Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 28 - 42).
 Як повідомлялося прес-службою МЗС України, росіяни порушили при цьому вимоги угоди про умови базування ЧФ на території України, а також законодавства України про режим державного кордону.
 А крім того, російський ЧФ сприяє всім антиукраїнським заходам в Криму. Посольство Росії навіть організувало видачу російських закордонних паспортів громадянам України, які працюють на об’єктах Чорноморського флоту!
 Однак тільки цим втручання в українські справи не обмежується. На початку 90-х років між Службою зовнішньої розвідки РФ та Службою безпеки України було укладено угоду про співробітництво і відмову від розвідувальної та підривної діяльності одна проти одної. Таким чином Україна була убезпечена від дій російських спецслужб. Однак тоді не врахували, що для підривної роботи проти України Росії зовсім не обов’язково застосовувати свої органи державної безпеки. Для цього є безліч легальних способів без ризику наразитися на дії українських спецслужб у відповідь. Зокрема, ми якось забули, що розташування російських військових баз на території України не забороняє для Росії цілком легально розмістити поряд з кораблями й літаками також структури своєї військової розвідки та контррозвідки. Ніяких документів, які б регламентували їхню діяльність на нашій території, не існує. Крім того, не існує жодних договорів про партнерство та неведення розвідувальних дій одна проти одної між Головним розвідувальним управлінням Генштабу російських збройних сил та українською військовою розвідкою. Таким чином, російська військова розвідка може робити на території України все, що їй заманеться.
 У першій половині 90-х років український флот добре відчув на собі наслідки вольниці російських розвідників у Криму. Відставних офіцерів та мічманів ЧФ затримувалися біля українських військових об’єктів зі зброєю та вибухівкою. Російська морська піхота вчиняла напади. Прес-служба штабу ЧФ перетворилася на засіб інформаційної війни проти України. Її телецентр оснащено найсучаснішою апаратурою спеціально для того, щоб вести передачі не на флот, а на весь Крим. А розвідка флоту фактично діє як штаб з координації зусиль усіх сепаратистських сил у Криму. На півострові вже починалося створення незаконних збройних формувань, з’явилися російські козаки, етнополітичні організації на кшталт «Русского движения Крыма», тобто відбувалося все, як у Придністров’ї чи Абхазії. І це на тлі загострення українсько-російського міждержавного конфлікту навколо Чорноморського флоту. До речі, російський міністр оборони П. Грачов незабаром після створення Збройних Сил Російської Федерації ще влітку 1992 року оголосив країни СНД зоною російських виняткових інтересів і намір вводити війська до будь-якої республіки з метою «захисту російськомовного населення». На черзі стояла операція з подібного «захисту» Криму від «українських націоналістів». Юридичний привід для цього давав перший і, сподіваємося, останній «президент» Криму Ю. Мєшков, котрий під час свого виступу в Державній Думі Росії закликав до втручання в українські справи й включення Криму до складу Росії.
 Зокрема, бригада російської морської піхоти у Севастополі, що перед цим брала участь в боях у Західній Грузії, розгорнулася до штатів воєнного часу, збільшивши свою чисельність з 800 до 2,5 тис. чол. Крім того, готуючись до майбутньої боротьби проти «українських націоналістів», морська піхота отримала танки Т-64 та ручні вогнемети. Вочевидь це робилося в межах підготовки до майбутніх вуличних боїв, оскільки танки Т-64 не бере жоден десантний
корабель. Тобто воювати збиралися тут же, на суходолі. А перше застосування 126-ї російської дивізії берегової оборони в Криму проти українських моряків відноситься ще до 1992 року. Тоді танки з’явилися на вулицях військових містечок, де мешкали сім’ї чорноморських моряків, котрі склали присягу на вірність українському народу. Ймовірно, броньовані бойові машини на квітниках перед житловими будинками повинні були скріпити «братерство народів» і нагадати про справжню приналежність Криму.
 Однак реалізувати проти України модель, відпрацьовану в Молдові й на Кавказі, Москва не змогла. Зупинити це вдалося завдяки рішучим діям патріотів України з усіх державних служб та недержавних організацій. У Криму були розгорнуті понад 60 тисяч військовослужбовців українських Збройних Сил, прикордонників та СБУ. Стабілізуючу роль зіграла українська морська піхота та дивізія національної гвардії, що остудили гарячі голови російських шовіністів. Крім того, провальний штурм Грозного під новорічні свята 1995 року остаточно зупинив кремлівських геополітиків, і вони погодилися на розподіл ЧФ та визнання української приналежності Севастополя і Криму. Маріонетковий «президент кримського народу» Мєшков, що отримував прямі вказівки зі штабу російського ЧФ та зброю для власного загону «Скорпіон» - такого собі прообразу «кримської армії», - втік до Москви. Зведений підрозділ міліціонерів «Беркут» з Полтавської області роззброїв «кримську армію». Загрозу сепаратизму та війни було тимчасово усунуто.
 Саме завдяки українським патріотам став можливим мирний розвиток України впродовж 14 років. Так довго наша держава не існувала ось уже понад 300 років. І це сталося всупереч багатьом російським і західним експертам, які в один голос прогнозували виникнення в Україні до 9 різних конфліктів (навіть вираховували потенційну кількість жертв та біженців). Великий «друг» незалежної України, депутат Державної Думи Російської Федерації, директор Інституту країн СНД і радник по зовнішній політиці московського мера Ю. Лужкова Костянтин Затулін відкрито говорив про роботу Служби безпеки України в Криму в 1995 році як про приклад успішної локалізації конфлікту і захисту національних інтересів своєї держави. А колишній начальник інформаційно-аналітичного відділу російського Генерального штабу і начальник прес-служби Міністерства оборони Росії Віктор Баранець окремо зазначав, що у Києві наперед ставало відомо про підготовку будь-яких однобічних акцій з визначення статусу Чорноморського флоту та інших радянських військових об’єктів в Україні.
 Однак Росія поступово зібралася з силами й повернулася до старої політики. Знову прес-служба і газета російського флоту каламутять людей у Криму. Через польове управління російського банку в Севастополі ведеться фінансування флоту та проросійських політичних структур. Крім того, президент Путін перебудував свою розвідку. Зараз її головним засобом є російське населення, а в далекому зарубіжжі - російські емігранти. Їх так багато, що жодна поліція не услідкує за їхньою діяльністю. На додаток до традиційних науково-технічної, політичної, нелегальної та інших напрямів розвідки додалася так звана «лінія ЕМ» (еміграція). Це значить, що у кожного резидента російської розвідки в усіх країнах світу з’явився заступник по лінії «ЕМ». А у того в розпорядженні є оперативні працівники, котрі займаються роботою з місцевим російським населенням. Таким чином розвідка Путіна хоче взяти російське населення за кордоном під свій контроль, щоб використовувати його як засіб політичного впливу. Тому не дивно, що як тільки російській владі потрібно переконати офіційний Київ у збереженні необмеженого перебування ЧФ у Криму, так одразу немов за командою виникають на вулицях Севастополя пікети «обуреної спільноти» з гаслами на кшталт «Руки прочь от российского флота!», «С нами Бог и Россия!» та ін. Цікаво, що організації скрізь одні й ті самі: «слов’янські» партії, російські організації, комуністи, прогресивні соціалісти Вітренко та православні «братчики».
 Не випадає дивуватися, що Кремль підтримує всілякі рухи, які будуть і далі вірно йому служити. Підтримує не тільки на словах. Російські політики перебувають в Україні і роблять політичні заяви. А їхня місцева «гвардія» тут же бере ці заяви на озброєння і починає ходу по вулицях і телерадіоефіру із замовленими з Москви гаслами. А потім ми спостерігаємо на російських телеканалах усілякі «круглі столи» і ток-шоу, де «друзі Росії» звітують про виконання
завдань. Це найбільша і найнебезпечніша складова п’ятої колони - запроданці і ренегати.
 Ренегатська складова п’ятої колони. У кожного, хто добровільно погоджується «просувати» російські інтереси в Україні, знайдуться пояснення та обґрунтування правильності своїх дій. Хтось - ідейний ворог Української держави в будь-якому вигляді. Хтось - ворог існуючої в Україні влади. Хтось шукає втілення своїм амбіціям. Але всі вони об’єднуються однією назвою - ренегати.
 Ви не Вкраїну любите, а куш,
 Таємно здертий з рідного народу.
 Ви - яблука червивого м’якуш,
 Ви - хроби помаранчевого плоду!
 (Дмитро Павличко.)
 Щоб з’ясувати, хто сьогодні виконує в Україні стару роль брюховецьких і балицьких, досить поглянути на учасників російських акцій та вояжерів до Москви. Зокрема, в останніх акціях у Севастополі на підтримку безконтрольної діяльності Чорноморського флоту, окрім російських етнополітичних організацій, активну участь брали люди з прапорами Партії регіонів та Прогресивної соціалістичної партії. Сама Вітренко - частий
гість у Москві, як і багато інших діячів «нової опозиції», в тому числі з старої кучмівської влади. Радник Прем’єр-міністра України О. Медведєв зауважив, що в діях цієї «опозиції», активних учасників сепаратистського з’їзду в Сіверськодонецьку, колишніх «губернаторів», сьогодні простежується керуюча роль Москви. Як і чим вони будуть розраховуватися з Москвою за її допомогу у поверненні до влади в Україні? Медведєв говорить, що як політолог постійно буває у Москві на різних «круглих столах» і конференціях. І постійно бачить там то Януковича, то Корчинського.
Щодо останнього «революціонера», який швидко перекваліфікувався з ярого опозиціонера Кучмі до його прислужника, то він навіть відвідав табір на Селігері.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 20.10.2006 > Тема ""Білі плями" історії"