|
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 15.12.2006 > Тема "Крим - наш дім"
#51 за 15.12.2006
ГОРД╤╥В ВУЗОЛ УКРА╥НОМОВНО╥ ОСВ╤ТИ У КРИМУ ╤ ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ
(ЕТНО-ПРАВОВИЙ БАЗИС, ╤СТОР╤Я, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ)
(Продовження. Поч. у № 49 - 50).
Але не вс╕ укра╖нц╕ Криму змирилися з результатами перепису 1926 року. Люди скаржилися не лише до м╕сцево╖ влади, але й зверталися за п╕дтримкою до Харкова та Москви. На ц╕ листи статистичне управл╕ння Криму мусило хоч якось зреагувати.
До презид╕╖ Кримського центрального виконавчого ком╕тету над╕йшла допов╕дна записка республ╕канського статистичного управл╕ння, яке в╕дпов╕дало за перепис 1926 року. В н╕й, зокрема, зазначалося: «Вказана к╕льк╕сть ╓ приниженою через неправильн╕ записи перепищик╕в, котр╕, як це спостер╕галося в С╕мферопол╕, з деякими укра╖нцями доходили до суперечки про нац╕ональн╕сть, ╕ в силу байдужого ставлення населення до анкетних питань про нац╕ональн╕сть. Насправд╕ ж укра╖нське населення. якщо взяти до уваги статистичн╕ дан╕ дово╓нного пер╕оду ╕ ту обставину, що в╕дпливу укра╖нц╕в з Криму не спостер╕галося, а навпаки, починаючи з 1923 року нам╕ча╓ться великий наплив ╖х з Укра╖ни». Брутальне фальшування перепису 1926 року в Криму щодо укра╖нц╕в викликало обурення нав╕ть б╕льшовицького уряду в Харков╕. В одн╕й ╕з газетних публ╕кац╕й зазначалось, що кримське ЦСУ абсолютно не прид╕ляло уваги вид╕ленню укра╖нц╕в у самост╕йну нац╕ональн╕сть (Серг╕йчук В. ╤. Укра╖нський Крим, 2002, с. 170).
Вт╕м в╕д червоного терору та чек╕стських чисток укра╖нське населення Криму не стало на кол╕на перед б╕льшовицькою диктатурою. Як у кримських м╕стах, так ╕ у м╕сцях колективного мешкання укра╖нц╕в (а це були переважно с╕льськ╕ райони) укра╖нц╕ з середини 20-х рок╕в стали активн╕ше заявляти про себе, домагаючись задекларованих владою прав ╕ свобод.
У Ялт╕, наприклад, укра╖нська громада у к╕лькост╕ 150 ос╕б орган╕зувала «Червоний куток», але за браком прим╕щення об’╓днання перестало ╕снувати. З величезними зусиллями укра╖нц╕ С╕мферополя лише весною 1926 року домоглися в╕дкриття Укра╖нського клубу. Невеличке прим╕щення, вид╕лене клубу, та брак кошт╕в не дозволили облаштувати у ньому н╕ книгарню, н╕ забезпечити проведення гуртково╖ роботи. На вимогу наполегливих батьк╕в с╕мферопольська влада у 1927 роц╕ погодилася на в╕дкриття у м╕ст╕ початково╖ школи для укра╖нських д╕тей. Вона розташувалася у двох невеличких к╕мнатах. Кр╕м клас╕в, у прим╕щенн╕ функц╕онувала ще книгарня, хоровий, драматичний та музичний гуртки ╕ д╕яло товариство «Вза╓модопомога».
Ще у г╕рших умовах перебували укра╖нц╕ головно╖ бази Чорноморського флоту - м. Севастопол╕. Севастополь традиц╕йно був в╕йськовим м╕стом. Але за нац╕ональним складом у 20 - 30-х роках серед в╕йськовик╕в 75% було укра╖нц╕в. Багаточисельне укра╖нське населення Севастополя не мало жодного нац╕онального культурно-просв╕тницького осередку. В 1925 роц╕ влада закрила там ╕ укра╖нський театр, який користувався великою популярн╕стю у севастопольц╕в. У той же час як нав╕ть малочисельн╕ етноси - в╕рмени та грузини - мали сво╖ нац╕ональн╕ клуби.
Арх╕ви Укра╖ни збер╕гають силу-силенну документальних св╕дчень брутального фальшування результат╕в кримського перепису 1926 року. Особливою запопадлив╕стю в╕дзначалися не лише орган╕затори перепису, а й виконавц╕. ╥х п╕дбирали з прац╕вник╕в с╕льрад та рос╕йського вчительства. Але нав╕ть за умов сильного адм╕н╕стративного тиску багато населених пункт╕в все-таки зберегли укра╖нське обличчя у П╕вн╕чному та Зах╕дному Криму ╕ на Керченському п╕востров╕. Таких населених пункт╕в було понад 100. Серед них можемо назвати Армянськ, ╤шунь, Б╕юк-К╕ят, Воронцовку, Ново-╤ван╕вку, Тарху, Кулу ╕ нав╕ть Керч. Б╕льшовицька влада чинила шалений спротив в╕дкриттю укра╖нських шк╕л та осередк╕в укра╖нсько╖ культури у тих районах ╕ населених пунктах, де переважало укра╖нське населення. Вельми поширеною виявилася абсурдна аргументац╕я, до яко╖ й нин╕ вда╓ться невмируще ╕мперсько-шов╕н╕стичне чиновництво: «Сами украинцы не желают, чтобы их дети учились на этом языке». Цю укра╖нофобну й образливу для укра╖нц╕в вигадку могла пустити в чиновницький об╕г лише аморальна влада, уражена в╕русом зоолог╕чного великодержавного шов╕н╕зму. Ганебно, що ця облудна брехня вже у ХХ╤ стол╕тт╕ знову витягу╓ться з «╕мперського сундучка» деструктивними антиукра╖нськими силами, як╕ в Криму перебувають у влад╕. Адже, використовуючи цю укра╖ноненависницьку аргументац╕ю, кримськ╕ високопосадовц╕ сьогодн╕ протид╕ють створенню не лише укра╖нських шк╕л, але й клас╕в.
Короткочасний пер╕од так звано╖ пол╕тики корен╕зац╕╖, яку стал╕нське пол╕тбюро змушене було проводити п╕д тиском нац╕ональних республ╕к, певною м╕рою покращило становище укра╖нського населення Криму. Адже за вимушеною згодою Кремля укра╖номовн╕ осв╕тн╕ заклади мали створюватися у м╕сцях компактного мешкання укра╖нсько╖ людност╕. Проте кримськ╕ посадовц╕, добре усв╕домлюючи, що курс на корен╕зац╕ю ма╓ тимчасовий тактичний характер, проблему в╕дродження укра╖нства на теренах тогочасно╖ кримсько╖ автоном╕╖ фактично саботували. Документальн╕ матер╕али, як╕ збер╕гаються в арх╕вах Криму та Укра╖ни, переконливо доводять, що кримська шов╕н╕стична влада, особливо осв╕тянське чиновництво, сформоване з чек╕стських кадр╕в, запровадивши опитування населення щодо необх╕дност╕ в╕дкриття укра╖номовних шк╕л, фактично заблокувало ╖х в╕дкриття. У м╕сцях компактного мешкання укра╖нц╕в зазначену акц╕ю доручили проводити затятим шов╕н╕стам, як╕ переконували людей у недоц╕льност╕ в╕дкриття укра╖номовних шк╕л. Тож ╕ не дивно, як зауважу╓ професор Володимир Серг╕йчук, у р╕шеннях багатьох ком╕с╕й з’явилися так╕ висновки: населення не бажа╓, хоча ╕ говорить по-укра╖нськи (Серг╕йчук В. ╤., 2002, с. 171). В╕дчуваючи безкарн╕сть за сво╖ вчинки, найзатят╕ш╕ укра╖нофоби з середовища прац╕вник╕в статуправл╕нь, с╕льрад, с╕льських актив╕ст╕в та вчител╕в рос╕йськомовних шк╕л робили ще парадоксальн╕ш╕ висновки.
У сел╕ Ново-Павл╕вц╕, де укра╖нц╕ складали понад 90%, за даними завуча м╕сцево╖ школи Гончарово╖, населення не погодилося запроваджувати навчання д╕тей р╕дною мовою. Ще б╕льш безсоромний висновок робить якась секретутка Ляшкова, в╕дпов╕дальна за опитування населення у с. Б╕юк-К╕ят, де укра╖нц╕в нараховувалось 98 в╕дсотк╕в: «Д╕ти абсолютно не знають укра╖нсько╖ мови, а тому населення не бажа╓ перевести школу на р╕дну мову». «Фах╕вець» з такою ж ╕мперською ╕деолог╕╓ю Мирянина, в╕дпов╕дальна за опитування населення у сел╕ Карт-Козак (укра╖нц╕в там 98%), недоц╕льн╕сть в╕дкриття укра╖нсько╖ школи аргументувала так: «Д╕ти народилися в Криму ╕ б╕льше балакають рос╕йською мовою, а тому громадяни категорично в╕дмовляються в╕д переведення викладання на укра╖нську мову». ╤ тут же затята шов╕н╕стка в╕дверто в╕дмовля╓ людям нав╕ть у прав╕ називатися укра╖нцями, квал╕ф╕куючи ╖х малоросами». Вчителька Сабала╓ва, яка проводила опитування у сел╕ Середньому Сара╖, де укра╖нц╕в нараховувалось понад 92%, робить такий висновок: «Населення вважа╓ укра╖нську мову непотр╕бною в кримських умовах, а тому, беручи до уваги вищесказане, збори просять вести навчання як ╕ донин╕ рос╕йською».
У сам╕й же Воронцовц╕ опитуванням займався Морозов. Тож ц╕лком законом╕рно, що висновок очолювано╖ ним ком╕с╕╖ був такий: «Через те, що жител╕ с. Воронцовки вс╕ народжен╕ у Криму ╕ н╕чого сп╕льного з Укра╖ною не мають, тому введення укра╖нсько╖ мови не бажають». З ╕ншого укра╖номовного села Магазинки в╕дпов╕дальн╕ за опитування написали: «Вважати недоц╕льним перех╕д школи на укра╖нську мову. Кр╕м того, д╕тям створю╓ться подв╕йне навантаження - вчити рос╕йську й укра╖нську мови окремо». З багатьох селищ, де, нав╕ть за оф╕ц╕йною статистичною зв╕тн╕стю, переважало укра╖нське населення, надходили в╕д «фахових» ком╕с╕й парадоксальн╕ в╕дпов╕д╕ - «украинцев нет».
Знайомлячись з документами тих давн╕х час╕в, перекону╓шся, що позиц╕я кримських можновладц╕в щодо проблемних ╕ гострих питань укра╖нства у нин╕шн╕й автоном╕╖ демонстру╓ дивовижну тотожн╕сть не лише в укра╖ноненависницьк╕й ╕деолог╕╖, але ╕ у методах ╖╖ реал╕зац╕╖. Витворена ще за час╕в царату ╕мперсько-шов╕н╕стична вигадка щодо недолугост╕ укра╖нц╕в усп╕шно д╕╓ ╕ нин╕. Це переконливо довели останн╕ переписи населення 1989 ╕ 2001 рр.
Але, незважаючи на шалений спротив влади на вс╕х р╕внях та потужну пропагандистську протид╕ю укра╖н╕зац╕╖ та св╕домий п╕дб╕р укра╖нофобських опитувач╕в, багато с╕льських громад приймало р╕шення про необх╕дн╕сть в╕дкриття укра╖нських шк╕л. Вже на початку 30-х рок╕в, за оф╕ц╕йними даними, у Криму ╖х ╕снувало понад сорок. Короткотривалий процес в╕дродження укра╖нства у Криму зовс╕м не торкнувся н╕ профес╕йних училищ, н╕ техн╕кум╕в ╕ тим б╕льше ВНЗ. Аби в╕драпортувати перед Кремлем про вжит╕ заходи щодо в╕дродження укра╖нсько╖ культури на п╕востров╕, кримськ╕ чиновники упродовж 1928 - 1932 рок╕в послали на навчання у робфаки Укра╖ни к╕лька десятк╕в укра╖нц╕в.
Занепоко╓н╕ нац╕ональним в╕дродженням в ус╕х союзних республ╕ках, особливо бурхливо укра╖н╕зац╕╓ю не лише в Укра╖н╕, але й на територ╕╖ ╕нших рег╕он╕в, де питома вага укра╖нського населення була високою, кремл╕вськ╕ вожд╕ були змушен╕ вже наприк╕нц╕ 1932 року в╕дмовитися в╕д ран╕ше проголошеного курсу корен╕зац╕╖. ЦК ВКП(б) та Раднарком СРСР спец╕альною постановою призупиняють процес укра╖н╕зац╕╖ як в Укра╖н╕, так ╕ в ╕нших республ╕ках. У ц╕й постанов╕ зазначалося, що ЦК ВКП(б) ╕ РНК СРСР р╕шуче засуджують виступи ╕ пропозиц╕╖, як╕ виходять в╕д окремих укра╖нських товариств, про обов’язкову укра╖н╕зац╕ю ц╕лого ряду район╕в СРСР (наприклад, Далекого Сходу, Казахстану, Середньо╖ Аз╕╖ ╕ т. д.)
В ус╕ рег╕они з Москви над╕йшла парт╕йна директива до к╕нця 1933 року забезпечити перех╕д щойно створених укра╖нських шк╕л на рос╕йську мову. На зазначену постанову кримська влада в╕дреагувала блискавично. Вже у 1937 - 1938 навчальному роц╕ укра╖нських шк╕л залишилося лише дв╕. Одна - у С╕мферопол╕, ╕нша в Красноперекопському район╕ (ДНАР.; Ф. Р. 3026. - оп. 4. - стор. 736. Арк. 56).
Вс╕ подальш╕ зусилля кримсько╖ влади у передво╓нн╕ роки були спрямован╕ на св╕доме знищення укра╖нства на п╕востров╕. Передус╕м створювали так╕ умови, що люди сам╕ часто боялися називатися укра╖нцями. В╕дпов╕дний запис у документах позбавив би вступу до вищих навчальних заклад╕в, робив людей меншоварт╕сними. Владн╕ структури вс╕ляко заохочували ╕ нав╕ть спонукали укра╖нське населення Криму до нац╕онального зрадництва. Укра╖нц╕в упродовж 1933 - 1940 рок╕в масово перетворювали у рос╕ян. Лавина зрос╕йщення охопила не лише крих╕тн╕ м╕ста ╕ м╕стечка, але й поширилася на традиц╕йно укра╖нське кримське село.
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ НТШ, доктор ф╕лософ╕╖ у галуз╕ б╕олог╕╖, академ╕к УЕАН, д╕йсний член НТШ.
(Продовження в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 15.12.2006 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4327
|
ДЕМОНТАЖ КУПОЛА УКРА╥НСЬКОГО СОБОРУ У КРИМУ:
