Версiя для друку Обговорити в форумi

І ЗНОВУ ПРИЙШЛО НА НАШУ ЗЕМЛЮ ОБ'ЄДНУЮЧЕ УКРАЇНЦІВ РІЗДВО, ЗНОВУ У ЛЬВОВІ ВИСАДИВСЯ ДОВГООЧІКУВАНИЙ МОЛОДІЖНИЙ "ДЕСАНТ" З КРИМУ.
Цього разу ми зустрічали гостей з Романом Михайловичем Пляцком з Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Треба сказати, що львівські активісти Товариства завжди були уважними до кримських проблем. (Мабуть, завдяки старанням відомого кримського вченого П. Вольвача!) Роман Михайлович і у травні минулого року зустрічав юних акторів з театральної студії "Світанок", з великим інтересом спілкувався з ними, подивився і виставу "Платонів хутір". І тепер науковець люб'язно погодився провести екскурсію по Львову, зокрема повести дітей на Високий замок та на Личаківський цвинтар (про довгу епопею навколо "Цвинтаря орлят" кримчани, виявляється, добре знають), поводити кримчан вузькими вуличками древнього Львова.
Цього разу з Криму приїхало 36 чоловік, це набагато менше, ніж у минулому році, зате саме така кількість людей, на мій погляд, дає можливість більше побачити і ефективніше спілкуватися. Поїздку організував "Український дім", тому й екскурсанти були специфічними - відчувалося, що всі вони хочуть якомога глибше вивчити реалії Львова та Західної України.
І якщо керівники групи Юрій Іванович Король та Олена Халімон (обоє вихідці з Волині) із західноукраїнськими реаліями були добре обізнані, то юна кримчанка Таня Заворотна з Джанкойського району жадібно вбирала в себе все почуте і побачене.
А було ж на що дивитися... Вся історія Львова зібрана на Личаківському цвинтарі: композитори Ігор Білозір, Володимир Івасюк, Микола Колесса (останній помер зовсім нещодавно у віці 102 роки), будитель українського духу в Галичині - Маркіян Шашкевич, Іван Франко - через кожні п'ять-десять метрів якась знакова фігура, якась відома історична постать. Де є ще такі місця в Україні? Хіба що на Байковому кладовищі в Києві...
Не дивно, що кримчани уважно слухали нашого добровільного екскурсовода Романа Михайловича, а сам він (та й автор цих рядків) використовували кожну нагоду, аби перекинутися словами з посланцями Криму. Як намагалися зафіксувати кожен почутий факт кримські татари! Або ж народ такий, жадібний до знань, або ж "Український дім" намагався підбирати побільше друзів. Я звернув увагу - як добре молоденькі татарочки розмовляють українською мовою (на початку 80-х мої знайомі патріоти з Києва розмовляли гірше), от вже хто гідно представляє українське обличчя Криму! І це не лише гарні слова. Першокурсниця Таврійського національного університету Таміла Бєлялова обрала собі за фах українську філологію. Каже, що через цей крок навіть втратила декого з друзів, але більшість знайомих з розумінням поставилася до її вибору. Підтримав і я дівчину. Сказав, що навіть такі поодинокі факти добре впливають на імідж її народу.
А щоб налагоджувати зв'язки з Галичиною, наводити "мости" із Західною Україною, державну мову треба знати. І сенс є в збільшенні кількості особистих контактів, бо ніде так, як тут, не розуміють кримських татар. Зрештою, у нас раді всім, хто горнеться до українського. У Тетяни Заворотної тато - українець, а мама полька. Проте мешканка степового Криму також вибрала собі фах українського філолога. Із Тамілою Бєляловою вони подруги. Це вже реальне братерство, про яке колись мріяли В'ячеслав Чорновіл і Мустафа Джемілєв.
Дівчата радісно розповідають мені про Карпати, про поїздку в Славське, про знамениту Тухлю, про сходження на гору Тростян, про скелі Довбуша. А я пригадую собі недавню поїздку в Крим, де зустрічався з Валерієм Керімовим - автором ідеї і спонсором пам'ятника Аліму-айдамаку, що біля Білогірська. "Айдамак" - кримськотатарською означає "розбійник". Але у народі вважають цього месника національним Робіном Гудом. Валерій-ага каже, що в дитинстві бачив фільм про Олексу Довбуша, а оскільки сам є прямим нащадком Аліма Азамат-оглу, то вже тоді думав увіковічити в граніті чи в бронзі свого славного предка.
У незалежній Україні ця мрія здійснилася. Та, на жаль, пам'ятник доводиться постійно охороняти від місцевих кримських вандалів. Що вже тут поробиш - нинішній Крим все ще є нетерпимим: пам'ятники Тарасові Шевченку, генералові Григоренку, Ісмаїлу Гаспринському, Бекіру Чобан-заде нерідко доводиться відмивати від фарби. А у нас, в Галичині, хіба не висаджували в повітря пам'ятники Степану Бандері та Євгену Коновальцю? Це, як писав у своїх віршах поет з Чорноморського Орест Корсовецький, "тхне імперія дурна...". Нам треба разом думати над тим, як оздоровити суспільство, зробити його більш цивілізованим, європейським. Тому контакти між нашими регіонами дуже потрібні, і "Український дім", звичайно ж, робить дуже корисну справу.
Захоплювалися Львовом Саніє Апкелямова (майбутня фінансистка) і Зера Іслямова (майбутній медик). Ми навіть дискутували трохи на тему всенародних міфів. Добре пригадую, як мої однокласники, а потім і однокурсники заздрили тим, хто отримав направлення в Крим. Крим був синонімом земного раю! А Львів для кримчан - символ квітучого європейського міста. (Знали б вони, як руйнується центральна частина міста, як б'ють на сполох патріоти-архітектори...) Але ж і в Криму далеко не все благополучно! А ось для приїжджих і Галичина, і Крим чудово виконують рекреаційну, "відпочинкову" функцію, незважаючи ні на що. Тож будьмо оптимістами. Проблеми проблемами, а їздити треба.
Знаю, що після Львова кримчани ще побачили Луцьк, Рівне, Острог; обіцяли й написати детально про свої враження, але для мене вони назавжди залишаться гостями древнього Львова. Міста, яке притягує до себе. Але й такі люди, яких я зустрів, з якими встиг зріднитися, тут завжди бажані.

На фото: угорі - кримчани біля пам'ятника Каменяреві; біля пам'ятника Січовим стрільцям (у центрі - майбутній український філолог Таміла Бєлялова з Феодосії).
* * *
ПРО ТЕ, як кримчани зустрічали цього року Різдво у Луцьку, читайте через тиждень в наступному випуску "Джерельця".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Урок української"