Версiя для друку Обговорити в форумi

 (Продовження. Поч. у № 8 - 41).
 І. Франко називав прислів’я і приказки «багатим і важним скарбом у скарбівні нашої мови, її коштовними перлинами», а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати й шліфувати, «щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало».
 Ось жмут українських прислів’їв, що стосуються листопада-падолиста (бо має цей місяць дві назви в українців).
 День у листопаді - що заячий хвіст.
 У листопаді зранку дощить, а увечері сніг лежить.
 Листопад - не зима, а тільки зазимок.
 Листопад - не лютий, але спитає, чи одягнений, чи взутий.
 Листопад без сокири мости будує.
 Листопад - вередливий, то плаче, то сміється.
 Листопад зимі ворота відчиняє.
 Листопадовими приморозками грудневий мороз сильний.
 Маленька у листопада кузня, а на всі ріки й озера кайдани кує.
 Небо у листопаді - шатро із хмар.
 У листопаді зима з осінню стрічаються й прощаються.
 У листопаді і зима на заграді.
 У листопаді смутно і в заграді.
 У листопаді сонця - що в старої баби чепуріння.
 У листопаді гримить - селянин добре спить.
 Холодний батько жовтень, а листопад і його перехолодив.
 Як листопад дерев не обтрусить, довго зима бути мусить.
 У листопаді голо в саді.
 З листопада бабам рада: ховатися на піч.
 Листопад - вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат.
 Хто в листопаді не мерзне, тому й коло Йордану нічого біда не зробить.

 Фразеологія Шевченкового мовлення

 Серед світочів вселюдського духу всіх часів і народів золотом вкарбовано ім’я Тараса Шевченка - великого нашого поета, художника, мислителя, борця за духовно-національне й державно-політичне відродження України.
 У творчості Т. Шевченка, ніби перебиваючи одна одну, заговорили всі, доти безмовні складові народної стихії, національні (скажімо, в поемі «Гайдамаки») і загальнолюдські (пізньопетербурзька лірика), етнічно та історично виокремлені і рішуче універсальні. Починаючи від поеми «Катерина», де доля зганьбленої самітної матері проглядалась крізь призму національної й соціальної трагедії всієї України, до найвищого злету його поетичного натхнення останніх літ - поеми «Марія», Т. Шевченко кожну тему, кожен шмат жи-вого життя силою свого таланту вперше в українській літературі підносить до рівня загальнолюдських протиріч XIX ст. «Кобзар» знаменував радикальну демократизацію світової літератури, саме з поезії Т. Шевченка розпочинається повсюдне оновлення її етносу, очевидне її бажання відтворити весь недосяжний діапазон людського болю, віднайти абсолютну солідарність із покривдженими.
 Поетична фразеологія Т. Шевченка надзвичайно багата і за обсягом, і за характером. Поет сам створив чимало словесних образів - свої думки він часто подавав у лапідарних висловах величезної сили та експресії, що з часом, увійшовши в свідомість нації, стали крилатими.
 Більшість Шевченкових образних фразеологізмів побудовано на метафорі, що є дуже різноманітною за обсягом і характером застосування, їй часто властиве поєднання семантично далеких, стилістично, здавалося б, несумісних слів. Вона сягає від слова до цілої поезії, від згущення метафоричної атмосфери до мінімальних натяків на неї. Так, у поемі «Сліпий», висміюючи козацько-гетьманську верхівку, ласу до царської милостині, Т. Шевченко вживає фразеологізм із
значним зарядом сатирично-емоційної пейоративної експресії «лизати патинки»:
 Як Кирило з старшинами
 Пудром осипались
 І в цариці, мов собаки,
 Патинки лизали.
 Основою, «нервовим вузлом» низки фразеологізмів є гіпербола. Так, у рядках:
 Той неситим оком -
 За край світа зазирає,
 Чи нема країни,
 Щоб загарбать...
сарказм мікрообразу поет підсилює фразеологізованою гіперболою «за край світа», що є видозміною усталеного гіперболізму «на край світу».
 У Шевченковій поезії, як і в українському художньому мовленні загалом, багато фразеологізованих метонімізмів. Оригінальним є метонімізм «мишам на снідання»:
 Та все б гекзаметри плели,
 Та на горище б однесли
 Мишам на снідання,
- де ціле «їжа» позначене через часткове «снідання», «їсти - загально, «гризти» - відомо, що миші гризуть; а от перенести на них людські звичаї, сказати, що миші не просто їдять чи гризуть, коли є що, а, як люди, снідають (отже, й обідають, і вечеряють) - це значно яскравіше.
 Багато фразеологізмів побудовано на персоніфікації. У творах Т. Шевченка часто оживають ті чи інші предмети або ж абстрактні поняття, наприклад, «лихо» та «лихий». Шевченкове лихо сміється, породжує думи поетові, поет не бажає, щоб воно верталося.
 У «Кобзарі» рясно розсипані образні фразеологізовані порівняння, як ось:
 ...обок його
 Цариця небога,
 Мов опеньок засушений,
 Тонка, довгонога,
 Та ще на лихо, сердешне,
 Хита головою.
 У Шевченковому мовленні - чимало приказково-прислівних одиниць:
 Скачи, враже, як пан каже:
 На те він багатий;
 
 Як хоч,
 А лихо, кажуть, перескоч,
 А то задавить.
 Читаймо, вивчаймо «Кобзар» - збагачуймо власне мовлення!
 Від березня до березня...
 Прошу Вас, дорогі краяни, зверніть увагу на мальовничі, вина-хідливі назви місяців в українській мові. У багатьох мовах світу, в тому числі, в англійській та російській, поширені греко-латинські назви місяців; в українців, поляків, білорусів та ін. вони - само-бутні, пов’язані або з назвами явищ природи, або з виробничою діяльністю людей.
 Щодо тлумачення назв окремих місяців, думки дослідників не завжди збігаються. Українські назви найпослідовніше досліджувала
Є. Чак, раджу познайомитися з її книжками «З біографії слова» (Київ, 1976; 1979), «Барви нашого слова» (1989), «Таємниці слова» (1991).
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 13.10.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"