Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 28 - 47).
Чисельність національної меншини. Будь-яка група населення зможе лише тоді організувати великий рух, здатний порушити існуючий лад, коли вона має достатню питому вагу в загальній чисельності населення своєї держави. Не важко побачити, що в сучасних українських умовах достатньою вагою користується тільки російська група. Решта меншин може спричинити тільки непорозуміння в прикордонних конфліктах, але на загальний стан справ в Україні це не вплине.
Територіальна близькість до історичної батьківщини. Чим ближче до своєї історичної батьківщини проживає національна меншина, тим більше у неї можливостей для встановлення постійного контакту та підтримання надійних зв'язків. З цієї точки зору в гіпотетичних прикордонних конфліктах для України можуть становити небезпеку якісь недоброзичливі дії з боку румунської та угорської громад. Що стосується російської громади, то завдяки своїй чисельності та компактному проживанню на великих просторах (деякі з цих територій взагалі раніше не входили до Української держави й були частиною Росії, як, наприклад, історичні території Донського козацького війська у Луганській області) вона у випадку перетворення на п'яту колону здатна відіграти значну роль у знищенні Української держави.
Географічна розпорошеність. Політична активність національної меншини зростає, якщо вона проживає компактно, навіть створює регіональну більшість населення. Не важко помітити, що політичної активності польської громади в Україні майже немає. Все обмежується встановленням більш-менш постійних контактів між собою та Польщею, а також культурницькою діяльністю. Так само російська громада. На більшій частині України вона розпорошена та сильно змішана з українцями. Тому ніколи не буде свідомо займатися підривною діяльністю проти України. Але в окремих регіонах (в першу чергу в Криму) росіян багато. Там їх організації активно займаються політичною діяльністю, координуючи свої завдання з відповідними російськими державними та недержавними закладами.

Рівень економічного розвитку. У сучасному суспільстві політична діяльність частіше виникає серед міського населення, а не сільського. З цієї точки зору російська громада в Україні має достатні можливості для активного політичного впливу на Українську державу, адже здебільшого проживає у великих промислових центрах.
Соціальне становище. Якщо та чи інша національна група переживає соціально-економічні труднощі, то її незадоволення може вилитися в політичні форми.
А цим може скористатися іноземна країна. Таким чином, бунтівлива меншина мимоволі послугує п'ятою колоною. Задоволені своїм становищем люди перевороту не влаштовують. Згадаємо українських румунів. Маючи всі дозволи для розвитку своїх національних потреб (національні школи, засоби масової інформації, навіть румунські прапори на своїх сільрадах поряд із українськими), вони жодним чином не пішли на сепаратизм щодо України, непорушності її державного кордону.
Історичні зв'язки з батьківщиною. Якщо територія, де російська меншина проживає сьогодні, раніше входила до складу Росії, то в такій російській групі можуть з'явитися незадоволені "історичною несправедливістю", які будуть підбурювати настрої на користь злиття з Росією. Не важко побачити, що майже вся територія України підпадає під бажання "збирачів Росії" "возз'єднати" різні землі втраченої великої батьківщини.
Відчуття національного або релігійного гноблення. Якщо національна меншина вважає, що її права обмежуються через національну або релігійну ознаку, то виникає незадоволення, котре сприяє втягуванню до політичної діяльності. Приклад українських румунів, наведений вище, яскраво підтверджує, що бажання втягуватися до політичних баталій, протистояння з українською центральною владою навіть в інтересах своєї історичної батьківщини не проявляється, коли національні права надійно гарантовані державою.
Відчуття зверхності, яке склалося історично. Незадоволення меншини і перетворення її на п'яту колону більш ймовірне, якщо в цій меншині глибоко вкорінені переконання, ніби вона є "справжнім господарем" того чи іншого краю, зверхньо ставиться до корінного населення як до меншовартого, "сільського". Якщо при цьому така меншина зазнає утисків з боку корінної нації, то у неї виникає бажання до реваншу і помсти.
Наявність кадрів реваншистських партій. Якщо в меншині активно діють місцеві осередки реваншистської або панівної партії з історичної батьківщини, то з великою ймовірністю саме вони будуть представляти цю меншину перед органами влади країни проживання. Яскравий приклад подають нацисти та їхня робота з німецькою меншиною у Чехословаччині (Судетах).
Збіг усіх цих факторів практично стовідсотково перетворить національну меншину на п'яту колону іноземної держави. Однак такого в історії ще не бувало жодного разу. Послідовна робота з національною меншиною, гарантування її прав та інкорпорація до суспільно-політичного життя дозволяють вибити хоча б кілька з цих факторів. Тоді переважна більшість національної меншини вже не буде маріонеткою в руках політиків іноземної держави і буде схильною проявляти лояльність до країни свого проживання.
Поряд з цим є ще кілька факторів, котрі перешкоджають появі п'ятої колони на базі національних меншин. Але вони можливі або у випадку надзвичайної обстановки, або завдяки географічній віддаленості країни.
Абсолютна ізоляція меншини. Коли меншина повністю ізольована від своєї історичної батьківщини, то вона не схильна до політичної діяльності, котра була б частиною іноземного плану. Наприклад, німецькі колоністи Поволжя, Південної Африки та Аргентини були настільки віддалені від Німеччини, що їхня діяльність не була частиною планів Гітлера.
І вони зберігали лояльність країні свого проживання.
Добрі відносини з історичною батьківщиною своїх національних меншин. Якщо Україна буде мати надійні партнерські відносини з Росією, Польщею, Угорщиною, Румунією, в яких немає місця закулісному маніпулюванню, то національна меншина не буде вчиняти жодних негативних проявів до української державності. Адже не буде збуджувачів для таких проявів. Яскравим прикладом такого стану є сучасні відносини з Польщею та Угорщиною. Попри складне історичне минуле сьогодні важко уявити, щоб у межах наших відносин з цими країнами було місце спробам перетворити угорську або польську меншини на антиукраїнську п'яту колону.
Вплив противників реваншистських партій. Коли в національній меншині, окрім представників партій, які сповідують імперську і реваншистську ідеологію, є їхні ідейні опоненти (наприклад, партії демократичного напряму), то негативний вплив екстремістів зводиться нанівець.
Останній фактор може мати дуже велике значення для недопущення втягування російської громади України в антиукраїнську діяльність. У сучасному російському суспільстві точиться боротьба ідей під гаслом "якою бути майбутній Росії?" Якщо росіяни України підтримують різні погляди щодо цього, то партії реваншистських поглядів не зможуть посісти монопольне становище в політичній діяльності росіян України. Відтак українські росіяни не будуть вдаватися до антиукраїнських дій або підтримувати екстремістів.
В історії німецьких меншин Європи є повчальні приклади. Соціалісти, комуністи, ліберали, релігійні діячі намагалися не допустити того, щоб керівництво громадою захопили нацисти. Коли їм це вдавалося, то меншина не могла бути використана як знаряддя для гітлерівської агресії. Наприклад, в Данцигу лише третина німців підтримали нацистів. У Ельзасі переважна більшість місцевих німців не бажала мати нічого спільного з новою гегемонією "пруссацтва" попри те, що їхні відносини з Французькою державою також не були безхмарними. У Польщі 1937 року знадобилося особисте втручання Гітлера, щоб усунути від керівництва німецькою громадою поміркованих лідерів. Жодних успіхів нацисти не досягли в громадах релігійно налаштованих німців в Росії, Прибалтиці, Румунії, США, Канаді, Аргентині.
Що стосується п'ятої колони з ренегатів українського походження, то тут є лише один засіб лікування - патріотизм і забезпечення реального суверенітету України.
Реальний суверенітет полягає в здатності України самостійно визначати свою внутрішню, зовнішню та оборонну політику, укладати і припиняти союзи, вступати або не вступати у блоки... Реальний суверенітет базується на наявності у держави збройних сил і власної науково-промислової бази. Також він передбачає наявність власної, стійкої до зовнішніх впливів банківської системи, контрольованої державою і національним капіталом, національного
контролю над мережею залізниць, автодоріг, аеродромів, портів, управлінням повітряним рухом, нафтогазопроводами, над цілою низкою галузей вітчизняної промисловості (особливо наукоємної і пов'язаної з обороною). Реальний суверенітет передбачає надійне забезпечення енергетичної безпеки країни за рахунок власного видобутку енергоносіїв та їх імпорту з різних іноземних джерел, кожне з яких окремо взяте не зможе впливати на Україну. Як правило, для цього імпорт відбувається не менше ніж з трьох різних джерел. Для України з огляду на досвід останніх років це особливо важливо у сфері постачання природного газу, нафти й палива для АЕС. Реальний суверенітет забезпечується і незалежністю від іноземного капіталу преси, основних каналів
радіомовлення і телебачення.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 24.11.2006 > Тема ""Білі плями" історії"