Якщо ви ознайомилися з матер╕алом "╤ прости нам провини наш╕...", присвяченим дол╕ Юр╕я З╕нченка ("КС" в╕д 15.12.2006), то, певне, зац╕кавилися тим, куди ж вивозили родини бандер╕вц╕в, про що згаду╓ться учасником тих под╕й. Ця тема знайшла сво╓ продовження буквально ж наступного дня п╕сля розмови з Юр╕╓м ╤вановичем, коли до редакц╕╖ "КС" зав╕тав теж л╕тн╕й чолов╕к Василь Дмитрович Лобик, укра╖нець, що народився в с. Урич Скол╕вського району Льв╕всько╖ област╕. Як виявилося, в╕н був ╕з тих, кого вивезли в "нев╕домому напрямку" разом з батьками та молодшою сестрою, оск╕льки його брат Григор╕й служив в Укра╖нському в╕йську. Сам Василь, лише на два роки молодший за брата, теж мав шанс спокутувати "свою вину" на полях Велико╖ В╕тчизняно╖, як ╕ Юр╕й З╕нченко, та тр╕шечки не вистачило часу: юнак, якого вже почали навчати в╕йськов╕й справ╕, ув╕йшов в переможний 1945 р╕к в╕с╕мнадцятир╕чним. Але лихо все ж таки сталося. У с╕чн╕ 1946 року в лют╕ морози родину вигнали з р╕дно╖ хати, а дал╕ ╖х чекав товарний вагон ╕ шлях довжиною в п╕втора м╕сяця рос╕йськими просторами, на нове м╕сце поселення. За цей час в╕д голоду, холоду ╕ хвороб вимерла третина Зах╕дно╖ Укра╖ни, яка мала тепер знайти свою нову дом╕вку в ╤ркутськ╕й област╕. Зазнала тяжко╖ втрати ╕ с╕м'я Лобик╕в: помер татусь Дмитро Григорович. З неб╕жчиком вчинили, як ╕ з ус╕ма ╕ншими: викинули з товарняка дорогою, а жив╕ по╖хали дал╕: хтось - щоб теж вмерзати в чужу землю, не залишивши р╕дним жодних географ╕чних прикмет щодо сво╓╖ "могили", хтось - щоб з'╖хати з глузду в дороз╕ ╕ за життя втратити людський образ, а хтось - щоб в╕дпрацювати на засланн╕ 15 рок╕в, хоча спочатку йшлося лише про п'ять. Вже пот╕м пов╕домили, що ця кара триватиме пожитт╓во. Мати Василя Дмитровича, значно молодша за батька, таки до╖хала, хоча протягнула недовго - так ╕ померла спецпоселенкою. Але Григор╕я, який теж загинув, в думках не корили - в Укра╖нську повстанську арм╕ю з╕ Льв╕вщини п╕шло немало юнак╕в. Працював Василь вл╕тку на солеварному завод╕, а взимку - на л╕соповал╕, регулярно ходив в комендатуру в╕дм╕чатися, що не вт╕к. Але куди втечеш без паспорта, який видали лише у 1960 роц╕? Так ╕ прожив на чужин╕ 24 роки, бо н╕хто н╕де його не чекав ╕ н╕де в╕н не був бажаним. На роботу з таким минулим не запрошували: ледь-ледь знайшлася установа, де, як в╕н д╕знався, в кадрах були не особливо переб╕рливими - брали вс╕х. Так в╕н опинився в Одес╕ ╕ почав працювати в "Чорноморзал╕зобетонбуд╕". У 1988 роц╕, вийшовши на пенс╕ю ╕ оселившись в Криму, Василь Дмитрович став звичайним кримчанином, тут н╕що не нагадувало йому про минуле. Аж доки не почали нараховувати пенс╕ю за новими принципами, коли набув значення кожен р╕к стажу. Тут йому ╕ агукнулося минуле: раптом виявилось, що п╕д час спецпоселення його трудову книжку вели не надто сумл╕нно: десь була в╕дсутньою печатка, десь написана дата ╕ншими чорнилами. Цей стаж (понад 10 рок╕в) ╕з загального вилучили, ╕ Василь Дмитрович витягнув на "м╕н╕малку" плюс в╕с╕м гривень за наднормативний стаж та чотири гривн╕ 98 коп. - п╕двищення як члену родини репресованого. ╤ тут Василя Дмитровича зачепило за живе: не ст╕льки т╕ грош╕, ск╕льки образа, яка увесь цей час жила десь глибоко в серц╕. Адже н╕бито реаб╕л╕тували, ╕ н╕бито в Укра╖нськ╕й держав╕ живе, ╕ зрозум╕ти не важко, що в м╕сцях спецпоселення молодому чолов╕ков╕ байдикувати н╕хто б не дозволив, а трудову книжку заповнював не в╕н особисто ╕ не його друз╕, то чому на все це не хочуть зважити? ╤ чому закони так суперечать звичайн╕й лог╕ц╕? ╤ куди т╕льки в╕н не звертався з листами! З Секретар╕ату Президента ма╓ дв╕ в╕дпов╕д╕, ст╕льки ж з Верховного Суду Укра╖ни, а з Верховно╖ Ради нашо╖ держави - аж п'ять. Частенько одна з них суперечить ╕нш╕й: то просять над╕слати документи, то повертають ╖х назад з "супроводил╕вкою": "Поверта╓мо вам документи, нев╕домо з якою метою над╕слан╕ на адресу Верховного Суду". А здогадатися б не важко. Вони не пустопорожн╕. Бо чи могла б людина одержувати подяку за сумл╕нну працю з установи, де вона н╕бито не працювала? За ус╕м цим в╕дчува╓ться байдуж╕сть до проблем потерп╕лого з чужо╖ вини. Лише один лист з М╕н╕стерства прац╕ та соц╕ально╖ пол╕тики Укра╖ни, п╕дписаний начальником в╕дд╕лу П. Негодою, ма╓ ╕нший, на перший погляд, в╕дт╕нок. Проциту╓мо його, оск╕льки цей текст може зац╕кавити й наших читач╕в: "В╕дпов╕дно до статт╕ 6 Закону Укра╖ни "Про реаб╕л╕тац╕ю жертв пол╕тичних репрес╕й на Укра╖н╕" реаб╕л╕тованим громадянам в╕дпов╕дно до статт╕ 1 цього Закону (особам, як╕ з пол╕тичних мотив╕в були необ╜рунтовано засуджен╕ судами або п╕ддан╕ репрес╕ям позасудовими органами, в тому числ╕ "дв╕йками", "тр╕йками", особливими нарадами ╕ в будь-якому ╕ншому позасудовому порядку, за вчинення на територ╕╖ Укра╖ни д╕янь, квал╕ф╕кованих як контрреволюц╕йн╕ злочини за крим╕нальним законодавством Укра╖нсько╖ РСР до набрання чинност╕ Законом СРСР "Про крим╕нальну в╕дпов╕дальн╕сть за державн╕ злочини" в╕д 25 грудня 1958 року, за винятком ос╕б, зазначених у статт╕ 2 цього Закону), час тримання п╕д вартою, в╕дбування покарання в м╕сцях позбавлення вол╕, заслання або перебування на примусовому л╕куванн╕ зарахову╓ться у потр╕йному розм╕р╕ в стаж роботи для призначення трудових пенс╕й. Особи, як╕ були незаконно вислан╕ чи заслан╕ ╕ згодом реаб╕л╕тован╕, поновлюються в ус╕х громадянських правах, але на них не поширюються зазначен╕ п╕льги". Ви що-небудь зрозум╕ли? Якщо людина потрапила в заслання за "контрреволюц╕йний злочин", то вона користу╓ться п╕льгами, а якщо взагал╕ н╕ за що, але ж зазнала тих самих понев╕рянь, то вже не заслугову╓ на увагу. Чи не тому, що перших в живих залишилось дуже мало ╕ цими п╕льгами скористалися х╕ба лише одиниц╕, а ╖хн╕ д╕ти та молодш╕ брати й сестри ще доживають св╕й в╕к у злиднях? Ц╕каво також, коли було видано Закон, яким розпочина╓ться цитата. В╕н навряд чи належить до час╕в нашо╖ незалежност╕, коли ми почали жити в Укра╖н╕ як держав╕, а не "на Укра╖н╕". Можливо, настав час його переглянути, поки в цьому ╓ сенс? Бо, хоча ╕ негарно зазирати в чуж╕ кишен╕, але т╕, хто виселяв безневинних людей ╕ св╕домо чи несв╕домо зн╕вечив ╖хн╓ життя, одержують таки пенс╕╖, як м╕н╕мум, вдв╕ч╕ б╕льш╕. Але наше пенс╕йне законодавство поруч з лог╕кою нав╕ть не ночувало. Бо п╕днялася ж рука в╕д╕брати додатков╕ 300 грн. у ╕нвал╕д╕в пенс╕йного в╕ку, що втратили працездатн╕сть на виробництв╕! Та це вже - ╕нша тема. А Василя Дмитровича можна вт╕шити лише тим, що ми живемо поки що не в т╕й держав╕, за яку в╕ддав життя його брат.