Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 15.12.2006 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 15.12.2006
«╤ ПРОСТИ НАМ ПРОВИНИ НАШ╤...»
Тамара СОЛОВЕЙ.

ДОЛ╤ ЛЮДСЬК╤...

 Юр╕й ╤ванович З╕нченко прожив немале життя - 81 р╕к, а диву╓ в╕йськовою виправкою, легкою ходою, бо м╕цне у нього кор╕ння. Матуся його, Оксана Михайл╕вна прожила до 95, а батько... Т╕, хто побував на Соловках, а вдруге - в кемеровських та мар╕йських таборах (а загалом - 15 рок╕в ув’язнення), довго не живуть. Доля ╤вана Павловича склалася, як ╕ в багатьох його сучасник╕в: мав добре господарство, гарну хату в с. Мостище п╕д Ки╓вом, власною працею все здобуте, ось ╕ поплатився. Розкуркулили його в 1931 роц╕, дружину з трьома д╕тками залишили просто неба, а самого - на Соловки. За що? За те, що не байдикував ╕ м╕г всьому дати раду?
 Юрко пам’ята╓ батька вже п╕сля його повернення додому, коли той працював у Бор╕вськ╕й середн╕й транспортн╕й школ╕ завгоспом. Посада, здавалося б, в╕д ╕деолог╕╖ далека, можна ╕ колишньому куркулев╕ дов╕рити, але настав 1937 р╕к - масове полювання на «ворог╕в народу». А якщо у людини отаке заплямоване минуле, як ╖╖ випустити з поля зору? Ось ╕ нашкрябали донос з╕ всякою н╕сен╕тницею: мовляв, д╕тям на першотравневе свято роздав жовто-блакитн╕ прапорц╕ (а вони ж були р╕знокольоров╕: ╕ жовт╕, ╕ блакитн╕, ╕ червон╕, ╕ зелен╕, що малося на склад╕!) та ╕ взагал╕ радянською владою, ╖╖ д╕ями не задоволений.
 Коли Юр╕й ╤ванович в час хрущовсько╖ «в╕длиги» дом╕гся, щоб його ознайомили з арх╕вними документами, як╕ стосувалися батька, з’ясувалось, що той визнав лише два висунутих йому звинувачення: так, був куркулем ╕ служив у Петлюри. Але за це ж в╕н вже в╕дбув кару! З трьох автор╕в доносу на той час в живих лишився один - колишн╕й вчитель Бор╕всько╖ школи, який спростував сво╖ показання ╕ з╕знався, що п╕дписав листа п╕д загрозою опинитися за ╜ратами. Батька реаб╕л╕тували в 1956 роц╕, та в╕н не дожив до цього дня к╕лька м╕сяц╕в.
 Зазнали понев╕рянь ╕ два його брати, а Юр╕ю ╤вановичу пост╕йно нагадували, що в╕н - син ворога народу. Але захищати Батьк╕вщину все ж таки дозволили. На в╕йну забрали 17-р╕чним. Проте у в╕йськове училище, як ╕нших молодих хлопц╕в, не послали, в╕дмовили ╕ в прийнятт╕ в парт╕ю, ╕ «в╕дтрубив» в╕н в чин╕ сержанта аж до 1950 року. Запам’яталася зима 1943 року, коли хлопц╕в навчали во╓нн╕й справ╕. Голод, холод. Нав╕ть м╕сцев╕сть, де розташовувався ╖хн╕й таб╕р, називалася Холодною Горою (п╕д Харковом). Один хлопчина з Полтави не витримав - ут╕к додому. Знайшли. Повернули. Розстр╕ляли на очах у ╕нших - щоб добре соб╕ вкм╕тували: вибору у них нема╓.
 Воював Юр╕й ╤ванович сумл╕нно. Був поранений в голову. Ма╓ багато нагород. Виконував все, що доручали. ╤, за злою ╕рон╕╓ю дол╕, сам зазнавши в╕д д╕ючо╖ системи ст╕льки лиха ╕ несправедливост╕, в 1946 роц╕ став знаряддям ╖╖ карального органу. ╥хн╕й п╕дрозд╕л (близько 30 ос╕б) направили на Терноп╕льщину для боротьби з бандер╕вцями та орган╕зац╕╖ там вибор╕в у радянськ╕ органи влади.
 У Юр╕я ╤вановича З╕нченка ╕ зараз мимовол╕ вирива╓ться слово «банди», хоча цей терм╕н - з т╕╓╖ ж категор╕╖, що ╕ «ворог народу» по в╕дношенню до його батька та багатьох ╕нших безвинних людей. Р╕зниця в т╕м, що бандер╕вц╕ були породженням во╓нного часу ╕ мали зброю. Сьогодн╕ Юр╕й ╤ванович ц╕лком розум╕╓, що вони були ворогами ╕снуючого режиму, а не укра╖нського народу, до якого належить ╕ сам.
 - Я - укра╖нець, ╕ батько м╕й був укра╖нцем, ╕ з д╕тьми я намагався розмовляти укра╖нською мовою, - п╕дкреслю╓ в╕н. - А «Кримську св╕тлицю» читаю вс╕ роки ╖╖ ╕снування. Нам говорили, що бандер╕вц╕ - це бандити. Але ми вже тод╕ пом╕чали ╕ нав╕ть захоплювалися силою ╖хн╕х переконань. Вони дуже любили Укра╖ну. Б╕льше за сво╓ життя. Якось ми схопили д╕вчину, рок╕в с╕мнадцяти, що передавала ╕нформац╕ю бандер╕вцям в ╕нше село. Ми везли ╖╖ в каральн╕ органи на допит. Ми - це чотири солдати, я - сержант та ╖здовий. Сид╕ли на воз╕, вона - посередин╕. Але, коли пере╖здили через бурхливу стр╕мку р╕чку, д╕вчина раптом випросталася, вирвалася з нашого к╕льця ╕ стрибнула у воду. Там ╕ загинула. Ми повернули воза назад, приголомшен╕ ╖╖ вчинком.
 Юр╕й ╤ванович дав ще багато св╕дчень про те жорстоке протистояння, яке в╕дбувалося пом╕ж радянськими солдатами ╕ укра╖нським в╕йськом. Бандер╕вц╕ переховувалися в п╕дземних схронах, а солдати тикали в землю щупами, якщо зв╕дти стр╕ляли - нищили людей гранатами. С╕м’╖ бандер╕вц╕в вивозили в нев╕домому напрямку. Часто палили ╕ хати.
 Як зауважу╓ Юр╕й ╤ванович, каральн╕ органи явно спрямовували сво╖ зусилля на розпалення ворожнеч╕ пом╕ж м╕сцевими жителями ╕ «москалями» (так тут називали представник╕в радянських в╕йськ незалежно в╕д нац╕ональност╕). Одного разу в╕н бачив пов╕шеними на паркан╕ л╕тнього чолов╕ка, ще одного - молодшого ╕ юнку. Поруч був напис: «Так станеться з кожним, хто сп╕лкуватиметься з москалями». Чи╖х рук це була справа, Юр╕й ╤ванович не зна╓ й дос╕. Але п╕дходити до пов╕шених селяни боялися. Тому довелося ховати ╖х радянському в╕йськовому п╕дрозд╕лу.
 Одним з головних завдань цього п╕дрозд╕лу було проведення на Терноп╕льщин╕ вибор╕в ╕ встановлення там радянсько╖ влади. Люди йти на «всенародн╕» вибори не хот╕ли. Вони боялися ╕ сво╖х (бандер╕вц╕в), ╕ чужих. Тому йшли голосувати п╕д дулами кулемет╕в. Боялися ╕ радянськ╕ солдати: за людей, за себе, оск╕льки не виключалися будь-як╕ провокац╕╖. Але завдання сво╓ виконали: провели вибори, орган╕зували с╕льраду.
 Хто так╕ бандер╕вц╕, Юр╕й ╤ванович д╕знався лише тепер - за час╕в незалежно╖ Укра╖ни. Але той еп╕зод в його во╓нному житт╕ бол╕в йому увесь цей час. ╤ вже значно п╕зн╕ше, зак╕нчивши техн╕кум та Московський пушно-хутровий ╕нститут ╕ працюючи в ╕нспекц╕╖ з якост╕ шк╕ряно╖ та пушно-хутрово╖ сировини, в╕н попросився якось у в╕дрядження в с. Винятинц╕, де колись встановлював радянську владу. Але там вже н╕що не нагадувало про минул╕ часи, коли люди боялися вийти з хати. Н╕хто його не вп╕знав, ╕ в╕н - н╕кого.
 На мо╓ запитання, як сьогодн╕ в╕н ставиться до м╕жнац╕онального примирення та реаб╕л╕тац╕╖ тих, з ким довелося воювати, Юр╕й ╤ванович каже:
 - В Рос╕╖ вже давно в╕дбувся цей процес. Адже там було 2 млн. влас╕вц╕в (Рос╕йська визвольна арм╕я). А бандер╕вц╕ - це патр╕оти Укра╖ни. Звичайно, я за визнання ╖хн╕х прав. Мене розум╕╓ ╕ моя с╕м’я. Дружина Зоя Абрам╕вна, рос╕янка з╕ Смоленщини, завжди диву╓ться: «Ну хто тут утиску╓ права рос╕ян?»
 ╥╖ доля була схожа з долею чолов╕ка - батьк╕в теж розкуркулили. Нин╕ Юр╕й ╤ванович вс╕м серцем вбол╕ва╓ за майбутн╓ Укра╖ни, хоче бачити свою державу незалежною, заможною. Бо в╕н ма╓ можлив╕сть вибирати серед засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖ сп╕взвучн╕ сво╓му серцю.
 Але, якщо згасне «Кримська св╕тлиця», цей спектр в Криму звузиться чи не на половину. Невже ╕ сьогодн╕ можна н╕вечити людськ╕ душ╕ ╕ плямувати ╖хню сов╕сть, монопол╕зуючи точку зору на минуле нашого народу? Цього бо╖ться Юр╕й ╤ванович, бо╖мося ╕ ми.

 На фото: ╤ван Павлович З╕нченко на чужин╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 15.12.2006 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4323

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков