ╤з телефонних мудрих труб. - Вона чужа, - параграфи сказали. - Вона не наша, - мовив циркуляр. - Нечувана, - прим╕тки пропищали. ╤ в зал╕ знявся лемент ╕ базар. ╤ циркуляр на них поглянув строго, ╤ зал заворушився ╕ затих. ╤ розп'яли ╖╖, небогу, В ╕м'я параграф╕в товстих. Вона даремно присягала сл╕зно, Що не чинила ╕ не чинить зла... Була у судд╕в лог╕ка зал╕зна: Вона н╕ в як╕ рамочки не л╕зла, Вона - новою думкою була.
ЗЛОД╤Й
Дядька затримали чи вп╕ймали, Дядька в с╕льраду ескортували, Дядька повчали ╕ докоряли: - Як вам, дядьку, не ай-я-яй? Красти на пол╕ св╕й урожай? У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти св╕й труд! Дядько понуро т╕м'я теребив ╤ смакував махру. Дядько кл╕пав товстими в╕ями. Важко дивитися в оч╕ ганьби, Важко йому ╕з домашн╕ми мр╕ями Враз осягнуть парадокси доби. - Та воно так, - у кулак кахикав, - Красти погано... Куди вже г╕рш. Рвися з горлянки свав╕льним криком, М╕й неслухняний в╕рш! Чому в╕н злод╕й? З яко╖ реч╕? Чому в╕н красти п╕шов сво╓? Дали б той клунок мен╕ на плеч╕ - Сором у серце мен╕ плю╓... Дядька я вбити зневагою мушу, Т╕льки ж у грудях клекоче гроза: Хто об╕крав ╕ обскуб його душу? Хто його сов╕ст╕ руки зв'язав? Де вони, т╕ - в╕дгодован╕, с╕р╕, Недор╕куват╕ демагоги ╕ брехуни, Що в'язи скрутили дядьков╕й в╕р╕, Пробираючись в кр╕сла й чини? ╥х би за ╜рати, ╖х би до суду, ╥х би до карцеру за розб╕й! Доказ╕в мало? Доказом будуть Лантухи вкрадених в╕р ╕ над╕й.
БРАМА
Дикими, незнаними речами Марить брама у тривожн╕м сн╕, Де сторожа брязка╓ ключами ╤ скриплять ворота захисн╕. Привиди з кривавими мечами, У накидках чорних, н╕би н╕ч, Граються безформними м'ячами - Головами, знесеними з пл╕ч. Кров ст╕ка п╕д флегматичн╕ мури, Зойки захолол╕ на губах, Сотн╕ л╕т наруги ╕ тортури Мертвих повертають у гробах. Та не бачить м╕сто в н╕ч похмуру, Як сторожа, вже не при мечах, Нову жертву кида╓ п╕д мури З тряпкою брудною на очах.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4402
|