Версiя для друку Обговорити в форумi

У МОСКВІ ВБИТО ЖУРНАЛІСТКУ АННУ ПОЛІТКОВСЬКУ

 Замовні вбивства у Росії стали банальністю. Від них не є вбезпеченим ніхто. Але вбивство Анни Політковської насправді шокувало суспільство. У свої 48 років ця жінка, відома всій Росії, була символом свободи слова у країні, де простір цієї свободи все більше і більше звужується. Анну Політковську було знайдено у ліфті її будинку, у другій половині дня, з чотирма кульовими пораненнями. Прокуратура відкрила справу, але зрозуміло, що дістатися до самого замовника буде важко.
 Сивокоса «дитина Перебудови», з тонкими рисами обличчя, з вишуканою мовою, залишалася флагманом тих сподівань, що зародилися за Горбачова: сподівань вільної журналістики, позбавленої ідеологічних лабетів, здатної докопатися до самої суті подій, щоб викривати корупцію, бездушність чиновників, свавілля силовиків.
 Вона народилася у Сполучених Штатах. «Мій батько працював в ООН». Отже, він належав до привілейованого класу. Він був українцем. Її прізвище по батькові – Мазепа. «У школі з мене знущалися. Але мої батьки казали мені, що одного дня я буду пишатися моїм ім’ям. Таке неспівпадіння офіційної правди та правди родинної – це було типово для того часу», - казала Політковська.
 Дочка радянських дипломатів, мати двох дітей, Анна Політковська була колишньою дружиною Олександра Політковського - одного з продюсерів популярної в кінці 80-х програми «Взгляд». Передача припинила свій вихід у світ після вбивства у березні 1995 року одного з її ведучих та засновників - Влада Лістьєва. Популярною Анна Політковська стала через Чеченську війну. У 1999-му, коли з приходом до влади Владіміра Путіна розпочався другий збройний конфлікт, російським ЗМІ почали потроху закривати рота. Відмовляючись повертатися до старих часів, Анна Політковська мужньо продовжувала їздити військовою зоною, збираючи матеріал для «Новой газеты», - часопису, що виходить двічі на тиждень і який залишився одним з останніх притулків незалежної преси у Росії. «Новая газета» втілює дух перших років Перебудови, коли свобода слова щойно з’явилася у Росії. Перший комп’ютер було тут придбано за гроші з Нобелівської премії миру Горбачова.
 Анна Політковська відмовлялася у своїх матеріалах задавати патріотичний тон,
котрий лунав зі сторінок усіх інших ЗМІ. Вона чесно розповідала про застосування тортур та про інші злочини, що здійснювалися в ім`я «відновлення конституційного порядку». А починалося все у 90-ті. «Вперше я мала можливість написати про батьків, чий син загинув у Афганістані. Вони хотіли, щоби його ім’я було вписане на монументі на честь загиблих, але держава того не хотіла. І ми могли кричати, писати про це», - розповідала Анна Політковська. Її завжди цікавили конкретні випадки, соціальні теми: «Журналістика дає мені можливість допомогти людям, котрі нещасніші за мене. Якщо я пишу про жертву, то не для того, щоб примусити плакати читачів, а щоби зачепити владу. Якщо немає реакції від можновладців, я кажу собі – то є моя провина, я не змогла зачепити їх».
 Коли у листопаді 2002 року терористи захопили заручників у театрі на Дубровці у Москві, вони запросили за посередника з владою саме її. Вона єдиний російський журналіст, котрий зустрівся з ватажком бойовиків перед штурмом спецпідрозділів, - штурмом, який забрав життя в 129 заручників і якого можна було уникнути. Але Анні не вдалося запобігти лихові. Потім, коли сталось нове захоплення заручників у Беслані, у вересні 2004 року, вона також намагалася прибути на місце подій. Але в літаку, попивши чаю, журналістка занедужала. Її рідні одразу заявили про спробу отруєння з метою тримати її подалі від місця подій. Звичайно, їй було страшно, але вона ні за що у цьому не зізналася б! Це відчувається одразу ж - відступати не в її характері.
 «Я бачив Анну в Москві у її кабінеті, перед комп’ютером, - згадує автор «La Croix», - вона працювала над своєю статтею. Декілька візиток на стіні, щоб додати трохи барв. Її сусід по кабінету - В’ячеслав Ізмайлов, колишній військовий, що став журналістом, спеціалізованим на справах заручників. Він пригадує перші місяці чеченської війни: «В принципі, щоб їздити у Чечні, потрібно було мати ескорт федералів. Але, щоб писати матеріали, потрібно було вміти спілкуватися з людьми. Отже, Анна не брала ескорту. Її чимало разів незаконно арештовували. Солдати могли її вбити. Ми усі мали боротися за неї, розшукувати її, дізнаватися, де її тримали, і робити це швидко, адже різне могло трапитися».
 Водночас з газетними репортажами Анна Політковська видавала численні книги за кордоном. Її книжковий доробок ніколи не друкувався у Росії. Вона казала, що вдала українська революція минулої зими її приємно вразила. Але тоді ж вона зазначила, що навіть якщо невдоволення зростає у Росії, опозиція не має гідного лідера.
 Поступово свобода її тону та гострота того діагнозу, що ставила журналістка режиму Путіна в Росії, забезпечили їй статус впливової особи у вузькому колі ліберальної опозиції. Вона зображала Путіна як «безталанну», «посередню» особу, кегебіста, котрий повертає Росію до її хронічної хвороби, - хвороби влади залізного кулака, що розчавлює громадянина, аби підкорити його своїй волі.
 У той час, коли стало відомо про її смерть, редакція «Новой газеты» чекала на її матеріал про тортури у Чечні. Вчора головний редактор «Новой газеты» назвав серед можливих замовників її вбивства проросійського прем`єр-міністра Чечні Рамзана Кадирова. Кадиров «за сумісництвом» є ватажком бойовиків, котрі за цієї брудної війни спеціалізувалися головним чином на викраденнях та вбивствах.
 У червні 2005 року Анна Політковська казала газеті «La Croix», що редакція просила її певний час не повертатися до Чечні через статтю, присвячену фортеці Кадирова. Її тримали у грозненському штабі 24 години.
«Я розповіла у статті про їхню бандитську фортецю, жахливе кубло, - пояснила вона «La Croix». - Рамзан Кадиров у присутності членів своєї охорони пообіцяв вбити мене. У цієї людини немає мізків, лише одна жорстокість. Він гірше за федералів. Щодо мене, то було б безчестям померти від його руки: одна річ – це ризикувати своїм життям заради роботи, й інша – бути вбитою гангстером».
 Учора в Росії колеги вшановували пам`ять Політковської. Казали про її мужність, ясний розум, принципи, людську гідність. Одним з найзворушливіших коментарів був, мабуть, відгук Міхаїла Горбачова, котрий назвав її смерть «ударом по усій незалежній пресі». «Це дуже тяжкий злочин проти країни та проти нас усіх», - сказав він.
 «La Croiх», Ален Гіймоль.
(Переклад А. Огняник, ІМІ).

 ПРЕЗИДЕНТ України Віктор Ющенко висловив співчуття у зв’язку з убивством російської журналістки Анни Політковської. На його переконання, російська влада має докласти всіх зусиль, щоб цей напад на свободу слова був ретельно розслідуваний, а винні притягнуті до відповідальності. В Україні завжди будуть пам’ятати Анну Політковську як чесну та мужню журналістку, віддану високим ідеям справедливості та захисту прав людини, підкреслив Президент України.

ДІЮЧИЙ голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Бельгії Карел де Гюхт закликав російські власті якнайшвидше знайти вбивць Анни Політковської. «Я засуджую вбивство Анни Політковської, це трагічна і глибоко шокуюча втрата. Я закликаю російські власті якнайшвидше знайти винних», - ідеться в заяві глави ОБСЄ, повідомляє Укрінформ.
 Як повідомили Укрінформу в Генеральній прокуратурі РФ, Генпрокурор Юрій Чайка взяв під особистий контроль хід розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом убивства журналістки. Слідство розглядає всі можливі версії, однією з основних є професійна діяльність Політковської, підкреслили в Генпрокуратурі РФ.

ПРАВООХОРОННІ органи Росії докладуть усіх необхідних зусиль для об’єктивного розслідування трагічної загибелі журналістки Анни Політковської. У цьому Президент Росії Володимир Путін запевнив Президента США Джорджа Буша в ході телефонної розмови, що відбулася з ініціативи американської сторони, повідомила прес-служба глави російської держави.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 13.10.2006 > Тема "З потоку життя"