Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3269)
З потоку життя (6506)
Душі криниця (3527)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1677)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Прем╕я ╓ творчою в╕дзнакою, якою нагороджуються л╕тератори Укра╖ни за високохудожн╕ твори...


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


МУС╤Й, МУС╤Й, ЛИСТОМ ПОС╤Й!
10 вересня - свято Мус╕я. У давнину цього дня завершували збирати конопл╕ ╕ перевозити ст╕жки до...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 17.01.2003
"Я відчуваю осені гіркий присмак..."
Вячеслав Гук

Вячеслав Гук народився 15 серпня 1974 року в місті Саки. 1999 року закінчив філологічний факультет (українське відділення) Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Займається дослідженням української і російської емігрантської поезії ХХ століття.
В. Гук - автор двох поетичних збірок: "Грота душі" (1998 р.) та "Плач Єремії" (2000 р.). Нещодавно у приватному видавництві "Доля" (м. Сімферополь) побачила світ третя збірка поезій "Восьмий день тижня" (2002 р.). Сподіваємось, що літературна критика ще скаже своє слово про цю книжку та й взагалі про творчість молодого поета. Вона, їй-Богу, того варта, аби її розглянути детально, професійно. Адже вірші В. Гука - високохудожні, вишукано естетичні, трохи елегійні...
Пропонуємо до уваги шанувальників художнього слова кілька віршів В. Гука з його нової збірки "Восьмий день тижня".
Відділ літератури "КС".

* * *
Дзвеняча жовтнева тиша,
яка восени
Наповнює сад,
віддалений скрип навісів.
Здійснюються задуми,
бажання, дитячі сни,
Притулок в запущеному обійсті

Ми знаходимо,
щоб врятуватись від
Дріб'язковості,
шумовиння, часу...
В маячінні давно оцвілих
бузкових віт -
Скляні двері,
прочинені на терасу.

На підставі приниження
людської гідності, на
Підставі заниження всіх оцінок
З усіх предметів,
які вивчає щодня
Життя, складаючись
із частинок

Спогадів: надолужена
слізьми путь,
Образи закарбовуються
в свідомість.
Джмелі пухнасті
приглушено ще гудуть
В соломі світла, в чужому домі...

Й, як краплі дощу,
вдаряються пружно в скло,
Перецвітають пізні
жовтаві бульби,
Й проміння сонячного
живе тепло
Відчувають,
як  поцілунок, губи.

* * *
Роздуми про кількість зерна,
про сон
Післяобідній, глибокий,
міцний, в якому -
День згасає в золоті лип
за ясним вікном;
Рука поставить крапку,
забувши кому

В листі, що закінчується
несподівано на
"З повагою", "з пошаною"
чи "бувай здоровий",
Од роздумів про кількість
в душі зерна
Пластилінова лялька
підіймає угору брови.

Звезені на нове помешкання,
квартиру, житло
Речі - пахнуть - до болю -
житлом вчорашнім.
Механізм не виконує своєї
призначеності, лише мотор
Деренчить, як йолоп,
рятуючи од блюзнірства й фальші.

В перших числах закінчується
місяць, тиждень, доба,
Рот розтягується в усмішці,
неначе гума,
Поступово стає рівнина замість
гори - горба,
Повертають в життя
електричним струмом.

Я стискаю руками скроні,
а горщики
П'ють дощ з біленої
пухирчастої стелі.
Тупо рухаються по колу
вагончики
Дитячої веселої каруселі.

Я вслуховуюся у краплі -
телефонний дзвінок завмер,
Обриваючи звук
як чинник життя, процесу...
Із циліндра вийнятий кролик
дрижить, як сапер
Перед вибухом
переповненого людьми експреса.

* * *
Катастрофічно
змінюється доба,
А ти зостаєшся таким,
як і був у дитинстві,
Місто вже не бачиться
із-за пагорба,
Дні губляться,
як діти у чужому місті.

З позначкою пораненості
крило, рука,
Кавуна перестиглого
половина,
Ковток процідженого молока,
Снігу, сунуча з гір, лавина.

Катастрофічно
змінюються число
Місяця, назва дня тижня,
простір,
Зернятко, що під марлею
проросло,
Голуби, що розтанули
в високості.

А січень в Тулі такий,
як і був колись,
В снігу, що змінює
весен зелень,
І тепле літо, і серпень,
який скінчивсь,
І сад заглухлий
із запахом вересневим.

І ранні заморозки,
і лінощі сонця, й звук
Тугий-претугий об землю -
капіж жолудиний.
Й в гущавині ненароком
сполоханий тетерук,
І свіжість сонячної сухої днини.

Кімната, в якій подавали
безліч разів
Нам чай з вершками
чи бразилійську каву.
Все змінюється:
тільки рух сльози
Такий, неначе щойно
сфотографували.

* * *
Ми їмо на терасі прозорій,
пустій, сонливій,
На протилежній стіні -
образ царя Миколи,
Хаос роздумів забиратиме
решту сили,
Цівка сліз схожа на цівку крові
З рани, невидимої оку,
як дно криниці -
Нерухоме, заспокоювальне,
глибочезне, з глини,
Теплі сутінки обгортають
присутніх лиця,
Час скупчується в розмові,
в плачу, в хвилині...
Я відчуваю осені
гіркий присмак,
Нас поєднують бесіди,
смуги світла,
Жовті оси, у сотні
чорнявих рисок,
Терпка кава,айстри і запах літа.
Ліловий вечір. Тиховодь.
В нутрі - сома глухе зітхання,
Із дна підіймаються
на поверхню прозорі бульки.
Зупинка у цій оселі
передостання
Перед роками
вимушеної розлуки.
Тепер - помовчмо.
Дощ тихо і мляво крапа,
Ми чуємо шепіт - дальній,
ясний, напівсонний,
У згадках дитинства -
ранком the morning cuppa
Й як в Стефанів день
напувають крізь срібло - коней.

* * *
У січні замерзає затока,
яку видко з-за
Вікон прибережної
фінської споруди.
Замерзає тиша кімнат,
тільки ще сльоза
Зостається теплою
в кутику ока. Всюди
Тільки мовчання,
якому немає кінця,
У клітці пісень не співає
заморська пташка.
Дзеркало - це те,
що залишилось од лиця,
Од часу, якого тепер
не страшно
Й не боязко, бо,
коли влітку іти вздовж хвиль,
Шкіра відчуває сонячні бризки
і прохолоду.
У хліб, що замішують,
додають не сіль,
Не дріжджі, борошно
або ж воду, -
А лише сонце,
рум'янець морозу, збіг
Бурулькової вологи
з тепла долоні.
Скоринка хрустить,
неначе найперший сніг
Під полоззями, а може,
ходою коней.
Бачаться: хуртовина,
старе цямриння,
намерзлий лід,
Ряд запалених вікон
у гімназичних класах.
Тяжко збиває сніг з лапатих,
до землі нахилених віт
Гава. Лунає музика Брамса.

* * *
Пам'ятаєш день,
що пропах крижаним дощем,
Як намокла тоді
винищена земля,
В розетки накладений
густий кизиловий джем,
Свіжу гілку бузку,
оксамитового джмеля?..
Пам'ятаєш, щоб здобути тепло,
- палили стільці,
Старовинні речі
вимінювали на харчі?..
І, наче човник підводний,
пливла в ріці
Болотом заляпана
вивіска "Калачі"?
Пам'ятаєш - хлібосольність
російських свят,
Дерев'яну зозульку -
іграшку для дитя,
Такий таємничий
увечері Літній сад,
Нещастя, що приходило
у життя,
Блискучі полоззя,
вгрузаючі в синій сніг,
Візерунки тіней од заходу
на дворі,
Бубонці сріблясті
у гривах коней гнідих -
І повний короб
глиняних снігурів?..

* * *
Ні кінця, ні початку не має
доба виногронна,
Халва духмяніла
на білій тарілці учора,
І зорі вмивала вода
вереснева, солона,
І в берег вдарявся
напівзатоплений човен.

Так солодко-солодко
тут після жнив благодатних,
Неначе втамовуєш
спрагу гірською водою,
І небо ясніє над золотом
ліз виноградних
Медяником тульським
чи динею жовто-рудою.
Тут кожна піщинка нагадає
собою минуле,
І в кухлях вино, наче мед
молодий, перебродить,
А в тиші кімнат, де ополудень
діти заснули,
Тільки годинник заведений
пошепки ходить.

Обсиплються грона,
проникнені
сріблом дощинок,
І прання просохлеу плетені кошики ляже.
І розсип сухих прохолодних
солодких родзинок
На білому обрусі -
нам про минуле розкаже.

НА  ХУТОРІ
Холодна сніжинка тане
на теплих губах,
На терасі - крісла,
виплетені з лози.
Плаче десь високо-високо
на горбах
Бубонець на шиї кози.
Падає сніг. Обгортає
солодкий сон
Стежку у гори, праліс,
старі дуби.
Пахне зимовим
простором і вівсом:
Зерно на снігу
скльовують голуби.
Зір і вухо вбирають
дихання гір,
Польської мови прості,
доступні ази,
Незбираний хворост,
даль, перестук сокир, -
Це поєднання голосу
і сльози, -
Сфотографоване затишне
чаювання, де є всі ми.
Гори чарують досвітками зими.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=438

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков