Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4466)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4143)
Українці мої... (1670)
Резонанс (2147)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1087)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (343)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (215)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 27.10.2006 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 27.10.2006
П'ЯТЬ ГРОН ВИНОГРАДУ

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА КАЗКА

 Жив соб╕ молодий чабан. Випасав у горах овець, до╖в ╖х, а з молока робив сир, сир м╕няв на хл╕б, тим ╕ жив. Одного разу в╕н в╕дкопав у горах виноградну лозу, прин╕с ╖╖ додому ╕ посадив у двор╕. Минув р╕к, другий, ╕ лоза вродила перше гроно винограду. Виноград був великий, золотистий, ╕ пастух вир╕шив дочекатись, коли в╕н набереться в ос╕ннього сонця солодощ╕в. Ось тод╕ в╕н його й зр╕же.
 Восени, коли гроно налилось соком, дозр╕ло, пастух вир╕шив зр╕зати його. Вранц╕ в╕н прокинувся, вийшов з дому - глядь, а грона вже нема╓. Засмутився пастух ╕ почав чекати наступного року. Але й наступного року злод╕й тихенько п╕дкрався темно╖ ноч╕ до лози ╕ з╕рвав золотисте гроно. Так було й третього, ╕ четвертого року.
А ось на п’ятий р╕к пастух вир╕шив обхитрити злод╕я: виготовив тонку петлю, сховав ╖╖ п╕д лозою, а сам сховався ╕ почав чекати. Всю н╕ч прождав пастух, ╕ лише на св╕танку п╕д кущем з’явилася лисиця. Т╕льки-но лисиця потяглася за виноградом, пастух смикнув за петлю ╕ сп╕ймав злод╕йку.
 Розгн╕ваний пастух ладен був вбити лисицю, але та раптом заговорила людським голосом:
 - Не вбивай мене, пастуше!
Я тоб╕ в пригод╕ стану. Я виконаю все, що ти побажа╓ш.
 - Гаразд, - в╕дпов╕да╓ пастух, - я залишу тебе живою, але запам’ятай, якщо ти надума╓ш мене обманити, я в╕дшукаю твою нору ╕ в╕д╕мщу тоб╕.
 - Кажи тво╖ бажання, - мовила лисиця.
 - Ти з’╖ла в мене чотири грона винограду ╕ мусиш виконати чотири мо╖х бажання, - в╕дпов╕в пастух. - Ти зробиш мене сильним, красивим, багатим ╕ посвата╓ш за мене доньку султана.
 - Я згодна, - в╕дпов╕ла лисиця, - але за одн╕╓╖ умови: щороку виноград з ц╕╓╖ лози ти в╕ддаватимеш мен╕.
 Пастух погодився ╕ в╕дразу в╕дчув, як його т╕ло ста╓ ╕ншим, як наливаються силою його груди, його руки. В╕н побачив, яким багатим ╕ красивим став його одяг, як його стара хатина перетворилася на палац. В╕дпустив пастух лисицю на волю, ╕ вона вирушила сватати за нього дочку султана.
 Прийшла лисиця до палацу султана та й каже головному охоронцю вор╕т:
 - Передай султанов╕, що мене до нього послав найбагатший у св╕т╕ чолов╕к Бешсалкимбей. В╕н послав мене посватати для нього дочку султана.
 Здивувався султан словам головного охоронця: н╕коли в житт╕ в╕н не чув про багат╕я на ╕мення Бешсалкимбей ╕ наказав пропустити до нього лисицю.
 Приповзла хитра лисиця до султанського трону ╕ улесливим голосом каже:
 - О славний ╕ могутн╕й султане! Мене послав до тебе Бешсалкимбей. В╕н такий славний ╕ такий багатий у сво╓му краю, що лише для перел╕ку всього його багатства не вистачило б ╕ року.
 - Що ж хоче в╕д мене тв╕й господар? - запитав султан.
 - М╕й господар, славний Бешсалкимбей, просить тебе зробити йому честь ╕ в╕ддати зам╕ж за нього твою дочку.
 Задумався султан над проханням Бешсалкимбея ╕ каже:
 - Зав╕вся у мо╓му царств╕ страшний семиголовий Зм╕й. В╕н знищу╓ сади, пос╕ви, викрада╓ молодих хлопц╕в ╕ д╕вчат. Якщо тв╕й господар здола╓ Зм╕я, привезе ╕ покладе перед палацом с╕м гол╕в, я згоден не т╕льки в╕ддати за Бешсалкимбея свою ╓дину доньку, а й зробити його спадко╓мцем мого царства.
 - Гаразд, славний султане, ми зг╕дн╕. Не мине й трьох дн╕в, як голови Зм╕я лежатимуть б╕ля тво╖х н╕г.
 П╕шла лисиця шукати печеру, де вдень в╕дпочивав страшний Зм╕й. Б╕гла вона, б╕гла, а за нею ув’язалась велика зграя собак ╕ мисливц╕в. Доб╕гла лисиця до нори, завалила вх╕д, а сама поб╕гла дал╕, поки не наштовхнулася на сплячого Зм╕я. Зм╕й прокинувся, схопив лисицю ╕ каже:
 - Ага, отже сьогодн╕ здобич власними ногами прийшла до мене. Дуже добре, буде чим поласувати.
 - О могутн╕й ╕ непереможний Зм╕ю! - в╕дпов╕да╓ йому лисиця, - я прийшла до тебе зовс╕м не для того, щоб ти мене з’╖в. Я прийшла попередити тебе, що п╕дступний султан наслав на тебе тисяч╕ величезних собак ╕ наймогутн╕ших во╖н╕в, озбро╓них такою збро╓ю, що тв╕й вогонь перед нею безсилий. Ти чу╓ш, як гавкають собаки? Вони привели до твого л╕гвища безстрашних во╖н╕в. Рятуйся, Зм╕ю!
 Злякався Зм╕й, почувши нестямний гавк╕т собак. Пов╕рив лисиц╕ ╕ запиту╓ ╖╖:
 - Куди ж мен╕ заховатися?
 Озирнулася лисиця, пом╕тила в печер╕ п╕ч ╕ каже:
 - Л╕зь у п╕ч, я зачиню засл╕нку ╕ засиплю землею. Вони н╕защо не здогадаються, що ти тут.
 Зм╕й так ╕ зробив. Ледь зал╕з в╕н у п╕ч, хитра лисиця забила прох╕д у п╕ч соломою, п╕дпалила ╖╖ ╕ зачинила зал╕зн╕ засл╕нки. Зм╕й задихнувся у т╕сн╕й печ╕ в╕д ╖дкого диму.
 Лисиця дочекалась, коли п╕шли мисливц╕, вил╕зла з печери ╕ прийшла до пастуха:
 - Господарю! Я виконала тво╓ прохання. Султан погодився видати за тебе свою ╓дину дочку ╕ нав╕ть зробити тебе сво╖м спадко╓мцем, якщо ти уб’╓ш страшного Зм╕я, який вдень ╕ вноч╕ трима╓ в страху його кра╖ну, покладеш перед палацом с╕м гол╕в цього Зм╕я.
 Злякався пастух:
 - Ти що, лисице! Як я можу подолати вогнедишного Зм╕я?!
 - Не б╕йся, господарю. Я тоб╕ допоможу подолати страшного Зм╕я, але за це ти мусиш виконати мо╓ останн╓ прохання. Коли я помру, ти похова╓ш мене так, щоб вовки ╕ голодн╕ зв╕р╕ не могли до мене д╕статись ╕ розтерзати мене.
 - Люба лиско, клянусь, що коли з тобою щось трапиться, я покладу тебе в золотий ковчег ╕ поховаю у мармуровому мавзоле╖.
 - Я в╕рю тоб╕, - сказала лисиця. - А тепер готуйся в дорогу: в╕зьмеш сорок найсильн╕ших верблюд╕в, тридцять дев’ять навантаж золотом ╕ коштовностями. Нам потр╕бно буде в╕др╕зати у Зм╕я голови ╕ здерти шкуру. Гадаю, що до нашого приходу в╕н буде мертвий.
 Сказали - зробили. Пастух вивол╕к Зм╕я ╕з печ╕, в╕др╕зав голови, здер шкуру, все це нав’ючив на сорокового верблюда ╕ вони вирушили до падишаха. Коли султан побачив перед палацом с╕м гол╕в кровожерливого Зм╕я ╕ його шкуру, в╕н був вражений силою ╕ хоробр╕стю Бешсалкимбея. Не в╕дкладаючи, справили вес╕лля, ╕ вдячний султан призначив колишнього пастуха сво╖м головним в╕зиром.
 Минув час, султан помер, ╕ його м╕сце зайняв колишн╕й пастух. Став в╕н гордим ╕ пихатим, геть забувши, що колись до╖в овець, виробляв сир ╕ ходив у лахм╕тт╕.
 Одного разу перед в╕кнами палацу варта пом╕тила здохлу лисицю ╕ допов╕ла сотнику, сотник - тисячнику, тисячник - в╕зиру, в╕зир - султану.
 - Що це ви мен╕ перед палацом смор╕д розвели! - розгн╕вався султан ╕ наказав винести ╕ геть викинути труп.
 Лисицю викинули, але через к╕лька дн╕в вона знову лежала п╕д в╕кнами спочивальн╕ султана. Ще дужче розгн╕вався султан:
 - Негайно ж забер╕ть цей труп ╕ в╕двез╕ть в степ, нехай там його вовки розтерзають!
 Минуло ще к╕лька дн╕в, ╕ труп лисиц╕ знову лежав п╕д в╕кнами султана. Султан аж посин╕в в╕д злост╕:
 - Негайно ж забер╕ть цей труп, укиньте його у глибоку яму ╕ загорн╕ть землею!
 Не встиг султан в╕ддати наказ, як мертва лисиця ожила ╕ ось що йому сказала:
 - Ех ти, чабан, син чабана! Ти забув про свою клятву? Про золотий саркофаг, про мармуровий мавзолей! Ось як ти вчинив у в╕дпов╕дь на мою доброту! На добро в╕дпов╕в злом. Був ти чабаном, то й залишайся ним!
 Сказала так лисиця ╕ зникла.
В одну мить султанський палац перетворився на стару хатинку, а Бешсалкимбей - на чабана...
 Укра╖нською перепов╕в Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 27.10.2006 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4232

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков