Версiя для друку Обговорити в форумi

 Любі друзі - читачі і дописувачі газети «Джерельце»!
 Всі ми живемо в чудовій країні, яка багата своєю історією, неповторною природою. Давайте разом будемо мандрувати мальовничими селами і містами України, вивчаючи їхню історію, захоплюючись прекрасними краєвидами, гірськими і морськими пейзажами, фортецями і замками, церквами і палацами. Наша земля неповторна, багата талановитими людьми, давніми традиціями і звичаями. Розповідайте нам про свою маленьку Батьківщину - місто чи село, де ви народилися. Ми з радістю передамо вашу розповідь усім читачам.
Пізнаймо рідну Україну разом!

 Сьогодні, крокуючи рідним містом, іноді замислююся, що могли б розповісти старі львівські кам’яниці. Вони дивляться на нас своїми синіми віконцями в досконалих обрамленнях, над якими чарували талановиті скульптори і архітектори Середньовіччя. Вони стоять сотні літ і були свідками безлічі цікавих подій, що траплялися на затишних вузеньких львівських вуличках і гамірних площах. З дня в день протягом століть тут лунає вечірній передзвін старих дзвонів і мелодійний бій годинника на Львівській ратуші. Ці вимощені бруківкою вулички сьогодні чують кроки нових мешканців древнього міста, які щоденно наповнюють життя Львова сучасним ритмом - швидкісним, європейським. Але те, що створене самою історією, не підвладне навіть найновішим віянням часу. Львів залишається самим собою, неповторним, колоритним  духовним центром Галичини, де переплелися культури, традиції, родинні зв’язки багатьох європейських народів. Нас і сьогодні чарує краса і гармонія будівель, палаців, храмів, створених найкращими майстрами Середньовіччя.
 Хочу запросити всіх здійснити мандрівку в минуле древнього українського міста, яке недавно відзначило свій 750-й день народження.
Перша літописна згадка про Львів датується 1256 роком. Засновником міста був Галицько-Волинський князь Данило, який назвав його на честь свого сина Лева. То були важкі часи монголо-татарських нападів на Київську Русь. Місто з’явилося у верхів’ї річки Полтви. Навколо гори були болота, що робило недоступними для ворога оселі міщан і ремісників, а князь укріпив свої позиції, переселившись у замок, зведений на горі. Місто було розташоване на перехресті торгових шляхів, тому швидко зростало, будувалося, приваблюючи купців, ремісників з навколишніх земель.
 До сьогодні збереглися пам’ятки княжої доби: церква Святого Миколая, каплиця княгині Констанції, дружини князя Лева, святиня німецької колонії - костьол Марії Сніжної. Центром торговельного і громадського життя була площа Старий Ринок. Будувалися українські, вірменські церкви. А пізніше з’явилися й храми інших національних громад, які жили в місті.
 Після князювання Данила і Лева на галицький престол запрошено їхнього близького родича мазовецького князя Юрія-Болеслава ІІ. Він усе частіше орієнтувався на захід, слухаючи поради багатих купців, переважно польського походження. Князь був отруєний бунтівною аристократією. Закінчилася епоха Рюриковичів на західноукраїнських землях. Почалася боротьба за Галичину між найближчими сусідами.
 Першим захопив Львів польський король Казимир ІІІ
у 1349 році. Після його смерті Львовом володів Людовік Угорський, який призначив сюди намісником Володислава Опольського. Галичина вийшла з-під влади Польщі і залишилася в складі Угорщини.
В 1387 році Львів знову захопило Польське королівство.
 Так, переходячи з рук в руки, місто жило своїм життям. Будувалися нові храми, палаци, оселі для міщан. Центр міста перенісся на торгову площу-ринок, посередині якої стояла Ратуша - будівля, де засідала міська рада. Львів був багатонаціональним містом. Згідно з документами про сплату податків, 1407 року приблизна кількість мешканців лише в межах мурів міста досягала 4000 осіб. З них - більшість були німці, значна кількість - русини, також були татари, поляки. Євреї не належали до складу міщан, тому їх не враховано, а вірмен було 63 особи.
 Місто вистояло, незважаючи на війни, моровиці, пожежі. На руїнах і згарищах виростали красиві витончені палаци, церкви. Часто запрошували італійських майстрів, які привнесли в львівську архітектуру золоту добу Ренесансу. Одним з визнаних львівських архітекторів-вихідців з Рима був Павло
Римлянин (Паоло Домінічі). Його шедеври - каплиця Кампіанів (1618 р.),
Успенська церква (1598 р.), костьол бернардинів (1606 р.) достояли до наших днів.
 На зміну Ренесансу приходить епоха бароко, пов’язана з появою єзуїтів.
І сьогодні ми захоплюємось перлиною української архітектури - кафедральним собором Святого Юра (1761 р.), створеним архітектором Б. Мерети-
ном і скульптором І. Пінзелем.
 Серцем українського Львова був храм Успіння Богородиці. При церкві виникла національно-релігійна громадська організація православних українських міщан - Ставропігійське братство. Спершу число його членів становило 14 чоловік. Згодом їхня кількість зросла до 50. Дисципліна була дуже строгою. Всі ухвали приймалися більшістю голосів і після прийняття ставали обов’язковими. Це дало змогу вистояти в умовах наступу католицизму, досягти успіхів в розвитку українського шкільництва і друкарства. Статут братської школи передбачав можливість навчання дітей з різних майнових станів. Мовою навчання була українська, вивчали ще грецьку, латинську, польську. Поруч з Успенською церквою відкрилась братська друкарня в 1585 році. Це найстаріша, неперервно діюча типографія у Східній Європі. Всі зароблені з друку книг гроші йшли на ремонт церкви, утримання школи та шпиталю. Успенське братство проіснувало до 1788 року, коли розпорядженням австрійської влади його діяльність була припинена. Але не припинилось життя українців Львова.
 Львів овіяний легендами про подвиги міщан, які хоробро захищали свою землю від численних ворогів. Бачили львівські вулиці і славне Військо Запорозьке на чолі з Богданом Хмельницьким. У 1655 році козаки разом з російськими полками завдали нищівної поразки полякам. Міщани визнали владу гетьмана Хмельницького, який не віддав місто на пограбування, а оголосив його під своєю опікою. Міжнародна ситуація змусила Хмельницького відійти з Галичини у зв’язку з наступом татар на Поділля. Місто знову потрапило в руки поляків.
 Вже написано чимало книг, статей, дисертацій про історичну спадщину Львова. Але щоб відчути, чим жило місто протягом століть, треба, мандруючи львівськими вуличками, вслухатися в мелодію старих церковних дзвонів, помилуватися краєвидами Замкової гори. Місто гостинно відчиняє свою браму для всіх, хто вміє помічати в буденному житті красу, гармонію, досконалість...
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 27.10.2006 > Тема ""Джерельце""