Версiя для друку Обговорити в форумi

 Здавалося б, в Українській державі настав час удосконалити картотеку, комп’ютеризувати її, розширити джерельну базу. Так указувала логіка життя... Та дійсність виявилася зовсім непередбаченою. Держава з незрозумілою послідовністю скорочувала фінансування науки, і керівники наукових установ заходилися придумувати якісь способи (переважно невдалі) для хоча б злиденного існування. Найпоширенішим засобом стало здавати в оренду приміщення. Так, при вході до Академії з’явилися китайський ресторан і крамниця швейцарських годинників. А безцінна Лексична картотека опинилася на горищі, де є реальна небезпека не лише пожежі, а й обвалу приміщення. Тому інспекція Державного пожежного нагляду Міністерства внутрішніх справ України опломбувала вхід на горище в жовтні 1998 р. Лексичну картотеку було вилучено з наукового життя України.
 З часу «переселення» минає сім років, але ніякого покращення в долі картотеки немає.... Написано чимало заяв, різноманітних ухвал. І всі - безсилі. У небезпеці найбільший скарб народу, а в приміщенні, де десятиліттями була картотека, продають меблі (див. також статтю І. Вихованця, А. Непокупного, О. Ткаченка «Новобуд» чи «новоблуд»?» у «Літературній Україні» за 1 липня 1999 року). Достоту, як у Т. Шевченка:
 І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картоплю родить, -Вам байдуже. Аби добра Була для городу.
 Якщо картотека нівечитиметься на горищі далі, прощення нам, байдужникам, не буде!

 Про обов’язки посла України і про редакторську етику

 Читаючи в українській пресі англомовного світу виступ Посла України в США 1997 р. — Ю. М. Щербака, відчула я якусь, так би мовити, «невластиву тональність» і, лише вчитуючись у текст, вловила, про що йдеться. Адже найвищий представник Української держави в США, до того ж видатний український прозаїк-стиліст (член Спілки письменників України з 1965 p.), говорить літературною мовою свого народу, який він представляє у світі й, отже, уживає словоформи: «флот», «аналіз», «синтез», «перший клас» тощо. В опублікованих його виступах знаходимо варіанти «фльота», «аналіза», «синтеза», «перша кляса» і т. д.
 Виникають, отже, питання:
1) чи має право редактор україномовної газети змінювати форми вислову найвищого представника українського народу? 2) чи має право Посол не дотримуватися законів своєї держави, включаючи правописні?
 
Найсвятіший Отець Папа Іван-Павло Другий як мовленнєва особистість

 Найсвятіший Отець, Глава Вселенської Церкви - Іван-Павло Другий (1920 - 2005) - одна з найславетніших постатей світової історії. Надзвичайно позитивне враження на увесь український нарід справив Його Святість під час свого п’ятиденного перебування в Україні з 23 червня до 27 червня 2002 р. Під час свого апостольського паломництва в нашій державі Папа звертався до нас українською мовою, і якою досконалою українською мовою (як на іноземця)! У ній не було ні полонізмів, ні русизмів, ні неправильних наголосів - була то відшліфована інтелектуальна українська мова. Лише мовна еліта нашої нації може рівнятися з Найсвятішим Отцем щодо володіння українською мовою. А ця еліта, на жаль, не чисельна, зокрема серед духовенства. Треба враховувати, що Папа не мав змоги часто вживати українську мову.
І скількома мовами володів Понтифік так, як українською, чи ще досконаліше?..
 Його Святість декілька разів цитував Шевченкові рядки, зокрема, із твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» на летовищах в Борисполі і у Львові.

 Нема на світі України,
 Немає другого Дніпра...
 В своїй хаті своя й правда,
 І сила, і воля.

 Чи відчувають гіркополинний зміст цих слів наші колишні краяни, утікачі з вільної, але ще не заможної України, яких часом доречно утікачами й називати, а не вживати евфемізму «четверта хвиля»!

 Як мені боляче за тебе, мово моя...

 Мова Народу мого - це мова натхненних народних пісень, це мова Кобзарів і Дум, це мова дивного сміхотворця Івана Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка, вихователя нації Івана Франка, незрівнянної Лесі Українки, це карбоване Слово Миколи Зерова, Василя Симоненка й Василя Стуса, це мова наших видатних перекладачів Миколи Лукаша, Бориса Тена, Григорія Кочура... Цю мову не могли вбити, не могли уярмити завойовники й заброди.
 А що ж тепер роблять з Тобою, Мово моя, оті начебто громадяни України?! Знекровлюють Тебе, чинять найзухваліше зло повсюдно, а зокрема у Львові. Колись це місто вважали твердинею національного духу.
 Сьогодні навіть досить кмітливий знавець іноземних мов повинен постійно використовувати словники та мати талант до розв’язки загадок, щоб зрозуміти хоча б частину малограмотних (головно транскрибованих з англійської мови, ще й через посередництво російської) написів у Львові. А про такого, що не володіє іноземними мовами, уже й не йдеться... А він/вона також має право на життя в рідному краю.
 Ось ще донедавна був у центрі міста, на розі вулиць Костюшка та Дорошенка, поруч із Регіональною митницею, спортивний бар (чи то ресторан, чи кав’ярня) «Меркурій». Мабуть, назва не з найкращих, багатозначна (чи то «гонець», чи, згідно з давньоримською міфологією, «бог красномовства, торгівлі та розбою»), та все ж можлива...
 Тепер красується нова - «Корнер». Слово не милозвучне (на відміну від англійського corner, мелодійного завдяки продовжному «о»), без будь-якого значення (чи навіть натяку на значення) в мові нашій. Чи доречно місце смачної їжі та відпочинку називати чужим футбольним терміном - не знаю. Чим же наше слово «ріг» («На розі») гірше від транскрибованого зайди «корнер» - пояснити годі.
 А скільки отаких «корнерів» у Львові, скільки такого безглуздя по всій Україні! І ще гірше: припустімо, власник закладу - людина, позбавлена національної гідності, фантазії (тієї, що Леся Українка називала «силою чарівною»!), лінгвістичного відчуття. Це ще не велика біда! Але як же дозволяють на це численні «батьки міста», адже нові назви закладів, установ треба десь у міської влади реєструвати...
 (Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 08.12.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"