Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 28 - 43).

 Там він інструктував активістів російського об’єднання «Наши» щодо протидії масовим демонстраціям, провокації конфліктів та безпорядків. «Наши» створені адміністрацією російського президента як молодіжна організація, котру можна використовувати під виглядом російського суспільства. Курує її заступник голови адміністрації В. Сурков, який зустрічався з Корчинським на форумі «Європа: результати року змін» у Москві наприкінці червня 2005 року. Напевно, тоді Корчинський і отримав запрошення до табору, де молоді «путінці» бігають та вчаться прийомам рукопашного бою. Цікаво, що поряд з Корчинським вчителювати на Селігер їздив кремлівський політолог, президент фонду «Політика» В. Ніконов. Він відзначився на виборах в Україні в таборі радників Януковича з так званого «російського клубу». За результатами зборів було вирішено залучити до «Наших» іншу гілку сучасного російського молодіжного руху - скінхедів. Мовляв, не можна втрачати такий потенціал. Потрібно направити його в правильне русло, вказавши скінхедам справжніх ворогів російської адміністрації. Свого часу в історії Росії вже був такий рух. Ми його добре пам’ятаємо. Це сумнозвісна «Чорна сотня».
 Взагалі кожен читач може легко з’ясувати, хто з українських політиків насправді має зобов’язання перед російською державою і фактично виконує роль п’ятої колони. Достатньо проаналізувати заяви та політичні програми таких діячів і знайти в них відображення російських інтересів в Україні. Реалізації яких конкретно планів щодо України хотіла б Росія?
В чому полягає її інтерес, для гарантування котрого вона так старанно вирощує в нашій державі проросійську еліту? Член думського комітету з питань СНД, директор Інституту країн СНД, радник московського мера К. Затулін чітко і ясно їх перелічив (цитується мовою оригіналу):
 «Таковых на самом деле всего три:
 1. федерализация, или, как предпочитают говорить в Украине, ее «земельное устройство», предусматривающая обязательную выборность всех региональных властей;
 2. придание русскому языку наряду с украинским статуса государственного, что никак не угрожает независимости Украины, но срывает планы местных русофобов;
 3. отказ от вмешательства светских властей в дела Православной церкви, продолжающей поддерживать духовно-религиозное единство русских и украинцев».
 Ось які критерії проросійської еліти в Україні наводить завідуючий відділом України Інституту країн СНД К. Фролов у своїх роздумах щодо перемоги В. Януковича на українських президентських виборах (подається мовою оригіналу):
 «...Востребовать кадровый потенциал русских, православных, русинских, пророссийских организаций, предоставив их лидерам и экспертам достойные места в политической, политтехнологической, экспертной и информационной сферах, дать им шанс на ТВ, в крупных печатных и сетевых изданиях, административных и партийных структурах».
 Російське намагання «просунути» до влади в Україні своїх людей сягнули таких масштабів, що президент Кучма ще навесні 2002 р. під час виборів до Верховної Ради сказав: «Україна - це футбольне поле, на котрому грають США і Росія». Тож будьмо пильними. П’ята колона не пішла до минулого, бо дехто покладає свої надії на неї сьогодні й продовжить це робити завтра.
 Життєве кредо цієї п’ятої колони відкрито виклав на московському телеканалі «ТВЦ» колишній спікер кримської Верховної Ради, один з лідерів КПУ Л. Грач. Він взяв участь у так званому «круглому столі» під девізом «Что происходит на Украине?» телепередачі «Материк» поряд з таким авторитетними антиукраїнцями, як Затулін, Фролов і Янукович, 29 вересня 2005 року. Ми не жалкуємо, що вдалося роздобути відеозапис цієї передачі. Її ведучий журналіст Рустам Аріфджанов поставив перед Грачем питання руба (все цитується мовою оригіналу):
 «Давайте попробуем узнать, как там, в Киеве, считают, есть ли у России политическая стратегия по отношению к Украине или нет. Давайте посмотрим выступление господина Грача, или товарища Грача, не знаю, как точно».
 Звичайно, пан-товариш Грач знав усе точно:
 «В общем-то мы все в политической команде России. В том числе и те, кто находится в Киеве. Они отдают себе отчет: Украина сегодня расколота на две части, но Украину можно заарканить в результате выборов вот такими действиями, как игра с Тимошенко в поддавки. Она всегда настроена антироссийски, я удивляюсь, как в России это понять не могут».
 А далі пан-товариш Грач ще багато додав, аби у Кремлі не плуталися і не надавали фінансової допомоги тим, хто не буде служити Росії до останнього подиху. Мовляв, тільки я один вірний, здатний, перевірений. Я все зроблю!
Я все знаю! Я все зможу! Я! Я!!! Тільки я!
 Але «Материк» і журналісти «ТВЦ» знають, що до Кремля за вказівками і допомогою їздить не тільки Грач. Ось, наприклад, Вітренко робить те ж саме: «Ну и последний штрих, что может сделать Россия. Если Россия по-прежнему не будет ничего делать, то, конечно, наша борьба будет очень затруднена». Знає про це і сам «православний комуніст» Грач, тому обмовляється щодо неправильності російської допомоги:
 «Когда смотришь, кто кого пытается поддерживать, финансировать и так далее, то совершенно ясно видишь несколько вещей. Первое: придут с растопыренными пальцами, а не единым кулаком. Второе: интерес проявляют к самым-самым противоположным с точки зрения пророссийской направленности политическим силам, сталкивая эти силы лбами. Если хотите по-другому, в результате, не желая того, будем работать на Юлию Владимировну или на кого-то еще».
 Грач примудрився навіть погрожувати Кремлю. Мовляв, або будете допомагати мені, або піду до Юлії Тимошенко! Добре, що не до Вашингтона. Однак російські журналісти тут же зробили у своєму сюжеті цікавий перелік «друзів», окрім Грача:
 «Скорее всего, на предстоящих парламентских выборах Россия будет рассматривать Виктора Януковича и «Партию регионов» в качестве основной несущей конструкции оппозиции. Но это не означает, что поддержка не будет оказана также коммунистической партии, блоку «Прогрессивной социалистической партии» Натальи Ветренко и движению «Держава» Геннадия Васильева, и даже социал-демократам Кравчука».
 Насправді, російські журналісти лукавлять. Перелік «друзів» Кремля значно довший. До цих партій і до вже названих російських етнічних і церковно-політичних організацій та рухів слід додати ще цілу низку партій та партійок, які бажають присмоктатися до російських фінансових потоків, продаючи Україну. Ось в Україні вже матеріалізувалася «Партія політики Путіна». Її засновник народний депутат П. Толочко довго міняв прапори, деякий час прикривався «слов’янською ідеєю», очолюючи Слов’янський народно-патріотичний союз. Однак «слов’янська ідея» не спрацювала, і було вирішено не приховувати своєї суті. Так слов’янський союз став Партією політики Путіна!
 А ще є «прогресивна соціалістка» Вітренко, за відверте підлабузництво котрої вже незручно навіть її хазяям. Серед її останніх дій створення чергового «загальноукраїнського» проросійського фронту, хоча фігурують там одні й ті самі люди:
 «Мы, представители политических и общественных организаций Украины: Прогрессивная социалистическая партия Украины, Всеукраинская профсоюзная организация «Конфедерация труда Украины», Всеукраинская женская организация «Дар жизни», учредили Всеукраинское народно-патриотическое движение «Навеки с Россией».
 Взагалі-то кажучи, з урахуванням минулих вельми цікавих відносин Вітренко з режимом Кучми, такі дії правильніше було б назвати зміною господаря, а нову «всеукраїнську» організацію назвати «Навеки под Россией». Це правильніше б висвітлювало дійсну сутність як організації, так і її лі-дерки Вітренко.
 Ну і, врешті-решт, герой останнього часу - Кримська республіканська партія «Союз». Один з її лідерів Л. Миримський став відомий завдяки давньому гучному скандалу з наявністю подвійного громадянства, що заборонено для державних службовців включно з народними депутатами. А інший - О. Костусєв - став відомим завдяки скандалу з розміщенням на його агітаційних плакатах гасла
«З нами Бог і Росія!». Цікаво, в якій компанії він опинився?
 «Мы русские! С нами Бог!» - говорять сучасні російські нацисти з «Русского Национального Единства». Так само, як колись у німецькому вермахті на солдатських пряжках ременів було написано: «Gott mit uns!».
 «Мы - русские, с нами Бог!» - співають члени «Народно-державной партии России». Думаємо, читачеві буде цікаво дізнатися, що вони ще співають:
 Восстань, Российская держава!
 Зови на бой богатырей!
 Жидомасонских главарей
 Хватай за горло для расправы!
 І це ще зовсім не найжорстокіші заклики, які містяться в цих «богообранцях». А ось що говориться у пояснювальній записці до варіанту державного гімну Росії, покладеного на музику М. Глінки поетом О. Єкімовим:
 С нами Бог, Великая Россия,
 С нами Бог, любимая страна.
 «Исключительность России, ее особая роль в мировой истории должна быть основной темой гимна. По-другому это называется богоизбранностью, что в тексте гимна выражено ключевыми словами «с нами Бог». С нами Бог, значит, с нами правда, и мы построим великое общество, Великую Россию. А кто против нас, тот против Бога, и он будет повержен. Со словами «с нами Бог» начинается гимн и эти слова гимн завершают, поэтому эти слова останутся в душе каждого после исполнения гимна».
 Напевно, О. Костусєву і всій цій компанії треба нагадати, що з Богом можна говорити завдяки молитві. Але ще ніколи Бог нікому не говорив, що Він тільки з ним.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 27.10.2006 > Тема ""Білі плями" історії"