Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 28 - 40).
 Автори цієї заяви навіть не розуміють, що вони говорять! Розвідка - це специфічний державний орган, котрий своєю діяльністю порушує суверенітет інших країн. Тому для церкви недопустимо відкрито говорити про спільність з такою службою. Крім того, вони зайвий раз розкривають тісний зв’язок РПЦ з російською владою.
 Ще однією ілюстрацією до цієї теми є офіційна зустріч президента Росії В. Путіна з Архієрейським собором РПЦ у Кремлі на початку жовтня 2004 р. Процитуємо російського журналіста, який був на зустрічі (мовою оригіналу):
 «Кажется, о чем могли говорить с президентом страны служители культа? О пастырском слове, о нормах христианской нравственности и о святости церковных законоположений? Если бы все было так просто. Митрополит Киевский и всея Украины Владимир, выступивший в прениях после президента России Владимира Путина и патриарха Московского и всея Руси Алексия II, сказал, что, как и его коллеги, работает на Украине в непростых условиях и нуждается в особом отношении (про коллег на этот раз ни слова). Президент России, в свою очередь, заявил, что его «очень порадовал кадровый состав Русской православной церкви на Украине».
 Щоб закінчити питання про втручання російської церкви у внутрішню українську політику, зауважимо, що під час зустрічі з прем’єр-міністром В. Януковичем 9 жовтня 2004 р. Патріарх Московський Алексій II сказав прямо: «Я думаю, що народ підтримає вас на виборах».
 Чи мав право російський патріарх, офіційна особа, громадянин іншої держави робити такі публічні заяви? Чи взагалі має право предстоятель церкви робити політичні заяви? Адже він автоматично відштовхує від церкви тих багатьох, хто не поділяє політичних вподобань патріарха. Наголошуємо, що патріарх може мати свою думку з цього приводу, однак не може робити такі заяви, котрі можна розцінювати як втручання в українські справи (тим більше, не в церковні, а в політичні справи). Натомість клірики УПЦ Московського патріархату є підпорядкованими патріарху, повинні виконувати рішення архієрейських соборів РПЦ і особисті рішення патріарха. Але якщо патріарх - патріот і офіційна особа іншої держави, то клірики об’єктивно працюють в інтересах цієї іншої держави. Але все одно працюють віддано, за що й нагороджуються орденами від російської державної влади. Тобто за політику, а не за церкву і релігію.
 Наслідки цього ми спостерігали всі разом. В момент, коли Україна перебувала на межі громадянського конфлікту, церква мала бути стабілізуючим фактором. Однак насправді вона перетворилася на одного з гравців протилежних політичних таборів. Коли у 1993 році в Москві точилися бої за владу і війська обстрілювали Білий дім, по Росії крокував розкол: одні підтримували президента Єльцина, інші - його противників. Росія опинилася на межі громадянської війни. Патріарх з усім вищим духовенством з Володимирською іконою Божої Матері ходив хресною ходою довкола Троїце-Сергієвого монастиря з молитвою про відворот можливої трагедії від Росії. І війни тоді, на щастя, не сталося. Порівняймо цей благородний та угодний Богу крок з тим, що РПЦ витворила в Україні!
 Насправді церковна людина повинна бути громадянином, що лояльний до правди, до свободи, до честі й добра. І рятувати країну, в якій живе. Оскільки якщо ця країна відродиться, звільниться від спадщини комунізму, матеріалізму, цинізму, то буде процвітання і в церкві. І тому церква повинна піклуватися про мир у суспільстві, про додержання прав і законів. Вона повинна піднімати свій голос проти ображеного навіть якщо він не з своєї церкви, а ображає своя рідна улюблена влада. Однак у нас з РПЦ та УПЦ (МП) виходить щось протилежне. Церква обслуговує інтереси влади, котра будує «Великую Россию», в обмін на допомогу в забезпеченні непорушності своєї «канонічної території». Тобто піклується насамперед про себе та своїх патронів із влади.
 Небезпека для України від такої політичної діяльності УПЦ (МП) полягає в наступному. В православних країнах національна ідентичність часто формується у рівному ступені державою та церквою, надаючи священнослужителям сильний голос у суспільстві. Як користується цим УПЦ (МП)? Говорить архієпископ Тернопільський Сергій:
 «В немногих все же открывшихся новых приходах УПЦ священникам приходится проявлять осторожность и служить поначалу на местном украинском диалекте.
И хотя сами они говорят о необходимости бережно обращаться с национальными традициями, очевидно, что за этим явлением стоит и политический аспект. Богослужение лишь со временем переводят на русский. Вначале не поминают российского патриарха как московского, а говорят просто «всея Руси». Затем переходят уже к поминанию полным титулом.
 - Действуем потихоньку, постепенно, чтобы люди поняли сначала все, прочувствовали. В тех приходах, что со времен Польши остались, по-прежнему служим на украинском, - рассказывает архиепископ Тернопольский...».
 Наслідки такої політики цілком практичні. Прочани УПЦ (МП) на тому ж Тернопіллі проголосували на президентських виборах за Януковича - протеже російського президента Путіна.
 Сьогодення показує, що РПЦ не змінилася. Вона продовжує активно контактувати з проросійськими політичними організаціями в Україні й навіть створює свої власні спеціально під українські вибори. Йдеться про так званий «Союз православних громадян України», створений за сприяння К. Затуліна, і нове Загальноукраїнське об’єднання «Православний вибір», створене шляхом об’єднання «Союзу православних братств України» та «Православного братства Олександра Невського». В повідомленні про створення «Православного вибору», розповсюдженому на прес-конференції 26 вересня 2005 року, про цілі організації говориться так: «Необходимо добиться, чтобы на предстоящих выборах 2006 года в Верховную Раду и в местные органы украинской законодательной власти каждый прихожанин канонической православной церкви сумел сделать правильный выбор и поддержать именно те партии и политические объединения, которые являются искренними, а не конъюнктурными сторонниками канонического православия в Украине и его единства с Русской православной церковью».
 Отже, церква знову зібралася на українські вибори. При цьому лідер «Православного братства Олександра Невського» Ю. Єгоров прямо називає своїх союзників: партія «Держава», «Партія регіонів», «Русский блок», партія «Союз», ПСПУ і КПУ. На засіданні круглого столу «Православна спільнота в момент цивілізаційного вибору України» 27 жовтня 2005 р. у Києві священик Київської духовної академії УПЦ (МП) Діонісій (Мартишин) прямо заявив, що «сьогодні церква поза політикою - це капітуляція», і заговорив про необхідність влаштування силами церкви «свого антимайдану». Лідерка ПСПУ Н. Вітренко одразу запропонувала майданчик своєї партії та місця в партійному списку ПСПУ для духовенства, створити «православно-патріотичний блок». До них
ми ще повернемося нижче, оскільки створюється дуже дивний союз. Навіть традиційні ідейні вороги комуністи і церква примирилися на антиукраїнському ґрунті. А це вже саме по собі говорить багато про що.
 Згадаємо кавалера державної російської нагороди за розвиток українсько-російської дружби, митрополита Одеського та Ізмаїльського УПЦ (МП) Агафангела. Ось про що говорив цей звичайно ж «український» митрополит на «Всемирном русском народном соборе» у Москві на початку лютого 2004 року (цитати мовою оригіналу):
 «С каждым годом Россия несет геополитические потери, позволяя США и НАТО как орудию «тайны беззакония» создавать новые плацдармы на исторической территории Третьего Рима. Третьим Римом мы называем Россию как потенциальную хранительницу православной государственности. <...> Давно назрела необходимость консолидации православных государств. Прежде всего, необходимо единение с Россией Украины, Белоруссии, среднеазиатских и кавказских народов, которые ранее пребывали в составе Русского Царства. Затем в этот блок государств могут войти балканские государства и Греция. <...> Необходимо укрепить и повысить обороноспособность доблестной русской армии. В ней нужно восстановить традиции русского христолюбивого воинства, отличающегося от всех остальных армий мира. В каждом государстве армия призвана защищать ее интересы, но только русская армия, в отличие от других, была призвана также защищать православную государственность, которая удерживала распространение мирового зла и являлась опорой Православной Церкви. <...> Украинская Православная Церковь - неотъемлемая часть Русской Православной Церкви, - является серьезной силой, связывающей Украину с Россией, препятствующей превращению Украины в антироссийское государство».
 Доки церква буде опікуватися світськими питаннями, армією, державною стратегією та геополітичними протистояннями, доти в ній не буде Бога, а будуть тільки «політики в рясах». Напевно, дуже правильно вчинила папська курія, що Ватикан формально є незалежною державою. Адже мільярд католиків нашого світу живе у різних країнах, і жодна з єпархій не повинна думати, ніби папську курію використовує Італія у своїх державних інтересах. Інакше б авторитет церкви і самого Папи Римського розвіявся б наче ранковий туман. Але РПЦ не бажає піднятися вище світських справ, навпаки зосереджується саме на них в інтересах російської влади.
Політична діяльність РПЦ межує з її активними намаганнями зберегти свою духовну монополію на українських теренах. В хід йдуть звинувачення в розкольництві, єресі, експансії, «хрестових походах» католицтва і новостворена теорія «канонічної території» РПЦ.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 06.10.2006 > Тема ""Білі плями" історії"