Версiя для друку Обговорити в форумi

 Нагадуємо нашим читачам-піснярам, що цієї осені «Світлиця» планує провести 3-й відкритий конкурс кримсько-української авторської пісні «ЛЬВІВСЬКА СТРУНА - НА КРИМСЬКИЙ ЛАД». Точна дата його проведення залежить від вашої активності, чотири новенькі гітари від львівської фірми «Реноме» вже давно чекають на переможців - тож подавайте заявки! (Детальніше про умови - по тел. (0652) 51-13-24).
 Сьогодні ми представляємо одного з учасників конкурсу - вчителя із с. Міжводного Чорноморського району Валентина Бута. А осінній етюд Наталі Заставської - учительки майбутньої - теж звучить, наче пісня - ви лиш вчитайтеся, вслухайтеся...
 * * *
 Осінь знову вдяга
 клени в шати
 із щирого золота
 І прощальний свій клич
 відсурмили уже журавлі,
 І колючі вітри, мов роки,
 в спину дихають холодом,
 І ранкові тумани,
 як втілення наших жалів.
 Все мина, все мина:
 час, надії і мрії невтілені.
 Все мина, все мина,
 і на скронях, мов сніг,
 сивина...
 Все мина, все мина,
 та коханням
 ми ще не обділені.
 Все мина, все мина,
 але то вже не наша вина...
 - Отже, осінь... - І що ж? -
 Осінь - час на примирення
 з холодом,
 Крок назустріч зимі,
 час на згадки,
 на спогади й сни...
 - Час на сни?
 Але ж кличе ще мрія,
 плекана змолоду,
 Й сонце світить для нас
 в королівстві моєї весни.
 Все мина, все мина...
 О, бентежна душа,
 ти ще повна
 жадобою вольності,
 І кохання п’янить,
 наче в юності,
 й збурює кров.
 І сприймаєш, як дар,
 це життя
 у його неповторності,
 І солодку стократ,
 бо останню,
 останню любов...
 Все мина, все мина...
 Валентин БУТ.
 
 На фото: Валентин БУТ з майбутнім призом?
 Фото В. КАЧУЛИ.

ОСІННІЙ ДЕНЬ
 Сьогодні він знову прийшов до мене. Спочатку ввічливо постукав дощиком у вікно, а потім, увірвавшись у кімнату, безжально витягнув мене з ліжка і спорядив до університету.
 Осінній день. Ще вчора я бачила, як осінь рудою лисицею тихенько прокрадається вулицями міста, а літо гарячим стомленим подихом обпалювало верхівки дерев. Його багряні сліди і досі помітні в алеях парку.
 Осінній день... Тихо, тепло, сумно... Викладач щось старанно розповідає біля кафедри, але не помічає, що мене тут вже нема. Я десь за вікном. Уривки лекції, сплітаючись з віршами, дивними візерунками лягають на папір...
 Осінній день... Після занять нема жодного бажання йти додому. Прямую до парку. Тихо, тепло, сумно... Переді мною стелиться осінь, заграє, виграє кольоровими стрічками на деревах, розсипається золотом біля ніг, торкається порожевілого обличчя легким вітерцем і хитро посміхається. Здається, що природа, перед тим як заснути, вирішила приголомшити маленьку слабку людину своєю величчю та красою.
Де я? Сонце вже досить низько зависло над обрієм та багрянцем заливає стомлений світ. Тихо, тепло, сумно... День добігає кінця.
 В кімнаті затишно. Стою біля вікна і замріяно дивлюся в нікуди. День махнув мені рудим відблиском на склі та й пішов собі геть. Хто знає, чи побачимося ми знову? Знаєте, я теж хочу бути рудою...
 Наталя ЗАСТАВСЬКА,
студентка факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету імені В. Вернадського.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 06.10.2006 > Тема "Душі криниця"