Версiя для друку Обговорити в форумi

Я, Зінченко Юрій Іванович, від імені мільйонів закатованих, невинно загублених, покалічених в катівнях НКВС, МДБ, КДБ, хочу звернутися до "продолжателей ленинских идей". Мені 81 рік, пройшов війну і довге життя в "свободной стране", де за п`ять колосків давали п`ять років, де - у XX столітті! - було кріпосне право: хто жив у селі - паспорт не видавали.
До війни бачив розкуркулення, батька Івана Павловича загнали на Соловки, потім - голодомор 1932 - 1933 рр. У 1938 р. батька за політичною 58 статтею посадили на 10 років, вповні пізнав кемеровські і марійські табори (потім був реабілітований).
Недавно із розсекречених архівних матеріалів довідався, що був секретний наказ Сталіна - всіх, хто вижив після Соловків, арештувати у 1937 - 1938 рр. - були потрібні безкоштовні "строители коммунизма".
Про загублену нашу родину я ще опишу окремо, чекаю, коли моя „Світлиця" буде виходити більшим форматом. А тепер я ще раз хочу зупинитися на Голодоморі. Боляче на душі і серці, що більше 10 країн світу засудили і визнали Голодомор в Україні 1932 - 1933 рр. як геноцид проти українського народу, але коли чую і бачу по телебаченню, як наші комуністи Симоненки, Грачі, Голуби не визнають цей голод, - стає страшно. Що в нас за Верховна Рада, яка й досі не прийняла закон про Голодомор? Питаю сам у себе: чиї це депутати - українські чи сусідньої країни?
Тепер про голод. Мені було 7 років, я все це бачив і пережив цей страшний час. Жили ми з мамою, троє дітей (батько на Соловках), в селі Борова під Києвом. Ніколи не забуду, як на станції Мотовилівка лежали рядами мертві люди, у деяких були вирізані сідниці. Нерідко мертвих закопували прямо на подвір`ях. Доходило до людоїдства. В селі Савостихи мати і дочка заманювали до себе дітей з Мар`янівки, Оленівки і інших сіл, вбивали їх, їли самі і продавали з них котлети на базарі. Пригадую, коли вже влітку 1933 р. їх заарештували, то з їхньої хати вивезли до сільради кілька підвід одежі та взуття. Люди з віддалених сіл приходили та впізнавали речі своїх загиблих дітей...
Ми вижили тільки тому, що мали два мішки жолудів, раніше ними годували свиней. Ми їх варили, сушили, товкли в ступі, це нас врятувало від голодної смерті.
Мало вже тих людей, котрі бачили це лихо. І дай, Боже, щоб наші діти та внуки знали про це тільки з розповідей. А комуністам, таким, як Грач, Голуб, Симоненко, Цибенко та ін. хочу сказати, що їхній бронепоїзд з ленінськими ідеями уже без коліс - мабуть, приїхали. Вас уже залишилось мізер, на майбутніх виборах вам уже нічого не світить. Не дуріть цих обманутих людей, а подивіться на цей Хрест, що сьогодні стоїть в селищі Борова з написом: "Вічна пам`ять боровчанам та жителям навколишніх сіл - жертвам комуністичного голодомору 1932 - 1933 років".
Комуністам ніколи не змити сльози і кров загублених і закатованих при колективізації, голодоморі, масових репресіях 1937 -1938 та інших років...
Юрій Іванович ЗІНЧЕНКО,
інвалід війни.
м. Сімферополь.

Розповідь про долю цієї родини, розтерзаної, як і мільйони інших, комуно-сталінськими голодоморами та репресіями, готується до друку...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 24.11.2006 > Тема ""Білі плями" історії"