Версiя для друку Обговорити в форумi

ВСЕОСЯЖНІСТЬ ЦІЄЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КАТАСТРОФИ МОЖНА ЗБАГНУТИ ЛИШЕ СИЛОЮ ВНУТРІШНЬОГО ПОТРЯСІННЯ КОЖНОГО, ХТО ВВАЖАЄ СЕБЕ ЦИВІЛІЗОВАНОЮ ЛЮДИНОЮ

 Виступ Постійного Представника Президента України в Криму Геннадія Москаля на траурному мітингу, присвяченому пам`яті жертв голодоморів та політичних репресій у Сімферополі 25 листопада 2006 р.
 У ці дні в Україні відбуваються жалобні заходи з нагоди вшанування пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Протягом ХХ століття Україна пережила три голодомори: 1921 - 1923, 1932 - 1933, 1946 - 1947 років, однак другий був найбільш масовим і жорстоким.
 Це - найдраматичніші сторінки української історії, які не мають аналогів в історії людства. За даними фахівців, в 1932 - 1933 роках жертвами голоду, що виник у результаті трагедії, яка відбулася з вини тоталітарного режиму, стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не дорахувалася від 10 до 25% свого населення, гублячи його по 25 тисяч чоловік у день, по тисячі - у годину, по 17 - щохвилини.
 Якщо врахувати втрати від Голодомору на Кубані, Волзі та Північному Кавказі, де значними масивами проживало українське населення, то втрати зростають ще на кілька мільйонів. Проте масштабність цієї трагедії можна збагнути не тільки цифрами, але й здатністю кожної людини сприймати чуже горе, як своє.
 Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише силою внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму.
 При цьому голод, що охопив адміністративні райони з населенням 40 млн. чоловік і тривав майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.
 За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування голод 1932 - 1933 років став зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
 Крим пережив свій Голодомор в 1921 - 1923 роках. Так, згідно з історичними і архівними довідками, улітку 1921 року на кримських нивах згоріло 3/4 врожаю. Узимку 1921 - 1922 років хліб подорожчав в 59 разів. Збиток був завданий великий. На жаль, точна кількість померлих від голоду не встановлена й на сьогоднішній день. Приблизні дані говорять про сто тисяч померлих, з яких майже три чверті складали кримські татари.
 На засіданні 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільною заявою країн-членів ООН Голодомор в Україні визнано національною трагедією, а всі країни-члени ООН, міжнародні організації, спілки, фонди було закликано вшановувати пам’ять жертв цієї жахливої події.
 Хочу окремо зазначити, що десять парламентів світу визнали Голодомор актом геноциду проти Українського народу – зокрема законодавчі органи Канади, Аргентини, Австралії, США, Угорщини, Литви, Польщі, Грузії та інших. Саме так оцінює ці скорбні події і більшість українських громадян, які є нащадками тих, хто залишився живим у ті жахливі часи.
 Варто відзначити встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків жертвам голодоморів та політичних репресій у низці країн світу – Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), США та Угорщині. Прийшов час встановити такий пам’ятник і в Сімферополі. Про це заявили деякі політичні та громадські організації. Тому вважаю за необхідне звернутися до місцевих властей щодо виділення земельної ділянки в центрі міста для спорудження такого монументу.
 Страшні наслідки духовної травми нашого народу залишили свій слід у пам’яті багатьох поколінь. Саме тому, з метою встановлення історичної справедливості, 2 листопада Президент України Віктор Ющенко вніс до Верховної Ради України Проект Закону України „Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні”.
 Як Постійний Представник Президента України в АРК я звернувся до парламенту автономії прийняти відповідне звернення до Верховної Ради України щодо визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу в законодавчому порядку. Однак Верховна Рада АРК обмежилася лише хвилиною мовчання під час якої комуністи навіть не звелися зі своїх крісел.
 Сьогодні, крім загиблих від голодоморів, ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій. Символічно наше зібрання проходить біля пам’ятника генералу Петру Григоровичу Григоренку, якому наступного року буде сторіччя від дня народження та 20 років по його смерті. Хотів би декілька слів згадати про цю історичну постать.
 Народився Петро Григоренко в Запорізькій області (тоді — північна частина Таврійської губернії). Родовід його по батьковій лінії бере початок у Січі, тобто був Петро Григорович нащадком запорозьких козаків. Але так склалося, що більша частина життя минула за межами України.
 По закінченні Харківського політехнічного інституту вступив до Московської військово-інженерної академії, яку закінчив з відзнакою, був направлений в Академію Генерального штабу - і там навчався блискуче. Далі - служба на Далекому Сході (1939 -1943), участь у боях з японцями на річці Халхін-Гол. А 1943 року знову опинився в Україні, воював за визволення Вітчизни від гітлерівських окупантів.
 Де б не служив, де б не працював Петро Григорович, — скрізь виявляв пречудові здібності, справжній талант науковця й організатора. З 1956 року Петро Григоренко — генерал-майор. І чого йому ще бракувало, що завадило продовжити кар’єру? Совість. Сумління офіцерське й людське. Успадковані від предків чесність і порядність.
 Захоплений хрущовською «відлигою», авторитетний військовий діяч і науковець піддав прилюдній критиці корупцію в найвищих ешелонах влади. Наслідки не забарилися — звільнення з високої посади, служба десь у далекосхідному гарнізоні, а незабаром і взагалі звільнення з армії. Та генерал Григоренко не скорився.
 В 1967 році офіційно реабілітовано кримськотатарський народ. І Григоренко починає боротьбу за те, щоб реабілітація стала справжньою, щоби безневинно потерпілі дістали змогу повернутися до рідного краю. Зрозуміло, так тривало недовго — арешт, короткочасне звільнення, знов арешт, примусове «лікування-перевиховання» у психіатричних закладах. А непокірний генерал не здавався. У травні 1976 став членом-засновником московської групи Гельсінської спілки із захисту прав людини, а в листопаді того ж року виступив одним із фундаторів української правозахисної організації, знаної надалі як Українська Гельсінська група. Боротьба й поневіряння, певна річ, не додавали здоров’я. 1977 року змушений був їхати на лікування за кордон — спершу до Західної Німеччини, тоді до США. Випустили навдивовиж швидко й просто. І одразу по виїзді позбавили радянського громадянства.
 Помер 1987 року, до кінця залишаючись відданим своїм ідеалам. Я думаю, під час нещодавнього відзначення 30-річчя діяльності Української Гельсінської групи ім’я Петра Григоренка було незаслужено обійдено, що я хотів би хоча б частково компенсувати своїм виступом.
Наприкінці хотів би зазначити, що кожен з нас повинен пам’ятати та шанувати пам’ять невинно загиблих від голоду та політичних репресій. Тільки так можна запобігти новим історичним помилкам та трагедіям для України та нашого народу.

 У ДЕНЬ ПАМ`ЯТІ жертв голодоморів та політичних репресій перед храмом святих Володимира та Ольги УПЦ КП в Сімферополі, де розміщений Пам’ятний Хрест жертвам Геноциду, єпископом Сімферопольським та Кримським Климентом була відправлена панахида. Схилити голови перед пам`яттю жертв тоталітарного режиму прийшли Постійний Представник Президента України в Криму Геннадій Москаль, народний депутат України Мустафа Джемілєв, представники кримських організацій Народного РУХу України, УНП, КУНу, “Просвіти”, студенти та школярі. Після служби Божої жалобна колона пройшла центром Сімферополя до пам’ятника генералові Петру Григоренку, де після покладання вінків та квітів відбувся поминальний мітинг.

 На фото В. Качули: єпископ Сімферопольський та Кримський Климент поминає невинно загиблих...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 01.12.2006 > Тема "З перших уст"