"Кримська Свiтлиця" > #43 за 20.10.2006 > Тема "Українці мої..."
#43 за 20.10.2006
Борис ОЛ╤ЙНИК: «НЕ ОЗИВАЙТЕ ВСУ╢ УКРА╥НУ, АБИ НЕ ВСОХЛИ ВАШ╤ ЯЗИКИ...»
На отч╕ креси темна сила суне, А наша сов╕сть спить соб╕, н╕ма. ...Не озивайте ╤м’я Бога всу╓, Коли в душ╕ давно його нема. Уже й д╕д╕в сво╖х у дурн╕ взули Онуки мудр╕, сплюнувши з губи. ...Не озивай ╕м’я Народу всу╓, Коли ти пам’ять Роду розгубив. ╤ в час, коли прощення за провини Молитимете в Божо╖ Руки, - Не озивайте всу╓ Укра╖ну, Аби не всохли ваш╕ язики.
22 жовтня святку╓ св╕й день народження лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Г. Шевченка, д╕йсний член Нац╕онально╖ Академ╕╖ наук Укра╖ни, голова Укра╖нського фонду культури, поет Борис Ол╕йник. В╕н автор багатьох книг поез╕╖ та публ╕цистики, а до свого дня народження видав книгу вибраних твор╕в - поез╕й та поем - «Основи», головною темою яких ╓ утвердження людсько╖ особистост╕, висоти духу ╕ морал╕, протистояння злу ╕ насильству. У передмов╕ до книги поет Михайло Шевченко зазнача╓: «Ця книжка назива╓ться «Основи». Назва м╕стка ╕ символ╕чна. Вони, основи, в Ол╕йника - могутн╕, нар╕жн╕ не лише для таланту, а й для людини ╕ нац╕╖ в ц╕лому. Обран╕ ц╕ основи теж завдяки талантов╕ обирати головне: любов до свого народу ╕ в╕рн╕сть йому, романтична чистота почутт╕в ╕ повна гармон╕зац╕я переконань та вчинк╕в, людська над╕йн╕сть ╕ порядн╕сть у всьому, аж до побутових др╕бниць. ╤ все це - за р╕дк╕сного ╕ неповторного таланту повно╖ влади над словом. ╤ все це в принцип╕: обрати раз ╕ назавжди, щоб н╕коли не оступитися ╕ не в╕дступити. Таку дорогу в укра╖нськ╕й поез╕╖, культур╕ ╕ пол╕тиц╕ Борис Ол╕йник проклав на славу нац╕╖, на славу сво╓му народов╕. Вона не схожа на жодну з ╕нших дор╕г. Не трубадурячи (це не в природ╕ справжнього таланту), не натворивши непоправних помилок, Борис Ол╕йник - не похитнувся в найголовн╕шому - в прав╕ на правду». Так, Бориса Ол╕йника по праву можна назвати народним поетом. Бол╕ народу, його прагнення й устремл╕ння глибоко ув╕брала в себе поетова душа. ╤ тому вона, ця душа, народжу╓ так╕ поез╕╖, котр╕ н╕кого не залишають байдужими. Вони як дже-рельна вода, яку хочеться пити ╕ пити. Таку поез╕ю може створити лиш справжн╕й Митець. Митець в╕д Бога. ╤ таким Митцем в╕д Бога ╓ Поет Борис Ол╕йник. Читач╕ ╕ редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕», для яко╖ дуже багато робив ╕ робить у сенс╕ морально╖ п╕дтримки поет-академ╕к Борис Ол╕йник (чого вартий його виступ ╕з посиланням на «Св╕тлицю» на сес╕╖ ПАР╢ у Страсбурз╕), в╕д щирого серця в╕тають його з днем народження, бажають доброго здоров’я ╕ нових творчих здобутк╕в. ╤ хай н╕коли не зароста╓ поетова стежка до «Кримсько╖ св╕тлиц╕», до наших шк╕л ╕ г╕мназ╕й, до сердець кримських укра╖нц╕в! З роси та води Вам, Поете! Друку╓мо к╕лька в╕рш╕в Б. Ол╕йника з книги «Основи». * * * В день ясний ╕ в ноч╕ горобин╕, В р╕дн╕й чи в далек╕й сторон╕ - Ти в мо╓му серц╕, Укра╖но, Думою Шевченка гомониш. Вийду, стану рано-пораненьку На луг╕в отаву молоду, Де сини Ватут╕на й Довженка Борозни за обр╕╖ ведуть. До твого ясного неспокою, До тво╖х натомлених долонь Припаду дн╕провою снагою, Райдугами вистелю тв╕й сон. А як веч╕р ср╕бними човнами Пропливе м╕ж парами в саду - Над тво╖ми чистими думками З╕ркою щасливою з╕йду. 1962
ОСВ╤ДЧЕННЯ
Я тут родився восени: Морозом бралася стерня, - ╤ падолист у тепл╕ сни Мене вгорнув, немов зерня. А навесн╕ п╕шов у р╕ст, Прийнявши мамину куп╕ль, ╤ перший крок у дивен св╕т На пол╕ отчому ступив. ╤ з того дня вже сто земель Переходив, переверстав, Та щовесни, як журавель, У р╕дн╕ креси повертав. ╤, надивившись р╕зних див, - Клянуся на меч╕ пера, - Дивн╕шого не сподобив В╕д Укра╖ни ╕ Дн╕пра. Тут м╕й пор╕г. ╤ перший гр╕х. ╤ всеочищення вогонь. Тут стиглу з╕рку, як гор╕х, Вона взяла з мо╖х долонь. Джерела тут мо╖ свят╕. ╤ нав╕ть ворон, що оглух На ветх╕м д╕дов╕м хрест╕, Мене в╕та, як добрий дух. Тут кожна в╕ть мен╕ жива. Тут вс╕ - сво╖. ╤ вс╕ - мо╖. ╤ мати кв╕ти полива... Хоч вже давно нема ╖╖. Тут долю кожного в╕йна Переорала до глибин. ╤ кожна з╕рка жерстяна Мен╕ с╕я╓, мов руб╕н. ...Я тут родивсь. ╤ просто жив. ╤ горе знав. ╤ щастя пив. ╤ в сизу паморозь ожин За перший полудень ступив. ╤ так же просто, сл╕д у сл╕д, За предком зв╕ривши ходу, Як м╕й безсмертний, чесний р╕д, - Сво╖ натруджен╕ складу. Скажу лиш: де б ти не ходив, Та - хай засв╕дчу╓ перо! - Що не знайти дивн╕ше з див, Як Укра╖на ╕ Дн╕про...
* * *
Не погасне висока потуга Дн╕пра, Не змал╕╓ в отецьких криницях вода, Доки ╓ на земл╕ хоч краплина добра ╤ Мар╕я ╤суса з небес вигляда. Сатана, перекинувшись у крамаря, Наш╕ душ╕ не зманить на д╕ло криве, Доки ╓ на земл╕ хоч зернина добра ╤ над╕я на Друге Пришестя живе. Перебудеться горе ╕ туга-жура, ╤ на камен╕ з╕йде трава молода, Доки ╓ на земл╕ хоч росина добра ╤ вмива Укра╖ну йорданська вода. Приторкн╕ться до струн золотих, кобзар╕. Ви пов╕дайте предк╕в святий запов╕т: Родять щедро п╕сн╕ т╕льки в злад╕-добр╕, На добр╕, як на в╕р╕, трима╓ться св╕т.
ПОКЛИК Диптих
╤ А двадцять перший в╕к при револьвер╕ Таку вчинив несв╕тню круговерть, Коли уперше в╕д час╕в Гомера Судилося зн╕мати репортеру Сво╓ю камерою власну... смерть. Коли вже речник╕в за слово правди, За непокору влад╕ булави Рокують на ус╕кнення глави В мовчанн╕ просв╕щенно╖ громади. II По небу йдуть сив╕ш╕ гн╕ву хмари. Земля двигтить, чорн╕ша в╕д золи. Вставай, народе! Доки ще з кошари Нас на перекуп скопом не здали. На глум держави чужаки по в╕р╕ Менжують нашим духом ╕ добром, ╤ кв╕т д╕вочий продають в пов╕╖, ╤ сонми капищ плодять над Дн╕пром. З косм╕чних звитк╕в зод╕аки гр╕зно В╕стують знаки гибло╖ б╕ди. Вставай, народе! Заки ще не п╕зно - Козацький стан могутньо п╕дведи! Вставай, вставай у повен зр╕ст потуги На гордий поклик степових предтеч! ╤ в╕дпусти на бранне поле плуга, Коли з неробства за╕ржав╕в меч! * * * Доки ж нам отс╕ терп╕ти муки: Клан - над кланом. Злод╕й - на кон╕!? - Б╕дкаються землячки мен╕. - То в╕зьм╕ть хоча б м╕тлу у руки... - - Ич, який! Ми не так╕ дурн╕. ...Пригадалось мовлене ╓хидно (Хоч бери - на себе перемнож): - А чого дурн╕? Тому, що б╕дн╕. - А чого ж ми б╕дн╕? ...Та отож.
КОЛИ ПОВЕРНУСЯ...
Коли повернуся до вас, вже одягнутий в кам╕нь, - Я кам╕нь зн╕му ╕з душ╕ ╕ квадратних рамен, ╤ стану легкий, мов хмарина в дороз╕ на Кан╕в, ╤ вв╕лл╓ться в душу, як в чашу, козацький ромен. ╤ стануть н╕кчемними виляски «слава-неслава», Порожн╕й двоб╕й язик╕в н╕ про що ╕ про все, - Коли я побачу, як сонце голубить отави, ╤ мудрий мурах обережно личинку несе. Пощо тод╕, хлопц╕, каррарський заманливий мармур, ╤ золото Креза, ╕ вкуп╕ з хвалою - хула, - Я все в╕ддаю за одне, недосп╕ване: «мамо», за те, що долоню мою освятила бджола. Пощо тод╕ сл╕в перел╕тних лукава пороша, Холодн╕ об╕йми майстр╕в залаштункових справ, - Я все в╕ддаю за хустину у син╕й горошок З далеко╖ п╕сн╕ про ту, що любив, та не взяв. Я все вам прощу, побратими ╕ недруги вчен╕, - Хай доля врожайного вам надару╓ дощу! Але не прощу ╕ пилинки на образ Шевченка, ╤ зламану г╕лку калини пов╕к не прощу! Тод╕ я прийду на в╕дплату, одягнутий в кам╕нь, ╤ рухом гран╕тним змету крамар╕в ╕ сутяг, ╤ хай мене судить по правд╕ ╕ сов╕ст╕ Кан╕в - ╢дино Верховний м╕й ╕ повноважний Суддя!
На фото: гостюючи нещодавно в Криму, Борис Ол╕йник подарував свою нову книгу в╕рш╕в «Основи» голов╕ Громадсько╖ ради «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Петру Вольвачу.
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 20.10.2006 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4205
|